ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/194/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Ісаєнко Ю.А., Ганечко О.М.,
розглянувши в порядку письмового порядку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Білозірської сільської ради, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви від 02.01.2019 року стосовно прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою на сесії Білозірської сільської ради;
- зобов`язати відповідача розглянути повторно заяву позивача від 02.01.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту);
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 1921,00 грн., що завдана суб`єктом владних повноважень внаслідок протиправної бездіяльності.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Білозірської сільської ради з розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.01.2019 року щодо прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою на сесії Білозірської сільської ради.
Зобов`язано Білозірську сільську раду Черкаського району на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2019 року про затвердження або про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Білозірської сільської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
Листом від 10.01.2019 №48/02-14 Білозірська сільська рада повідомила позивача, що земельна ділянка площею 12,0 га згідно даних Держгеокадастру в Черкаській області знаходиться в державній власності.
Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно положень ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.
Відповідно до норм ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6 ст. 123 ЗК України).
Разом з цим, відповідно до ч. ч. 13, 14 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Як встановлено судом першої інстанції, всупереч зазначеним положенням Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України, Білозірської сільська рада на черговому пленарному засіданні (сесії) не було прийнято рішення щодо затвердження або щодо відмови у затвердженні ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 1921 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Ісаєнко Ю.А.
Суддя Ганечко О.М.
