Справа № 755/10314/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

Секретарі Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Галкіна Я.Г.,

представник позивача - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача- адвокат Ковальчук М.С.,

відповідач ОСОБА_1 - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про закріплення права володіння та користування ізольованими кімнатами в житловому приміщенні,

в с т а н о в и в:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з вимогою: «закріпити за ОСОБА_1 , 1957 року народження, право володіння та користуватися ізольованою кімнатою житловою площею 10,8 м^{2 за адресою: АДРЕСА_1 . Балкон залишити в загальному користуванні з ОСОБА_5 . Кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити у нашому загальному користуванні. Закріпити за ОСОБА_5 , 1984 року народження, право володіння та користування ізольованою кімнатою житловою площею 143,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 . Балкон залишити в загальному користуванні з ОСОБА_1 . Кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити у нашому користуванні.».}

18 липня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про закріплення права володіння та користування ізольованими кімнатами в житловому приміщенні, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17 грудня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у прийнятті заяви про зміну предмету позову, яка подана позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрована в канцелярії суду 10 жовтня 2018 року )вх.. № 57307/1)

Позивач та представник позивача ОСОБА_1 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, пояснила, що 19 грудня 1997 року була приватизована квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі на момент приватизації були зареєстровані п`ять осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Квартира складається з чотирьох окремих кімнат, кухні, двох балконів, ванної кімнати, вбиральні та коридора загальною площею 92 м^{2. ОСОБА_4 і ОСОБА_1 перешкоджають користуватися балконом, який має бути в загальному користуванні, і в їх кімнатах є виходи на балкон. Позивач має право на 1/5 частину спільної квартири і виходячи з цього пропонує надати їй у володіння та користування ізольовану кімнату житловою площею 10,80 м2, ОСОБА_5 (інвалід з дитинства) окрему кімнату житловою площею 14,90 м2 і балкон площею 1,92 м2, кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити в загальному користуванні.}

Представник позивача - адвокат позивача ОСОБА_1 - Галкіна Яна Геннадіївна , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснень, які надавались позивачем в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила в позові відмовити, 22 листопада 2018 року до суду подала відзив на позовну заяву, яку обґрунтовує тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 грудня 1997 року, квартира що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 в рівних долях, а саме кожному співвласнику належить по 1/5 частки вищезазначеної квартири. Відповідно до інформації яка міститься в технічному паспорті, вищевказана квартира має загальну площу 92,8 м^{2, та складається з чотирьох житлових кімнат загальною площею 62,9 м2. На даний час в кімнаті 20,30 м2 з відповідачкою проживають її цивільний чоловік, двоє дітей та брат ОСОБА_5 який являється інвалідом з дитинства у зв`язку із психічним захворюванням. У своїй позовній заяві позивач №1 ОСОБА_1 посилається на те, що користується житловою площею яка належить ОСОБА_5 за законом. Однак, вища вказана інформація не відповідає дійсності з огляду на наступне. Ні збоку відповідача та її цивільного чоловіка жодним чином не чиниться ніяких перешкод у користуванні житловою кімнатою. Брат ОСОБА_5 повноцінно користується кімнатою та проживає в ній разом з нею. Позивачка проживає в окремій кімнаті площею 10,8 м2 та жодним чином вирішувати питання із житловою площею в добровільному порядку не виявляє бажання. ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей, один з яких є тільки новонародженим. Діти кожного дня знаходяться в одній кімнаті із хворою людиною. На поступки мати ОСОБА_1 йти не хоче, проживати та доглядати за хворим сином, опікуном якого являється також не виявляє бажання. ОСОБА_1 дуже важко та складно виховувати своїх дітей у таких умовах, а придбати власне житло коштів не вистачає коштів.}

Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук М.С., в судовому засіданні проти позову заперечували та просили в позві відмовити, оскільки заперечують щодо визначеного позивачем порядку користування житловим приміщенням.

Вислухавши думку учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Виходячи з положень ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 319 цього ж Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 Цивільного кодексу України)

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 грудня 1997 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності спільної сумісної власності громадянці ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , в рівних долях. Дана квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.7)

Відповідно до частини першої ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

За нормою частини першої ст. 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Дана правова норма кореспондується з положеннями ст. 150 Житлового кодексу України, відповідно до якої визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: проживати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як роз`яснено в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, квартира, якає спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Виходячи з предмету позовних вимог, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , просять: «закріпити за ОСОБА_1 , 1957 року народження, право володіння та користуватися ізольованою кімнатою житловою площею 10,8 м^{2 за адресою: АДРЕСА_1 . Балкон залишити в загальному користуванні з ОСОБА_5 . Кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити у нашому загальному користуванні. Закріпити за ОСОБА_5 , 1984 року народження, право володіння та користування ізольованою кімнатою житловою площею 143,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 . Балкон залишити в загальному користуванні з ОСОБА_1 . Кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити у нашому користуванні.».}

Відповідно до частини першої ст. 159 Житлового кодексу УРСР предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).

Таким чином, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора).

Відповідно до даних технічного паспорту - квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,9 м^{2 у тому числі: 1- кімната -16,90 м2, 2- кімната - 16,80 м2, 3- кімната - 20,30 м2, 4- кімната - 14,90 м2 та місць загального користування: кухня площею 9,7 м2, коридор площею 12,0 м2, санвузол площею 1,2 м2, квартира обладнана балконом 2х1,92 м2, загальна площа квартири складає 92,8 м2. (а.с.8 зі звороту)}

Виходячи з положень статті 358 ЦК України, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15, який є обов`язковим для судів.

Таким чином, враховуючи, що власниками спірної квартири є п`ять осіб, а загальний розмір житловою площі квартири складає 62,9 м^{2, тому фактично на кожного власника квартири припадає по 12,58 м2 жилої площі квартири (62,9 м2: 5 = 12,58 м2)}

За змістом предмету позову, позивачі просять виділити в користуванні жилі кімнати площею 10,8 м^{2 та 14,9 м2 у зв`язку з чим інші жилі кімнати площею 16,9 м2 та 20,30 м2, залишається у користуванні інших співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Однак як зазначила відповідачка ОСОБА_1 , що в кімнаті 20,30 м2 проживають її цивільний чоловік ОСОБА_10 та її неповнолітні діти ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_1 , Серії НОМЕР_2 .(а.с.45-46)}

Кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право. (ст. 16 Цивільного кодексу України)

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Суд враховує, що в межах даного спору позивачі не заявляють вимоги про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, тому у суду відсутні підстави для здійснення аналізу взаємовідносин сторін по справі, пов`язаних з користування спірним житловим приміщенням, та надавати оцінку діям відповідачів щодо здійснення з їх боку перешкод позивачам в користування спірною квартирою, що у сукупності всіх обставин справи мало слугувати підставою для вирішення питання, чи має місце в розрізі даного спору порушення прав інших власників житлового приміщення, якими є позивачі по справі, та чи наявні підстави для захисту прав власників в судовому порядку, виходячи з предмету позову.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про закріплення права володіння та користування ізольованими кімнатами в житловому приміщенні, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 358, 360, 391, 396 Цивільного кодексу України, ст.ст.63,150, 159 Житлового кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про закріплення права володіння та користування ізольованими кімнатами в житловому приміщенні.

Відповідно до положень ч.1 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я: