Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2019 р. № 520/4237/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції , третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про стягнення недоплаченої грошової компенсації ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення грошової компенсації у розмірі 41036,07 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем при розрахунку розміру грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна не було враховано вартість таких невиданих за період з серпня 2011 року по 14.08.2013 року, а також, не виплачено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та третій особі та отримана ними.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що з позивачем було проведено всі необхідні розрахунки, а його посилання на невідповідність грошових сум та надані розрахунки з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними, оскільки, посилаючись на постанову КМ України від 14.08.2013 року № 578, як на підставу вчинення відповідних виплат грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за період з серпня 2011 року по 14.08.2013 року, позивач не врахував, що така набрала законної сили 05.09.2013 року, отже, підлягає застосуванню саме з цієї дати. Щодо решти позову відповідач вказував, що право позивача на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна виникло у нього не під час проходження служби, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідач протиправно ототожнює момент виникнення у позивача відповідного права з моменту, передбаченого п.8 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 14.08.2013 року № 578, днем набрання чинності постановою КМ України від 14.08.2013 року № 578 та залишає поза увагою, що відшкодування сум податку можливе і після звільнення з військової служби.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що дійсно, постановою КМ України від 14.08.2013 року № 578 передбачено право на забезпечення речовим майном у строки, встановлені п.8 вказаної постанови, разом з тим, відповідний пункт підлягає застосуванню з дня саме набрання законної сили відповідною постановою. Щодо решти позову відповідач повторно вказував, що право позивача на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна виникло у нього не під час проходження служби та вже за відсутності відповідного статусу особи начальницького складу, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Третьою особою не надано письмових пояснень у правовідносинах, з приводу яких подано позов , попри відповідну пропозицію суду в ухвалі про відкриття провадження.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного .

Позивач проходив службу у Державній кримінально- виконавчій службі України та його 05.04.2018 року наказом № 67/ОС-18 як начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» у зв`язку із скороченням штатів. Вислуга років складає у календарному обчисленні - 19 років, 4 місяці, 02 дні.

Після звільнення позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та таку 07.06.2018 року було виплачено з урахуванням довідки № 4 на суму 9610,32 грн. у сумі 7736,31 грн., за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 1729,86 грн. та військового збору 114,15 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позивач вказував, що з нього було неправомірно вирахувано податок з доходів фізичних осіб 1729,86 грн. та не здійснено повний розрахунок, в частині неврахування вартості невиданого речового майна за період з серпня 2011 року по 14.08.2013 року згідно атестату № 1 з приводу чого він звернувся до відповідача 16.07.2018 року з відповідною заявою, на яку отримав відповідь від 25.07.2018 року про відсутність підстав для вчинення таких дій.

Не погодившись з зазначеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Щодо строків звернення до суду, позивач початково звернувся з вказаним позовом до Харківського районного суду Харківської області з дотриманням шестимісячного строку

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25.01.2019 року ( справа №635/678/19) було відмовлено у відкритті провадження.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 року вказану ухвалу залишено без змін.

З наявністю вказаної постанови суду апеляційної інстанції та задля захисту своїх прав позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.

Відповідач у відзиві на позов вказував, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки, на його думку, про порушення своїх прав дізнався, отримавши компенсацію на свій картковий рахунок 07.06.2018 року.

У свою чергу, суд вказує, що спірні правовідносини виникли саме внаслідок незгоди позивача з листом відповідача від 25.07.2018 року та, враховуючи, що початково позивач звернувся у строки до відповідного місцевого загального суду та за результатами відповідного апеляційного оскарження був змушений звернутись до Харківського окружного адміністративного суду, суд вказує, що відповідний строк звернення саме до Харківського окружного адміністративного суду пропущено позивачем з поважних причин та підлягає поновленню.

Фактично заява про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду висловлена позивачем у позові а ненадання її окремим документом, як вказує відповідач, на думку суду є проявом надмірного формалізму, що йде в розріз з приписами ст.6 КАС України, відповідно до якої, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

По суті позову суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон України №2713-IV).

Частиною 2 статті 23 Закону України №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до ч.5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5. ст.21 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (надалі - Порядок).

Згідно п.1 Порядку, він визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань ( п.2 Порядку).

Відповідно п.8 Порядку, речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають:зокрема, особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.

Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи ( п.9 Порядку).

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості ( п. 23 Порядку).

Згідно п. 27 Порядку, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки ( п.60 Порядку).

Розглядаючи позов в контексті грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, суд вказує, що відповідні дії відповідачем було вчинено на підставі довідки № 4 на суму 9610,32 грн. у сумі 7736,31 грн., за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 1729,86 грн. та військового збору 114,15 грн.

Суд вказує, що нарахування позивачеві грошової компенсації відбулось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року та позивач, посилаючись на відповідний п.8 Порядку вказував, що відповідачем при розрахунку розміру грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна не було враховано вартість таких невиданих за період з серпня 2011 року по 14.08.2013 року, тобто з дня виникнення відповідного права позивача, додатково в обґрунтування чого посилався на дані атестату № 1 та у позові наводив відповідний розрахунок на суму 39306,84 грн.

Водночас, суд вказує, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, необхідно враховувати у сукупності п.8 та п.60 Порядку.

У даному контексті суд вказує, що відповідна довідка № 4 позивачем не оскаржена, отже, така є чинною, а позивач в рамках даної справи самостійно визначаючи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за наявності чинної довідки про розмір такої компенсації, та приводячи відповідний розрахунок, залишив поза увагою, що такий без наявності відповідної на те довідки, не відповідає критерію належності та допустимості доказів.

Крім того, суд вказує, що виходячи зі строків набуття права, встановлених п.8 Порядку, слід також вказати, що постанова Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року, якою затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби набрала законної сили 05.09.2013 року та 05.09.2013 року була опублікована в офіційному виданні - газеті "Урядовий кур`єр" № 160.

Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування ( ч.1 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Згідно ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За вказаною нормою, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. ( Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року справа N 1-7/99 та від 26.01.2011 року справа № 1-рп/2011).

Таким чином, п.8 вказаної Постанови повинен застосовуватись саме з 05.09.2013 року та зазначена постанова не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності, в свою чергу, саме з цим актом КМ України позивач пов`язує позовний період з 2011 р., водночас, жодним чином не обґрунтовуючи та не підтверджуючи ніякими доказами цей період - саме з серпня 2011 року по 14.08.2013 року.

Так в атестаті № 1, на який посилався позивач, міститься записи, датовані до серпня 2011 року, а кінець періоду, співпадає з датою прийняття Постанови КМ України №578 ( не з датою набрання нею чинності). Зазначене, в контексті з датою набрання законної сили вказаною постановою, як підставою позову, свідчить про суб`єктивність оцінки позивача в розрахунку недоплаченої компенсації за неотримане речове майно та безпідставність зазначеної частини позову в контексті існування чинної довідки № 4.

Відтак, позов про стягнення суми у розмірі 39306,84 грн. без наявності відповідної довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на вказану суму є таким, що не підлягає задоволенню.

В даному випадку позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна та вказане право було у реалізовано відповідачем.

Щодо решти позову, а саме, щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд вказує наступне.

Як вже зазначалось, позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та таку 07.06.2018 року було виплачено з урахуванням довідки № 4 на суму 9610,32 грн. у сумі 7736,31 грн., за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 1729,86 грн. та військового збору 114,15 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Отже, суми грошового забезпечення, отримані позивачем під час проходження військової служби включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу на підставі підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, як інші доходи, та оподатковуються на загальних підставах з одночасною виплатою грошової компенсації у розмірі суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідач, як на підставу відмови у позові посилався на п.2 Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 44 від 15.01.2004 р. за яким, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби та вказував, що право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно він набув після звільнення зі служби та втрати статусу особи начальницького складу, що свідчить, на його думку, про відсутність підстав для виплати компенсації сум утриманого податку.

Разом з тим, суд критично ставиться до зазначеного та у своїх висновках виходить наступного.

Як вже зазначено вище, ч.5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року, якою затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (надалі - Порядок).

Перевіряючи наявність підстав для оподаткування суми компенсації, вказаної у довідці № 4, яку видано на виконання п.60 Порядку, суд вказує таке.

Відповідно до підпунктів "а", "ж", "и" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно): а) сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов`язків; ж) сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення; и) сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності.

Аналізуючи наведені положення можливо дійти висновку, що законодавцем у підпункті 165.1.1 не визначено чіткий перелік сум допомог, компенсацій, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство України передбачає виплату компенсаційних виплат (компенсацій) двох видів.

До першої групи належать компенсаційні виплати (компенсації), які за своєю природою не є винагородою за виконану роботу, обумовленої трудовим договором, у зв`язку з чим суми таких компенсаційних виплат не включаються до структури заробітної плати працівників, а тому, як правило, не підлягають оподаткуванню. Зокрема, виходячи зі змісту відповідних положень Кодексу законів про працю України, до таких компенсаційних виплат належать виплати у звязку з службовими відрядженнями, а зі змісту Закону України "Про охорону праці" компенсації за важкі та шкідливі умови праці, що дістало відповідне відображення у Податковому кодексі України. Так, за змістом підпунктів 165.1.9 та 165.1.11 пункту 165.1. статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах; кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу.

До другого виду компенсаційних виплат належать виплати, які є винагородою, яка встановлюється за виконану роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, в результаті чого вони включаються до структури заробітної плати працівника, а тому підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Виходячи зі змісту спеціальних норм Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», які регулюють спірні правовідносини, можливо дійти висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно за своєю природою не є винагородою за виконання обов`язку несення служби та не включаються до складу грошового забезпечення військовослужбовця, відповідно, сума компенсації не підлягає оподаткуванню.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, дії відповідача щодо утримання з суми виплаченої позивачу компенсації вартості за неотримане речове майно податку з доходів фізичних осіб та військового збору є протиправними. У даному контексті суд виходить за межі позовних вимог, право на що, з метою повного захисту прав позивача, закріплене у ст.9 КАС України та задовольняє решту позову у спосіб стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1729,96 грн. та військовий зір у розмірі 144,15 грн.

Згідно ч.1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині та у спосіб, наведений вище.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Нетіченська, буд. 14,м. Харків,61010, код ЄДРПОУ40867285) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_4 ) безпідставно утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1729,96 грн. ( одна тисяча сімсот двадцять дев`ять гривень 96 копійок) та військовий зір у розмірі 144,15 грн. ( сто сорок чотири гривні 15 копійок).

У задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Нетіченська, буд. 14,м. Харків,61010, код ЄДРПОУ40867285) на користьОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_4 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 02 липня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.