ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2019 року

Київ

справа №815/2108/16

адміністративне провадження №К/9901/12824/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області (далі - заступник прокурора) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (судді Ступакова І.Г., Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі № 815/2108/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (далі - прокуратура області) про визнання протиправним і скасування наказу в частині,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним і скасування наказу Заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області від 12 лютого 2016 року № 352 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що спірний наказ від 12 лютого 2016 року № 352 у частині, що стосується ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки викладені в ньому обставини, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не відповідають дійсності.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ прокурора Одеської області від 12 лютого 2016 року № 352 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині, що стосується притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за незабезпечення належного технічного обслуговування службового транспорту прокуратури області, а також додержання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року №848 у частині заборони використання службового автотранспорту для поїздок, не пов`язаних із службовою діяльністю та порушенням ним статті 26 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі. Визнав протиправним і скасував наказ прокурора Одеської області від 12 лютого 2016 року № 352 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у частині, що стосується ОСОБА_1 .

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, заступник прокурора звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення статей 11, 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою встановлені службовою перевіркою факти неналежного виконання позивачем службових обов`язків щодо організації і належного забезпечення матеріально-технічних потреб прокуратури області, допущення неналежного ставлення до виконання доручень керівництва прокуратури області із зазначених питань, а також недотримання позивачем вимог статті 26 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, що слугувало підставою для винесення спірного наказу. Суди необґрунтовано не взяли до уваги, що накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани повністю відповідало ступеню вини позивача та тяжкості вчинених ним проступків, що свідчить про обґрунтованість спірного наказу.

Також у касаційній скарзі заступник прокурора зазначає, що суд першої інстанції безпідставно протягом усього часу судового розгляду не розглянув клопотання про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки останній пропустив установлений статтею 99 КАС України місячний строк звернення до суду. Також судами не встановлено дати направлення позивачем скарги до Генерального прокурора України.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 листопада 2016 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

31 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 548/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що старший радник юстиції ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури області на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціального-побутових потреб.

Відповідно до наказу прокурора Одеської області від 19 січня 2016 року № 25 прокуратурою області проведено службове розслідування за фактом втрати речових доказів у кримінальному провадженні № 42015160000000695, яке розслідувалося слідчим в особливо важливих справах першого слідчого управління прокуратури області Бугловим Д.Г.

Згідно з висновком, складеного 12 лютого 2016 року за результатами службового розслідування, установлено, серед іншого, що начальником відділу матеріально-технічного забезпечення та соціального-побутових потреб ОСОБА_1 у грудні 2015 року не вжито належних та своєчасних заходів щодо облаштування приміщення для зберігання речових доказів.

На підставі висновків службового розслідування, заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області Д. Сакварелідзе винесено наказ від 12 лютого 2016 року № 352 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким, з-поміж іншого, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у вигляді догани.

Проте, неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов`язків - не вжиття заходів для обладнання у першому слідчому відділі приміщення для зберігання речових доказів, не стало єдиною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

За змістом спірного наказу, ОСОБА_1 допущено інші суттєві прорахунки в організації роботи очолюваного ним відділу, а саме не забезпечено належне технічне обслуговування службового автотранспорту прокуратури області, а також дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 у частині заборони використання службового автотранспорту для поїздок, не пов`язаних із службовою необхідністю. У порушення статті 26 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, позивач допустив грубе відношення до підпорядкованих працівників.

Задовольняючи частково позовні вимоги, Одеський окружний адміністративний суд виходив з того, що спірний наказ у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків - не вжиття заходів для обладнання у першому слідчому відділі приміщення для зберігання речових доказів є законним та обґрунтованим. Службове розслідування проведено з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1795-XII (далі - Дисциплінарний статут прокуратури) та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 06 березня 2012 року № 20 (далі - Інструкція). Поряд із цим, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного наказу в іншій частині, оскільки призначення, проведення та оформлення результатів службової перевірки за колективною скаргою від 18 листопада 2015 року відносно дій позивача відбулось з грубими порушеннями вимог статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури та пунктів 4.1, 13 Інструкції.

Одеський апеляційний адміністративний суд погодився з позицією суду першої інстанції стосовно протиправності спірного наказу в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне технічне обслуговування службового автотранспорту прокуратури області, використання службового автотранспорту для поїздок, не пов`язаних із службовою необхідністю, а також за порушення статті 26 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Поряд із цим апеляційний суд дійшов висновку про помилковість позиції Одеського окружного адміністративного суду щодо правомірності спірного наказу в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за невжиття заходів для обладнання у першому слідчому відділі приміщення для зберігання речових доказів, оскільки саме з 22 січня 2016 року у позивача, як начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб, виникли правові підстави для проведення організаційних заходів для облаштування кімнати для зберігання речових доказів.

Вирішуючи даний спір, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 5 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час прийняття відповідачем спірного наказу) дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури.

Згідно із статтею 3 Дисциплінарного статуту прокуратури, на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Оскільки ОСОБА_1 має класний чин старшого радника юстиції, то на спірні правовідносини розповсюджується дія Дисциплінарного статуту прокуратури.

За змістом статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

За невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить прокурорсько-слідчого працівника як працівника прокуратури застосовуються дисциплінарні стягнення, зокрема, догана (статті 8, 9 Дисциплінарного статуту прокуратури).

Так, головною підставою для видачі спірного наказу від 12 лютого 2016 року № 352 стало неналежне, на думку відповідача, виконання ОСОБА_1 службових обов`язків як керівника відділу, а саме невжиття ним у грудні 2015 року належних та своєчасних заходів щодо облаштування приміщення для зберігання речових доказів, що призвело до негативних наслідків у вигляді втрати речових доказів.

Відповідно до Положення про відділ матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області, затвердженого наказом прокурора Одеської області від 02 червня 2015 року №275 основними завданнями відділу є здійснення заходів, спрямованих на підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення та договірної роботи, експлуатації будівель і споруд та соціального забезпечення працівників органів прокуратури області. Відділ очолює начальник. Начальник відділу здійснює загальне керівництво роботою відділу, організовує, спрямовує та контролює працівників, несе відповідальність за результати та якісне виконання покладених на відділ завдань.

Відповідно до пояснень начальника першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Грозова В.М., у жовтні-листопаді 2015 року слідчими відділу передано звернення до відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб, в якому зазначалося про відсутність необхідних умов для праці, у тому числі відсутність належним чином облаштованого приміщення для зберігання речових доказів. Крім цього в грудні 2015 року начальниками слідчого відділу та слідчого управління прокуратури - Кушніром П.П. та Грозовим В.М. указано ОСОБА_1 на приміщення, де буде розміщуватися кімната для зберігання речових доказів та зазначено, які потрібні умови для її облаштування. Проте фактично робота з облаштування кімнати для зберігання речових доказів розпочалася лише наприкінці січня 2016 року.

Проте, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції правильно встановив, що саме рапортом начальника першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Грозова В.М. та начальника слідчого управління прокуратури області Кушнір П.П. від 22 січня 2016 року було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність забезпечення належних умов для збереження речових доказів та для облаштування відповідної кімнати.

При цьому Одеський апеляційний адміністративний суд слушно зауважив, що зазначений рапорт був складений вже після зникнення речових доказів по кримінальному провадженню № 42015160000000695, а доказів, окрім пояснень начальника першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Грозова В.М., які б підтверджували наявність вказівки позивачу про необхідність обладнання відповідної кімнати до 14 січня 2016 року, немає.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що саме з 22 січня 2016 року у ОСОБА_1 як начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб виникли правові підстави для проведення організаційних заходів для облаштування кімнати для зберігання речових доказів.

Ураховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів прокуратури області щодо невиконання ОСОБА_1 службових обов`язків як начальника відділу, що призвело до втрати речових доказів у кримінальному провадженні. Відтак, спірний наказ у частині наведених мотивів є протиправним та підлягає скасуванню.

Ще однією із підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало порушення ним, на переконання прокуратури області, службових обов`язків у частині технічного обслуговування службового автотранспорту прокуратури області, використання такого транспорту для поїздок, не пов`язаних із службовою необхідністю, а також допущення неетичної поведінки по відношенню до підлеглих осіб.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відділом роботи з кадрами прокуратури області було проведено службову перевірку за колективною скаргою водіїв прокуратури щодо можливих неправомірних дій начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб, за результатами якої складено довідку від 18 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Пунктом 1.3 Інструкції передбачено, що службові перевірки можуть проводитись за фактами недотримання Присяги працівника прокуратури, а також порушень виконавчої дисципліни, вчинення дисциплінарних проступків, адміністративних правопорушень, не пов`язаних з корупційними діяннями та ганебними вчинками.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про призначення службового розслідування чи службової перевірки уповноважений керівник органів прокуратури видають розпорядження, в якому визначаються одноособове або комісійне проведення розслідування чи перевірки, голова та члени комісії, мета, дата початку та закінчення розслідування чи перевірки.

Завершення службового розслідування чи службової перевірки завершується складенням уповноваженими керівником особами висновку із зазначенням в ньому необхідних даних для можливості вирішення питання про наявність або відсутність в діях особи ознак дисциплінарного проступку (пункт 13 Інструкції).

Проте з матеріалів справи не вбачається, а судами не встановлено існування будь-якого розпорядження керівника прокуратури області з приводу призначення службової перевірки за саме за колективною скаргою водіїв. При цьому на скарзі зазначена лише резолюція ОСОБА_2 від 20 листопада 2015 року «Для організації розгляду». Крім того результати службової перевірки оформлені довідкою від 18 листопада 2015 року, що не передбачено Інструкцією.

Отже, призначення та проведення прокуратурою області службової перевірки відносно дій ОСОБА_1 за колективною скаргою водіїв від 18 листопада 2015 року, а також оформлення її результатів, відбулося з порушенням положень Дисциплінарного статуту прокуратури та Інструкції, що на думку колегії суддів Верховного Суду є безумовною підставою для визнання протиправним та скасування наказу прокурора Одеської області від 12 лютого 2016 року № 352 у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне технічне обслуговування службового автотранспорту прокуратури області, використання службового автотранспорту для поїздок, не пов`язаних із службовою необхідністю, а також за порушення статті 26 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Поряд із цим, надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 99 КАС України (у редакції, що діяла на час подання даного позову) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з статтею 14 Дисциплінарного статуту прокуратури наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.

З матеріалів справи слідує, що в судових засіданнях суду першої інстанції 23 травня та 21 липня 2016 року представником прокуратури області заявлялося клопотання про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Судом першої інстанції в оскаржуваній постанові надано оцінку зазначеному клопотанню, проте матеріали справи не містять окремого процесуального рішення суду за наслідками його вирішення.

Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою вказані обставини.

Отже, при розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі досліджено питання дотримання позивачем строку звернення до суду.

Між тим суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві перевірки зібраних у справі доказів та надання їм оцінки.

За таких обставин на підставі статті 353 КАС України касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно встановити чи дотриманий позивачем строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України в зазначеній вище редакції, та строк оскарження ним спірного наказу до Генерального прокурора України, встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту прокуратури, а також надати правову оцінку даному питанню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду