Справа № 752/10674/19

Провадження № 2/752/5151/19

РІШЕННЯ

Іменем України

26.06.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосевіс» до ОСОБА_1 про заборону використання житлових приміщень (квартир) не за призначенням та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року представник позивача ТОВ «Ліко-житлосервіс» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про заборону використання житлового приміщення (квартири) не за призначенням та зобов`язання вчинити дії .

В обгрунтування позову зазначено, що позивач здійснює обслуговування та експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартир № 51 та № 51 у вказаному будинку. Згідно технічного паспорту на будинок зазначені квартири мають житлове призначення, знаходяться на першому поверсі і не мають окремої вихідної групи. 26.09.2017 року між позивачем та відповідачем були укладені договори про надання послуг, відповідно до умов яких позивач має забезпечувати належний санітарно-гігієнічний стан, протипожежний, технічний стан будинку, споруд та прибудинкової території в порядку та на умовах, визначених договором, а відповідач зобов`язалась дотримуватись вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення ремонту, реконструкції та переобладнання приміщень або їх частини, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг. Крім того, згідно мов договору відповідач зобов`язалась утримуватись від перебудови (перепланування) квартири не погодженою з виконавцем, проектною організацією та іншими передбаченими законом державними органами, а у разі невиконання вказаного зобов`язання замовник зобов`язаний за власний рахунок здійснити відновлення квартири до передбаченого проектом стану. 13.07.2018 року працівниками ТОВ «Ліко-житлосервіс» було проведено комісійне обстеження зазначених квартир на предмет їх використання не за цільовим призначенням, та встановлено, що відповідач здійснив реконструкцію вказаних квартир без затвердженого проекту та дозволу на виконання робіт, та квартири відповідачем використовуються в якості нежитлових приміщень, де ведеться господарська діяльність. 16.07.2018 року відповідачу було направлено листи-вимоги, відповідно до яких позивач просив надати проектно-дозвільну документацію на перепланування та переведення квартир в нежитлові приміщенні, а в разі відсутності відповідних документів привести всі конструкції до попереднього проектного стану. Однак, відповідач зазначену документацію позивачу не надала, а тому, вважаючи неправомірним використання відповідачем квартир в якості нежитлових приміщень, ведення в них господарської діяльності та здійснення реконструкції квартир без затвердженого проекту і дозволу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом та просить суд зобов`язати відповідача використовувати квартиру № 51 та квартиру АДРЕСА_1 за цільовим призначенням - в якості житла, заборонивши використання цієї квартири для ведення господарської діяльності, а також зобов`язати відповідача власними коштами і за власний рахунок повернути квартиру № 51 та квартиру АДРЕСА_1 до попереднього проектного стану.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 31.05.2019 року, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справив порядку загального позовного провадження.

Представник відповідача з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відповідач відзив на позов не подала, та будь-які інші клопотання до суду не надходили, в зв`язу з чим суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Ліко-житлосервіс» здійснює обслуговування та експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Відповідач ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 (а.с.9-24).

26.09.2017 року між позивачем та відповідачем були укладені договори про надання послуг, відповідно до умов яких позивач має забезпечувати належний санітарно-гігієнічний стан, протипожежний, технічний стан будинку, споруд та прибудинкової території в порядку та на умовах, визначених договором, а відповідач зобов`язалась дотримуватись вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення ремонту, реконструкції та переобладнання приміщень або їх частини, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (а.с.28-33).

Відповідно до ст. 24 ЖК України, для експлуатації державного громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність здійснюється на основі господарського розрахунку. ЖЕО забезпечують схоронність житлового фонду і належить до його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку, придомової території.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувачі будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунок коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною другою статті 383 ЦК України передбачено право власника квартири на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Позивач вказує, що 13.07.2018 року працівниками ТОВ «Ліко-житлосервіс» було проведено комісійне обстеження зазначених квартир на предмет їх використання не за цільовим призначенням, та встановлено, що відповідач здійснив реконструкцію вказаних квартир без затвердженого проекту та дозволу на виконання робіт, та квартири відповідачем використовуються в якості нежитлових приміщень, де ведеться господарська діяльність.

Крім того, 16.07.2018 року відповідачу було направлено листи-вимоги, відповідно до яких позивач просив надати проектно-дозвільну документацію на перепланування та переведення квартир в нежитлові приміщенні, а в разі відсутності відповідних документів привести всі конструкції до попереднього проектного стану

Однак, на думку суду, надані стороною позивача докази не свідчать в повній мірі, що відповідачем порушені права позивача, або інших мешканців будинку, а також не надано суду доказів звернення позивача до компетентних органів на предмет перевірки здійснення незаконного самочинного перепланування квартир, або ж здійснення незаконної підприємницької діяльності.

Крім того, позивач просить суд, зокрема, заборонити відповідачці використовувати квартири для здійснення підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що заборона здійснення діяльності означає її неможливість проведення взагалі, і у разі, коли ця заборона відноситься до об`єкту права приватної власності, вона повинна бути чітко визначена у законодавстві, як така, що обмежує здійснення права власності особи.

Відповідно до ст. 383 ч. 1 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

На підставі ст. 6 ЖК УРСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року забезпечено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном.

Згідно із п. 3 затверджених постановою КМУ №572 від 08.10.1992 р. Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (далі - Правила), використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.

Інші заборони зазначені у п. 9 Правил, не містять положень щодо заборони на ведення підприємницької чи господарської діяльності у жилих приміщеннях.

Стороною позивача не доведено належними доказами здійснення відповідачем підприємницької діяльності, а надані акти комісійного обстеження, на думку суду, є недостатніми.

Слід зазначити, що види підприємницької діяльності, на які посилається позивач, не підпадають під ознаки промислової, а тому її здійснення не заборонено ні ЦК України, ні ЖК УРСР, ні Правилами.

Також не зазначено у позові, які права позивача, як утриманця будинку, - порушені здійсненням відповідачкою підприємницької діяльності, та не надані докази такого порушення права саме позивача.

Враховуючи викладене, а також аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем, зокрема, не надано доказів щодо порушення його прав та інтересів, а тому в позові слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст. 319, 383 ЦК України, ст. 24, 154 ЖК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосевіс» до ОСОБА_1 про заборону використання житлового приміщення (квартири) не за призначенням та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосевіс» по фактично понесеним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Чередніченко