Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 202/1776/17

провадження № 51-8099 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014040630000267 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в органах виконавчої служби строком на 2 роки зі штрафом у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 4250 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

За вироком суду ОСОБА_8 визнана винуватою у тому, що вона, будучи державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, 24 липня 2013 року на підставі заяви представника ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_9 та виконавчого напису № 1583 приватного нотаріусу, винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 39052620 на звернення стягнення на нерухоме майно квартиру, що належить ОСОБА_10 , та з метою забезпечення його виконання винесла постанову про арешт майна боржника. При цьому усупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_8 , недбало ставлячись до своїх посадових обов`язків через несумлінне ставлення до них, не пересвідчилася в тому, що боржник ОСОБА_10 не проживає на території Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, арештоване майно також не знаходиться на даній території, не надіслала виконавчий документ за місцем його проживання, чим порушила вимоги ст. 20 вказаного Закону. В результаті зазначених дій за постановою державного виконавця було проведено прилюдні торги з реалізації вищезазначеного арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_10 , а в подальшому право власності на це майно було зареєстровано за переможцем цих торгів ОСОБА_11 . У результаті зазначених дій законним правам та інтересам ОСОБА_10 було заподіяно збитків на суму 678775 грн, що в більш ніж 1184 разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян та спричинило потерпілому тяжкі наслідки.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої не ґрунтуються на матеріалах справи, у неї відсутній склад інкримінованого злочину, оскільки вона не мала умислу на спричинення збитків ОСОБА_10 , а виконувала свої службові обов`язки, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між її діями та шкодою, яка заподіяна. Також вказує на порушення судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд послався у вироку на докази (рішення у цивільних справах), які були долучені з порушенням вимог ст. 290 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані. Посилання у касаційній скарзі на неповноту судового розгляду не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Твердження захисника про відсутність у ОСОБА_8 умислу на вчинення злочину, а також причинно-наслідкового зв`язку між її діями та наслідками, що настали, були предметом ретельної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій і визнані безпідставними.

Відповідальність за ст. 367 КК України настає у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені у зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, тобто, якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи. При службовій недбалості за наявності об`єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісно ставиться до виконання своїх обов`язків, у зв`язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхово, неуважно, несумлінно) або взагалі не виконує.

Службова недбалість - це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності. Судами було встановлено, що ОСОБА_8 мала передбачені посадовою інструкцією повноваження на вчинення відповідних виконавчих дій, проте здійснила ці виконавчі дії по виконавчому документу, які за територіальною компетенцією не могли бути виконані в Амур-Нижньодніпровському відділі державної виконавчої служби. При цьому вона, недбало ставлячись до своїх посадових обов`язків, не виконала дій щодо перевірки зазначеної обставини, не встановила, чи підлягає отриманий нею виконавчий напис нотаріуса примусовому виконанню саме на території Амур-Нижньодніпровського району. Тобто вчинила інкриміновані їй дії через необережність, яка характеризується недбалістю.

Необережність і умисел є різними формами вини, що виключають одна одну, а тому твердження захисника про відсутність у ОСОБА_8 умислу на вчинення інкримінованого їй злочину є безпідставним.

Що стосується наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями засудженої та наслідками, що настали, то судами було чітко встановлено, що засуджена в порушення Посадової інструкції державного виконавця та прав ОСОБА_10 , відкрила виконавче провадження, в цей же день наклала арешт на нерухоме майно (квартиру) боржника без належного повідомлення його про це, чим порушила його право бути присутнім під час виконавчих дій та під час торгів, а також вирішувати питання зі стягувачем у добровільному порядку. Як наслідок, через незаконну реалізацію квартири, потерпілому були заподіяні тяжкі наслідки у виді завданої матеріальної шкоди.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація її дій відповідають встановленим судами фактичним обставинам справи, ґрунтуються на досліджених у суді доказах, яким дано належну оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Не заслуговують на увагу і доводи захисника щодо порушень судом вимог ст. 290 КПК України.

Положення наведеної норми процесуального закону зобов`язують прокурора, слідчого надати доступ до матеріалів досудового розслідування, а сторону захисту надати доступ до матеріалів, відомості з яких вона має намір використати як докази у суді. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

При цьому положенням ч. 11 ст. 290 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення у цивільних справах, про які йде мова у касаційній скарзі, були ухвалені після завершення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та були подані до суду представником потерпілого. Проти долучення цих рішень як доказів до матеріалів кримінального провадження та дослідження їх у судовому засіданні сторони не заперечували. Після дослідження у судовому засіданні судових рішень, ухвалених по цивільним справам, які виникли із цих самих правовідносин, прокурор змінив обвинувальний акт з урахуванням даних, наведених у рішеннях. Сторона захисту була належним чином ознайомлена з додатковими доказами та мала можливість давати по ним пояснення. Отже, посилання захисника на те, що рішення судів стороні захисту не відкривалися, є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_8 представляла інтереси відповідача у цивільних справах і була обізнана про прийняті судами рішення. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення є відкритими, крім випадків, установлених законом. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Рішення судів є в загальному доступі після внесення їх до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Також варто враховувати, що згідно ст. 90 КПК України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Саме даними рішеннями у цивільних справах встановлено порушення прав потерпілого.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає порушень судом вимог ст. 290 КПК України.

Так само необґрунтованим є і посилання захисника на порушення вимог кримінального процесуального закону внаслідок проведення підготовчого судового засідання в суді першої інстанції за відсутності потерпілого. На аналогічні доводи апеляційної скарги захисника суд обґрунтовано зазначив, що в матеріалах кримінального провадження є письмова заява потерпілого про розгляд провадження за його відсутності у зв`язку з його тривалим від`їздом за межі України. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що твердження захисника про відсутність потерпілого в країні на момент подачі ним такої заяви, є домислами сторони захисту, які спрямовані на затягування судового розгляду.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, воно містить відповіді на усі доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції погоджується з наведеними в ухвалі висновками апеляційного суду.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_12