Постанова
іменем України
25 червня 2019 року
м. Київ
справа № 423/1766/16
провадження № 51-1105 км 19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015130530000981, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сватове Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Попаснянський районний суд Луганської області вироком від 23 квітня 2018року визнав невинуватим і виправдав ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін, а скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_6 - без задоволення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за обставин, детально викладених у вироку, 29 грудня 2015 року приблизно о 18 год. 00 хв. у дачному будинку на АДРЕСА_1 після побутового конфлікту з ОСОБА_8 умисно завдав останньому 3 удари в обличчя, від яких той впав на підлогу. В результаті цього потерпілий отримав тяжких тілесних ушкоджень, від яких через деякий час помер.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах прокурор та потерпіла ОСОБА_6 , кожен окремо, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, ставлять вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважають, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) ретельно не перевірив викладених в їх апеляційних скаргах доводів щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст.121 КК, не надав на них відповідей, не спростував їх.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та потерпілої захисник ОСОБА_9 зазначає про безпідставність доводів у цих скаргах, необхідність залишення їх без задоволення, а оскарженої ухвали апеляційного суду - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційні скарги прокурора та потерпілої.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
За статтею 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме та, яка свідчить про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази з додержанням вимог ст. 23 КПК і, навівши у вироку відповідні обґрунтування, дійшов висновку про наявність підстав для виправдання ОСОБА_7 за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Положеннями ч. 4 ст. 95 КПК визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК фактично ґрунтувалось на його зізнавальних показаннях, наданих під час досудового розслідування. Однак у судовому засіданні ОСОБА_7 категорично заперечував його причетність до вчинення інкримінованого злочину.
За таких обставин суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 95 КПК, обґрунтовано врахував лише ті показання, які він надавав безпосередньо під час судового розгляду.
Інші досліджені судом першої інстанції докази не доводять причетність ОСОБА_7 до завдання ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть останнього.
Жоден із допитаних у судовому засіданні свідків та потерпіла не були безпосередніми очевидцями злочину.
Потерпіла ОСОБА_6 , свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_10 повідомили лише про те, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в минулому виникали конфліктні ситуації, а також висловили припущення щодо причетності ОСОБА_7 до смерті ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_11 повідомив, що в день вчинення злочину він чув через паркан, як ОСОБА_8 прийшов до ОСОБА_7 , та наступного дня зранку бачив біля його двору автомобіль, схожий на автомобіль ОСОБА_7 , при цьому не бачив ні особи, що була за кермом, ні пасажирів у автомобілі.
Свідок ОСОБА_12 повідомив, що бачив ОСОБА_8 за 2 дні до смерті, на його обличчі не було жодних пошкоджень.
Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в своїх показаннях не повідомили інформації, яка могла б свідчити про причетність ОСОБА_7 до смерті ОСОБА_8 .
Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недопустимості зразків крові ОСОБА_7 через порушення його права на захист під час відібрання зразків. Зразки крові містять інформацію, зміст якої не залежить від волі особи, в якої вони відбираються. Тому присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті цієї інформації. Таким чином, і рішення судів про недопустимість висновків судово-медичних експертиз, які стосуються дослідження слідів крові, виявленої на місці вчинення злочину та килимі багажника автомобіля, яке вони прийняли відповідно до доктрини плодів отруйного дерева, також є невірним.
Однак Суд зазначає, що в касаційних скаргах прокурора та потерпілої не пояснюється, яким чином рішення суду в цьому питанні могло позначитись на висновку щодо недоведеності причетності ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, враховуючи те, що згідно з висновками цих експертиз усі зібрані зразки крові можуть походити як від ОСОБА_7 , так і від ОСОБА_8 .Тому за обставин цієї справи помилкове виключення цих доказів не перешкодило іне могло перешкодити суду ухвалити правильне рішення.
Зазначені вище, а також інші досліджені судом докази, такі як протоколи огляду місця події, висновки судово-медичних експертиз (щодо характеру, локалізації виявлених тілесних ушкоджень, можливого часу їх утворення) та судово-психіатричної експертизи, як кожен окремо, так і в сукупності, не містять даних, які б поза розумним сумнівом доводили причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 3 ч. 1 ст.373 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для ухвалення в цьому кримінальному провадженні виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 .
Апеляційний суд переглянув вирок щодо ОСОБА_7 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_6 і постановив мотивовану ухвалу, якою залишив ці скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. При цьому доводи, викладені в зазначених апеляційних скаргах, зокрема ті, на які прокурор та потерпіла посилаються в касаційних скаргах, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст.419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування або зміни оскарженої ухвали апеляційного суду, в провадженні невстановлено.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілої.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Луганського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_6 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
