Постанова

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 443/1866/14

провадження № 61-23196св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, заступник директора департаменту - начальник управління освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації Бабій Роман Петрович, комунальний заклад Львівської обласної ради «Лівчицька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів», директор комунального закладу Львівської обласної ради «Лівчицька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» Пітула Світлана Андріївна ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент освіти і науки Львівської ОДА), заступника директора департаменту - начальника управління освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації (далі - Управління освіти і науки Львівської ОДА) Бабія Р. П., комунального закладу Львівської обласної ради «Лівчицька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» (далі - КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ»), директора КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» Пітули С. А. про визнання звільнення з посади вихователя незаконним, визнання незаконними дій відповідачів щодо винесення наказів про звільнення, визнання незаконними наказів про звільнення з роботи та їх скасування, скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 01 вересня 2005 року вона перебувала у трудових відносинах з КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» та обіймала посаду вихователя. 22 листопада 2013 року в приміщенні школи директор Пітула С. А. вручила їй невідомий документ для підпису разом з трудовою книжкою, в якій містився запис від 22 листопада 2013 року № 16 про її звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою для її звільнення став наказ Департаменту освіти і науки Львівської ОДА від 18 листопада 2013 року № 341-к, з яким вона не була ознайомлена. Вважає, що її звільнили з порушенням норм трудового законодавства. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати її звільнення з посади вихователя КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» незаконним; скасувати наказ Департаменту освіти і науки Львівської ОДА від 18 листопада 2013 року № 341-к «Про звільнення з роботи вихователя КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» ОСОБА_1 », виданий заступником директора департаменту - начальником Управління освіти і науки Львівської ОДА Бабієм Р. П. як неповноважною особою; визнати незаконними дії ОСОБА_4 . щодо винесення такого наказу; скасувати наказ КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» від 22 листопада 2013 року № 174-к про її звільнення, який виданий директором КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» Пітулою С. А. як неповноважною особою; скасувати накази КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» від 25 березня 2013 року № 45-к та 18 жовтня 2013 року № 151-к про накладення на неї дисциплінарних стягнень; визнати незаконними дії Пітули С. А. щодо винесення вказаних наказів та щодо ненадання матеріалів, що стали підставою для звільнення з роботи; поновити її на роботі; стягнути з Департаменту освіти і науки Львівської ОДА на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 58 543,80 грн.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року в задоволені позову відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства. Позивач вперше звернулася до суду з позовом про визнання незаконним наказів про її звільнення 16 грудня 2013 року, тобто з дотриманням місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 07 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2014 року, вказаний позов залишено без розгляду. Оскільки ОСОБА_1 подала до суду цей позовом 17 жовтня 2014 року (майже через 11 місяців після звільнення), то нею пропущена позовна давність.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмовити в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. ОСОБА_1 не заперечувала факт відсутності її на роботі у дні, які були вказані роботодавцем у наказах про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Релігійні переконання позивача не можуть вважатися поважними причинами її невиходу на роботу по суботах, оскільки вона добровільно уклала трудовий договір і була ознайомлена з графіком роботи та внутрішнім трудовим розпорядком навчального закладу. При цьому оспорювані накази були видані уповноваженою власником особою відповідно до норм трудового законодавства з урахуванням ступеня тяжкості та обставин вчинених проступків.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав заяву про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинамирішення Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року з підстав наявності істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 361 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року)).

Заява обґрунтована тим, що у провадженні Жидачівського районного суду Львівської області знаходилася цивільна справа № 443/1197/13-ц за позовом ОСОБА_7 до Департаменту освіти і науки Львівської ОДА, тимчасово виконуючого обов`язки директора департаменту з питань освіти, науки, сім`ї і молоді Львівської ОДА Брегіна М. Г., директора Департаменту освіти і науки Львівської ОДА Небожук О. І., КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ», директора КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» Пітули С. А. про визнання звільнення з роботи незаконним, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» на користь ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 1 088,97 грн як оплату тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання згідно з листком непрацездатності. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказів про звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким скасовано пункт 1 наказу КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» від 31 травня 2013 року № 85-к «Про звільнення ОСОБА_7 з посади вчителя музики і співів КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» за вчинення аморального поступку»; скасовано пункт 1 наказу КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» від 25 березня 2015 року № 36-к «Про внесення змін до наказу від 31 травня 2013 року № 85-к», яким було змінено дату звільнення працівника з роботи з 31 травня на 13 червня 2013 року. В мотивувальній частині рішення апеляційним судом встановлено, що згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про освіту» призначення та звільнення педагогічних працівників державного та комунального навчального закладу здійснюється відповідним органом управління освітою. Призначення на посаду та звільнення з посади інших працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює його керівник. Відповідним органом управління освітою у вказаних правовідносинах є Департамент з питань освіти і науки Львівської ОДА. Зазначені положення законодавства неправильно застосовано судом першої інстанції, що призвело до неправильного висновку про відповідність закону наказів директора КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» про звільнення педагогічного працівника ОСОБА_7 та зміну наказу про його звільнення. На думку заявника, вказані обставини є суттєвими, оскільки також підтверджують незаконність її звільнення відповідачами.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинамирішення Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обставини, на які посилалася заявник, не є нововиявленими в розумінні статті 361 ЦПК України 2004 року. Крім того, судове рішення не може переглядатися у зв`язку з нововиявленими обставинами в разі якщо обставини, передбачені частиною другою статті 361 ЦПК України 2004 року, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року було встановлено, що директор КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» не мала повноважень на звільнення педагогічних працівників, оскільки таким правом наділений Департамент з питань освіти і науки Львівської ОДА як орган управління освітою. Вказані обставини є суттєвими, оскільки також підтверджують незаконність її звільнення відповідачами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Жидачівського районного суду Львівської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 443/1866/14 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи по суті судами встановлено, що з 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ», з 01 вересня 2009 року - обіймала посаду вихователя з педагогічним навантаженням, меншим тарифної ставки. Наказом директора КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» від 25 березня 2013 року № 45-к ОСОБА_1 було оголошено догану за невихід на роботу (прогул) 18 та 19 березня 2013 року, а наказом від 18 жовтня 2013 року № 151-к - за невихід на роботу 05 та 12 жовтня 2013 року. Розпорядженням голови Львівської ОДА від 05 листопада 2013 року № 840/0/8-13 «Про надання відпустки ОСОБА_9 і звільнення його з роботи» в період з 06 по 15 вересня 2013 року обов`язки директора Департаменту освіти і науки Львівської ОДА були покладені на заступника директора департаменту ОСОБА_4 . На підставі наказу заступника директора Департаменту освіти і науки Львівської ОДА - начальника управління освіти і науки Львівської ОДА Бабія Р. П. від 18 листопада 2013 року № 341-к «Про звільнення з роботи вихователя КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» ОСОБА_1 » директором КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» Пітулою С. А. було видано наказ від 22 листопада 2013 року № 174-4, яким звільнено позивача з посади вихователя за невихід на роботу 19 жовтня, 09 та 16 листопада 2013 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою для перегляду рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 зазначив те, що під час розгляду Апеляційним судом Львівської області справи № 443/1197/13-ц було встановлено, що згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про освіту» призначення та звільнення педагогічних працівників державного та комунального навчального закладу здійснюється відповідним органом управління освітою. Призначення на посаду та звільнення з посади інших працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює його керівник. Відповідним органом управління освітою у спірних правовідносинах є Департамент з питань освіти і науки Львівської ОДА. Директор КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» не мала повноважень на звільнення педагогічних працівників, оскільки таким правом наділений Департамент з питань освіти і науки Львівської ОДА як орган управління освітою. На думку заявника, зазначені обставини є нововиявленими.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_6 в задоволенні заяви про перегляд ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року підстав для такого перегляду, оскільки зазначені в заяві обставини можуть бути підставою для оскарження судового рішення по суті, а не для його перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року було встановлено, що директор КЗ ЛОР «Лівчицька СЗШІ» не мала повноважень на звільнення педагогічних працівників, бо таким правом наділений Департамент з питань освіти і науки Львівської ОДА як орган управління освітою, не заслуговують на увагу, так як зводяться до переоцінки тих доказів, яким вже було дано оцінку судом, а також щодо неправильного застосування судом норм матеріального права (статті 26 Закону України «Про освіту»), а тому такі обставини можуть бути підставою для оскарження судового рішення по суті, а не для його перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Передбачені законом підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов