20.06.2019 ЄУН 337/3311/18

Провадження №2/337/138/2019

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі :головуючого судді Гнатик Г.Є.

за участю секретаря Побережної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «ТІТАН-11» про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_3 Після їх смерті відкрилась спадщина.Заповіту вони не залишили, спадкування здійснюється за законом. Після смерті кожного з батьків позивачка прийняла спадщину як єдиний спадкоємець першої черги за законом, у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Зазначає, що її батькам, як членам ЖБК «ТІТАН-11», на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , а саме 63/100 частки належало матері - ОСОБА_2 ,а 37/100 частки батьку – ОСОБА_3 Спірна квартира АДРЕСА_1 була об`єктом спільної часткової власності батьків, оскільки вони в 1988 році за спільні коштиповністю сплатили пай за квартиру, а після розірвання шлюбу в 1993 році уклали угоду та поділили квартиру, що було затверджено на загальних зборах членів ЖБК. Батько, ОСОБА_3 за життя в 202 році оформив право власності на належну йому частку квартири, а мати, ОСОБА_2 , належне їй право власності на 63/100 частки квартири не оформила. Постановою від 03.05.2018 року державний нотаріус Восьмої запорізької державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право власності на частку спірної квартири після смерті матері, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на вказане майно. Оскільки за життя мати не зареєструвала право власності на квартиру і правовстановлюючого документа на квартиру у неї немає, тому вона вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.

31.07.2018 року за даним позовом суддею Хортицького районного суду м.Запоріжжя Нещеретною Л.М. у справі відкрито загальне позовне провадження, розпочате підготовче провадження, яке було закрито ухвалою від 10.12.2018 року, справа була призначено до судового розгляду.

15.02.2019, в зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 , справа за результатами автоматизованого розподілу передана судді Хортицького районного суду м.Запоріжжя Гнатик Г.Є.

20.02.2019 року справа прийнята до розгляду суддею Гнатик Г.Є., ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.04.2019 року підготовче провадження закрито та справа призначена до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не прибула, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність позивача.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому законом порядку, відзив на позов або зустрічного позову не подали.

Виходячи з вимог ст.280 ЦПК України, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд,дослідивши матеріали справи, знаходить позовобґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що відповідно до обмінного ордеру №930 від 12.03.1985 року, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради народних депутатів на підставі протоколу засідання комісії по обміну житлової площі №1045 від 07.03.1985р., ОСОБА_3 , було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , площею 28 кв.м., на сім`ю, в яку входили ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_5 (донька).

17.04.1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шлюб було розірвано.

Згідно з витягом з Протоколу №41 загальних зборів членів ЖБК «Тітан-11» від 10.05.1993 року та рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м.Запоріжжя №1001 від 13.05.1993 року, закріплено за ОСОБА_3 одну кімнату житлової площі 10,5 км.м., за ОСОБА_2 – одну кімнату житлової площі 17,5 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 прийнята до членів ЖБК «Тітна-11».

Згідно з довідками ЖБК «Тітан-11» б/н від 03.01.2019 року та 15.01.2019 року, ОСОБА_3 був членом ЖБК та власником квартири АДРЕСА_1 , вартість за яку виплатила повністю в 1988 році.

Згідно зі свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 03.04.2002 року, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 оформив право власності на 37/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку.

Також судом достовірно встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Відповідно до свідоцтв про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З постанови державного нотаріуса Восьмої запорізької державної нотаріальної контори Котькорло В.А. №721/02-31 від 03.05.2018 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері – ОСОБА_2 , але їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 після смерті матері, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на вказане майно.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно із п.1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Враховуючи те, що правовідносини щодо набуття подружжямДенисенкоправа власності на нерухоме майно виникли до 01.01.2004р., суд вважає необхідним застосувати до них норми Цивільного кодексу УРСР1963 року, Закону України від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність» (втратив чинність з 20.06.2007р.).

За змістом ст.86,128 ЦК УРСР 1963р. право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

При цьому, відповідно до п.3 постанови Верховної Ради України від 26.03.1991р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про власність», положення ст.15 зазначеного Закону застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року (дата введення в дію Закону України «Про власність»).

Крім того, суд враховує, що діюче на той час цивільне законодавство не пов`язувало виникнення права власності на нерухоме майно із проведенням його реєстрації.

Згідно з ст.16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Згідно з ст.22 КпШС України (чинною на час придбання спірної квартири подружжя ОСОБА_6 ), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з роз`ясненнями п.п. «а» п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.09.1987р. №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилось, слід врахувати, що пай, внесений подружжям в ЖБК,в період сумісного проживання, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних умовах.

Згідно з ст. 27 КпШС України, подружжя може укладати між собою всі дозволені закономмайнові угоди.

Відповідно до п.43 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 р. N 186 «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу» поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а при відсутності згоди - за рішенням суду.

Угода між колишнім подружжям про поділ паю є обов`язковою для кооперативу і виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів при вирішенні питання про членство іншого з подружжя в кооперативі. При наявності рішення суду про поділ паю особа визнається членом кооперативу з моменту набрання рішенням суду законної чинності.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає встановленим та доведеним, що квартира АДРЕСА_1 була у спільній частковій власностіподружжя ОСОБА_6 , а саме ОСОБА_3 належало 37/100 частки квартири, ОСОБА_2 – 63/100 частки, оскільки квартира була придбана нимиу період зареєстрованого шлюбу шляхом її викупу в ЖБК в 1988 роціі після розірвання шлюбу пай за неї був поділений між подружжям за взаємною угодою, що підтверджено витягом з протоколу загальних зборів ЖБК, затвердженим рішенням Ради народних депутатів.

Також суд вважає встановленим та доведеним факт родинних відносин між позивачкоюта ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , а саме те, що вони є батьками позивачки.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 1222, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом норм статей 1268 - 1270 ЦК України, порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, яка йому належить з часу відкриття спадщини, незалежно від часу її прийняття при умові, що він не заявив про відмову від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Відповідно ч.2 ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.1ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі смерті члена житлово-будівельного кооперативу, яким до дня смерті були внесені повністю пайові внески за квартиру, вона включається до складу спадщини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, як встановлено судом, будучі спадкоємцем першої черги, позивачка ОСОБА_1 реалізувала своє право на прийняття спадщини за законом після своєї померлої матері ОСОБА_2 ,звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, не здійснювала відмову від прийняття спадщини, але у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме 63/100 частки квартири АДРЕСА_1 , нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, іншим шляхом оформити право власності неможливо.

При викладених обставинах, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим і підлягають задоволенню.

Керуючисьст.86,128 ЦК УРСР 1963р., ст.22, 27КпШС України, ст.15,16 Закону України «Про власність», ст.368, 372, 1220, 1222, 1261-1265, 1268 – 1270, 1296 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141, 259, 263-265,280,282 ЦПК України, суд ,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 63/100 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Г.Є. Гнатик