П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/350/18

Провадження № 11-1465заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника позивача - ОСОБА_5,

представника відповідача Верховної Ради України - Долгова Ю. В.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2018 року (судді Анцупова Т. О., Гриців М. І., Олендер І. Я., Смокович М. І., Юрченко В. П.) та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2019 року (судді Анцупова Т. О., Гриців М. І., Олендер І. Я., Смокович М. І., Юрченко В. П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ), третя особа - Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання незаконною постанови,

УСТАНОВИЛА:

24 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , у якому позивач просив:

- визнати незаконною та скасувати Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року

№ 1631-VIII «Про звільнення судді» (далі - Постанова № 1631-VIII), якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оспорювана Постанова № 1631-VIII є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки на порушення вимог статей 80, 91 Конституції України, статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент у редакції, чинній на час прийняття оспорюваної Постанови № 1631-VIII), статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) відповідачем при прийнятті вказаної постанови було допущено такі порушення:

- позивач був несвоєчасно повідомлений про проведення позачергового пленарного засідання парламенту щодо розгляду питання про його звільнення;

- питання щодо звільнення ОСОБА_1 на засіданні ВРУ вирішувалося за його відсутності, без відповідного обговорення, дослідження обставин справи та підстав звільнення;

- під час голосування за прийняття оскаржуваної постанови окремі депутати здійснювали голосування картками відсутніх депутатів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на статті 9, 19, 43, 75, 126 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року № 1-19/98, рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 листопада 2016 року відкрив провадження в адміністративній справі.

30 листопада 2016 року від представника ВРУ до суду надійшло заперечення на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову. Заперечення обґрунтовано тим, що, приймаючи оскаржувану постанову на позачерговому засіданні парламенту, яке було скликано на вимогу Президента України, ВРУ було дотримано процедури звільнення позивача з посади судді у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності, визначених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та Регламентом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та розпочав роботу Верховний Суд.

Підпунктом 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції зазначеного вище Закону передбачено, що позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9 січня 2018 року вказану адміністративну справу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням від 30 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав незаконною та скасував Постанову № 1631-VIII.

Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ВРУ допустила порушення принципів та порядку адміністративної процедури, визначених Конституцією України, Законом України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), Законом № 2453-VI та Регламентом, що полягали у вчиненні дій з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді та прийнятті постанови про його звільнення поза межами закону, необґрунтовано та без забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішень. Порушення відповідачем цих принципів ставить під сумнів висновок про правомірність вирішення ним питання про звільнення позивача з посади судді та законність Постанови № 1631-VIII.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ВРУ подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як суд першої інстанції, не дослідив усіх доказів та неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У грудні 2018 року ВРП надіслала заяву про приєднання до апеляційної скарги ВРУ, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , вважаючи, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

25 січня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду додатковим рішенням задовольнив частково заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВРУ на користь ОСОБА_1 . 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні стягнення решти суми відмовив.

Не погодившись із зазначеним додатковим судовим рішенням, 28 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

У квітні 2019 року ВРУ надіслала відзив на вказану вище апеляційну скаргу, в якому зазначає, що додаткове рішення суду законне й обґрунтоване, а тому просить відмовити у її задоволенні.

Дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Постановою ВРУ від 14 жовтня 1994 року № 211/94-ВР ОСОБА_1 обраний заступником голови Арбітражного суду Донецької області.

Постановою ВРУ від 12 липня 2001 року № 2669-ІІІ позивача обрано на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду безстроково, а Постановою від 8 липня 2010 року № 2476-VІ - на посаду судді Вищого господарського суду України.

23 грудня 2010 року ОСОБА_1 Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури призначено на посаду члена Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). Присягу члена ВРЮ позивач склав на пленарному засіданні ВРУ 13 січня 2011 року.

11 квітня 2014 року припинено повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ на підставі пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в України».

24 грудня 2015 року ВРЮ, розглянувши матеріали провадження щодо вимог законодавства про несумісність, відкритого за зверненням Міністерства юстиції України стосовно судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 , прийняла рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді.

19 січня 2016 року ВРЮ було внесено подання до ВРУ № 6/0/12-16 «Про звільнення суддів з посади», у якому, зокрема, пропонувалося звільнити ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.

3 лютого 2016 року сектором реєстрації законопроектів зареєстровано проект Постанови ВРУ № 4011 «Про звільнення судді», внесений Головою ВРУ В . Б. Гройсманом.

14 квітня 2016 року Головою ВРУ обрано Парубія А. В. , розпорядженням якого від 27 вересня 2016 року № 352 на вимогу Президента України про скликання позачергового пленарного засідання ВРУ восьмого скликання та відповідно до частини восьмої статті 19 Регламенту прийнято рішення про скликання на 29 вересня 2016 року о 10:00 год позачергового пленарного засідання восьмого скликання для розгляду питання про звільнення суддів.

Відповідно до вказаного розпорядження пресслужба Апарату Верховної Ради України 27 вересня 2016 року о 19:15 хв розмістила на офіційному вебсайті ВРУ запрошення для участі у пленарному засіданні для розгляду питання про звільнення суддів, у тому числі ОСОБА_1

27 вересня 2016 року на адресу Вищого господарського суду України направлено урядову телеграму, якою ОСОБА_1 повідомлялося про розгляд ВРУ 29 вересня 2016 року на позачерговому засіданні подання ВРЮ про його звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності.

Вказана урядова телеграма вручена представнику за дорученням (Куліковій) 28 вересня 2016 року.

При цьому суд першої інстанції установив, що у період з 29 серпня по 23 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці (наказ в. о. голови Вищого господарського суду України від 9 серпня 2016 року № 238-в).

У період з 22 вересня по 5 жовтня 2016 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні «Феофанія», що підтверджується наданими представником позивача ОСОБА_5 засвідченими копіями листка непрацездатності від 5 жовтня 2016 року серії АДА № 320267 та довідки від 28 вересня 2016 року № 183.

28 вересня 2016 року у зв`язку з неможливістю з`явитися у призначений час на позачергове засідання ВРУ ОСОБА_1 електронною поштою повідомив про це Голову ВРУ Парубія А. В., Комітет ВРУ з питань правової політики і правосуддя, голову Комітету ВРУ з питань правової політики і правосуддя Князевича Р. П., керівника секретаріату Голови ВРУ Подольську Т. А., першого заступника керівника апарату ВРУ - керуючого справами Бондар П. О. У повідомленні позивач просив відкласти розгляд питання щодо його звільнення на іншу дату.

Постановою ВРУ № 1631-VIII відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.

Не погодившись із таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи та надані на противагу їм аргументи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею вимог щодо несумісності.

На підставі внесеного ВРЮ подання ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття ВРУ оскаржуваної постанови було порушено процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади судді, зокрема щодо неналежного повідомлення його про проведення засідання ВРУ, а також щодо розгляду питання про звільнення позивача з посади судді за його відсутності.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеним висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

Порядок підготовки і проведення сесій ВРУ, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ визначає Регламент.

Частинами третьою, четвертою статті 216-1 Регламенту передбачено, що ВРЮ вносить подання про звільнення судді, обраного безстроково, до ВРУ. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання ВРЮ.

Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.

При звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов`язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання ВРУ, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання ВРУ, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.

Кожний народний депутат України має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.

За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання.

Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.

Отже, оголошення подання про звільнення судді, доповідь, обговорення, виступ судді або/та його представника, запитання до них народних депутатів, неголосування у разі наявності зауважень до подання - це стадії прийняття відповідного рішення парламентом. Задля забезпечення критерію обґрунтованості рішення відповідач має ретельно досліджувати наявні матеріали, може збирати додаткові документи, пояснення осіб тощо.

Крім того, критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. ВРУ як орган державної влади зобов`язана застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.

Суд установив, що ОСОБА_1 було повідомлено про проведення засідання ВРУ (призначене на 29 вересня 2016 року) урядовою телеграмою від 28 вересня 2016 року, яка була надіслана за місцем роботи позивача таотримана працівником Вищого господарського суду України 28 вересня 2016 року, тобто з порушенням строку, визначеного Регламентом.

При цьому ОСОБА_1 у період з 29 серпня по 23 жовтня 2016 року перебував у щорічній відпустці. Крім того, з 22 вересня по 5 жовтня 2016 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні «Феофанія».

Після отримання урядової телеграми 28 вересня 2016 року ОСОБА_1 електронною поштою повідомив Голову ВРУ Парубія А. В., Комітет ВРУ з питань правової політики і правосуддя та його голову Князевича Р. П., керівника секретаріату Голови ВРУ Подольську Т. А., першого заступника керівника апарату ВРУ - керуючого справами Бондар П. О. про неможливість бути присутнім на позачерговому пленарному засіданні ВРУ 29 вересня 2016 року та просив відкласти розгляд питання щодо його звільнення на іншу дату.

Однак попри інформацію позивача про поважні причини його відсутності на засіданні ВРУ 29 вересня 2016 року, розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 все ж відбувся і завершився прийняттям оскаржуваної Постанови № 1631-VIII.

Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

Обґрунтовуючи свою позицію, ВРУ зазначає про належне повідомлення позивача щодо розгляду питання про його звільнення, враховуючи що 27 вересня 2016 року на офіційному вебсайті ВРУ опубліковано розпорядження Голови ВРУ від 27 вересня 2016 року № 352 про скликання 29 вересня 2016 року позачергового засідання ВРУ, на якому розглядатимуться питання про звільнення суддів, у тому числі ОСОБА_1 , а тому, на думку відповідача, підстав для перенесення розгляду цього питання не було.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі аргументи скаржника необґрунтованими, оскільки Регламент зобов`язує ВРУ повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Оприлюднення такого розпорядження на офіційному вебсайті свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо оприлюднення певної інформації та висвітлення своєї діяльності, однак не може бути доказом належного повідомлення позивача про дату та час розгляду питання про його звільнення.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду також вважає за необхідне зазначити таке.

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість іхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74).

У рішенні від 19 січня 2017 року в справі «Куликов проти України» ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів. Зокрема, у вказаній справі ЄСПЛ, розглядаючи скарги заявників за статтею 6 Конвенції, послався на свої висновки у справі «Олександр Волков проти України», у якій зазначив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості.

У своєму рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту статті 6 Конвенції за умови виконання сукупності двох умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких ідеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об`єктивними підставами в інтересах держави.

Пунктом 88 цього рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значенні цього терміна, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Аргіру ті інші проти Греції» (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, пункт 24, та рішення від 28 квітня 2009 року у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пункти 72-75). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), пункт 72)».

Відповідно до пункту 90 згаданого вище рішення, ЄСПЛ установив, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов`язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.

У пункті 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а також що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.

Таким чином, невиконання ВРУ вимог частини п`ятої статті 216-1 Регламенту щодо обов`язкового повідомлення ОСОБА_1 про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про його звільнення, не пізніше ніж за три дні до дня засідання та прийняття ВРУ оскаржуваного рішення за відсутності позивача призвело до порушення його прав на участь у процесі прийняття відповідного рішення.

Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що допущені ВРУ порушення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на пленарному засіданні п`ятої сесії ВРУ восьмого скликання 29 вересня 2016 року свідчать про вчинення відповідачем протиправних дій з розгляду такого питання, а тому висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування Постанови № 1631-VIII є правильним.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 та 13 листопада 2018 року та від 4 червня 2019 року (справи № 800/606/16, 800/532/16, 800/539/16 відповідно) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Щодо апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_5 на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2019 року про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі Велика Палата Верховного Суду, перевіривши обґрунтування, наведені у скарзі та відзив на неї доводи встановила таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС визначено та зобов`язано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому суд першої інстанції установив, що згідно з доданими до заяви про ухвалення додаткового судового рішення копіями актів приймання-передачі наданих послуг № 01-554 від 30 листопада 2017 року, № 02-554 від 11 червня 2018 року, № 03-554 від 22 жовтня 2018 року адвокатом ОСОБА_5 у межах супроводження адміністративної справи № П/800/554/16 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання незаконною та скасування Постанови № 1631-VIII надавалися адвокатські послуги у формі: участі в судових засіданнях, підготовці та направленні письмових пояснень, клопотань, заяви про перегляд судового рішення, апеляційної скарги, адвокатських запитів, ознайомлення з матеріалами справи, долучення письмових доказів до матеріалів справи.

Згідно з актами приймання-передачі наданих послуг № 01-554 від 30 листопада 2017 року, № 02-554 від 11 червня 2018 року, № 03-554 від 22 жовтня 2018 року адвокатом ОСОБА_5 на надання послуг, указаних у цих актах, було витрачено 51 годину, а вартість правової (правничої) допомоги, наданої адвокатом у межах судової справи, склала 51 000 грн.

На підтвердження цього представник позивача до заяви про ухвалення додаткового судового рішення додав копії виписок від 5, 19 квітня, за період з 3 по 5 липня, від 31 серпня, 22 жовтня 2018 року з банківського рахунку № НОМЕР_1 .

Відповідно до вказаних виписок на банківський рахунок ОСОБА_5 були зараховані грошові кошти в сумі 54 999 грн з призначенням платежу - винагорода адвоката згідно з договором про надання правової допомоги № 01/16 від 22 грудня 2016 року без ПДВ від ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2016 року № 01/16 адвокат ОСОБА_5 надав ОСОБА_1 правову допомогу в:

- адміністративній справі № П/800/63/16 за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання незаконними та скасування рішення і подання;

- адміністративній справі № П/800/554/16 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання незаконною та скасування Постанови № 1631-VIII;

- кримінальному провадженні № 22015000000000071.

Крім того, здійснював представництво та захист прав, свобод і законних інтересів позивача як сторони (позивача, відповідача), третьої особи в будь-якій іншій цивільній, адміністративній, господарській справі; як учасника виконавчого провадження; як свідка, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, цивільного позивача чи цивільного відповідача у будь-яких інших кримінальних провадженнях; як заінтересованої особи у відносинах з будь-якими органами державної влади та органами місцевого самоврядування підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами.

Наведене свідчить, про те що представництво інтересів позивача згідно з договором від 22 грудня 2016 року № 01/16 здійснювалося в кількох справах, у тому числі адміністративній справі № П/800/554/16.

Суд першої інстанції також установив, що надані представником позивача копії виписок з його банківського рахунку на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу згідно з актами приймання-передачі наданих послуг № 01-554 від 30 листопада 2017 року, № 02-554 від 11 червня 2018 року, № 03-554 від 22 жовтня 2018 року не підтверджують такі витрати, оскільки не містять інформацію про номер справи, чи відповідний акт приймання-передачі наданих послуг, за які були сплачені кошти.

Крім того, представник позивача до заяви про ухвалення додаткового судового рішення долучив копію акта приймання-передачі наданих послуг від 3 грудня 2018 року № 04-554, відповідно до якого адвокат надавав позивачу послуги правової допомоги в межах супроводження адміністративної справи № П/800/554/16, а саме підготовка та надсилання запитів до державних органів.

За надання цих послуг ОСОБА_1 сплатив адвокату Попкову В. І. 4 000 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку останнього та актом від 3 грудня 2018 року № 04-554.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі № 9901/350/18, дійшов висновку про відсутність документального підтвердження того, що кошти позивач сплатив за надання ОСОБА_5 правової допомоги саме в цій справі. При цьому заявлені до відшкодування витрати позивача на правову допомогу за участь адвоката в судовому засіданні в суді першої інстанції 30 листопада 2018 року суд задовольнив частково, оскільки розгляд справи тривав 30 хв тому вартість послуг адвоката за участь у вказаному судовому засіданні склала 500 грн.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, додаткове судове рішення ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржник не спростував.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 266, 292, 310, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2018 року залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук Ю. Л. Власов В. В. Пророк Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. Р. Кібенко О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська