Справа № 521/4337/14-ц

Провадження № 2/521/36/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Мазун І. А.

за участю секретаря судового засідання - Кіліян О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Другий Малиновський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу, визнання частини житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, визнання майнових прав на частину житлового будинку, як на частку у праві спільної сумісної власності та визнання майнових прав на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, остаточно зміненим 06.02.2017 року, та просить суд визнати 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 858 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати за нею майнове право на 1/4 частину вказаного об`єкту нерухомості як на частку у спільній сумісній власності, а саме: щодо оформлення та державної реєстрації на своє ім`я права власності у встановленому законом порядку; визнати розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_3 , зареєстроване Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 24 лютого 2009 року фіктивним та анулювати актовий запис № 37 від 24 лютого 2009 року про розірвання шлюбу; визнати за нею майнове право на 1/8 частину зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , а саме: щодо оформлення та державної реєстрації на своє ім`я права власності у встановленому законом порядку; встановити порядок виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог щодо визнання розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фіктивним, яким зазначити, що рішення суду є підставою для анулювання актового запису № 37 від 24 лютого 2009 року про розірвання шлюбу.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_3 вона познайомилась 02 травня 1994 року. Поступово їх стосунки розвивались і в листопаді того ж року вони прийняли рішення про сумісне проживання і створення сім`ї. Саме з того часу вони стали мешкати разом, вести спільне господарство і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю. Вони обидва вважали себе сімейною парою, разом планували майбутнє і мріяли про придбання спільної оселі порівну за рахунок спільної праці і внесення спільних грошових коштів. Саме тому, 12 липня 1996 року вони купили у розстрочку, яка виплачувалась на протязі трьох наступних років, 49/200 частин жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 , оформивши право власності на придбане майно на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.1996 року. 10 квітня 1998 року вони уклали шлюб. ОСОБА_3 , вона, а також її рідна донька ОСОБА_5 , оформили постійну реєстрацію за адресою спірного будинку, де вона з донькою і зараз продовжує проживати і де до часу своєї смерті проживав ОСОБА_3 Під час шлюбу з метою поліпшення умов проживання вони сумісною працею та за спільні кошти в період з червня 2005 року по липень 2006 року здійснили реконструкцію спірного житлового будинку, збудували прибудови до нього і побудували підсобні приміщення, що призвело до збільшення всього об`єкту на 42%. Згідно розрахунку ідеальних часток в домоволодінні АДРЕСА_1 ОСОБА_3 відповідно до вищенаведеного договору купівлі-продажу належить 49/100 часток домоволодіння, а у фактичному користуванні знаходиться 50/100 його частин, тобто 1/2 його частина. З метою отримання правовстановлюючих документів про право власності на спірний житловий будинок її чоловік подав до інспекції ДАБК в Одеській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 01 червня 2012 року, але державна реєстрація права власності не була здійснена, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Позивач також пояснила, що 24 лютого 2009 року шлюб між нею і ОСОБА_3 був розірваний, однак вони з чоловіком не мали наміру припинити шлюбні відносини і продовжували проживати однією сім`єю та вести спільне господарство. Необхідність цього кроку була викликана зловживанням чоловіком спиртними напоями, яке поступово зі святкової традиції перетворилось на стійку звичку. Нею були використані усі можливі засоби, щоб позбавити чоловіка цієї згубної залежності, але все було марним і тільки тоді заради спасіння рідної її людини, яка страждала низкою тяжких захворювань, вона особисто прийняла рішення налякати чоловіка розірванням шлюбу з ним. Тільки після того, як це відбулося, що стало для нього шоковою подією, він врешті решт погодився закодуватися від алкогольної залежності на три роки і зовсім перестав пити. Сім`я та подружні відносини були збережені і набули спокій та рівновагу. Вони продовжували спільно проживати в одному будинку, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, сумісно вирішували усі сімейні питання, усіма оточуючими їх людьми вони продовжували сприйматися, як подружжя, оскільки ніхто, окрім них, не знав про їх сімейну таємницю. Коли у чоловіка, який страждав ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом та іншими захворюваннями, стався інфаркт і він знаходився на стаціонарному лікуванні, вона була поруч і доглядала його вдома після виписки. Вони разом сплачували усі комунальні та інші платежі за користування будинком та земельною ділянкою, у листопаді 2009 року встановили газове обладнання і таке інше. Усім цим займалась вона, заповнюючи власною рукою усі відповідні квитанції. Окрім того, з метою оформлення правовстановлюючих документів на спірний будинок на ім`я чоловіка, вона особисто 24.11.2011 року замовляла в державному архіві Одеської області необхідні архівні документи. Вони бажали повернути їх шлюб, так би мовити «де юре», але все відкладали «на потім», сподіваючись, що завжди зможуть це зробити і зовсім не замислювались над юридичними наслідками такого становища.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала і заявила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 50/100 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 .

Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги за законом після смерті свого батька ОСОБА_3 , який на час своєї смерті у шлюбі не перебував. Спадкове майно належало спадкодавцю на підставі договору-купівлі продажу від 12.07.1996 року. Внаслідок проведеної ним особисто реконструкції вказаного об`єкту нерухомості ОСОБА_3 мав наміри отримати правовстановлюючі документи на реконструйований будинок і подав до інспекції ДАБК декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 01.06.2012 року. Позивач за зустрічним позовом вважає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано за особою на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України. У поданих запереченнях на первісний позов вона також пояснювала, що в період з 1994 року по 1996 рік її покійний батько увесь час мешкав разом з нею та її матір`ю і придбав вищевказане домоволодіння за особисті кошти, отримані ним від сільськогосподарської праці, якою він займався разом з нею і її матір`ю. Вона також не визнала ствердження позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про те, що за спільні кошти в період з червня 2005 року по липень 2006 року вони разом з її батьком здійснили реконструкцію зазначеного домоволодіння, так як їй відомо, що за час перебування у шлюбі з батьком ОСОБА_1 ніколи не працювала, була домогосподаркою, а батько увесь час був зайнятий на різних роботах. Щодо вимог останньої про визнання розірвання шлюбу фіктивним, то вона їх також не визнає, так як вважає, що її батько не зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 повторно. Окрім того, у своїй відповіді на позов від 19.06.2018 року вона просила застосувати строки позовної давності до усіх первісних позовних вимог за тих підстав, що вимога про визнання розірвання шлюбу фіктивним, яке було зареєстровано 24 лютого 2009 року, була заявлена лише 26.03.2014 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просили відмовити.

Позивач за зустрічним позовом та її представник свій позов підтримала, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - наразі Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, неодноразово надавав до суду заяви, в яких в одному випадку зазначав, що заперечень проти позовної заяви ОСОБА_1 не має, в іншому випадку, що просить розглядати справу згідно діючого законодавства, також просив слухати справи за її відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення сторін та подані ними до суду заяви по суті справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 1996 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , останній набув право власності на 49/200 частин жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . За заявою власника було відчужено з літ. "А": 1-1 - жила, 1-4 - кухня, погріб Г, сарай З, літня кухня В, вбиральня Ж, жилою площею 23, 6 кв.м. Вказаний договір був посвідчений Другою Одеською державною нотаріальною конторою та зареєстрований у реєстрі за № 3-4691 та в ОМБТІ під № 5051 стор. 8 кн. 88 доп. 18 лютого 1997 року. (т.1 а.с.73-75)

В той же час судом встановлено, що придбанню зазначеного нерухомого майна передувала низка життєвих подій, внаслідок яких і відбулось укладання вищевказаного договору купівлі-продажу.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що знайома з позивачем ОСОБА_1 з 1980 року. Вони були дружинами двох братів і невістками, дружили, їх діти були погодками і двоюрідними сестрами. Потім ОСОБА_1 розлучилась і пішла від свого чоловіка десь у 1988 році. Вона працювала на заводі СОМ і отримала кімнату в гуртожитку, але їх дружба не припинялась. На Пасху у 1994 році ОСОБА_1 познайомила її з ОСОБА_3 , як з чоловіком, з яким вона зустрічається. Коли в черговий раз вона прийшла до ОСОБА_1 в гуртожиток десь у листопаді-грудні 1994 року, то побачила, що її подруга та ОСОБА_3 вже живуть разом в кімнаті ОСОБА_1 , як одна сім`я. Вони мріяли про своє житло і відкладали зароблені разом гроші на його придбання. Десь у 1996 році вони купили одну кімнату в частині будинку, яка була у стані, непридатному для життя. Вони разом відремонтували її, прибрались у дворі і стали жити. При цьому, вони розповідали їй, що усіх грошей на покупку не вистачало і вони домовились із продавцем про розстрочення платежів за придбання житла. В 1998 році вони зареєстрували шлюб. Стали відкладати гроші на прибудову, яку закінчили десь у 2006 році. На жаль, ОСОБА_3 випивав, ОСОБА_1 боролась з цим, як могла, кодувала його. В 2009 році у нього трапився інфаркт. ОСОБА_1 опікувалась ним, лікувала. Доньку ОСОБА_3 ніколи не бачила, її не було рядом, навіть, коли стався інфаркт з її батьком. Про те, що подружжя ОСОБА_1 розлучилось вона дізналась лише, коли виникла справа в суді. До часу смерті ОСОБА_3 вони проживали однією сім`єю і ОСОБА_1 ховала свого чоловіка, який помер в 2013 році. Свідок також додала, що вона сто раз відвідувала подружжя ОСОБА_1 і про все наведене їй особисто було відомо.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що познайомилась із ОСОБА_1 у 1992 році, коли вони разом почали працювати в маркетингової фірмі "Родник здоровья" та поступово вони стали добрими приятельками. Якось йшли разом додому і тоді вона дізналась, що ОСОБА_1 проживає в гуртожитку і збирає гроші на купівлю свого житла та з її слів, вона проживає з чоловіком. Через деякий час вона зустріла її з ним, і ОСОБА_1 представила його як свого чоловіка ОСОБА_3 і вона вважала, що вони вже одружені. Вони сказали, що купили будинок і внесли аванс тисячу доларів. Це було десь у 1995-1996 році. Коли вона побачила цей будинок, то жахнулась від його стану, оскільки він був не придатним для проживання. Потім вони зробили ремонт і стали жити в ньому. Вона сама це бачила, коли відвідувала їх. Потім вони стали будувати прибудову, щоб покращити умови свого життя. Якось вона прийшла у гості і побачила ОСОБА_1 чорну, яка сказала, що ОСОБА_3 запив і дійсно, він знаходився у вкрай непривабливому стані. Вона пішла, почуваючи себе незручно і зустріла приятельку вже тоді, коли її чоловік помер.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що ОСОБА_3 дружив з її покійним чоловіком, з яким вони разом полювали. Якось ОСОБА_3 сказав, що йде від своєї жінки і залишає їй все: батьківську квартиру і машину, та йде до іншої жінки, яку назвав ОСОБА_1 , в гуртожиток. Там вона і познайомилась з новою жінкою ОСОБА_3 Вони часто ходили один до одного в гості і вона знає, що вони мріяли про власне житло. Знаючи про це, її покійний чоловік якось сказав їм, що його мати і її свекруха ОСОБА_4 отримала у спадщину частку будинку і вирішила її продати. Вони зібрались усі разом, свекруха, її чоловік, вона, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , про яку ОСОБА_3 сказав, що вона його дружина, і домовились про купівлю частини будинку в розстрочку, а саме про те, що частину грошей вони дадуть одразу, а решту будуть віддавати частками. Через деякий час ОСОБА_1 приїхали до них і ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_1 зібрала 1000 доларів США. Свекруха завела спеціальний зошит, куди записувала усі наступні платежі до остаточного розрахунку, який тривав на протязі трьох років. В основному розраховуватись приходила ОСОБА_1 , іноді - ОСОБА_3 , іноді - разом. Від них обох особисто вона знала, що вони разом складали свої зароблені кошти на покупку цієї частки будинку. Після внесення авансу ОСОБА_1 одразу же вселилися і почали робити ремонт, виносити сміття. Все робили своїми руками, майже нікого не наймали. Потім вони побудували прибудову до будинку. Жили дуже добре, але згодом ОСОБА_3 почав пити. Вона разом із ОСОБА_1 їздила до нарколога, а потім та відвозила до нього свого чоловіка, щоб закодувати. Між ними були нормальні людські відносини, вони добре ставилися один до одного і разом проживали однією сім`єю як подружжя до самої смерті ОСОБА_3 , яка сталася у 2013 році. Тільки після його смерті вона дізналася, що вони розлучилися. ОСОБА_1 поховала чоловіка і усі витрати, пов`язані з похованням, взяла на себе. Донька ОСОБА_3 на похованні стояла в стороні. Про все, що вона розповіла, вона знає особисто, оскільки вона із чоловіком та свекрухою, які вже померли, жила рядом, в іншій частині того ж самого будинку і все відбувалось на її очах.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що познайомився з ОСОБА_3 , по батькові не знає, ще наприкінці 70-х на початку 80-х років у свого товариша ОСОБА_4 . Вони разом дружили, рибачили і полювали. Він знав його першу сім`ю. Якось ОСОБА_3 прийшов і сказав, що розлучився з дружиною і тепер живе в гуртожитку. Коли пішов від неї, то залишив їй квартиру, яка була його батьків, і машину. В інший раз ОСОБА_10 сказав йому, що ОСОБА_3 проживає в гуртожитку з жінкою ОСОБА_1 і збирається купити частину будинку у його матері. Потім він у ОСОБА_4 познайомився з ОСОБА_1 , яку ОСОБА_3 представив як свою дружину. Це було до купівлі частини будинку. Потім ОСОБА_3 розповідав йому, що у них не було всіх грошей на придбання і вони взяли частину будинку в розстрочку. Про теж йому казав і ОСОБА_10 . Після купівлі частини будинку, яка відбулась десь у 90-х роках, вони весь час займались ремонтом, а потім будувалися, оскільки частина будинку, яку вони купили, була в непридатному стані. ОСОБА_1 завжди жили разом до смерті ОСОБА_3 і він завжди сприймав їх як подружжя. Про розлучення він дізнався тільки після його смерті. Підчас життя ОСОБА_3 деякий час пив, а потім перестав і жив ще декілька років. Про викладене ним йому відомо особисто, оскільки він був сусідом, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 , у матері якого ті купили частину будинку.

Суд критично ставиться до пояснень відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про те, що у період з 1994 року і станом на 1996 рік її батько ОСОБА_3 постійно проживав разом з нею та її матір`ю, оскільки вважає, що вони не тільки спростовуються вищенаведеними поясненнями свідків, але і власними поясненнями ОСОБА_2 , наданими нею у судовому засіданні, про те, що її мати після розлучення шукала батька і знайшла його в гуртожитку.

Також, стверджуючи про те, що її батько придбав вищевказану частину будинку за власні кошти від продажу сільгоспкультур, жодних доказів на підтвердження цього вона не надала, як і доказів іншого джерела наявності у ОСОБА_3 власних особистих коштів на придбання зазначеного нерухомого майна.

Судом також встановлено, що в період з 16 листопада 1994 року по 10 квітня 1998 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованих шлюбах не перебували. Наведене підтверджується копією рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2015 року. (т.1 а.с.16-18,217)

Згідно довідок від 06.03.2014 р. за вих. №180, виданих органом самоорганізації населення мікрорайону "Курсаки", ОСОБА_3 постійно проживав і був зареєстрований з 16.02.1998 року по час смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала і вела з ним спільне господарство його дружина ОСОБА_1 , яка була зареєстрована за вказаною адресою з 28.08.1998 року. Також з 15.07.1999 року за тією ж адресою була зареєстрована рідна донька ОСОБА_1 і прийомна донька ОСОБА_3 - ОСОБА_11 (т.1 а.с.70)

З акту від 27.07.2015 року, складеному сусідами позивача ОСОБА_1 , справжність підпису яких завірена головою СОН "Курсаки" і скріплена печаткою, вбачається, що після придбання спірного майна ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 та своєю рідною донькою восени 1996 року оселилася у будинку і вони усі разом проживали в ньому до часу смерті ОСОБА_3 Після його смерті в будинку проживає його вдова ОСОБА_1 та її донька. (т.2 а.с.100)

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю" від 12.06.1998 року № 16 (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин щодо придбання 49/200 частин вищевказаного житлового будинку), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" від 22.12.1995 року № 29. Правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону «Про власність», який був чинним на час виникнення вищенаведених спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 2 статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" від 22.12.1995 року № 29, розглядаючи спори, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст. ст. 17, 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"), тощо.

У відповідності до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" від 22.12.1995 року № 29 передбачені Законом "Про власність" положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їх спільної праці, поширюється на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках. Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім`ї і брали трудову участь у його придбанні.

Відносно правовідносин, які виникли на час придбання спірного жилого будинку суд приймає до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 25.12.2013 року по справі № 6-135цс13 та в постанові від 23.09.2015 року про те, що майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбано внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину за кожною із сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовані.

У відповідності із ст. 244-2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-pn/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Ретельно дослідивши і оцінивши вищенаведені докази, а також опираючись на усі вищенаведені законодавчі норми, суд приходить до висновку, що на час набуття спірного майна, а саме 49/200 частин жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 та до часу реєстрації шлюбу позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`ю, вели спільне господарство, побут та бюджет і спірне майно було набуто ними внаслідок спільної праці у розумінні їх спільних трудових зусиль, внаслідок яких вони одержали спільні доходи і об`єднали їх для набуття спільного майна.

Судом також встановлено, що 10 квітня 1998 року позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 10.04.1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Малиновської райадміністрації виконкому Одеської міськради, актовий запис за № 159. (т. 1 а.с.21)

Під час перебування зазначених осіб у зареєстрованому шлюбі в період з червня 2005 року по липень 2006 року була здійснена реконструкція житлового будинку та будівництво сараю і прибудов, що призвело до збільшення всього об`єкта на 42%.

Наведене підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою 01.06.2012 року інспекцією ДАБК в Одеській області за № OD18212090015, згідно з якою її замовником був ОСОБА_3 (т.1 а.с.212-214)

Відповідно до інформації про найменування об`єкта будівництва та його місцезнаходження, то об`єкт визначений, як реконструкція житлового будинку літ. "А" та будівництво сараю літ. "Е", прибудови літ. "а-3", прибудова літ. "а-2" (збільшено на 42 %) за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будівлі, яка складається з житлового будинку літ. "А", літ. "а-3", літ. "а-2", становить 58,2 кв. м, житлова площа становить 15,1 кв. м. Площа господарської будівлі сараю літ. "Е" становить 8,8 кв. м.

Здійснення вищевказаної реконструкції, а також будівництво прибудов і сараю також відображені у технічному паспорті від 14.12.2006 року, реєстровий номер - 88 доп-8-5051, виданому КП "ОМБТІ та РОН" і у технічному паспорті від 19.03.2013 року за № 35, виданому ТОВ "Нове БТІ". (т.1 а.с.78-86)

Згідно розрахунку ідеальних часток в домоволодінні АДРЕСА_1 , складеному ТОВ "Нове БТІ" у фактичному користуванні ОСОБА_3 знаходиться 50/100 частин зазначеного домоволодіння. У фактичному користуванні інших співвласників знаходяться: у ОСОБА_12 18/100 частин домоволодіння; у ОСОБА_10 - 32/100 його частин. (т.1 а.с.87)

Наведені докази, які повністю узгоджуються з поясненнями вищевказаних свідків у відповідній їх частині дозволяють суду прийти до висновку, що за час перебування позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі якісні та технічні характеристика спірного майна суттєво збільшились (на 42%) у порівнянні з його характеристиками, відображеними у договорі купівлі-продажу від 12.07.1996 року.

У відповідності із ч. 1 та ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині, чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 3 статті 368 ЦК України також передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказаними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, має довести протилежне.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не довела свої ствердження про те, що реконструкція спірного майна та його прибудови здійснені за рахунок особистих коштів ОСОБА_3

Окрім того, на виконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 06.10.2014 року з ПАТ «Державний ощадний банк України» була отримана відповідь, згідно якої на ім`я ОСОБА_3 , рахунок НОМЕР_2 (980) у філії - Одеському обласному управлінні АТ «Ощадбанк» закрито 12.10.2016, додатково повідомлено, що рух коштів за весь період часу відсутній. (т.2 а.с.217)

Враховуючі усі вищенаведені законодавчі норми та досліджені докази суд приходить до висновку, що 1/2 (50/100) частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 і визнає за ОСОБА_1 майнове право на 1/4 частину вказаного нерухомого майна.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині суд виходить з відсутності правовстановлюючих документів про право власності на спірне майно, що не позбавляє ОСОБА_1 у встановленому законом порядку отримати таке право власності в майбутньому.

Судом також встановлено, що шлюб між позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний 24 лютого 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис за № 37. (т.1 а.с.22)

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо визнання розірвання шлюбу фіктивним суд вважає такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мали наміру припинити шлюбні стосунки, продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство.

Доказами наведеного є, як вищевказані пояснення свідків у відповідній їх частині та вищезазначені довідки від 06.03.2014 рок за вих. №180, видані органом самоорганізації населення мікрорайону "Курсаки" про те, що ОСОБА_3 постійно проживав і був зареєстрований з 16.02.1998 року по час смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним проживала і вела з ним спільне господарство його дружина ОСОБА_1 , яка була зареєстрована за вказаною адресою з 28.08.1998 року. Аналогічні відомості містяться в дослідженому судом акті від 27.07.2015 року, складеному сусідами позивачки ОСОБА_1 , справжність підпису яких завірена головуючим СОН "Курсаки" і скріплена печаткою.

Окрім того, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розлучення встановили газове обладнання, разом сплачували комунальні, газові та інші послуги після розірвання шлюбу, що підтверджується відповідними квитанціями за період з грудня 2009 року по вересень 2013 року, на яких містяться підписи як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 (т.1 а.с.27-51)

В матеріалах справи також міститься квитанція від 24.11.2011 року, з якої слідує, що платником за послуги Державного архіву Одеської області була ОСОБА_1 , що не суперечить її поясненням щодо замовлення необхідних архівних документів для подання декларації про готовність об`єкту до експлуатації. (т.1 а.с.52)

Згідно витягу з історії хвороби за № 4425 кардіологічного відділення міської клінічної лікарні № 1 ОСОБА_3 находився на стаціонарному лікуванні з 08.04.2010 року по 27.04.2010 року з діагнозом інфаркт міокарда. В анамнезі також зазначений факт кодування від алкогольної залежності у 2009 році. В медичній карті ОСОБА_3 від 28.02.2011 року також відображений факт перенесення ним інфаркту. (т.1 а.с.55-69)

Згідно договору-замовленню від 20.09.2013 року на організацію проведення поховання ОСОБА_3 від 20.09.2013 року та довідки на одержання та підпоховання праху № 2569, позивач ОСОБА_1 була замовником і платником відповідних ритуальних послуг.(т.1 а.с.23-26)

Проаналізувавши наведені докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не було наміром з їх боку припинити шлюбні стосунки і було використано як відчайдушний крок для фактичного збереження подружжя та сім`ї. Пояснення вищевказаних свідків у цій частині свідчать про досягнення цієї мети, коли після кодування ОСОБА_3 від алкогольної залежності сім`я була збережена і усіма ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжували сприйматися як подружжя.

Суд також вважає, що наведені докази свідчать про наявність у обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин, що підтверджується не тільки фактом їх спільного проживання, але і активним веденням спільного господарства, спільними витратами, спільними правами та обов`язками, спрямованим на підвищення благоустрою сім`ї.

Аналізуючи вищевказані докази, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 108 Сімейного кодексу України, згідно з якими за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 цього Кодексу, може бути визнано судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні стосунки. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації цивільного стану.

Суд також вважає, що отримання ОСОБА_3 свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 24.02.2009 року, що слідує з відповіді Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану, свідчить про виконання ним обов`язкової передбаченої законом процедури щодо розірвання шлюбу, а не є доказом його дійсного волевиявлення на припинення шлюбних стосунків. До такого висновку суд приходить на підставі всебічного дослідження вищенаведених доказів.

Щодо заявленого відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 клопотання про застосування строків позовної давності, як до вимог позивачки ОСОБА_1 про визнання розірвання шлюбу фіктивним, так і до усіх інших її вимог, то суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сукупний аналіз усіх вищенаведених доказів свідчить про те, що підставою для звернення позивача ОСОБА_1 до суду з вищевказаними позовними вимогами стала смерть ОСОБА_3 , а не порушення її прав з боку останнього.

Саме тому суд вважає, що заявлене клопотання про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_5 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис за № 9090. (т.1 а.с.20)

Оскільки суд визнав, що 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 і визнав за ОСОБА_1 майнове право на 1/4 частину вказаного нерухомого майна, то після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майнові права на іншу 1/4 частину зазначеного нерухомого майна.

З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про визнання розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 фіктивним, остання є спадкоємцем за законом разом із донькою померлого - ОСОБА_2 у рівних частках на підставі ст. ст. 1261, 1267 ЦК України.

За клопотанням сторін судом з Сьомої одеської державної нотаріальної контори була витребувана копія спадкової справи, зареєстрованої у Спадковому реєстрі за номером: 55858385 та за номером у нотаріуса: 153/2014., з якої вбачається, що ОСОБА_1 17.03.2014 року направила до Сьомої одеської державної нотаріальної контори заяви за реєстраційним № 784 та за № 785 відповідно, справжність підпису на яких була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. З її заяв слідує, що вона приймає спадщину після смерті чоловіка і вказує у якості другого спадкоємця доньку померлого, а також просить видати їй відповідне свідоцтво на 1/2 частину в спільному майні подружжя. (т.1 а.с.237-263)

Окрім того, оскільки ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем до часу його смерті, остання вважається такою, що прийняла спадщину і вона належить їй з часу її відкриття на підставі ч. 3 та ч. 5 ст. 1268 ЦК України.

Судом також встановлено, що внаслідок реєстрації шлюбу з ОСОБА_13 позивач за зустрічним позовом змінила своє прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », а в подальшому після розлучення з ОСОБА_13 уклала шлюб із ОСОБА_14 та змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 » (т.2 а.с.55-58).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2015 року по справі № 521/1078715-ц був встановлений факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .(т.1 а.с.260)

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2015 року по справі №521/17386/14-ц ОСОБА_2 був визначений додатковий строк у два місяці від дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с.257зв.-258).

Як вбачається з вищевказаної копії отриманої судом спадкової справи позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подала 09.11.2015р. до Сьомої одеської державної нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини, тобто з додержанням встановленого судом строку, а тому на підставі ч. 1 ст.1269 та ч. 3 ст. 1272 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину. (т.1 а.с.257)

Постановою державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори від 10.04.2014 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено як у визнанні права власності на частку у спільному майні подружжя, так і в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона на час смерті спадкодавця не перебувала у зареєстрованому шлюбі із ним, а тому не має права на отримання спадщини за законом та роз`яснено, що реалізувати своє право на частку майна померлого, яке було придбано під час знаходження у шлюбі, можливо лише на підставі рішення суду. (т .1 а.с.263)

Листом державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори від 30.11.2016р. позивачу за зустрічним позовом також відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за тих підстав, що на розгляді в Малиновському районному суді м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 про визнання розірвання шлюбу фіктивним, визнання майнових прав спільною сумісною власністю, визнання майнових прав на частину житлового будинку та визнання права на спадкування. (т.2 а.с.69)

На підставі наведеного суд приходить до висновку про правомірність звернення сторонами саме до суду за захистом своїх права та інтересів.

Щодо обраного ними способу захисту цих прав та інтересів, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Для правильного вирішення спору, що виник між сторонами по справі, є необхідність з`ясування питання, з якого моменту виникає право власності на спірне майно.

Згідно з ч. 5, ч. 9 ст. 39 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та п.11, п. 13 постанови КМ України від 13.04.2011 року № 461 датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката; зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладання договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності із п. 1 ч. 1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952 -IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5 вказаного Закону також встановлено, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених ст. 31 цього Закону.

В той же час, з досліджених судом матеріалів справи слідує, що покійний ОСОБА_3 , отримавши декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану 01.06.2012 року інспекцією ДАБК в Одеській області за № OD18212090015, не здійснив державну реєстрацію спірного майна, що з огляду на вищенаведені законодавчі норми, дозволяє суду прийти до висновку про не набуття ним права власності на спірне майно.

Відповідно до п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 760/14438/15-ц зазначено, що у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від правового висновку якого Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити, визначено, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України); Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові визнала вищенаведений правовий висновок, зроблений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, правильним.

Статтями 328, 335, 376 ЦК України, як підставами набуття права власності за рішенням суду, регулюються інші правовідносини, відмінні від тих, що є предметом розгляду у даному цивільному спорі.

Окрім того, наявність вищевказаної декларації про готовність спірного об`єкта до експлуатації унеможливлює застосування судом статті 376 ЦК України, на яку посилається позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 як на підставу своїх позовних вимог.

Неможливим є і застосування статті 392 ЦК України, оскільки нею передбачено не виникнення, а підтвердження наявного в позивача права власності, яким ОСОБА_2 не наділена.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У відповідності із правовим висновком, зробленим у постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 року по справі № 6-168цс12, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна, як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно у майбутньому.

Також, згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року № 7, а також Листа ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 до складу спадщини у відповідності із статтею 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, а саме: щодо подачі документів для введення об`єкту в експлуатацію; щодо оформлення на своє ім`я права власності; щодо завершення будівництва та інше, за умови отримання спадкодавцем земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права або інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновленню порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права, або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові, оскільки завданням суду є захист саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів осіб.

Враховуючи усі вищенаведені докази у їх сукупності та керуючись усіма вищенаведеними законодавчими нормами, суд приходить до висновку, що заявлені позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають задоволенню.

В той же час зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки нею обраний спосіб захисту своїх прав та інтересів, який не відповідає правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, що унеможливлює їх судовий захист. При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відмова у позові не позбавляє ОСОБА_2 права на звернення до суду за захистом своїх законних прав та інтересів у належний спосіб.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову суд відмовляє за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 17-18 Закону України "Про власність", ч. 2 ст. 112 Цивільного кодексу України в редакції від 1963 року, ч. ч. 1, 2 ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, ст. 108 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16, ч. ч. 1, 2 ст. 190, ч. 3 ст. 368, ст. ст. 1216-1218, 1220-1223, 1226, 1258, 1261, 1267- 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, ст. ст. 76-80, 83, 89, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Другий Малиновський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу, визнання частини житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, визнання майнових прав на частину житлового будинку, як на частку у праві спільної сумісної власності та визнання майнових прав на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 858 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 858 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку у праві спільної сумісної власності, а саме: щодо оформлення та державної реєстрації на своє ім`я права власності у встановленому законом порядку.

Визнати розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрованого Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 24 лютого 2009 року фіктивним та анулювати актовий запис за № 37 від 24 лютого 2009 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції та видане на підставі вказаного актового запису свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 24 лютого 2009 року.

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на 1/8 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 858 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: щодо оформлення та державної реєстрації на своє ім`я права власності у встановленому законом порядку.

Встановити порядок виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог щодо визнання розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фіктивним, яким зазначити, що рішення суду є підставою для анулювання актового запису за № 37 від 24 лютого 2009 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрованого Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції та виданого на підставі вказаного актового запису свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 24 лютого 2009 року.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 50/100 частин домоволодіння в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 03 липня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН