312/153/19

27.06.2019

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

справа № -312/153/19

провадження № 2/312/66/2019

27 червня 2019 року с. Велика Білозерка

Суддя Великобілозерського районного суду Запорізької області Яцун О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Великобілозерського районного суду Запорізької області від 31 травня 2019 року зазначену позовну заяву залишено без руху з наступних підстав.

Так, як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просить суд поновити строк звернення до суду з позовом, який встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України. В той же час, позивачем не зазначено причину пропуску строку звернення до суду, а також не вказано, коли саме позивач дізнався про порушення його суб`єктивних трудових прав, що позбавляє суд можливості встановити поважність причини пропуску строку звернення до суду та вирішити питання щодо поновлення строку.

Крім того, позовну заяву подано до суду без дотримання вимог п.п. 3), 5) ч. 3 ст. 175 ЦПК України, якими встановлено, що позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовні вимоги позивача містять вимоги щодо поновлення на роботі на посаді сторожа та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Між тим, вимоги позивача в цій частині не конкретизовані, оскільки не зазначено дату, з якої позивач просить поновити його на вищевказаній посаді, не зазначено суму, яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь, та не надано відповідного розрахунку суми, що підлягає стягненню. Позов також не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно роз`яснень, які містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК. При цьому в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Необхідність конкретизації позовних вимог та їх обґрунтування обумовлена тим, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, в пункті 8 резолютивної частини позовної заяви позивач ОСОБА_1 просить суд витребувати від Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області довідку про середній заробіток (середньомісячний, середньоденний, середньогодинний), розрахований відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Між тим, за правилами частин 1, 2 статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЦПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Процесуальною формою вияву ініціативи заінтересованої особи у забезпеченні доказів є відповідна заява, яка повинна відповідати вимогам, викладеним в статті 117 ЦПК України.

Статтею 183 ЦПК України визначено загальні вимоги до форми та змісту заяви, клопотання.

Отже, аналізуючи вищезазначене, слід прийти до висновку, що за правилами статей 84, 117, 183 ЦПК України, заява (клопотання) про витребування доказів (забезпечення доказів) повинні викладатися в письмовій формі, з дотриманням вимог до форми та змісту заяви (клопотання), в окремо поданій заяві, а не відображатися безпосередньо в змісті позовних вимог (в резолютивній частині позову), що фактично суперечить вимогам статті 175 ЦПК України.

Слід також зауважити, що позовну заяву подано до суду без дотримання вимог частини 4 статті 177 ЦПК України, положеннями якої передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, в вступній частині позовної заяви позивач ОСОБА_1 посилається на положення пункту 1) частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як на підставу звільнення від сплати судового збору.

За правилами пункту 1) частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Вказана норма закону закріплює дві категорії справ, за позовні вимоги у яких позивачі звільняються від сплати судового збору: про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. При цьому законодавство не звільняє особу від обов`язку щодо сплати судового збору в справах за іншими позовними вимогами, що випливають із трудових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «По оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 2 Закону України «По оплату праці», до структури заробітної плати, входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже, аналізуючи вищезазначене слід прийти до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є різновидом відповідальності власника перед працівником за порушення своїх зобов`язань з виплати заробітної плати і не входить до структури заробітної плати, а тому вимога позивача про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не являється вимогою про стягнення заробітної плати, а отже на неї не поширюються положення пункту 1) частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Правова позиція щодо цього викладена в постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16, де зокрема зазначено, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позовні вимоги позивача складаються з декількох вимог, зокрема, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 083 від 09 серпня 2018 року «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією», в частині звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області у зв`язку з ліквідацією Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області (п. 1 ст. 40 КЗпП України); поновити позивача на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Отже, позивач ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення на роботі.

В той же час, щодо двох інших вимог, які заявлені позивачем, суд зазначає наступне.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Вимогами ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позовні вимоги позивача складаються з вимоги немайнового характеру та вимоги, яка носить майновий характер.

Згідно положень п.п.1) п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, встановлена ставка судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць в розмірі, зокрема, з 1 січня - 1921 грн. 00 коп.

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами, що мають майновий характер, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі не менше ніж 768 грн. 40 коп. та не більше ніж 9605 грн.

Згідно п.п.2) п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір сплачується в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами, що мають немайновий характер, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. за вимогу немайнового характеру.

Таким чином, звертаючись до суду з позовною заявою, яка містить одночасно вимогу немайнового характеру та вимогу, що має майновий характер, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. за позовні вимоги майнового характеру та 768 грн. 40 коп. за вимоги, які носять немайновий характер.

Згідно роз`яснень, які містяться в пункті 12 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати», у випадку об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону, підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 6 Інформаційного листа Державної судової адміністрації України № 12-6621/11 від 10.11.2011 року, документом про сплату судового збору є квитанція установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

Для усунення зазначених вище недоліків позивачу було надано строк п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду, вбачається, що 11 червня 2019 року позивач отримав копію вказаної вище ухвали суду. Між тим, в визначений термін та на момент постанови цієї ухвали позивачем так і не виконано вимоги, які зазначені в ухвалі від 31 травня 2019 року.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

За правилами частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 185 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

За змістом частини 7 статті 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст.185 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Великобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 4 Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути позивачеві.

Роз `яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Надіслати копію ухвали позивачеві.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя О.О. Яцун