ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2019 м.Дніпро Справа № 908/2627/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Подобєда І.М., Дарміна М.О.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники:

від позивача: Самойленко І.І., довіреність №б/н від 02.01.2019, адвокат;

від позивача: Коляда А.С., ордер ЗП №092131 від 05.12.2018, адвокат;

від відповідача: представник не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інмедсервіс-Плюс” на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2019 у справі №908/2627/18 (суддя Горохов І.С., повний текст рішення складено 07.02.2019)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інмедсервіс-Плюс”, м.Запоріжжя

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя

про тлумачення пунктів договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Інмедсервіс-Плюс” (надалі – ТОВ “Інмедсервіс-Плюс”) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про тлумачення пункту 10.1 договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" (надалі – ДП "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка") №2278/д від 24.07.2007 та пункту 5 договору про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.01.2019 у справі №908/2627/18 (суддя Горохов І.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ “Інмедсервіс-Плюс” подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить Центральний апеляційний господарський суд його скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до п.10.6 договору та судових рішень у справі №908/5184/15, договір є продовженим на тих самих умовах на той же строк, тобто до 24.04.2018 є хибним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи;

- висновки місцевого господарського суду відносно п.5 договору про зміни №2 від 27.07.2012, яким розділ 10 договору було доповнено п.10.12, є хибними і такими, що протирічать п.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості рішення;

- позивач вважає, що договір закінчив свою дію 25.04.2018, відповідач, в свою чергу, вважає, що договір продовжився до 23.04.2018, що вбачається з його листа від 23.04.2018 №11-13-02088 та претензії від 20.06.2018 №11-22-03057, таким чином, між сторонами існує різне розуміння і тлумачення п.10.1 договору, а саме істотної умови договору - терміну, на який він був укладений; за вказаних обставин висновок суду про відсутність спору і підстав для тлумачення договору є незаконним і необґрунтованим;

- виходячи з визначення і суті правочинів, що укладаються під скасувальною обставиною, ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» вважало при укладенні договору про зміни №2, що доповнений п.10.12 договору стосується лише договору про зміни №2, про що в ньому прямо зазначено: « 10.12. Цей договір про зміни укладено під скасувальною обставиною...» і не стосується основного договору, оскільки останній вже був укладений в 2007 році і не міг бути визнаний в 2012 році укладеним під скасувальною обставиною, зважаючи на те, що на момент його укладення були наявні всі згоди і погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, як це вимагалось Законом України «Про оренду державного та комунального майна»;

- внесення умов стосовно дії окремого договору про зміни №2 до положень основного договору було юридично некоректним, але це була вимога і редакція Регіонального відділення Фонду державного майна України, на яку ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» змушено було погодитись, добросовісно вважаючи, що ця норма стосується лише договору про зміни №2 від 27.07.2012.

10.06.2019 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Вказує, що:

- сторони, підписуючи договір про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007 та скріплюючи його печатками, усвідомлювали зміст договору про зміни, який укладено на основі вільного волевиявлення сторін;

- позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень договору на стадії їх виконання, в той час як тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов;

- до спірних правовідносин застосовується трьохрічний строк позовної давності, згідно вимог ст. 257 Цивільного кодексу України; договір про зміни №2 було підписано сторонами 27.07.2012, а, отже, з цього ж часу позивач мав можливість звернутись до суду; з позовом позивач звернувся лише у грудні 2018 року, що у відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідач на виклик суду двічі не з`явився, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, з огляду на що колегія суддів вважає можливим переглянути справу в апеляційному порядку за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача, дослідивши матеріали справи, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та ТОВ “Інмедсервіс-Плюс” (орендар) укладений договір оренди державного нерухомого майна №2278/д від 24.07.2007, що знаходиться на балансі ДП “Науково-дослідний та проектний інститут “Укрдіпрогазоочистка” (надалі - договір).

За умовами п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – окремо розташовану двоповерхову будівлю (літ. Б-2) загальною площею 817,90 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенко, 18.

Пунктом 10.1. договору сторони визначили, що цей договір укладений з 24.07.2007 по 24.06.2010.

Відповідно до п. 10.6. договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії при наявності згоди Балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном Балансоутримувача, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Рішенням господарського суд Запорізької області від 22.09.2011 у справі №32/5009/4736/11 за позовом ТОВ “Інмедсервіс-Плюс” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про внесення змін до договору оренди №2278/д від 24.07.2007 укладено додаткову угоду від 04.08.2011 до договору, якою, зокрема, пункт 10.1 договору викладено в наступній редакції: “ 10.1. Цей договір вважати продовженим до 24.06.2012 включно відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України від 10.04.1992 №2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (зі змінами, внесеними Законом України від 15.12.2009 № 1759-VІ) та п. 5 Перехідних положень Закону України від 15.12.2009 №1759-VІ”.

Договором про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007 сторони дійшли згоди внести зміни до договору і доповнити п. 10.1. договору наступним підпунктом: “ 10.1.1. Термін дії договору оренди продовжено по 24.05.2015 включно”.

Пунктом 5 договору про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007 сторони узгодили доповнити розділ 10 договору пунктом 10.12, відповідно до якого цей договір про зміни укладено під скасувальною обставиною, у разі отримання орендодавцем листа від органу, уповноваженого управляти зазначеним державним майном (Міністерства енергетики та вугільної промисловості України), з відмовою (запереченням) в пролонгації подальшій дії цього договору, орендодавець направляє лист-повідомлення орендарю про припинення договору. Договір вважається припиненим на третій робочій день з моменту направлення рекомендованого листа-повідомлення за юридичною адресою орендаря.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.11.2015 у справі №908/5184/15 встановлено, що в 2015 році договір було продовжено на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені пунктом 10.6 договору, таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, договір продовжив свою дію по 24.04.2018 включно.

Позивач звернувся до суду з вимогою розтлумачити п. 10.1 договору, посилаючись на те, що він вважає, що строк дії договору продовжено до 25.04.2018, а відповідач, в свою чергу, вважає, що договір діє до 23.04.2018.

Також позивач просить розтлумачити п. 5 договору про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007, оскільки вважає, що цей пункт стосується лише договору про зміни № 2, а не договору № 2278/д від 24.07.2007.

Згідно п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України тлумачення правочину може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту договору або його частини, що не дає змогу з`ясувати дійсним зміст договору або його частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Дослідивши умови п. 10.1 договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в ньому відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України.

Також зазначене стосується тлумачення пункту 5 договору про зміни №2 від 27.07.2012 до договору від 24.07.2007 №2278/д, оскільки зі змісту зазначеного договору вбачається, що сторони узгодили даним договором внести зміни до договору №2278/д від 24.07.2007 (пункт 1 договору про зміни №2), пунктом 5 договору про зміни №2 зазначено: “Доповнити розділ 10 договору пунктом 10.12”. В даному випадку місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що вказаним пунктом доповнювався саме договір оренди державного нерухомого майна від 24.07.2007 №2278/д і він стосується всього договору оренди з урахуванням укладених додаткових угод до нього, а не лише договору про зміни №2 від 27.07.2012, як то вважає позивач.

За викладених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для тлумачення пункту 10.1 договору №2278/д від 24.07.2007 та пункту 5 договору про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007, з огляду на що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Посилання апелянта на ті обставини, що внесення умов стосовно дії окремого договору про зміни №2 до положень основного договору було юридично некоректним, але це була вимога і редакція Регіонального відділення Фонду державного майна України, на яку ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» змушено було погодитись, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки сторони, підписуючи договір про зміни №2 від 27.07.2012 до договору №2278/д від 24.07.2007 та скріплюючи його печатками, мали усвідомлювати зміст договору про зміни, який укладено на основі вільного волевиявлення сторін (протилежного позивачем не доведено).

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності при вирішенні спору.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що договір про зміни № 2 підписано сторонами 27.07.2012, відтак саме з цієї дати позивач був обізнаний про умови даного договору.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку місцевим господарським судом правильно не встановлено порушення прав чи законних інтересів позивача та відмовлено в задоволенні позову за його необґрунтованості, відтак підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, внаслідок чого оскаржуване рішення, прийняте при повному з`ясуванні обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, слід залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростували.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов`язані з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, покладаються на ТОВ “Інмедсервіс-Плюс”.

Керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інмедсервіс-Плюс” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2019 у справі №908/2627/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя І.М. Подобєд

Суддя М.О. Дармін

(Повний текст постанови складено 04.07.2019).