ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року

Львів

№ 857/5012/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Большакової О.О. Пліша М.А.

за участю секретаря судового засідання - Гнідець Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 березня 2019 року (головуючий суддя в суді першої інстанції Юрків О.Р., м. Львів) у справі № 461/6658/17 за адміністративним позовом Львівської обласної організації Товариства охорони пам`яток історії та культури до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Керуючого справами Виконачого комітету Львівської міської ради, Міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Міністерства культури України, Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №232,-

В С Т А Н О В И В:

27 вересня 2017 року Львівська обласна організація Товариства охорони пам`яток історії та культури звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Керуючого справами Виконачого комітету Львівської міської ради, Міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Міністерства культури України, Львівської міської ради, ОСОБА_4 в якому просила скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво багатоквартирного житлового будинку від 27.03.2017 року, визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №232 від 27.03.2017 року.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову Львівської обласної організації Товариства охорони пам`яток історії та культури до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Керуючого справами Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Міністерства культури України, Львівської міської ради, ОСОБА_4 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво багатоквартирного житлового будинку від 27.03.2017 року, визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №232 від 27.03.2017 року - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, третьою особою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, а саме визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №232 від 27.03.2017 року «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_4 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування, музичною дитячою студією ім. Я. Ярославенка, творчими майстернями та духовою котельнею на АДРЕСА_1».

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом першої інстанції повністю проігноровані та не застосовані норми Закону України «Про охорону культурної спадщини», та норми Земельного кодексу України, що регулюють статус земель на яких розташовані пам`ятки культури, та є спеціальними у спірних правовідносинах. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що будинок композитора Я. Ярославенка - пам`ятка історії та культури, оскільки він включений до списку пам`яток археології, історії та мистецтв згідно рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради №506 від 02.11.1982 року як будинок, в якому жив український радянський композитор Я.Д. Ярославенко, охоронний номер 1297 (вказана обставина встановлена рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11.02.2014 року та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06.11.2014 року у справі №1319/9609/2012, що у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягає доказуванню). Враховуючи, що будинок композитора Я. Ярославенка по АДРЕСА_1 , є пам`яткою культурної спадщини, у відповідності до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної, спадщини», землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно- планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1, в силу імперативних приписів ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», та ст. 53 Земельного кодексу України, належить до земель історико-культурного призначення.

Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до земель житлової забудови, відтак наміри забудови відповідають вимогам затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні, прямо суперечать нормам Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Також апелянт звертає увагу на те, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 05.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.07.2017 року у справі №1319/9609/2012, відмовлено у визнанні мирової угоди, згідно якої, відповідач ОСОБА_4 зобов`язується в рахунок відновлення пам`ятки культурної спадщини на АДРЕСА_1 власними силами та засобами здійснити забудову вказаної земельної ділянки, у складі збудованих об`єктів архітектури та містобудування передбачити розміщення дитячої музичної студії імені Ярославенка, орієнтовною площею 300 кв.м.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.12.2017 року, вчергове відмовлено у визнанні мирової угоди, укладеної 10.05.2017 року між Львівською міською радою та ОСОБА_4 в процесі виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11.02.2014 року та встановлено, що умови зазаначеної мирової угоди виходять за межі предмету позову, оскільки такими передбачено не відновлення зруйнованої пам`ятки історії будинку АДРЕСА_1, у відповідності до визначеного рішенням суду проекту, а здійснення боржником забудови земельної ділянки (на території якої була розміщена зазначена пам`ятка історії) багатоквартирним будинком із приміщеннями громадського обслуговування, у складі якого передбачено музичну студію ім. Я. Ярославенка. Відтак, укладеною мировою угодою по суті не врегульовується спір між сторонами щодо його предмету. Таким чином, оскаржуване рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №232 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_4 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування, музичною дитячою студією ім. Я. Ярославенка, творчими майстернями та духовою котельнею на АДРЕСА_1», прямо суперечить рішенню Сихівського районного суду м. Львова у справі №1319/9609/2012, яке набрало законної сили та було обов`язковим до виконання.

Третьою особою ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу за вх. №К-10837/19 від 30 травня 2019 року в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законне, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права. Відповідач вважає, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі підстави та обставини для скасування оскаржуваного рішення суду є надуманими, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники Львівської обласної організації Товариства охорони пам`яток історії та культури, Керуючого справами Виконачого комітету Львівської міської ради, Метик Тетяни Богданівни, ОСОБА_8, Міністерства культури України в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином вказані сторони були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 08.09.2007 року, 16.10.2007 року ОСОБА_4 набув у приватну власність будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 197,9 кв.м. На підставі рішення Львівської міської ради №1815 від 15.05.2008 року ОСОБА_4 15.07.2008 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку.

На розгляді Сихівського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_4 про зобов`язання відновити пам`ятку історії на АДРЕСА_1.

Рішенням суду від 11.02.2014 ОСОБА_4 зобов`язано відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії за адресою АДРЕСА_1, шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду відповідно до проектно - кошторисної документації на відновлення зруйнованого будинку, виготовленої на підставі договору № 78 від 30.07.2013. Рішення суду вступило в законну силу 05.11.2014 року та у цій частині залишене в силі судом апеляційної інстанції.

За змістом судового рішення, технічна можливість відновлення зруйнованої пам`ятки історії підтверджується ескізним проектом відтворення втраченого індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1, виконаним Державним підприємством «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація».

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 232 від 27.03.2017 року затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_4 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування, музичною дитячою студією ім. Я. Ярославенка, творчими майстернями та даховою котельнею на АДРЕСА_1».

Постановою державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 16.02.2015 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Сихівським районним судом м. Львова 21.01.2015 про зобов`язання ОСОБА_4 відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії будинок Я. Ярославенка, шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду відповідно до проектно-кошторисної документації на відновлення зруйнованого будинку АДРЕСА_1 , виготовленої на підставі договору №78 від 30.07.2013.

Для виконання рішення суду Львівською міською радою надано лише ескізний проект, який не є підставою для виконання будівельних робіт у розумінні закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

27.03.2017 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 232 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_4 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування, музичною дитячою студією ім. Я. Ярославенка, творчими майстернями та даховою котельнею на АДРЕСА_1».

Пунктом 8 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) дано визначення містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки. Зокрема, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користування такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

На виконання вимог ч. 4 та ч. 9 ст. 39 Закону № 3038-VI наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109 затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (далі - Порядок № 109), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до вимог пункту 2.4 Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом № 3038-VI.

Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Пунктом 2.2 Порядку № 109 визначено перелік документів, які додаються замовником до заяви для отримання містобудівних умов та обмежень, а саме: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру за умови відсутності містобудівного кадастру) ; фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі звернення громадянина ОСОБА_4 від 07.12.2016 (зареєстроване у Львівській міській раді 07.12.2016 за № З-М-80859/АП-24) та долучених до нього копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.07.2008 серії НОМЕР_1 ситуаційного плану земельної ділянки, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.12.2016 № НВ-4604358072016, викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000, копії паспорта, історико-містобудівного обгрунтування будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та автостоянками на АДРЕСА_1 , містобудівного розрахунку на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування, музичною дитячою студією ім. Я. Ярославенка, творчими майстернями та даховою котельнею на АДРЕСА_1 та висновку Державної служби з питань національної культурної спадщини, фотофіксації земельної ділянки. Заявником надано усі визначені вказаним переліком документи для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо невірного застосування та незастосування норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», норм Земельного кодексу України, що регулюють статус земель, на яких розташовані пам`ятки культури, а також земель у межах історичного ареалу, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що центральний орган охорони культурної спадщини погодив можливість містобудівних перетворень, а саме будівництва багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується затвердженим Державною службою з питань Національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України історико-містобудівним обґрунтуванням забудови земельної ділянки під будівництво багатоквартирного житлового будинку (саме вказаний державний орган був уповноваженим центральним органом охорони культурної спадини на момент затвердження ІМО, копія наявна у матеріалах справи). Вказане погоджене історико-містобудівне обґрунтування на будівництво в межах історичного ареалу є дозвільним документом в розумінні Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та враховане при прийнятті органом архітектури оскаржуваного рішення. Відтак, доводи апелянта щодо порушення норм законодавства про охорону культурної спадщини не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо фактичного цільового призначення земельної ділянки як земель історико-культурного призначення, такі доводи є помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно із ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26.07.2001 затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включене м. Львів.

Постановою КМ України № 318 від 13.03.2002 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі Порядок).

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку, відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Міністерство культури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково- проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 12 Порядку передбачено, що визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Передумовою для встановлення меж історичного ареалу є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Мінкультури. Станом на момент виникнення спірних правовідносин, така документація відсутня та, як наслідок, не затверджена відповідачем у встановленому законом порядку.

Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» не може братись до уваги, оскільки чинне законодавство України та його норми станом на 09.12.2005 не наділяли виконавчі органи міських рад повноваженнями щодо затвердження меж історичних ареалів населених місць. Тобто, правовий режим порядку використання земель у межах історичних ареалів у даному випадку не підлягає застосуванню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.04.2018 № 816/1559/16, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у справі № 857/793/19 та ін.).

Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою третьої особи ОСОБА_4 про те, що посилання апелянта щодо невиконання Львівською міською радою рішень судів в інших справах (зокрема й у справі № 813/716/16) не мають відношення до предмету даного спору, відповідне питання повинно вирішуватись у визначеному ЗУ «Про виконавче провадження» порядку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновок позивача про те, що земельна ділянка яка призначена для обслуговування будинку є охоронної зоною пам`ятки є помилковим, оскільки законодавством визначено спеціальний порядок визначення зон охорони пам`яток.

За вимогами ДБН Б .2.2-2-2008. Планування та забудова міст і функціональних територій «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково- проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування» зони охорони пам`яток - це науково-проектна документація регулятивно-охоронного характеру, яка розробляється на основі історико-архітектурного опорного плану та історико-архітектурної інвентаризації забудови, з урахуванням інших матеріалів досліджень культурної спадщини населеного місця. Цей документ стосується територій, на яких згідно з ним регламентують містобудівну діяльність навколо пам`ятки з метою забезпечення оптимальних умов її існування, збереження історичного середовища пам`ятки, виявлення та доцільного використання її композиційно-художніх якостей, врахування її містоформуючої ролі.

Науково-проектна документація "Зони охорони пам`ятки (пам`яток) архітектури та містобудування" складається з текстових, графічних та ілюстративних матеріалів. Текстові матеріали зон охорони пам`ятки (пам`яток) оформлюють у вигляді пояснювальної записки, до складу якої входять аналітичний та проектно-регулятивний розділи.

Оскільки на момент оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та по даний час територію на АДРЕСА_1 у встановленому порядку не включено до зони охорони пам`яток, доводи позивача щодо віднесення земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є помилковими.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 та, кадастровий номер НОМЕР_2 серії НОМЕР_1 , цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 - для обслуговування житлового будинку. За даними публічної кадастрової карти цільове призначення земельної ділянки 02.01.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель.

Відповідно до вказаної класифікації 02.01 входить до підрозділу розділу 02 «землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва) Секції В «землі житлової та громадської забудови» коду КВЦПЗ.

Таким чином за даними Державного земельного кадастру, земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова земельної ділянки здійснюється у межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відповідно до положень ст. 18 того ж закону, план зонування території розробляється на основі Генерального плану населеного пункту метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потребу межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико- культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до Генерального плану м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30.09.2010, зонінґу Франківського та Сихівського районів, затвердженого ухвалою міської ради від 18.09.2014 № 384 земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Враховуючи вимоги ст. 39 ЗК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що використання земельної ділянки здійснюється у відповідності до цільового призначення.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу невиконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі № 1319/9609/2012, суд апеляційної інстанції не бере до уваги виходячи з наступного.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11.02.2014 у справі №1319/9609/2012 за позовом Львівської міської ради зобов`язано ОСОБА_4 відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії будинок АДРЕСА_1, шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду відповідно до проектно-кошторисної документації на відновлення зруйнованого будинку № АДРЕСА_1, виготовленої на підставі договору №78 від 30.07.2013р.

За вимогами ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Постановою державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 16.02.2015 відкрито виконавче провадження.

За вимогами ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» до засад виконавчого провадження віднесено обов`язковість виконання судових рішень, а також диспозитивність та інші.

Принцип диспозитивності у виконавчому провадженні означає, що сторони виконавчого провадження - стягувач і боржник самостійно визначають, скористатися чи ні правами, наданими їм Законом "Про виконавче провадження".

Стягувач як особа, яка вимагає примусового виконання рішення, наділений рядом спеціальних процесуальних прав, включаючи право на пред`явлення виконавчого документа до виконання, правом на врегулювання мирного спору. Здійснення цих прав не може бути обмежено за умови дотримання встановленого законодавством про виконавче провадження порядку.

Виконавчий комітет Львівської міської ради уповноважений на видачу містобудівних умов та обмежень саме Львівською міською радою, яка є стягувачем у виконавчому провадженні. Сторонами виконавчого провадження вживалися неодноразово заходи до примирення на стадії виконання рішення суду.

Постановою Головного державного виконавця Семена І.Р. від 18.01.2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа «1319/9609/2012 про зобов`язання ОСОБА_4 відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії - закінчено.

Сторонами постанова про закриття виконавчого провадження, відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» не оскаржувалася.

Також у процесі виконання державним виконавцем до Сихівського районного суду м. Львова скеровано заяву про встановлення порядку та способу виконання судового рішення, у задоволенні якої відмовлено.

З відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.03.2017 до Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області скеровано подання про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст.382 КК України. Орган досудового розслідування прийшов до висновку про відсутність складу злочину.

Постановою слідчого СВ Сихівського ВП ГУ НП від 23.05.2018 кримінальне провадження закрито. За змістом постанови про закриття кримінального провадження, згідно висновку будівельно-технічної експертизи ЛНДІСЕ №6829 від 28.02.2018, на підставі наявного в матеріалах справи ескізного проекту відтворення втраченого індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1, який виготовлений у 2013 році ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» неможливо відновити зруйновану пам`ятку історії - будинок на АДРЕСА_1 шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення первісного вигляду та неможливо виготовити наступні стадії проектування так, як він не відповідає вимогам ДБН А.2.2-14:2016 «Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування», ДБН В.3.2-1-2004 «Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам`ятках культурної спадщини».

Будівництво будь-якого іншого об`єкту на місці демонтованої пам`ятки не призведе до відновлення аутентичної будівлі, будь-який новоутворений об`єкт за таких умов не буде пам`яткою історії.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не підлягають державній реєстрації об`єкти, що є сучасними копіями існуючих пам`яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями, в тому числі масові тиражовані копії. Тобто, за вимогами пам`яткоохоронного законодавства, відновлений на земельній ділянці об`єкт незалежно від параметрів такого відновлення не буде пам`яткою культурної спадщини.

Згідно із статтею 15 згаданого Закону, якщо пам`ятку зруйновано здійснюється її вилучення з Реєстру.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з думкою третьої особи ОСОБА_4, що існувала об`єктивна неможливість виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова, що не залежала від волі сторін виконавчого провадження, у зв`язку із чим таке було припинено.

Слід зазначити, що сторонами знайдено компроміс у вигляді здійснення ОСОБА_4 будівництва музичної студії імені Я. Ярославенка, що у повній мірі надасть змогу зберегти історичну автентичність території, не втратити історичну цінність кварталу забудови.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правова невизначеність органів державної влади, місцевого самоврядування щодо інвентаризації земель в межах історичного ареалу міста Львова, що в свою чергу призводить до порушення порядку розпорядження цими землями, недотримання Україною зобов`язань, передбачених Конвенцією ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини не може заподіювати шкоду фізичній особі - добросовісному набувачу прав власності на земельну ділянку та перешкоджати у реалізації містобудівних намірів у відповідності до норм законодавства про регулювання містобудівної діяльності. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 826/5755/17 від 27.02.2019.

Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 березня 2019 року у справі № 461/6658/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

В. Я. Макарик

судді

О. О. Большакова

М. А. Пліш

Повний текст постанови складений 26 червня 2019 року.