Провадження № 22-ц/811/1071/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2019 року в складі судді Палюх Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язання прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

У червні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про зобов`язання прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що згідно направлення Львівського міського центру зайнятості №135017003230084005 від 03.05.2017р., він 10.05.2017р. звернувся з питанням про прийняття на роботу до ЛМКП «Львівтеплоенерго», при чому пред`явив направлення ЛМЦЗ, трудову книжку, резюме, диплом, паспорт та інші документи за вимогою відповідача.

10.05.2017р. начальником відділу кадрів йому запропоновано приступити до роботи 15.05.2017р. та показати свої навики і можливості, довести свою кваліфікацію інженера. До корінця направлення ЛМЦЗ внесено запис: «рішення відстрочено до 18.05.2017р.», при чому не вказано причин відстрочення рішення в прийомі його на роботу.

Ввважає, що 15.05.2017р. йому безпідставно та необгрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу, чим порушено ст. 22 КЗпП України та до корінця направлення ЛМЦЗ внесено запис: «відмовлено у прийнятті на роботу», з проханням направляти інших осіб до відповідача.

Зазначив, що вказаним рішенням порушено його права, а також заподіяно йому моральну шкоду, що полягає у фізичному болі і стражданнях, які він зазнав у зв`язку з втратою здоров`я, у душевних стражданнях, що виявились в постійному болі в серці, необхідності звернення до лікарів, нестачі коштів на лікування, хронічному нервовому стресі, внаслідок якого у нього розвинувся цукровий діабет та погіршився зір. Ствердив, що все це зумовлене протиправними діями відповідача.

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати дії відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язати назвати дійсну причину відмови прийняття на роботу, зобов"язати прийняти його на роботу та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 60000 грн.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дії такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язання прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , з рішенням суду не погоджується.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» 15.05.2017 року йому безпідставно відмовлено у прийнятті на роботу, чим порушено вимоги ст. 22 КЗпП України, оскільки законодавством про працю заборонено безпідставну відмову у прийнятті на роботу.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не досліджено невідповідність доказів відповідача в частині чи належить робота на посаді інженера І категорії електроцеху до роботи зі шкідливими умовами праці, а також чи є необхідною для такої роботи група допуску з електробезпеки до і вище 1000 В.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про визнання дій відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язання прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, при цьому сумарний розмір ціни позову не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у прийнятті позивача на роботу відповідно до направлення Львівського міського центру зайнятості №135017003230084005 від 03.05.2017р. є правомірною, порушень чинного законодавства при відмові у прийнятті на роботу позивача не було, а відтак позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд прийшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено та не здобуто будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем у зв"язку з відмовою у прийнятті на роботу заподіяно позивачу моральну шкоду.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із ч.1 ст.22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (ч.2 ст.22 КЗпП України).

За умовами ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов"язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоровя та інші документи. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

Судом встановлено, що Львівський міський центр зайнятості надав позивачу ОСОБА_1 направлення на працевлаштування № 13501703230084005 від 03.05.2017р. на вільне робоче місце інженера в ЛМКП «Львівобленерго». Згідно з корінців даного направлення на них внесено записи: «рішення відстрочено до 18.05.2017р.», та «відмовлено у прийнятті на роботу 15.05.2017р., з проханням направляти інших осіб» (а.с. 47, 60).

В резюме, яке було надано позивачем ОСОБА_1 10.05.2017р. при прийнятті на роботу в ЛМКП «Львівтеплоенерго» вказано, що він є інженером - конструктором, технологом, інженером-електроніком 1 категорії (а.с.55) .

З Диплому серії УВ №840141 вбачається, що ОСОБА_1 навчався у політехнічному інституті ім. Ленінського комсомолу, у 1990 році закінчив радіотехнічний факультет, кафедру конструювання і виробництва радіоапаратури, йому присвоєно кваліфікацію інженер конструктор-технолог радіоапаратури (а.с. 59).

Згідно із Витягом з протоколу № 02-302 від 23.09.2016р. перевірки знань: «Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів», «Правил користування електроенергією» та «Правил охорони електричних мереж», «Правил безпечної роботи з інструментом та пристроями», «Правила улаштування електроустановок», «Правила експлуатації електрозахисних засобів», «Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів», складеного ДП «Західний експертно-технічний центр Держпраці», ОСОБА_1 присвоєно IV групу допуску з електробезпеки до 1000 В, дата наступної перевірки 23.09.2017 року (а.с. 77).

Згідно звітності, поданої 23.03.2017р. та характеристик вакансій та вимог до претендента (для укомплектування вакансій Державною службою зайнятості) поданих відповідачем у Львівський міський центр зайнятості, ЛМКП «Львівтеплоенерго» потребувало працівника на посаді інженера 1 категорії в службу зв`язку за спеціальністю інформаційні мережі зв`язку, радіотехніка, завданнями та обов`язками якого є робота з обладнанням телефонії, пожежно-охоронної сигналізації та інженера 1 категорії в електроцех за спеціальністю електричні системи і мережі, заданнями та обов`язками якого є ремонт, налагодження, перевірка, випробування кіл РЗА, електротехнічного обладнання до і вище 1000В.

Згідно Карти умов праці ЛМКП «Львівтеплоенерго» Теплоцентраль - 1 вул. Козельницька,5 м.Львів, вбачається, що умови і характер праці інженера 1 категорії (22177 КП 2149,2) електричного цеху з електротехнічною лабораторією відносяться до 3 класу 2 ступеня, у відповідності до ДСНтаП ГКП наказ № 248 від 08.04.2014р. та дане робоче місце має 1 фактор 2 ступеня, 1 фактор 1 ступеня. За показниками робоче місце слід вважати з шкідливими умовами праці (а.с. 68-69).

Відповідно до п.5.1.2. Правил безпечної експлуатації електроустановок, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 06.10.1997р. № 257, зі змінами та доповненнями, працівники зі складу оперативних або оперативно-виробничих працівників, які одноособово обслуговують електроустановки, а також старші зміни в електроустановках понад 1000 В, повинні мати групу IV (а.с. 85-86).

Згідно із п. 2.2.19 Посадової інструкції №20.І-10 інженера ЕТЛ ЛМКП «Львівтеплоенерго», інженер зобов`язаний виконувати вимоги інструкції з охорони праці, «Правил безпечної експлуатації електроустановок» при виконанні окремих видів робіт, інструктивних вказівок, отриманих при допуску до роботи та під час роботи (а.с.72-74).

Судом встановлено, що претендуючи на посаду інженера 1 категорії електроцеху, позивач ОСОБА_1 надав відповідачу резюме, паспорт, направлення Львівського міського центру зайнятості від 03.05.2017р., копію трудової книжки, диплом про вищу освіту, згідно якого йому присвоєно кваліфікацію інженер конструктор-технолог радіоапаратури, відомості про те, що він має IV групу допуску з електробезпеки до 1000В., а також медичну картку, згідно якої ОСОБА_1 хворіє рядом захворювань, зокрема: гіпертонічною хворобою 3 ступеня, стенокардією, діабетом 2 типу, дифузним зобом І ступеня.

З врахуванням встановлених обставин справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача прийняти позивача на роботу відповідно до направлення Львівського міського центру зайнятості №135017003230084005 від 03.05.2017р. є правомірною, оскільки згідно із Характеристикою вакансій та вимогах до претендентів на посаду інженера 1 категорії електричного цеху електротехнічної лабораторії ЛМКП «Львівтеплоенерго», що були скеровані до Львівського міського центру зайнятості вказано, що у потенційного працівника повинна бути група допуску з електробезпеки не нижче IV, а завданнями є ремонт, налагодження, перевірка випробування кіл, РЗА електротехнічного обладнання до і вище 1000 В, при цьому позивач ОСОБА_1 зазначеним вимогам не відповідає.

Крім цього, робота інженера І категорії електричного цеху електротехнічної лабораторії ЛМКП «Львівтеплоенерго» є роботою зі шкідливими умовами праці, що підтверджується Картою умов праці ЛМКП «Львівтеплоенерго» Теплоцентраль - 1 вул. Козельницька, 5 м. Львів, а у позивача є ряд захворювань, а саме гіпертонічна хвороба 3 ступеня, стенокардія, діабет 2 типу, дифузний зоб І ступеня, відтак запропонована робота протипоказана позивачу за станом здоров`я.

Таким чином, порушень чинного законодавства при відмові у прийнятті на роботу позивача не було, а відтак позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В свою чергу, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, та є вина зазначеної особи.

Таким чином, обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди є наявність вини у діях особи, яка заподіяла таку шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і шкодою.

На переконання колегії суддів, позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок відмови у прийнятті відповідачем на роботу, відтак при недоведеності факту наявності такої шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 18 червня 2019 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк