ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2019 року

Київ

справа №803/1319/17

адміністративне провадження №К/9901/45984/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року (суддя Сорока Ю.О.)та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року (судді Онишкевич Т.В., Іщук Л.П., Обрізко І.М.) у справі № 803/1319/17 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Любомльського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС у Волинській області), третя особа - Управління ДМС у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Любомльського районного сектору Управління ДМС у Волинській області, Управління ДМС у Волинській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача оформити бланк паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення про паспорт) передбачає можливість отримати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, тому документ, який підтверджує громадянство України його дочки, має бути виданий саме в такому вигляді. Також стверджував, що оформлення паспорта у вигляді пластикової картки з безконтактним носієм інформації передбачає обробку персональних даних, на що ні його дочка, ані її законні представники (батьки) відмовляються надавати згоду. На переконання позивача, відмова відповідача видати паспорт у формі книжечки прямо порушує права його дочки передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її релігійні погляди, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 03 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначив, що з огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, але й у формі паспортної книжечки. Заявник вважає, що позбавлення його дочки права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач не має права відмовити у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржувані судові рішення законні і обґрунтовані, підстав для їх скасування немає. Зокрема відповідач стверджує, що видати паспорт громадянина України на сьогодні можна тільки у вигляді ID-картки з безконтактним носієм інформації і встановлена законодавством процедура жодним чином не порушує прав та свобод заявників.

Для розгляду зазначеної касаційної скарги протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В.(суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

30 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 528/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й запереченнях на неї доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 28 вересня 2017 року позивач та його неповнолітня дочка ОСОБА_2 звернулися до Любомльського районного сектору Управління ДМС у Волинській області з заявою про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, а не у формі ID-картки, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком.

Листом від 28 вересня 2017 року № 721/1360 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) та постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) з 01 січня 2016 року запроваджено оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм. Також зазначили, з 01 листопада 2016 року видача паспортів в іншій формі, ніж у вигляді ID-картки, припинено і що всі територіальні підрозділи, в тому числі і Любомльський районний сектор Управління ДМС у Волинській області, забезпечені матеріально-технічними ресурсами для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм, а прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зарзака 1994 року не здійснюється. Крім того, усі бланки паспортів у вигляді книжечки передані до Управління ДМС у Волинській області для знищення.

ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_1 через свої особисті погляди/переконання/віросповідання відмовляються отримувати паспорт громадянина України у вигляді ІD-картки, відтак звернулися з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час виникнення спірних правовідносин та вирішення цього публічного-правового спору ані Закон № 5492-VI, ані Положення про паспорт не містили винятків щодо форми та порядку видачі паспорту за релігійними переконаннями громадян. Також ОСОБА_1 не наведено жодних доказів дискримінації за релігійною ознакою з боку відповідача. З огляду на це, суди дійшли висновку, що вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача оформити та видати бланк паспорта ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, за відсутності передбаченої у законодавстві можливості для цього, встановлюють для неї певні переваги з огляду на ставлення до релігії, що прямо заборонено частиною 2 статті 24 Конституції України та частиною 1 статті 4 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII).

Верховний Суд вважає помилковими такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

На підставі частин 1-2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом частин 1- 2 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 3 Закону № 987-XII передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до частин 2, 10 статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

У статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

За змістом частини 1 статті 1 Закону № 5492-VI (тут і далі - у редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Частинами 2- 3 статті 4 Закону № 5492-VI передбачено, що визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами частини 1 статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

В силу частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.

За частинами 1- 2 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У частині 1 статті 16 Закону № 5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин 4- 5 статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

Підстави, за наявності яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині 7 статті 16 Закону № 5492-VI.

Відповідно до частин 1- 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

На підставі частини 7 статті 21 Закону № 5492-VI до паспорта громадянина України вноситься, серед іншого: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

Забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя (частина 6 статті 7 указаного Закону).

Так, на виконання положень частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2статті 21 Закону № 5492-VI Уряд прийняв Постанову № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт;

з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови № 302 передбачено: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

За пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із цим, за пунктом 7 зазначених положень Кабінет Міністрів України зобов`язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

У межах установленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови № 302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.

Положення про паспорт (на яке позивач і його представник посилаються як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України»).

На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 04 червня 1994 року № 353(далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.

Однак постановою від 12 червня 2013 року № 415 Уряд зупинив дію постанови від 13 березня 2013 року № 185, тим самим відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).

Зокрема, пунктами 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

У даному випадку спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що неповнолітній дочці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовили у видачі (не видали) паспорта громадянина України у вигляді (формі) паспортної книжечки.

Зважаючи на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань заявників та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач та його законний представник), а також наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17 (провадження № Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії.

Зокрема, вирішуючи спір (у справі № 806/3265/17) по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Отже, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що законодавець, прийнявши Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким а законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Ураховуючи викладене та зважаючи на мотиви Великої Палати Верховного Суду, а також на спосіб захисту, який визначив цей суд, коли ухвалював постанову від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, є підстави погодитися з доводами позивача та його законного представника, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судові рішення у цій справі з порушенням норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність підстав для їх скасування із прийняттям нового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У розумінні статті 13 Конвенції «ефективний засіб правого захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що для повного та ефективного захисту порушених прав ОСОБА_2 , позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені в інтересах його неповнолітньої дочки, слід задовольнити частково - визнати протиправною відмову відповідача у видачі паспорту ОСОБА_2 та зобов`язати Любомльський районний сектор Управління ДМС України у Волинській області оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.

Керуючись статями 3, 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.

4. Визнати протиправною відмову Любомльського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

5. Зобов`язати Любомльський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду