РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року справа № 580/1700/19

м . Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

27.05.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) (далі – відповідач) про:

визнання неправомірними дій щодо відмови у зарахуванні їй половини періоду навчання за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992 до стажу, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% суддівської винагороди;

зобов`язання відповідача здійснити перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання судді у відставці, половини періоду навчання за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992 з урахуванням виплаченої суми;

зобов`язання відповідача нараховувати і виплачувати їй щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці, у розмірі 90 % суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, починаючи з 15.04.2019.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач безпідставно не врахував позивачу вищевказаний період навчання до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, хоча станом на час її призначення на посаду судді такий стаж підлягав зарахуванню.

Ухвалою суду від 29.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними розписки та рекомендованого повідомлення вказану ухвалу відповідач отримав 31.05.2019, а позивач – 06.06.2019.

18.06.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд у задоволенні позову відмовити. Вказував на відсутність правових підстав зараховувати період навчання позивача у вищому навчальному закладі до стажу, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці. Щодо вимоги про зобов`язання нараховувати і виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені свободи, права та інтереси, а не можливість їх порушення у майбутньому. Оскільки законодавством передбачена можливість позбавлення права на отримання довічного грошового утримання, відсутні підстави задовольняти спір щодо відносин на майбутнє.

26.06.2019 позивач надала відповідь на відзив за змістом аналогічний позову.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З даних трудової книжки позивача від 03.01.1979 серії НОМЕР_2 суд встановив, що у період з 01.09.1987 до 19.06.1992 позивач навчалась на юридичному факультеті денного навчання Одеського державного університету ім. Мечникова.

25.06.1992 вона отримала диплом серії ФВ №827985 згаданого навчального закладу за спеціальністю "правознавство" та отримала кваліфікацію юрист.

Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 15.02.1995 №3-6 позивача обрано Уманського районного суду. Постановою Верховної Ради України від 13.03.2000 №1570-ІІІ її обрано безстроково суддею Уманського районного суду Черкаської області, а указом Президента України від 23.03.2004 №358/2004 переведена на посаду судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.04.2019 №1123/0/15-19 позивача звільнено з посади у зв`язку з виходом у відставку.

За зверненням позивача 15.04.2019 їй призначено щомісячне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди станом на 12.04.2019.

На заяву позивача від 25.04.2019 про зарахування їй половини періоду навчання за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992 до стажу, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% суддівської винагороди, відповідач листом від 17.05.2019 №45268/02-17 повідомив, що стаж роботи позивача на посаді судді становить 24 роки 1 місяць та 27 днів, а чинним законодавством не передбачено врахування вказаного періоду навчання до стажу, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.137 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон №1402-VIII), чинного з 30 вересня 2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Отже, наведеною нормою права, яка була чинна на час звернення позивача за призначенням щомісячного довічного грошового утримання (15.04.2019), не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини періоду навчання на денному відділенні у вищому навчальному закладі. Однак у період роботи позивача на посаді судді, зокрема, до 30 вересня 2016 року чинним був Закон України від 07.07.2010 №2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон №2453-VI), п.11 Перехідних положень якого було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду (далі – ВС) у подібних правовідносинах щодо зарахування половини періоду навчання у вищому навчальному закладі до стажу, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді, викладену у постанові від 19.06.2018 (справа № 243/4458/17), яка обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій згідно з вимогами ч.5 ст.242 КАС України.

ВС у вказаному рішенні, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування у тому числі періодів навчання до суддівського стажу, зазначив, що підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на час призначення позивача на посаду судді.

Про необхідність застосування саме такого порядку визначення суддівського стажу свідчать також і наступні зміни, внесені до Закону №1402-VIII, зокрема, Законом України “Про Вищу раду правосуддя” від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким пункт 34 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: “Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)”.

Відповідно до ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII “Про статус суддів”, який був чинним на час призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 3 вересня 2005 року №865 було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

З аналізу викладених норм ВС у вищезгаданому рішенні дійшов висновку, що законодавством, чинним на час призначення позивача суддею, передбачалося безумовне зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, у випадку роботи особи на посаді судді не менш як 10 років.

Відповідно до абз.2 п.25 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Отже, питання визначення розміру грошового утримання судді у відставці є дискреційними повноваженнями відповідача.

Позивач у цій справі працювала на посаді судді з 15.02.1992 до 12.04.2019. Тобто більше 10 років. Оскільки, як зазначено вищев законі, розрахунок стажу судді залишається сталим з часу призначення її вперше, з огляду на вказану правову позицію ВС суд дійшов висновку, що половина періоду навчання позивача за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992 підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, спірні дії в частині щодо відмови у зарахуванні відповідного періоду навчання позивача для розрахунку щомісячного грошового утримання, які допущені під час призначення їй такого грошового утримання 15.04.2019, є протиправними.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Для відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку зобов`язати відповідача врахувати вказаний період для розрахунку довічного грошового утримання судді, як про те просить позивач.

Позовну вимогу про зобов`язання відповідача нараховувати і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці, у розмірі 90 % суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, починаючи з 15.04.2019, суд вважає передчасною та необгрунтованою з таких підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною1 ст.5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. Відповідно, суд не може відновитити права, які ще не порушені, тобто не уповноважений вирішувати спір щодо правовідносин, які не виникли до часу звернення до суду та не набули ознак спірних.

Суд врахував, що часу нарахування конкретного розміру довічного грошового утримання судді має передувати вчинення відповідачем дій з розрахунку та прийняття з цього питання рішення. Крім того, Законом №1402-VIII передбачені випадки, за наявності яких припиняється відставка судді або особа позбавляється права на вже нараховане грошове утримання. Оскільки судове рішення, що набрало законної сили, не має терміну дії та є обов`язковим для всіх щодо виконання, вирішення спору на майбутнє може викликати правовий конфлікт сторін спору.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тому суд дійшов висновку, що вказана вище позовна вимога не підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області під час призначення ОСОБА_1 15.04.2019 щомісячного грошового утримання судді у відставці щодо відмови у зарахуванні половини періоду її навчання за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992 для визначення стажу, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити з 15.04.2019 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) із врахуванням до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, половини періоду навчання за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. Мечникова з 01.09.1987 до 19.06.1992.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 26.06.2019