ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 9901/992/18

П О С Т АН О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, суддя Смолій І.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького Олексія Володимировича про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернулась до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду із позовною заявою в якій просила:

- скасувати ухвалу від 04.07.2018 року за підписом (члена) Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького Олексія Володимировича ;

-зобов`язати (члена) Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького Олексія Володимировича повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 31.05.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність (члена) першої Дисциплінарної Палати ВРП Маловацького Олексія Володимировича;

- встановити (члену) Першої Дисциплінарної палати ВРП Маловацькому Олексію Володимировичу термін у 10 днів з дня набрання рішення законної сили для подання звіту про виконання рішення.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.01.2019 року позов ОСОБА_1 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У прохальній частині апеляційної скарги позивачка просить здійснювати розгляд справи за участі її представника.

Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Що стосується клопотання представника відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з тим, що на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва подано ще одну апеляційну скаргу, яка наразі перебуває у Окружному адміністративному суді та не передана до Шостого апеляційного адміністратвиного суду, тоді як розгляд всіх апеляційних скарг необхідно проводити одночасно, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у його задоволенні з огляду на те, що у провадженні Шостого апеляційного адміністративного суду, у т.ч. у провадженні судді-доповідача Бужак Н.П., інші апеляційні скарги на оскаржуване судове рішення відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що надходження ще однієї апеляційної скарги до суду після розгляду даної апеляції, не перешкоджає її розгляду у порядку та строки, визначені чинним КАС України.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.06.2018 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга представника позивача ОСОБА_3 щодо дисциплінарного проступку суддів Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 05.06.2018 року скаргу передано для розгляду члену Ради Маловацькому О. В .

Перевіркою скарги ОСОБА_3 встановлено, що скарга не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці суддів ОСОБА_4 . та ОСОБА_5 ознак дисциплінарного проступку, які можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а також не містить посилань на фактичні дані, що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Членом ВРП Маловацьким О.В . постановлено ухвалу від 04.07.2018 року № 6576/0/18-18 про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ОСОБА_3 щодо суддів Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що ухвала про залишення без розгляду дисциплінарної скарги та повернення її скаржникові не може бути самостійним предметом оскарження.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку відсутнє порушене право чи інтерес позивача.

Колегія суддів не може погодитись у повному обсязі з доводами суду першої інстанції, зокрема в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Статтею 34 цього Закону визначено, що рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом. Рішення органу Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні органу Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

Згідно з частиною 1 ст. 35 Закону рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Главою 4 Закону визначений порядок дисциплінарного провадження.

Зокрема, статтею 42 Закону визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає:

1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За змістом статті 43 Закону «Про Вишу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач):

1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи;

2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;

3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.

Відповідно до п.2,3 частини 1 статті 44 Закону дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо:

2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді;

3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.

Згідно з частиною 4 статі 44 Закону рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <�…>".

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи №9901/992/18 фактично предметом позову у даній справі є ухвала члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. від 04 липня 2018 року № 6576/0/18-18 про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ОСОБА_3 щодо дисциплінарного проступку суддів Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Як зазначено у частині 4 статі 44 Закону рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

Отже, у судовому порядку підлягають ті рішення Вищої ради правосуддя, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження, що визначено частиною 1 ст. 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Згідно ст. 51 Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя.

З аналізу вищезазначених норм Закону випливає, що ухвала члена Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду та повернення скаржнику не підлягає судовому оскарженню, тобто не може бути предметом самостійного оскарження.

Також, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв`язку з вирішенням питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов`язків має право виключно ВРП й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника.Тому правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскаржувана ухвала не створює для позивачки жодних юридичних прав та/чи обов`язків, незважаючи на те, що її прийнятоза наслідками розгляду скарги останньої.

З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 09.01.2019 року №П/9901/153/18.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на підставі статей 51та 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до ВРП підлягає виключно рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

Крім того, судова колегія зазначає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у світлі частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що Окружним адміністративним судом м. Києва рішення від 15 травня 2019 року ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням судового рішення про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року та закрити провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького Олексія Володимировича про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя -доповідач: Бужак Н.П.

Судді : Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.