ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2019 року 10:40 № 640/3941/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

треті особи Національна поліція України,

Міністерство юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу в частині

за участю представників сторін:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Скригонюк І.В.

представника третьої особи-1 - Євчук Г.В.

представника третьої особи-2 - Палінчак А.О.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати неправомірним та скасувати пункт 8 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що підстави призначення одноразової грошової допомоги, строк настання інвалідності для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, розмір одноразової грошової допомоги та вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги визначено Законом України «Про Національну поліцію». При цьому, Закон не надає право Міністерству внутрішніх справ України встановлювати розмір, підстави для зменшення визначеного Законом розміру одноразової грошової допомоги і визначати строки настання інвалідності для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, так як розмір одноразової грошової допомоги встановлений статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію» і дана стаття не передбачає випадків зменшення розміру такої допомоги.

Представник позивача стверджує, що оскаржуваний пункт 8 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського змінює розмір одноразової грошової допомоги, визначений Законом та змінює строк встановлення інвалідності для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, який також встановлений Законом, чим порушує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Законом, тобто не відповідає вимогам останнього та підлягає скасуванню.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що Міністерству внутрішніх справ України були делеговані повноваження щодо визначення порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Саме на виконання делегованих повноважень Міністерством внутрішніх справ України затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4. На думку представника відповідача, пунктом 8 розділу IV вказаного Порядку встановлено значно більший строк встановлення інвалідності для призначенні та виплати одноразової грошової допомоги (2 роки), ніж визначений Законом України «Про Національну поліцію» (6 місяців). Відтак, оскаржувані положення пункту 8 розділу IV Порядку в повній мірі відповідають положенням частини 2 статті 100 Закону України «Про Національну поліцію», а саме, що виплата одноразової грошової допомоги в більшому розмірі проводиться особам з урахуванням раніше виплаченої суми.

Додатково представник відповідача повідомив, що оскаржуваний в частині наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293 та внесено до Єдиного державного реєстру нормативних актів як такий, що відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, оскільки при здійсненні його державної реєстрації Міністерством юстиції України не вбачалось підстав для відмови у її здійсненні.

Також, у додаткових письмових поясненнях на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що 05 квітня 2019 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №249, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2019 року за №414/33385, затверджено Зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) та втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4. Відповідно до внесених змін оскаржуваний пункт 8 розділу IV Порядку викладено в новій редакції, яка не містить умов та обмежень, на незаконність яких посилається позивач як на підставу адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено Міністерство юстиції України та Національну поліцію України, про що повідомлено останніх ухвалою суду від 13 травня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати відмолено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду. Також судом закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У надісланих до суду письмових поясненнях щодо адміністративного позову представник Національної поліції України повідомив, що 15 березня 2019 року начальником Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року та рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року у справі №1140/2600/18 затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 171 360,00 грн, про що 18 березня 2019 року видано наказ №89 о/с.

Крім того, представник Національної поліції України зазначив, що вимоги пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» застосовуються виключно за обов`язкової одночасної наявності щонайменше трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення). При цьому, нова редакція оскаржуваного пункту 8 розділу IV Порядку прийнята у відповідності до Конституції України та Закону України «Про Національну поліцію України» і не порушує права позивача.

Представник Міністерства юстиції України у письмових поясненнях щодо позову зазначив, що державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661. При цьому, виключно Міністерство юстиції України за наслідками правової експертизи нормативно-правового акту робить висновок щодо наявності підстав для його державної реєстрації.

На думку представника Міністерства юстиції України оскаржуваний пункт 8 розділу IV Порядку (в редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року №788) не суперечить вимогам Закону України «Про Національну поліцію».

В судовому засіданні 25 червня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати судом відмолено в задоволенні клопотання представника Національної поліції України про закриття провадження у справі. Під час судового розгляду справи по суті представник позивача наполягав на задоволенні адміністративного позову, представники відповідача, Міністерства юстиції України та Національної поліції України заперечували проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 10 квітня 2002 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року по 01 серпня 2018 року - в органах Національної поліції України.

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 31 липня 2018 року №214 ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції та встановлено, що захворювання пов`язані з проходженням служби в поліції.

У зв`язку з наведеним, наказом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 02 серпня 2018 року №348 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 06 серпня 2018 року №627698 ОСОБА_1 під час первинного огляду встановлена друга група інвалідності з 25 червня 2018 року у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в поліції, інвалідність встановлена довічно.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 06 серпня 2018 року №007699 позивачу встановлено 80 % втрати працездатності.

13 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги.

За результатами розгляду вказаної заяви позивача Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області листом від 11 вересня 2018 року повідомило, що згідно з відміткою кадрового підрозділу на заяві від 13 серпня 2018 року позивач проходив службу в поліції по 01 серпня 2018 року, в свою чергу відповідно до виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААА №62768 від 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 з 25 червня 2018 року встановлена друга група інвалідності від захворювань, пов`язаних із проходженням служби в поліції.

При цьому, листом Національної поліції України від 03 березня 2018 року №2628/09/30-2018 наголошено, що встановлення поліцейським інвалідності під час проходження служби суперечить вимогам пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

У зв`язку з тим, що після повторного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, та враховуючи те, що позивач отримав групу інвалідності під час проходження служби, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до умов пункту 8 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4.

Позивач, вважаючи зазначений пункт 8 Порядку №4 протиправним та таким, що суперечить вимогам Закону України «Про Національну поліцію», звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII, в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 99 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності:

а) I групи - 120 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;

б) II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;

в) III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Вимогами 1 статті 100 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII встановлено, що визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно частин 5, 6 статті 100 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, визначених з різних підстав іншими законами та нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Відповідно до частини 2 статті 97 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т. ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів) визначають Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року №788), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293 (далі по тексту - Порядок №4, в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги).

Пунктом 1 розділу IV Порядку №4 визначено, що у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу III, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2).

Згідно пункту 8 розділу IV Порядку №4, якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Підставою для такої виплати є довідка органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати, видана фінансовим підрозділом цього органу, установи, організації, підрозділу, за останнім місцем отримання ОГД.

Аналіз наведеного пункту 8 розділу IV Порядку №4 (в редакції станом на дату звернення позивача до суду) свідчить про те, що він обмежує терміном в 2 роки можливість отримання грошової допомоги в більшому розмірі у разі якщо поліцейському після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності.

Водночас, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 квітня 2019 року №249, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2019 року за №414/33385, затвердженого зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293 (зі змінами).

Так, вказаними змінами пункт 8 розділу IV Порядку №4 затверджено у новій редакції « 8. Якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.».

Тобто, нова редакція пункту 8 розділу IV Порядку №4 не містить тих обмежень, існування яких станом на дату звернення позивача з даним позовом і зумовили його звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 18 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що предметом оскарження може бути нормативно-правовий акт, який встановлює, змінює, припиняє права та обов`язки, зокрема і суб`єкта оскарження.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

З огляду на те, що в ході розгляду даної справи судом встановлено, що абзац 1 пункту 8 розділу IV Порядку №4 викладено в новій редакції, а обмеження, які містились у ньому в редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року №788, відсутні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його скасування.

В частині тверджень представника Національної поліції України про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до вимог пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, пунктом 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

В першу чергу суд звертає увагу, що в даному випадку позивачем оскаржуються окремі положення нормативно-правового акту, а не рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого в межах наданих йому повноважень, відтак вказана представником третьої особи - Національної поліції України підстава для закриття провадження у справі не поширюється на спірні правовідносини.

Крім того, як встановлено вище, судом не вбачається підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на викладення спірного пункту 8 розділу IV Порядку №4 у новій редакції, яка не містить обмежень, про які зазначив позивач у позовній заяві.

Також, суд звертає увагу, що 15 березня 2019 року начальник Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області затвердив висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 172 890,00 грн, про що 18 березня 2019 року Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області видало наказ №89 о/с «Про призначення виплати одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського».

Наявними матеріалами справи підтверджується, що листом від 18 березня 2019 року №589105/28-19 Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області повідомило позивача про направлення до ДФЗБО НПУ розрахунок потреби в коштах для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а копією платіжного доручення №1293 від 18 квітня 2019 року підтверджується виплата вказаної суми допомоги на рахунок позивача.

Водночас, суд зазначає, що призначення та в подальшому виплата одноразової грошової допомоги здійснена Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року по справі №1140/2600/18.

Вказаними судовими рішеннями адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено шляхом визнання протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року та призначити йому одноразову грошову допомогу.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходив з того, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у разі визначення йому інвалідності виникло 25 червня 2018 року, а останнім місцем служби було Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, із заявою до якого про отримання одноразової грошової допомоги, позивач і звернувся. Судом встановлено, що інвалідність у позивача виникла внаслідок захворювання, яке було пов`язане з проходженням позивачем служби в поліції, і звільнений з поліції він був саме внаслідок цього захворювання, а тому суд прийшов до висновку, що визначальним є причина звільнення позивача - внаслідок захворювання, яке було пов`язане з проходженням служби в поліції, а не факт такого звільнення після визначення інвалідності.

При розгляді справи №1140/2600/18 суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав, що не передбачені законодавством.

Тобто, відновлення прав позивача шляхом призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відбулось не внаслідок виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень, а на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, що додатково свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у даній справі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2019 року.