-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Постанова
Іменем України
12 червня 2019 року
м. Київ
справа № 754/14628/17-ц
провадження № 61-5967 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація;
представник відповідача - Зелінська Надія Миколаївна ;
треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», ОСОБА_4 ;
представник комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» - Савченко Наталія Володимирівна ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Лісовської О. В.
від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
від 21 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», ОСОБА_4 , про визнання права користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру № 3678 від 17 квітня 1984 року на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , надано у постійне користування двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з двох кімнат площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_7 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_8 , її бабусю.
30 вересня 2019 року її мати - ОСОБА_10 отримала свідоцтво про право власності на кімнату площею 11,5 кв. м у зазначеній квартирі,
а друга кімната, площею 17,8 кв. м, залишилася у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої була ОСОБА_8 .
Позивачка зазначала, що з народження проживала разом зі своєю матір`ю, але після народження її сестри у 2006 році стала проживати у кімнаті своєї бабусі - ОСОБА_8 , з якою вели спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. 31 липня 2017 року вона звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про укладення договору найму на спірне житлове приміщення, проте
їй було відмовлено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати її членом сім`ї померлої ОСОБА_8 - наймача кімнати площею 17, 8 кв. м, у квартирі
АДРЕСА_1 ; визнати за нею право користування та наймачем кімнати за раніше укладеним договором найму вказаного жилого приміщення замість попереднього наймача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї померлої ОСОБА_8 - наймача кімнати площею 17,8 кв. м у квартирі
АДРЕСА_1 . Визнано право користування ОСОБА_1 кімнатою площею 17,8 кв. м у квартирі
АДРЕСА_1 . В іншій частині позову ОСОБА_1 про визнання її наймачем кімнати відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт проживання однією сім`єю із померлим наймачем спірної кімнати (бабусею), ведення спільного з ним господарства та набуття права користування
спірним житловим приміщенням. Водночас підстав для задоволення позову
ОСОБА_1 в частині визнання її наймачем спірної кімнати відсутні, оскільки визнання за нею права користування кімнатою у подальшому є підставою для укладення з нею договору найму спірного житлового приміщення. Суд керувався положеннями статті 64 ЖК УРСР.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року
апеляційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 належала до кола членів сім`ї наймача спірної кімнати - ОСОБА_8 , своєї бабусі, та довела, що вона постійно проживала разом з наймачем і вела з нею спільне господарство. Тобто вселилась у спірну кімнату на законних підставах, а, отже, набула право користування нею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», ОСОБА_4 , про визнання права користування жилим приміщенням призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації мотивована тим, що судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивачкою не доведено факту постійного проживання у спірній житловій кімнаті, що є однією з підстав набуття права користування. Вважають, що померла ОСОБА_8 не мала наміру вселяти свою онуку до кімнати, оскільки письмову згоду, що є обов'язковим при застосуванні статті 65 ЖК УРСР, на це не надавала. Також зазначають, що у позивачки є інша адреса реєстрації у АДРЕСА_2 . При цьому судами не взято до уваги, що спірна кімната має статус службового житла (стаття 118 ЖК УРСР).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_13 . - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. ОСОБА_1 вселилась у спірну кімнату на законних підставах, як член сім`ї колишнього наймача кімнати - ОСОБА_8 , що підтверджується актом про проживання, складеним
09 серпня 2017 року майстром дільниці ОСОБА_14 та мешканцями будинку. Посилання відповідача, що вищевказаний акт був складений після смерті колишнього наймача, а тому не може бути належним доказом у справі, правового значення для правильного вирішення справи немає, так як цей
акт підтверджує факт проживання позивачки з ОСОБА_8 саме
з 2002 року, а не на час смерті колишнього наймача. Доводи відповідача про те, що позивачка на час вселення у спірну квартиру була малолітньою дитиною, а тому не могла вести з колишнім наймачем спірної кімнати спільного господарства, також не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються тривалістю спільного проживання позивачки зі своєю бабусею, позивачка не весь час була малолітньою дитиною. Включення спірної кімнати до статусу службового житла відбулося під час розгляду справи, а суди захистили конституційне право особи на житло.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30 грудня 1983 року та на підставі ордеру
від 17 січня 1984 року № 3678 у постійне користування на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира складається з двох кімнат: площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_7 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_8 , яка є бабусею позивачки.
У подальшому кімната, площею 11,5 кв. м, була приватизована ОСОБА_10 , яка є матір'ю позивачки, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 вересня 2002 року.
Таким чином, з 30 вересня 2002 року одна кімната у квартирі, площею
11,5 кв. м, перебуває у власності ОСОБА_10 , а друга -
у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була ОСОБА_8 , бабуся позивачки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
31 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем спірної кімнати та укладення з нею договору найму.
Листом від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено в укладенні договору найму (т. 1, а. с. 20).
Згідно з акту прийому-передачі житлової площі від 22 березня 2018 року
одну кімнату, площею 17,8 кв. м, у загальній квартирі
АДРЕСА_1 , як житло поточного звільнення, було передано від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації під службове житло, а 29 березня 2018 року було включено до числа службових житлових приміщень комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (т. 1, а. с. 171).
Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208 «Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського
району м. Києва» про надання службового житла» кімнату, площею 17 кв. м,
у загальній квартирі АДРЕСА_1 було надано
у користування двірнику підприємства ОСОБА_4 .
Суди виходили із того, що ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі
АДРЕСА_1 разом із своєю сім`єю, зокрема, мамою та сестрою, а з 2006 року і до смерті бабусі - разом з нею у кімнаті, площею 17,8 кв. м.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою місця реєстрації свого батька,
а саме: АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб
у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Ураховуючи викладене, судами правильно встановлено, що спірна житлова кімната, площею 17,8 кв. м, перебуває у власності територіальної громади
м. Києва, наймачем якої до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була ОСОБА_8 , бабуся позивачки. Проте у порушення вищевказаних положень закону суди
не перевірили доводи відповідача про те, що за життя ОСОБА_8 не мала наміру реєструвати місце проживання своєї онуки у своїй кімнаті, яка зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 ., та не зверталася до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про що свідчить службова записка начальника Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Підтвердженням цьому є надані позивачкою до позовної заяви квитанції та розрахунки за житлово-комунальні послуги, які розраховувалися на одну особу, та сплачувалися померлою ОСОБА_8 . Крім того, у своїх заявах до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної
в місті Києві державної адміністрації про призначення житлової субсидії ОСОБА_10 - мати позивачки та її бабуся - ОСОБА_8 не вказувала ОСОБА_1 як члена своєї сім`ї.
Разом з тим, відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Суди не перевірили та не встановили, чи надавала ОСОБА_8 згоду
на вселення позивачки, у зв`язку з чим відсутня її письмова заява та чи є докази, які у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про наявність такої згоди.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що спірна кімната має статус службового житла, правове положення якого врегульовано Главою 3 Розділу ІІІ ЖК УРСР та Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно з частиною першою статті 119 ЖК УРСР перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Включення спірної житлової кімнати до статусу службового житла та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
від 24 квітня 2018 року № 208 про передачу цієї службової кімнати двірнику підприємства ОСОБА_4 не оспорені, вони є чинними.
Установивши такі фактичні обставини, які суттєво впливають на вирішення позову по суті, у порушення статті 12 ЦПК України суд не роз`яснив
ОСОБА_1 право на оспорення цих дій та рішень відповідача.
Таким чином, у порушення зазначених вище положень закону фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, суди не встановили, не з`ясували, чи було дотримано встановлений порядок вселення ОСОБА_1 у житлову кімнату, наймачем якої до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була ОСОБА_8 , не врахували, що спірна кімната має статус службового житла та розподілена ОСОБА_4
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк
скопійовано
-
скопійовано
-
