ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/17012/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;

за участю представників:

позивачів - 1- Напханюк І.Ю.,

- 2 - Кошелєвої М.О.,

відповідача - не з`явився,

прокуратури - Красножон О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Балац С.В.)

від 08.08.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипка І.М., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 28.02.2019,

за позовом прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

до приватного позашкільного навчального закладу «Український сувенір»,

про розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити приміщення,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2015 року прокурор Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до господарського суду з позовом про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), укладеного 01.12.2004 між Управлінням освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації і приватним позашкільним навчальним закладом «Український сувенір» та зобов`язання відповідача звільнити і повернути орендоване нежитлове приміщення ШДС I ступеня Вирлиця в м. Києві за адресою: вул. Кошиця, 9-А, загальною площею 129, 4 кв. м Управлінню освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації згідно з актом приймання-передачі приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача відсутня ліцензія на здійснення освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9-А, ШДС I Вирлиця та не було надано Управлінню освіти поліс страхування приміщення, що є порушенням п. 5.3 договору.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019, в задоволенні позову відмовлено.

11.04.2019 заступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 10, 24, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. ст. 53, 43, 80 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017, ст. ст. 18, 51, 63 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23.05.1991, ст. 11 Закону України «Про дошкільну освіту»; порушено норми процесуального права - ст. ст. 7, 86 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи дійшли помилкового висновку про те, що саме дії орендодавця (відмова від підписання договору) стали причиною неможливості укладення відповідачем договору страхування, а наявність ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти не є істотною умовою договору оренди. Зазначає, що будь-яких доказів, що свідчили б про страхування орендованого приміщення у спірний період відповідачем не було надано. Така недбала поведінка орендаря у разі випадкового знищення чи пошкодження майна порушує права орендодавця та покладає відшкодування збитків на балансоутримувача. Посилається на те, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» нестрахування відповідачем орендованого майна протягом семи років є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди. Зазначає, що господарськими судами залишено поза увагою те, що відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про дошкільну освіту» заклад дошкільної освіти здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку (вказані вимоги закріплено в ст. 18 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23.05.1991 (чинної на час укладення договору), ст. 43 Закону України «Про освіту» 2145-VIII від 05.09.2017 (чинної на сьогоднішній день). Стверджує, що відсутність ліцензії на право здійснення освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти унеможливлює використання об`єкту оренди відповідно до договору за цільовим призначенням. Майно об`єктів освіти може використовуватися виключно за його цільовим призначенням. На думку заступника прокурора, відсутність договору страхування на спірне приміщення ставить у небезпеку діяльність усього закладу, який забезпечує навчальний процес у сфері дошкільної освіти. Страхування - запорука запобігання ризикам, пов`язаним з пожежею, пошкодженням внаслідок інших непереборних сил. Відсутність ліцензії на зайняття освітньою діяльністю у сфері дошкільної освіти порушує право найменших громадян держави на якісну освіту. Оскільки заклад працює з великою кількістю дошкільнят, які багато часу проводять у незастрахованому приміщенні, без дотримання їх права на безпечні та нешкідливі умови розвитку, то у заступника прокурора відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 2, 23 Закону України «Про прокуратуру» є усі підстави для представництва інтересів держави у сфері охорони дитинства в суді. Посилається на постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 20.02.2018 у справі № 910/9914/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 15.06.2018 у справі № 906/165/17, від 27 11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.02.2019 у справі № 913/152/18, від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 03.05.2018 у справі № 902/215/17.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 01.12.2004 між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (орендодавець) і приватним позашкільним навчальним закладом «Український сувенір» було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є об`єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва № 193, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови райдержадміністрації у Дарницької районної м. Києва № 64 від 01.12.2004 передав, а орендар - прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (будівлю, споруду, приміщення), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9-А ШДС Вирлиця, загальною площею 129,4 кв.м, строком на 1 рік (з 01.12.2004 до 01.12.2005) для проведення занять з дітьми, що знаходиться на балансі Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

Визначене у п. 1.1 цього договору нерухоме майно (будівля, споруда, приміщення) передається орендарю на підставі рішення з обладнанням та інвентарем (за його наявності), в належному технічному стані відповідно до акту приймання-передачі орендованого приміщення, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктами 2.1-2.3 договору встановлено, що вступ орендаря у строкове платне користування нерухомим майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі вказаного нерухомого майна. Передача майна в оренду не дає орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада Дарницького району м. Києва, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

У п. 11.1 договору сторони погодили, що цей договір діє з 01.12.2004 до 01.12.2005 строком на один рік.

За актом прийняття-передачі майна від 12.04.2005 орендодавець передав, а орендар прийняв відповідне майно в придатному для використання стані без зауважень.

Судами встановлено, що строк дії договору сторонами неодноразово продовжувався.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підставі розпорядження позивача - 1 № 455 від 06.08.2014 строк дії договору було продовжено на 2 роки 364 днів (до 05.08.2017). На підставі розпорядженням позивача - 1 № 57 від 13.02.2015 розпорядження № 455 від 06.08.2014 визнано таким, що втратило чинність. Однак розпорядження № 57 від 13.02.2015 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, не породжує правових наслідків, а тому не може бути застосоване при розгляді цього спору. Врахувавши вказане, справу № 910/4026/17, а також взявши до уваги умови договору, вимоги ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також те, що неможливістю укладення договору страхування стала саме відмова орендодавця від підписання додаткової угоди про продовження строку оренди за договором, суди дійшли висновку про те, що відповідачем не було порушено істотної умови договору (щодо наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та укладення договору на страхування об`єкту оренди за договором) та відмовили у задоволенні позову про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що укладений 01.12.2004 між Управлінням освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації і приватним позашкільним навчальним закладом «Український сувенір». Також, зазначили, що вимога про зобов`язання відповідача звільнити об`єкт оренди є похідною від вимоги про розірвання вказаного договору (в задоволенні якої судом відмовлено), а тому відсутні підстави для задоволення і похідної вимоги.

Проте, повністю погодитись з такими висновками господарських судів неможливо з огляду на таке.

Чинним законодавством передбачено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, розпорядження № 57 від 13.02.2015, яким визнано таким, що втратило чинність розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації № 455 від 06.08.2014, суперечить «гарантії стабільності суспільних відносин», не відповідає вимогам чинного законодавства та не породжує ніяких правових наслідків.

Водночас, розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації № 455 від 06.08.2014, яким було продовжено дію вказаного договору на 2 роки 364 дні, є чинним, а договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є об`єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва № 193 від 01.12.2004 (на момент звернення прокурора з цим позовом) - діючим.

Як вбачається із матеріалів справи, укладений між позивачем-2 і відповідачем договір є договором оренди, а тому до цих правовідносин підлягає застосуванню глава 58 ЦК України, глава 30 ГК України та Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що істотними умовами договору оренди, зокрема, є страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об`єкта оренди (ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Пунктом 5.3 договору № 193 від 01.12.2004 визначено, що орендар зобов`язується застрахувати на користь орендодавця орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством.

За ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Отже, обов`язок зі страхування вказаного орендованого майна покладено саме на відповідача в силу умов договору та вимог чинного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами, а в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, свого обов`язку щодо здійснення страхування об`єкту оренди за договором № 193 від 01.12.2004 не виконав.

Безпідставним є посилання судів на те, що момент страхування чітко пов`язаний із наявністю між сторонами угоди про оренду майна (позивач відмовився підписати додаткову угоду про продовження строку оренди за договором), адже ні умовами договору, ні чинним законодавством такої умови не було передбачено. Крім того, суди у своїх рішеннях посилались не на преюдиційні факти, встановлені у справі № 910/4026/17, а на твердження позивача, які містяться у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/4026/17.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про дошкільну освіту» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) систему дошкільної освіти становлять: дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, наукові і методичні установи, органи управління освітою, освіта та виховання в сім`ї.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 16 Закону України «Про дошкільну освіту» встановлено, що майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку (п. 3 ст. 11 Закону України «Про дошкільну освіту»).

Відповідно до Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1019 від 08.08.2007, діяльність у сфері дошкільної освіти підлягає ліцензуванню.

Отже, відсутність ліцензії на право здійснення освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти унеможливлює використання об`єкту оренди відповідно до договору за цільовим призначенням, визначеним у п. 1.1 договору оренди - для проведення занять з дітьми. А використання такого приміщення не за цільовим призначенням не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії ліцензії у сфері позашкільної освіти серії АБ № 344755 (а.с. 41, т. 1), виданої відповідачу для здійснення освітньої діяльності за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9-А, закінчився 22.10.2010, а тому на момент розгляду справи відсутня ліцензія на здійснення освітньої діяльності за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9- А.

Оскільки відповідач не страхував орендоване майна, чим порушив істотні умови договору № 193 від 01.12.2004 та здійснював діяльність у сфері дошкільної освіти за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9-а за відсутності відповідної ліцензії, то такі порушення умов договору та вимог чинного законодавства є підставою для розірвання договору № 193 від 01.12.2004 відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Оскільки наявні підстави для розірвання договору № 193 від 01.12.2004, то підлягає задоволенню і вимога про зобов`язав відповідача повернути спірне майно позивачу -2, яка є похідною вимогою від вимоги про розірвання договору.

Господарськими судами не було належним чином враховано вказане та в порушення як умов договору так і вимог чинного законодавства, відмовлено в задоволенні позову, що згідно з ст. 311 ГПК України є підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 та прийняття нового рішення про задоволення позову і розірвання договору оренди нерухомого майна № 193 від 01.12.2004, укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та ППНЗ «Український сувенір», зобов`язання ППНЗ «Український сувенір» повернути Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації майно відповідно до договору оренди нерухомого майна № 193 від 01.12.2004, що є об`єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва за актом приймання-передачі.

Щодо звернення прокурора з цим позовом, то останній з дотриманням вимог ст. ст. 2, 29 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), ст. 121 Конституції України, ст. ст. 20, 36-1 - 37 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) правомірно і обґрунтовано звернувся до суду з цим позовом у червні 2015 року. При цьому, наявність правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, яка була висловлена щодо підставності звернення прокурора, не свідчить про неправомірність звернення прокурора в цьому випадку, адже вона була прийнята щодо можливості прокурора звертатись з позовом в інтересах держави під час чинності ГПК України до редакції до 15.12.2017.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь прокуратури міста Києва 2 923, 20 судового збору - за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України та 4 872, 00 грн - за подання касаційної скарги до Верховного Суду, а всього 7 795, 20 грн.

Також, необхідно стягнути з приватного позашкільного навчального закладу «Український сувенір» на користь Державного бюджету України 2 436, 00 грн судового збору за подання у червні 2015 року позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі за № 910/17012/15 скасувати.

Постановити нове рішення, яким позов прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації до приватного позашкільного навчального закладу «Український сувенір» про розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити приміщення задовольнити.

Розірвати договір оренди нерухомого майна № 193 від 01.12.2004, укладений між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації і приватним позашкільним навчальним закладом «Український сувенір». Зобов`язати приватний позашкільний навчальний заклад «Український сувенір» звільнити та повернути орендоване нежитлове приміщення ШДС І ступеня Вирлиця в м. Києві по вул. Кошиця, 9-А, загальною площею 129,4 кв. м Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації згідно з актом приймання-передачі приміщення.

Стягнути з приватного позашкільного навчального закладу «Український сувенір» (03118, м. Київ, пр-т. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корпус 1, код ЄДРПОУ 21504420) в дохід Державного бюджету України 2 436,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з приватного позашкільного навчального закладу «Український сувенір» (03118, м. Київ, пр-т. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корпус 1, код ЄДРПОУ 21504420) на користь прокуратури міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062) 7 795, 20 грн судових витрат за подання касаційних скарг.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

В. Студенець