ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/462/19

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Гранд Лайф №3”, Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 44 395 грн. 98 коп.

Представники сторін:

Позивача – Коваленко С.В.;

Відповідача – Петренко І.Л.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 44 395 грн. 98 коп., з яких: 5 492 грн. 77 коп. – пеня; 2 170 грн. 83 коп. – 3% річних; 36 732 грн. 38 коп. – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 30.10.2014 року між позивачем, відповідачем та приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс" було укладено договір № 2967/14-17 про переведення боргу за умовами якого зобов`язання первісного боржника за договором купівлі-продажу природного газу від 20.12.2013 року № 2218/14-ТЕ-17 на суму 55 000 грн. 00 коп. було переведено на відповідача. Оплата за переданий природний газ здійснювалась несвоєчасно, чим порушені умови п. 6.1. договору, тому позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову за перечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

20.12.2013 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПКПП «Теплокомунсервіс» було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2218/14-ТЕ-17, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, надалі - газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

30.10.2014 року між Позивачем, Відповідачем та ПКПП «Теплокомунсервіс» було укладено договір № 2967/14-17 про переведення боргу за умовами якого зобов`язання Первісного Боржника за договором купівлі-продажу природного газу від 20.12.2013 №2218/14-ТЕ-17 на суму 55 000,00 грн було переведено на Відповідача.

Відповідно до п. 3.1. Договору переведення боргу за цим Договором до Нового боржника переходять обов`язки Первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Первісним боржником своїх зобов`язань за Договором купівлі - продажу природного газу № 2218/14-ТЕ-17 від 20.12.13 р.

Пунктом 3.2. договору про переведення боргу передбачено, що новий боржник зобов`язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 статті 2 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором купівлі-продажу природного газу № 2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року.

Відповідно до п. 4.1. договору про переведення боргу новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у розмірах передбачених договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013.

Пунктом 6.1 договору про переведення боргу передбачено, що цей договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за договором.

На виконання умов договору Позивач поставив протягом 2014 року, а ПКПП «Теплокомунсервіс» прийняло природний газ на загальну суму 8 407 773,19грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи.

Як зазначив відповідач та не заперечує позивач, станом на 08.09.2015 року відповідач повністю розрахувався за газ, переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, заборгованість за який переведена на відповідача.

Проте, як зазначає позивач, відповідач прийняті обов`язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов`язань за договором.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як визначено ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно ст. 522 ЦК України, новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Отже, внаслідок переведення боргу, відповідач став зобов`язаною особою у зобов`язанні, що виникло за договором, який укладено позивачем та ПКПП “Теплокомунсервіс” щодо оплати переданого природного газу.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Договором визначено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору, він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 Договору).

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов`язання зі своєчасної оплати отриманого у 2014 році природного газу не виконав у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 5 492 грн. 77 коп. пені, 2 170 грн. 83 коп. 3% річних та 36 732 грн. 38 коп. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо з урахуванням дат виникнення заборгованості. Суд, перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що вони виконані арифметично вірно, відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

30.11.2016 року прийнято Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, який набрав чинності 30.11.2016 року.

Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст.1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, про те, що дія вказаного закону не розповсюджується на відносини з відповідачем у даній справі. Так, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості, не є підставою стверджувати, що положення такого Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції не розповсюджуються на нього.

Так, згідно ч.3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як визначено умовами Договору купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року (з урахуванням додаткових угод), газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Заборгованість з оплати природного газу, яка переведена на відповідача на підставі Договору №2967/14-17 від 30.10.2014 року, є саме заборгованістю за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії. Зміна осіб у зобов`язанні не змінює мети використання природного газу, який поставлений.

Крім того, Договір про переведення боргу №2967/14-17 від 30.10.2014 року є правочином, на підставі якого виникають декілька взаємних зобов`язань, які у сукупності характеризують вид договору як договір купівлі-продажу. При цьому, зобов`язання з передачі природного газу, у якому позивач є боржником, а ПКПП “Теплокомунсервіс” - кредитором припинено його виконанням; фактично відповідач замінений у зобов`язанні з його оплати.

Судом встановлено, що відповідач у даній справі станом на 30.11.2016 року не має перед позивачем заборгованості за природний газ, що вбачається з доданих до матеріалів справи документів, та не заперечується сторонами у даній справі.

Таким чином, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, згідно ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.

При цьому, слід зазначити, що із змісту ст. ст. 4, 5, 6 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, до заборгованості у розмірі 55000,00 грн., що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч. 3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Відповідні висновки щодо застосування ч. 3 ст.7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 року №904/10745/16, від 07.02.2018 року №927/1152/16, від 13.02.2018 року №911/1719/13, від 14.02.2018 року №908/3211/16, від 22.02.2018 року №922/4355/14, від 28.02.2018 року №911/3914/14, від 11.04.2018 року №15/5005/153/2012, від 26.02.2019 року №904/2960/18.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.

Заява відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності не може бути задоволена судом з огляду на таке.

В силу ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як визначено ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

У договір купівлі-продажу природного газу включені положення щодо збільшення строку позовної давності порівняно з встановленою законом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Проте, за змістом ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише у випадку встановлення судом наявності порушення права особи, яка звернулась до суду з позовом; у разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими , суд відмовляє у позові саме у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог.

Враховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на позивача витрати понесені в зв`язку зі сплатою судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 01.07.2019 року.

Суддя Л.Я. Мальована