П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 року м. Бахмут Донецька область

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Соломахи Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Розпутько Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 02 серпня 2018 року у цивільній справі № 0519/12689/2012 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди (суддя першої інстанції Папаценко Павло Ілліч), -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24 вересня 2001 року він передав до каси Маріупольської філії ПАТ «КБ «ПриватБанк (надалі - Банк) 400000 доларів США для їх зарахування на його депозитний рахунок та його доньки - ОСОБА_4 строком на шість місяців зі сплатою 24 відсотків річних; тобто по 200000 доларів США на кожного.

На підтвердження отримання банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер Банку ОСОБА_3 надала йому прибутковий касовий ордер № 14 від 24.09.2001 року виписаний на його ім`я на суму 400000 доларів США. Разом з цим між ним та банком був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 791 від 26 вересня 2001 року. Договір був підписаний директором Маріупольської філії банку ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності Голови правління ПАТ «КБ «ПриватБанк» № 3878 від 26 жовтня 2000 року. За умовами договору банк був зобов`язаний протягом шести місяців з дня, наступного після прийняття від нього 200000,00 дол. США, нараховувати на вказану суму 24 % річних і на першу вимогу виплатити йому суму вкладу та відсотки.

Коли він звернувся до банку з вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, банк відмовив у задоволенні його вимог.

У серпні 2002 року він звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми внеску у розмірі 200000 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад № 791 від 26.09.2001 року.

13 листопада 2008 року його позов був задоволений рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя (справа № 2-1593/2008).

09 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області (справа № 22 ц-26-2009) рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.11.2008 року було скасоване, а його позов залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09.01.2009 року, де сторонами у справі були ОСОБА_1 і Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» було встановлено, що з постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 07.06.2006 року, якою до ОСОБА_3 застосовані примусові заходи медичного характеру, вбачається, що належні йому грошові кошти в сумі 400000,00 дол. США були присвоєні директором Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 і головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 , і вказані особі отримані кошти до каси банку не вносили, а присвоювали собі.

З вказаного рішення апеляційного суду від 09.01.2009 року він дізнався, що правовідносини, які виникли у нього з відповідачем не є договірними, а виникли, як наслідок заподіяння йому матеріальної шкоди незаконними діями посадових осіб Банку.

В рамках розслідування кримінальної справи № 67-818 було проведено почеркознавчу експертизу прибутково-касового ордеру № 14 від 24 вересня 2001 року. Згідно висновку № 156 від 04 квітня 2002 року, зробленого старшим експертом НДЕКЦ при УМВС України у Донецькій області капітаном міліції Лобачевою І.В. встановлено, що «підпис у прибутково-касовому ордері № 14 від 24 вересня 2001 р у графі «Контролер» виконаний головним бухгалтером МФ ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 , інші підписи належать невідомим особам».

Зазначене вказує на наявність причинного зв`язку між злочинними діями головного бухгалтера банку ОСОБА_3 у вчиненні яких, як було встановлено, вона визнана винною та спричиненню йому матеріальної шкодою у розмірі 400000,00 доларів США.

У постанові Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року встановлено, що ОСОБА_3 на момент скоєння злочину була посадовою особою банку, а саме, головним бухгалтером Маріупольської філії Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» згідно з наказом голови правління закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» № 508 з 12 квітня 1995 року. До її обов`язків, як головного бухгалтера філії банку, відповідно до правил ведення бухгалтерського обліку та звітності в установах банків СРСР від 30.09.1987 р., № 7 Положення «Про головних бухгалтерів», затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № від .24.01.1980 року № 59, Положення «Про організацію обліку та звітності в банках України», затвердженого постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 року № 566, а також Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16,07.1999 року. До обов`язків ОСОБА_3 входило керування діяльністю обліково-операційним апаратом (службою бухгалтерського обліку), забезпечення виконання встановлених єдиних методологічних рахунків бухгалтерського обліку, забезпечення повного обліку отриманих грошових коштів, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку всіх операцій тощо, а при необхідності вона мала право безпосередньо втручатись в його робочі процедури.

У кримінальній справі за обвинуваченням головного бухгалтера банку ОСОБА_3 ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 24.03.2003 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» був визнаний цивільним відповідачем.

Також позивач вважає, що судами встановлено, що вказані грошові кошти були передані позивачем працівникам банку у приміщенні банку і в робочу годину банку, що підтверджується відповідними документами виданими банком, підписаними уповноваженими особами банку та скріплені печаткою банку - договір та прибутковий ордер. А тому позиція банку, при відмові йому у компенсації шкоди, завданої його працівниками, щодо порушення його працівниками порядку укладання договору, порядку прийняття та оформлення грошових коштів та не відповідності цих документів формі встановленої на той час банком, є не доцільною, оскільки з його боку порушень як вкладника та споживача фінансових послуг не встановлено. У момент здавання коштів до каси банку він не знав і не міг знати про те, що у такому відомому банку, його працівниками відносно нього відбувалися шахрайські дії.

Та обставина, що за фактом викрадення грошових коштів його співробітниками ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) у ЗАТ «КБ «Приватбанк» порушена кримінальна справа, внаслідок скоїних ними по відношенню до банку та клієнтів банку злочинів, свідчить про те, що ці особи користуючись службовим становищем вводили клієнтів банку в оману та порушили порядок прийняття та повернення грошових коштів.

Договори та прибуткові ордери від імені відповідача укладені та підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на той час були посадовими особами банку і діяли від імені банку.

Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 3196000 грн. матеріальної шкоди, що є еквівалентом 400000 доларів США за курсом, встановленим НБУ на день подання позовної заяви, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2013 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено в повному обсязі (том № 1, а.с. 161 - 164).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року залишено без змін (том № 1, а.с. 221-222).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том № 1, а.с. 249-251).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на користь ОСОБА_1 200000 доларів США, що є еквівалентом 1598000 грн. на день подачі позову. В іншій частині позовних вимог відмовлено (том № 2, а.с. 69-71).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2014 року апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилена, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на користь ОСОБА_1 грошових коштів змінено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 200000 доларів США, що станом на 11 листопада 2014 року еквівалентно 2960845 грн. 00 коп.

В решті частини рішення залишено без змін (том № 2, а.с. 127-130).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том № 2, а.с. 192-193).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05.11.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 4254000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено (том № 3, а.с. 51-52).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2016 року апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилена. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 листопада 2015 року залишено без змін (том № 3, а.с. 136-141).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній вище ухвалі ВССУ вказано, що при новому розгляді справи судам слід прийняти до уваги правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для всіх судів України (том № 3, а.с. 203-205).

26 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 направив до Жовтневого суду м. Маріуполя заяву про уточнення позовних вимог, якою просив суд стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду, завдану неправомірними діями працівників Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у розмірі 400000 доларів США, що станом на 02.02.2017 року відповідно до курсу НБУ становить 10796000,00 грн. та за порушення грошового зобов`язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157216,44 доларів США, що станом на 02.02.2017 року відповідно до курсу НБУ становить 4243271,71 грн. (том № 4, а.с. 111-119).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу НБУ, становить 10784840, 00 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2520,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено (том № 5, а.с. 238-251).

Із вказаним рішенням суду не погодилися позивач - ОСОБА_1 та відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» та подали апеляційні скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що не згоден з рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги згідно статті 625 ЦК України у виді стягнення з відповідача за порушення грошового зобов`язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157216,44 доларів США; вважає, що суд першої інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Позивач просив Донецький апеляційний суд скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача за порушення грошового зобов`язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157216,44 доларів США, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати у справі покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» посилався на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» не може нести цивільно-правову відповідальність за дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі статті 441 ЦК УРСР.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не встановив, чи сплив строк позовної давності після переривання.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми процесуального права.

Відповідач просив Донецький апеляційний суд скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог 200 тисяч доларів США та закрити провадження у справі, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме рішення Апеляційного суду Донецької області від 09.01.2009 року у справі № 2-1593/2008 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору спеціального депозитного внеску № 791 від 26.09.2001 року та стягнення за ним суми вкладу в розмірі 200000 доларів США. Залишити позов без розгляду, оскільки в провадженні Жовтневого районного суду міста Маріуполя перебуває справа № 225/1183/16-к, в якій заявлено позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» з тим самим предметом і з тих самих підстав.

Скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог 200000 доларів США та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача у справі.

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишені без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 02 серпня 2018 року залишено без змін (том № 7, а.с. 10-20).

Постановою Верховного суду від 11 березня 2019 року у справі № 0519/12689/2012, провадження № 61-486св19, касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Малєєвою Оленою Миколаївною, задоволені частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 06 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том № 7, а.с. 87-89).

09 квітня 2019 року на адресу Донецького апеляційного суду у м. Маріуполі надійшла цивільна справа № 0519/12689/2012 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року.

Цього ж дня вказану справу було зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» та визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Мироненко І.П., судді: Барков В.М., Биліна Т.І.

10 квітня 2019 року та 11 квітня 2019 року суддями судової палати з розгляду цивільних справ (м. Маріуполь) Мироненко І.П. та Кочегаровою Л.М. було постановлено ухвали про самовідвід, а 12 квітня 2019 року колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Донецького апеляційного суду (м. Маріуполь) постановлено ухвалу, якою задоволено заяву про самовідвід судді Баркова В.М.

12 квітня 2019 року вищезазначені матеріали було передано для повторного автоматизованого розподілу, при проведенні якого автоматизованою системою документообігу суду КП «Д-3» сформований протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями через нестачу потрібної кількості суддів для розподілу справи.

На підставі викладеного, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року було направлено для розгляду до Донецького апеляційного суду (м. Бахмут).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 року було визначено наступний склад колегії суддів: Канурна О.Д. (доповідач), Космачевська Т.В., Соломаха Л.І. (том № 7, а.с. 108).

В оскаржуваному рішенні Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року зазначено, що воно може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" апеляційний суд Донецької області ліквідовано та утворено Донецький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, з місцезнаходженням у містах Бахмуті, Донецьку і Маріуполі, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду.

Відповідно до частини 6 ст. 147 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Суд, що ліквідується, в місячний строк з дня припинення здійснення правосуддя передає до новоутвореного суду матеріали та документи, пов`язані зі здійсненням таким судом повноважень, а судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, що ліквідується, передаються негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

03 жовтня 2018 року у газеті "Голос України" № 185 (6940) опубліковано повідомлення голови Донецького апеляційного суду про початок роботи Донецького апеляційного суду, згідно якого рішенням зборів суддів Донецького апеляційного суду від 02.10.2018 року № 4 днем початку роботи Донецького апеляційного суду визначено 03 жовтня 2018 року.

У зв`язку із припиненням з 03 жовтня 2018 року здійснення правосуддя апеляційним судом Донецької області цивільна справа 0519/12689/2012 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди з апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 02 серпня 2018 року підсудна Донецькому апеляційному суду, який створено в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого апеляційного суду Донецької області.

Ухвалою Донецького апеляційного суду (м. Бахмут) від 22 квітня 2019 року прийнята до свого провадження цивільна справа № 0519/12689/2012 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди та справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 травня 2019 року о 10 год. 30 хв.

В судовому засіданні апеляційного суду 22 травня 2019 року оголошена перерва до 12 червня 2019 року на 14 год. 00 хв.

В судовому засіданні апеляційного суду 12 червня 2019 року оголошена перерва до 24 червня 2019 року на 10 год. 00 хв.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність (том № 7, а.с. 168-169).

В судове засідання третя особа ОСОБА_3 не з`явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена (том № 7, а.с. 132).

В судове засідання третя особа ОСОБА_2 не з`явилася, знаходиться в розшуку.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про спеціальний строковий вклад № 791 від 26.09.2001 року ОСОБА_1 повинен внести до каси Маріупольської філії КБ Приватбанк 200 000 доларів США, а банк зобов`язувався через 6 місяців повернути суму вкладу та сплатити 24% річних. Даний договір підписаний директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» Кудіновою Т.М. на підставі довіреності № 3878 від 26.10.2000 року та скріплений печаткою банку.

Вказаний договір в сукупності з твердженням ОСОБА_1 . підтверджує наявність юридичного факту, який входить у підставу позову ОСОБА_1 - договір укладений між ОСОБА_1 та директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , який нею підписаний на своєму робочому місті під час виконання своїх службових обов`язків, скріплений печаткою саме з найменуванням Маріупольської філії.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що саме ним на виконання договорів, укладених між ним, його дочкою ОСОБА_4 та банком, в касу Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» у присутності головного бухгалтера ОСОБА_3 ним внесені його особисті грошові кошти у розмірі 400000 доларів США, після чого він отримав прибутковий касовий ордер №14 від 24.09.2001 року.

За висновками експерта № 156 від 4.04.2002 року підпис в прибутковому касовому ордері №14 від 24.09.2001 року виконаний ОСОБА_3 (том № 1, а.с. 18).

За обставинами, наведеними в Акті документальної перевірки фінансової діяльності в МФ ЗАТ КБ «Приватбанк» за період з 1.01.1999 року по 1.03.2002 року, складеним 2.04.2002 року Контрольно-ревізійним відділом в м. Маріуполі, вбачається наступне. Маріупольська філія ЗАТ КБ «Приватбанк» не виступає юридичною особою та здійснює свою діяльність від імені ЗАТ КБ «Приватбанк» за дорученням. Філія має печатку зі своїм найменуванням. За період з 1.01.1999 року по 25.12.2001 року керівництво філією здійснювала директор ОСОБА_2 , яка за дорученнями від 7.02.1997 року № 343, від 20.03.2000 року № 877, від 26.10.2000 року № 3878 була уповноважена укладати угоди та здійснювати банківські операції від імені банку та у відповідності з Положеннями «Про МФ КБ «Приватбанк». Посаду головного бухгалтера за вказаний період займала ОСОБА_3 . Встановлена відсутність документів, які підтверджують факт надходження коштів в сумі 400000 доларів США від ОСОБА_1 . Вказана сума, не дивлячись на наявність ордеру №14 від 24.09.2001 року, не оприбутковувалась. Вказаним актом було встановлено порушення вимог п.9.2.8 Наказу КБ Приватбанк від 30.11.2000 року № 1278, згідно якого прибутковий касовий ордер повинен залишитися в документах банку, а вкладнику видається квитанція з підписами відповідальних посадових осіб банку з печаткою банку. В порушення зазначених вимог вкладнику було надано прибутковий касовий ордер. В документах банку, які підтверджують надходження коштів в сумі 400000 доларів США від ОСОБА_1 , відомості відсутні (т.2, а.с.20-29).

Відповідно до частини 6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 7.06.2006 року про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечних діянь передбачених ст. 191 ч. 5, ст. 365 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України в редакції 2001 року та ст. 166 ч. 3 в редакції КК України 1960 року встановлено, що ОСОБА_2 , відносно якої оголошено розшук і ОСОБА_3 за попередньою змовою, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили та склали зразок бланку «договору про спеціальний страховий вклад», що на той час не відповідав типовому бланку, затвердженому у ЗАТ КБ «Приватбанк» відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719, від 30 листопада 2000 року № 1278 та використовуючи його, знаходячись на робочому місці, під час виконання службових обов`язків, уклали договори з 43 клієнтами банку, у тому числі з ОСОБА_1 , його донькою ОСОБА_4 , отримавши у ОСОБА_1 400000 доларів США, видавши йому прибутковий касовий ордер, при цьому незаконно вилучили їх із каси ЗАТ КБ «Приватбанк», присвоївши їх собі, спричинивши тим самим матеріальну шкоду ОСОБА_1 , а всім 43 клієнтам банку на суму 4 312181 доларів США. Разом з тим, на час вказаних подій на головного бухгалтера ОСОБА_3 були покладені обов`язки, керуватися у роботі нормативними актами, забезпечувати повний облік грошових коштів, що надходять, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку усіх операцій, що здійснюються банком, крім того була наділена правом вимагати від структурних підрозділів банку забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку та контролю, подачі необхідних документів по оформленню операцій, дотримання встановленого порядку прийняття, оприбуткування, збереження та розходу грошових коштів (том № 1, а.с. 26-32).

Як встановлено вказаною постановою Ленінського районного суду м. Донецька, ОСОБА_3 після скоєння суспільно небезпечних дій захворіла на психічне захворювання, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 93 КК України, до неї застосовано примусові заходи медичного характеру.

Вказану постанову прийнято відповідно до ст. 420 КПК України в редакції 1960 року, згідно з якою при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного характеру, як і при ухваленні вироку, вирішуються питання чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена кримінальна справа, чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа. Ухвалення вироків щодо даної категорії обвинувачених законом не передбачено.

Статтею 441 ЦК УРСР встановлено, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв`язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться: а) перебування заподіювача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»); б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені судом обставини свідчать про наявність фактів заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди з вини працівників банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час виконання ними своїх трудових /службових/ обов`язків, що є підставою позову, які в цілому зумовлюють певні правові наслідки: виникнення правовідносин, пов`язаних з деліктними зобов`язаннями між АТ КБ «Приватбанк» та позивачем ОСОБА_1 щодо предмету позову - обов`язку відповідача відшкодувати ОСОБА_1 шкоду у розмірі 400000 доларів США, оскільки за обставинами фактичного неукладення договору з вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, матеріальну шкоду було заподіяно саме ОСОБА_1 на зазначені грошові кошти.

Заперечення представників АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк не повинен нести відповідальність за дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони діяли з перевищенням своїх повноважень у в своїх власних інтересах, є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, і це не спростовано представниками відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в трудових відносинах з банком, діяли від імені банку, в приміщенні банку та в робочий час. Крім того, договір був укладений від імені банку і грошові кошти були передані позивачем посадовій особі банку, а та обставина, що ОСОБА_3 не оформила внесення коштів в касу банку на депозитний рахунок вкладника, як і те, що у позивача відсутній фінансовий документ про передачу грошових коштів в день укладення договору, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за дії його працівників, оскільки факт вчинення службовими особами відповідача суспільно - небезпечного діяння за попереднім зговором групою осіб встановлено постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07.06.2006 року у кримінальній справі, яка є належним письмовим доказом і на їх спростування жодних доказів не надано. Та обставина, що стосовно ОСОБА_2 , щодо якої оголошено розшук, кримінальна справа не розглянута та обвинувальний вирок не винесено, не спростовує правильність висновків суду, оскільки стосовно ОСОБА_1 службові злочини вчинені ОСОБА_2 за попереднім зговором з ОСОБА_3 і обставини цих злочинів встановлені вказаною вище постановою суду у кримінальній справі, яка фактично має юридичну силу обвинувального вироку, бо примусові заходи медичного характеру відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства застосовуються лише при доведеності факту вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, тобто злочину.

Такі ж обставини щодо спірних правових відносин були зазначені в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.03.2017 року та в Ухвалі Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 2.06.2017 року.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд за деліктним зобов`язанням відповідача стягує з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу НБУ, становить 10 784 840, 00 грн.

Але відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача стосовно застосування статті 625 ЦК України, суд першої інстанції послався на те, що оскільки між сторонами виникли деліктні, а не договорні зобов`язання, у відповідача не виникло обов`язку нести відповідальність за статтею 625 ЦК України.

З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення 02.08.2018 року, суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16 цс18.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ I розділу III книги 5 ЦК України), так і не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних згідно частини 2 статті 365 ЦК України.

Розрахунок відсотків річних згідно частини 2 статті 365 ЦК України

Період

боргу

днів

2004 рік

400000 грн.

366

400000 х 366 х 3 :100 : 365= 12032,87

2005 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3: 100: 365 = 12000

2006 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 :100: 365 = 12000

2007 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 =12000

2008 рік

400000 грн.

366

400000 х 366 х 3 : 100 : 365 = 12032,87

2009 рік

400000

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 =12000

2010 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12000

2011 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12000

2012 рік

400000 грн.

366

400000 х 366 х 3 : 100 : 365 = 12032,87

2013 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12000

2014 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12000

2015 рік

400000 грн.

365

400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12000

2016 рік

400000 грн.

366

400000 х 366 х 3 : 100 : 365 =12032, 87

01.01.2017 року по 02.02.2017 року

400000 грн.

33

400000 х 33 х 3 :100: 365 = 1084,93

Всього

сума становить 157216 доларів США 44 цента США.

Частиною 10 статті 265 ЦПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

При нарахуванні 3% річних апеляційний суд керується формулою, яка приведена у Постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.

Враховуючи, що в заяві про уточнення позовних вимог від 26.05.2017 року, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157216,44 доларів США, що станом на 02.02.2017 року відповідно до курсу НБУ становить 4243271,71 грн., апеляційний суд вважає за необхідне стягнути саме цю суму в межах заявлених позивачем вимог, а саме 157216,44 доларів США (том № 4, а.с. 117).

Верховний Суд у своїй постанові від 12 вересня 2018 року по справі № 335/9329/17 наголосив на тому, що стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не дотримався вказівок Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлених при останньому перегляді справі в Ухвалі від 19 жовтня 2016 року, що є порушенням частини 1 статті 417 ЦПК, а також не закрив провадження у частині вимог 200000 доларів США, що є порушенням пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, є безпідставними, оскільки апеляційний суд вважає за необхідно відступити від вказаної правової позиції, оскільки Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-118цс14 користувався приписами Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493) та Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від від 14 серпня 2003 року № 337-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089. Вказані вище Інструкції були розроблені через два роки після внесення ОСОБА_1 грошей до каси Маріупольської філії ПАТ «КБ «ПриватБанк 24 вересня 2001 року. На час виникнення спірних правовідносин банки користувалися Інструкцією № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, яка була затверджена постановою Правління Національного банку України № 129 від 07.07.1994 року і яка втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 14.06.2005 року № 211.

Відповідно до додатку № 4 вказаної вище Інструкції затверджений бланк приходного касового ордеру, який виглядає наступним чином:

Додаток 4

до пунктів 8, 312 Інструкції N 1 з

організації емісійно-касової роботи

в установах банків України

Приходний

касовий ордер N ______________

______________________________

дата заповнення

Від кого _______________________________ рахунок N

Сума загальна

-----------------------------------------------------------------

Банк одержувача| | Кредит | Суми часткові | Код

---------------+-----+------------+-------------------+----------

|Код | |-------------------+----------

---------------+-----| |-------------------+----------

Одержувач | | |-------------------+----------

---------------+-----| |-------------------+----------

Код | | |-------------------+----------

---------------------| |-------------------+----------

|Рахунок N |-------------------+----------

-------------+------------------------------

Сума словами |Вид операції

__________________________________|______________________________

__________________________________|Призначення платежу

_____________________________ грн.|______________________________

Призначення платежу ______________|N групи банку

-----------------------------------------------------------------

Пред`явлений ( *) ________________________________________________

(назва документа: паспорт або документ, що його

замінює)

Серія _____ N _____________

Виданий _________________________________________________________

(ким виданий, дата видачі)

_________________________________________________________________

(дата народження, адреса особи)

-----------------------------------------------------------------

Підпис платника Контролер Бухгалтер Касир

_______________

Вказаний зразок вказаного вище приходного касового ордеру повністю співпадає з прибутковим касовим ордером № 14 від 24.09.2001 року виписаного на ім`я ОСОБА_1 на суму 400000 доларів США.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково вважає, що в даному випадку наявне деліктне зобов`язання відповідача перед позивачем, є безпідставними, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року № 6-41297св13 вказано, що відповідно до статті 441 ЦК Української РСР, що була чинною на час виникнення правовідносин та згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику застосування судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при розгляді справ про відшкодування шкоди за статтею 441 ЦК Української РСР суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених статтею 441 ЦК Української РСР, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, майнову шкоду завдано позивачу внаслідок неправомірних дій посадових осіб банку - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямованих на заволодіння грошовими коштами.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_2 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 тис. доларів США ОСОБА_3 вказані кошти у касу банку не внесла.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» 400 тис. доларів США, які позивач нібито передав посадовим особам Банку за приходним касовим ордером № 14 від 24.09.2001 року, в той час, як немає доказів спричинення позивачеві шкоди саме на цю суму, є безпідставними, оскільки позивач послався на договір про спеціальний страховий вклад, прибутковий касовий ордер, постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 07.06.2006 року, які свідчать про наявність деліктних зобов`язань.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані договір, прибутковий касовий ордер, висновок експерта в сукупності з твердженням Бутіна І.М. підтверджує наявність юридичного факту, який входить у підставу позову ОСОБА_1 - зазначений розмір шкоди у 400000 доларів США, завданої ОСОБА_1 та причетність ОСОБА_3 до прийняття грошей до каси банку на робочому місці останньої під час виконання нею своїх службових обов`язків.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не зважив на заяву відповідача про застосування судом наслідків спливу позовної давності і не залишив позов без розгляду у зв`язку з тим, що у кримінальній справі № 225/1183/16-к, провадження № 1/263/14/2018 був спір між тими самими учасниками, які приймають участь на даний час у цивільній справі № 0519/12689/2012 та з тих самих підстав, є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно завіреної копії позовної заяви від 24.03.2003 року, що була подана ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Донецька 24.03.2003 року під час судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , позивач просив стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти внесені ним за: договором про спеціальний строковий вклад №791 від 26.09.2001 року; договором про строковий вклад №000U681005 від 24.09.2001 року; договором про строковий вклад №000U681001 від 6.09.2001 року. До теперішнього часу позов ОСОБА_1 судом не розглянутий (т.5, а.с.175-176).

За заявою ОСОБА_1 від 7.09.2011 року, поданою до Ленінського районного суду м. Донецька ще 19.09.2011 року, позивач просив суд залишити без розгляду його позовну заяву від 24.03.2003 року, але до теперішнього часу за заявою рішення не прийняте (т.5, а.с.168).

Згідно положень ст.79 ЦК УРСР в редакції 1963 року та ст. 264 ЦК України в редакції 2003 року: перебіг строку позовної давності переривається пред`явленням позову в установленому порядку; позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

З наведеного вбачається, що у даному випадку мало місце переривання строку позовної давності, отже позовна давність щодо вимоги про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 , не сплила, ним не втрачено право на судовий захист, а тому з цього приводу не має підстави для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції під час розгляду справи демонстрував значну упередженість до сторони відповідача, що знайшло відображення при ухваленні судом рішення, є безпідставними, оскільки згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід задовольнити, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 8000 грн., за подання апеляційної скарги позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 12000 грн., тоді з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 20000 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 400000 доларів США залишити без змін.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 02 серпня 2018 року скасувати в частині відмови стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 157216 (сто п`ятдесят сім тисяч двісті шістнадцять) доларів 44 цента США, витрати по сплаті судового збору в розмірі 20000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складений 25 червня 2019 року

Суддя: О.Д.Канурна