ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2019

Справа № 910/2561/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ідентифікаційний код: 09806443)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18; ідентифікаційний код: 40043961)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 8, офіс 32/3; ідентифікаційний код: 37089765)

про усунення перешкод у користуванні майном

Представники учасників справи:

від позивача: Кондрасій О.А.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Таскомбанк» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (зерновим складом) прав позивача (власника заставного майна (зерна), який звернув стягнення на предмет застави) у розпорядженні майном (зерном), зберігачем якого є відповідач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 позовну заяву Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 05.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 відкрито провадження у справі №910/2561/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна»; підготовче засідання призначено на 17.04.2019.

У підготовчому засіданні 17.04.2019 судом було оголошено перерву до 17.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/2561/19, справу призначено до судового розгляду по суті на 19.06.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2019 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 19.06.2019 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомленим належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18), що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку про повернення поштового відправлення у зв`язку з іншими причинами, що не дали змоги вручити відправлення, та поштовим конвертом, в якому ухвала суду надсилалась на адресу відповідача.

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомленим про судове засідання, призначене на 19.06.2019.

Представник третьої особи у судове засідання 19.06.2019 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомленим належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 8, офіс 32/3), що підтверджується інформацію з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта», відповідно до якої поштове відправлення знаходиться у відділенні за місцезнаходженням третьої особи з 27.05.2019.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 19.06.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (поклажодавець) укладено Договір №1/Т/16 складського зберігання зерна, відповідно до умов якого поклажодавець зобов`язується передати зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур (зерно) за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання, при необхідності довести його до необхідних кондицій умов зберігання, на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 1.2 Договору №1/Т/16 від 29.11.2016 зерно є власністю поклажодавця, але знаходиться в заставі Акціонерного товариства «Таскомбанк» за Договором застави №НІ3467 від 29.11.2016.

Згідно з п. 3.1 Договору №1/Т/16 від 29.11.2016 зерновий склад зобов`язаний забезпечити доступ поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.

Згідно з п. 3.4 Договору №1/Т/16 від 29.11.2016 поклажодавець має право проводити огляд зерна протягом строку його зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 956 Цивільного кодексу України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 959 Цивільного кодексу України товарний склад зобов`язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Аналогічна за змістом норма наведена у ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

29.11.2016 між Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк», яке змінило своє найменування на Акціонерне товариство «Таскомбанк» (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (заставодавець) укладено Договір застави №НІ3467, відповідно до умов якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, зазначеного у п. 1.2 договору, передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених цим договором, рухоме майно, зазначене у п. 1.3 договору.

У п. 1.2 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 (в редакції Додаткової угоди №1 від 20.02.2018) зазначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання грошових зобов`язань заставодавця, що виникли та виникнуть під час дії Кредитного договору №НК1210 від 25.11.2016, з урахуванням всіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі, про збільшення суми основного боргу та/або процентів та/або сум комісій/інших платежів, що укладений між засдаводавцем та заставодержателем, за умовами якого заставодавець зобов`язаний, у тому числі, але не виключно: - повернути заставодержателю в порядку, відповідно до умов Кредитного договору, та згідно з графіком, наведеним у кредитному договорі, але в будь-якому разі не пізніше 24.11.2019 кредитні кошти у сумі 2000000,00 дол. США, що надані у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, з графіком зменшення ліміту, в тому числі, уразі будь-якого збільшення суми кредиту; - щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11% річних для траншів в дол. США, наданих на період користування кредитними коштами до 120 календарних днів (включно), та 15% річних для траншів в дол. США, наданих на період користування кредитними коштами від 121 календарного дня, в строк та в порядку, відповідно до умов кредитного договору, в тому числі, у разі будь-якого збільшення процентів за користування кредитом; проценти за користування кредитом нараховуються заставодержателем щоденно за фактичну кількість днів користування грошовими коштами за методом «факт/360» при цьому, враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом; - сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління кредитом, комісію за управління кредитом частині проведення перевірки документів по забезпеченню кредиту, комісію за управління кредитом при змінах умов кредитування, ініційованих заставодавцем, та інші комісії, передбачені кредитним договором, в строки та на умовах, передбачених договором; - сплатити неустойку, пені, штрафи у розмірах і випадках, передбачених кредитним договором; - сплатити інші платежі у випадках і розмірах, передбачених кредитним договором; - відшкодувати всі документально підтверджені збитки та документально підтверджені витрати, понесені заставодержателем внаслідок невиконання умов кредитного договору; - достроково повернути кредит на підставах, передбачених кредитним договором та/або цим договором та/або чинним законодавством України та в порядку, передбаченому кредитним договором, зі сплатою всіх нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки, штрафу, пені, будь-яких інших платежів (відшкодувань), які мають бути сплачені (здійснені) на користь заставодержателя, передбачених умовами кредитного договору та/або умовами цього договору та/або чинним законодавством.

Крім того, заставою забезпечено виконання інших зобов`язань, що виникають в силу кредитного договору, а також зобов`язань заставодавця за цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 (в редакції Додаткової угоди №1 від 20.02.2018) предметом застави є:

- зерно пшениці, клас зерна 5, рік збору рожаю 2016, залікова вага 1800,00 т, фізична вага 1800,00 т;

- зерно пшениці, клас зерна 6, рік збору урожаю 2016, залікова вага 3400,00 т, фізична вага 3400,00 т (що зберігається за адресою: Одеська обл., м. білгород-Дністровський, вул. Маршала бірюзова, 16);

- зерно пшениці, клас зерна 3, рік збору урожаю 2016, залікова вага 300,00 т, фізична вага 300,00 т;

- зерно пшениці, клас зерна 6, рік збору урожаю 2016, залікова вага 1200,00 т, фізична вага 1200,00 т;

- зерно кукурудзи, клас зерна 3, рік збору урожаю 2016, залікова вага 13300,00 т, фізична вага 13300,00 т (що зберігається за адресою: Одеська обл., Любашівський р-н, с. Солтанівка, вул. Молодіжна, 97), що прийняте на зберігання зерновим складом Товариством з обмеженою відповідальністю «Заплазський елеватор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» за подвійним складським свідоцтвом: від 20.02.2018 (АБ№104841), від 20.02.2018 (АБ№104840), від 20.02.2018 (АБ№108927), від 20.02.2018 (АБ№108925), від 20.02.2018 (АБ№108926).

Предмет застави належить заставодавцеві на праві власності на момент укладення цього договору та, відповідно до Договору складського зберігання №1/Т/16 від 29.11.2016 та Договору складського зберігання №2 від 29.11.2016 знаходиться на зерновому складі за адресою: 68100, Одеська обл., Любашівський р-н, с. Солтанівка, 97 та 67700 , Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16. Строк складського зберігання становить 37 місяців та закінчується 31.12.2019.

Застава за цим договором виникає після відокремлення заставодавцем і передачі від заставодавця до заставодержателя за передавальним написом (індосаментом) у порядку, встановленому чинним законодавством України, частини Б (заставного свідоцтва) подвійного складського свідоцтва з моменту укладення цього договору.

У п. 4.1.7 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 сторони погодили, що заставодавець зобов`язаний на вимогу заставодержателя своєчасно надавати заставодержателю підтвердження наявності майна, що знаходиться в заставі, надавати оригінали або належним чином посвідчені копії документів, які необхідні заставодержателю для здійснення контролю за предметом застави, в тому числі, але не виключно: баланс (форма №1) на останню звітну дату, контракти, накладні, акти приймання-передачі, що стосуються набуття у власність предмету застави, складські довідки, договір складського зберігання, витяги з основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання та/або витяги з реєстру зернового складу, дата видачі яких не перевищує трьох календарних днів до дати надання заставодержателю, тощо.

Відповідно до п. 4.1.17 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 заставодавець зобов`язаний забезпечувати перебування предмета застави в приміщенні зернового складу за адресою, зазначеною у п. 1.3 цього договору.

Згідно з п. 4.1.19 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 заставодавець зобов`язаний протягом строку дії цього договору щомісячно надавати заставодержателю витяг з основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання та/або витяг з реєстру зернового складу, які підтверджують наявність предмету застави на зерновому складі, чинність (не погашення) подвійного складського свідоцтва та дата видачі яких не перевищує трьох днів до дати передачі їх заставодержателю.

Відповідно до п. 4.1.22 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 заставодавець зобов`язаний забезпечити включення до договору складського зберігання, за яким зберігається предмет застави на зерновому складі, наступні умови: - інформація про перебування предмета застави в заставі заставодержателя; - можливість внесення будь-яких змін і доповнень та/або дострокового розірвання договору складського зберігання виключно за умов попереднього погодження із заставодержателем; - будь-яке розпорядження та/або переміщення та/або використання предмета застави можливе виключно за наявності попередньої письмової згоди заставодержателя; - підтвердженням прийняття предмета застави на зберігання зерновим складом може бути лише подвійне складське свідоцтво; - наявність обов`язку зернового складу після закінчення терміну погашення кредиту, передбаченого кредитним договором, реалізувати предмет застави на письмову вимогу заставодержателя із направленням усіх отриманих коштів на погашення заборгованості заставодавця за кредитним договором та цим договором; - право заставодержателя на безперешкодний доступ до предмета застави на зерновому складі для здійснення моніторингу предмета застави.

Відповідно до п. 5.1 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 заставодержатель має право без будь-яких обмежень зі сторони заставодавця перевіряти документально та в натурі наявність предмета застави, а також розмір, стан і умови зберігання (схоронності), страхування та користування предметом застави і вимагати прийняття необхідних заходів по його збереженню (схоронності), страхування, поновленню, заміні іншим ліквідним майном (якщо на таку заміну дасть письмову згоду заставодержатель) на умовах та в порядку, визначених в даному договорі та в кредитному договорі.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до Витягу №33 з Реєстру складських документів на зерно від 26.02.2018 (копія долучена позивачем до позовної заяви), виданого зерновим складом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» (власник складського документа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна») засвідчено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» станом на 26.02.2018 зберігає на зерновому складі зерно згідно Договору №1/Т/16 від 29.11.2016, а саме зерно пшениці 5 класу, залікова вага 1800000,00 кг, термін зберігання - 31.12.2019 (зерно перебуває в заставі).

Відповідно до Витягу №34 з Реєстру складських документів на зерно від 26.02.2018 (копія долучена позивачем до позовної заяви), виданого зерновим складом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» (власник складського документа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна») засвідчено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» станом на 26.02.2018 зберігає на зерновому складі зерно згідно Договору №1/Т/16 від 29.11.2016, а саме зерно пшениці 6 класу, залікова вага 3400000,00 кг, термін зберігання - 31.12.2019 (зерно перебуває в заставі).

В Акті моніторингу рухомого майна, яке перебуває в заставі в якості забезпечення кредитних зобов`язань, від 01.02.2019, складеного представниками позивача, ТОВ «Дельта Вільмер» та ПАТ «Аграрний Фонд» (копія акту долучена позивачем до позовної заяви) зазначено, що при прибутті до місця знаходження майна, зафіксовано факт не допуску до заставного майна зі сторони зернового складу. Представники зернового складу чинили наступні дії: - не допустили на територію зернового складу; - не повідомляють причин не допуску; - не надали жодного документа про підтвердження наявності товару.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у позовній заяві вказав на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (заставодавцем) було передано позивачу (заставодержателю) частину А та частину Б подвійних складських свідоцтв за передавальним написом (індосаментом), що свідчить про набуття позивачем права розпорядження заставленим майном, так як відповідно до п. 7.2 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 звернення стягнення на предмет застави може відбуватися шляхом передачі заставодавцем заставодержателю частини А (складського свідоцтва) подвійного складського свідоцтва за передавальним написом (індосаментом), оформленим згідно вимог чинного законодавства України.

Позивач зазначив, що він 01.02.2019 мав на меті здійснити огляд заставного майна, яке знаходиться на зберіганні у відповідача (зернового складу) та на адресу зернового складу було направлено уповноважених представників Акціонерного товариства «Таскомбанк».

Вказаний огляд повинен був бути проведений з метою отримання поточної інформації щодо реального стану майна, його збереження, стану, фізичної наявності у відповідному об`ємі на елеваторних комплексах відповідача, а також з метою проведення збору зерна для лабораторної перевірки відповідності заявленому класу зерна.

Однак, як зазначив позивач у позовній заяві, не зважаючи на те, що саме банк наділений правом розпоряджатися заставним майном, відповідач відмовив у допуску представників банку як до приміщень зберігання, так і до складських документів, які б могли підтверджувати відповідність наявних об`ємів зерна, що підтверджується актом моніторингу рухомого майна, яке перебуває в заставі в якості забезпечення кредитних зобов`язань від 01.02.2019.

З наведеного, на думку позивача, вбачається, що посадові особи відповідача своїми умисними протиправними діями створюють перешкоди у користуванні та, зокрема, у розпорядженні, вжитті заходів щодо збереження ліквідності майна, захисту від знищення, володіння даними щодо переміщення такого майна чи його відчуження.

За таких обставин, позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у розпорядженні майном та припинити вчиняти дії, спрямовані на створення будь-яких перешкод у його розпорядженні, а також надати можливість вільно переміщувати, вчиняти заходи щодо контролю стану та збереження, охорони майна, а саме: - зерно пшениці, клас зерна 5, залікова та фізична вага 1800000, 00 кілограм, що зберігається на зерновому складі Товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород-Дністровський елеватор" за подвійним складським свідоцтвом від 20.02.2018 серія АБ номер 104841; - зерно пшениці, клас зерна 6, залікова та фізична вага 3400000, 00 кілограм, що зберігається на зерновому складі Товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород-Дністровський елеватор" за подвійним складським свідоцтвом від 20.02.2018 серія АБ номер 104840.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції України визначено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд зазначає, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Згідно з статтею 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина 1 статті 325 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу положень статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Так, звертаючись з даним позовом до суду, позивач у позовній заяві вказав на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (заставодавцем) було передано позивачу (заставодержателю) частину А та частину Б подвійних складських свідоцтв за передавальним написом (індосаментом), що свідчить про набуття позивачем права розпорядження заставленим майном, так як відповідно до п. 7.2 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 звернення стягнення на предмет застави може відбуватися шляхом передачі заставодавцем заставодержателю частини А (складського свідоцтва) подвійного складського свідоцтва за передавальним написом (індосаментом), оформленим згідно вимог чинного законодавства України.

Однак, суд вважає вказані твердження позивача недоведеними з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст 961 Цивільного кодексу України товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Аналогічна за змістом норма наведена у ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 962 Цивільного кодексу України подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

Відповідно до ст. 964 Цивільного кодексу України складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами.

Аналогічна за змістом норма наведена у ст. 40 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Відповідно до п. 1.3 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 (в редакції Додаткової угоди №1 від 20.02.2018) застава за цим договором виникає після відокремлення заставодавцем і передачі від заставодавця до заставодержателя за передавальним написом (індосаментом) у порядку, встановленому чинним законодавством України, частини Б (заставного свідоцтва) подвійного складського свідоцтва з моменту укладення цього договору.

Згідно з п. 1.7 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 в разі, коли в момент настання строку виконання грошових зобов`язань, що випливають з кредитного договору, вказані зобов`язання виконані не будуть, а також у разі виникнення інших підстав, передбачених цим договором, для звернення стягнення на майно заставодержатель отримає право звернути стягнення на майно, реалізувати його та одержати задоволення своїх вимог з вартості майна на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Згідно з п. 7.2 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 звернення стягнення на предмет застави може відбуватися будь-яким із наступних способів на вибір заставодержателя: - на підставі рішення суду; - в позасудовому порядку, в тому числі, в порядку продажу заставодержателем майна шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах; - в порядку переходу до заставодержателя права власності на предмет застави в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; - шляхом передачі заставодавцем заставодержателю частини А (складського свідоцтва) подвійного складського свідоцтва за передавальним написом (індосаментом), оформленим згідно вимог чинного законодавства України; -в іншому порядку, встановленому законодавством України.

Жодних доказів на підтвердження факту звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №НІ3467 від 29.11.2016 (зерно, яке знаходиться на зберіганні у зерновому складі) позивачем суду не надано, а саме: доказів отримання ним від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» частин А (складське свідоцтво) відповідних складських свідоцтв за передавальним написом (індосаментом).

Тобто, позивачем не надано суду доказів того, що він набув права власності на предмет застави (зерно) за Договором застави №НІ3467 від 29.11.2016.

Водночас, як встановлено судом, позивачем у спорі про усунення перешкод у розпорядженні (користуванні) майном може бути не лише власник, а й титульний володілець, у якого знаходиться річ.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про заставу» законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.

Як вбачається з п. 3.1.1 Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 заставодавець має право володіти майном протягом строку дії договору у відповідності до його умов з урахуванням обмежень, встановлених цим договором та чинним законодавством України.

Суд зазначає, що умовами Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 не встановлено перебування заставленого майна у володінні позивача.

Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Умовами Договору застави №НІ3467 від 29.11.2016 не встановлено права позивача розпоряджатися заставленим майном.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності у позивача права звернення до суду з позовом про усунення перешкод у розпорядженні майном, оскільки: 1) позивачем не доведено набуття у власність предмета застави та 2) не доведено наявності у позивача будь-якого іншого титульного права на володіння заставним майном.

При цьому, суд зазначає, що у ст. 963 Цивільного кодексу України зазначено, що володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі. Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

Аналогічна за змістом норма наведена у ст. 39 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 966 Цивільного кодексу України товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що саме позивач є володільцем складського та заставного свідоцтва (подвійного свідоцтва) та не доведено, що ці документи пред`являлись відповідачу (зерновому складу).

Так, частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Судовому захисту підлягає лише законний інтерес, тобто легітимне прагнення особи до того, що не заборонено законом, враховуючи в сукупності як юридичну, так і фактичну (соціальну) можливість в межах сфери правового регулювання отримати у користування конкретне матеріальне або нематеріальне благо.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги заявлені позивачем підстави та предмет позову, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження своїх порушених прав та законних інтересів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові Акціонерного товариства «Таскомбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» про усунення перешкод у розпорядженні майном.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, ч. 1 ст. 129, ст.ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Таскомбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» про усунення перешкод у розпорядженні майном.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 26.06.2019

Суддя Д.О. Баранов