ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4318/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кашпур О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання вимоги неправомірною та її скасування, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якій просив суд скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф-12201-17 на суму 15819,54 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 26 грудня 2018 року, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тому зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зазначає, що з 2006 року він знятий з податкового обліку як фізична особа-підприємець та фактично не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходів як фізична особа-підприємець.

Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця Чернігівською міською радою 10 жовтня 2003 року, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців. На обліку в Чернігівській ОДПІ фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебував з 21 жовтня 2003 року.

03 травня 2006 року ФОП ОСОБА_1 знято з обліку в Чернігівській ОДПІ.

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено за власним рішенням підприємця 26 грудня 2018 року.

Тобто в період з 10 жовтня 2003 року по 26 грудня 2018 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 з 20 січня 2012 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Страйд» на посаді вантажник та отримує заробітну плату, з якої відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно довідки від 24 грудня 2018 року № 0000000006 (а.с. 13).

Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було сформовано та направлено ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12201-17 від 07 листопада 2018 року на суму 15 819,54 грн.

Вважаючи вимогу відповідача про сплату боргу протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Законом України № 755-IV від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 755-IV) врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Процедура державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена ч.4 статті 18 вищевказаного Закону.

Так, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 статті 4 Закону № 755-ІV).

Відтак, колегія суддів звертає увагу, що підприємницька діяльність фізичної особи вважається припиненою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з п. 8.9 Порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів), затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року № 80 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою), зняття з обліку фізичної особи - підприємця як платника податків здійснюється в порядку, відповідному для платників податків - юридичних осіб. На фізичних осіб - підприємців поширюється дія пунктів 8.1 - 8.8 цього Порядку. Особливістю є лише те, що фізична особа після прийняття рішення про внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності подає до органу державної податкової служби, у якому вона зареєстрована як платник податків, такі документи:

- заяву про припинення платника податків за ф. N 8-ОПП (додаток 8), дата якої фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП (додаток 6);

- оригінали документів, що видаються органами державної податкової служби платнику податків (свідоцтва, патенти, довідки за формою N 4-ОПП, інші довідки тощо) і підлягають поверненню до органу державної податкової служби, а також завірені органом державної податкової служби копії цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 8.3 вищевказаного Порядку, після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку. Зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби проводиться за наявності повідомлення від установи банку про закриття такому платнику рахунків.

Зняття з обліку платника фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП, а відмітка про зняття платника з обліку вводиться в районний рівень Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб або Державного реєстру фізичних осіб. Облікові справи про таких платників здаються до архіву органу державної податкової служби по закінченні звітного року (п. 8.4 Порядку).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 03 травня 2006 року звернувся до Державної податкової інспекції у м. Чернігові з заявою про зняття з обліку платника податків. Однак, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що за наслідками звернення позивача до відповідача із заявою про зняття з обліку платника податків, ОСОБА_1 було знято з обліку платників податків.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464), які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 1 ч.2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Платниками єдиного внеску відповідно до п.4,5 ч.1 статті 4 Закону № 2464 є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 статті 4 Закону № 2464 є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774).

Відповідно до п.5 ч.1 = статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п.6 ч.1 статті 1 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відтак, з огляду на вищевказані норми законодавства, 07 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Чернігівській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12201-17 (а.с.10).

В подальшому позивач у грудні 2018 року звернувся до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням та реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням або за судовим рішенням, що не пов`язано з банкрутством, тобто лише після отримання оскаржуваної вимоги.

Як вже зазначалося вище, фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 статті 4 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Крім того, відповідно до пп. 1 п. 11.18 Порядку обліку платників податків та зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588, підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою № 6-ОПП.

Таким чином, на момент отримання оскаржуваної вимоги про сплату боргу, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не була припинена у встановленому законодавством порядку.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В. Чаку