РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №9991/388/11

адміністративне провадження №П/9901/92/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника Денисова О.А. , представника відповідача Белінської О.В.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду", поновлення на посаді голови суду, встановив:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА СТИСЛИЙ ВИКЛАД ДОВОДІВ ПОЗИВАЧА.

У липні 2011 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, Рада) про визнання незаконним рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що Радою суддів адміністративних судів України (далі - Рада суддів) незаконно проведено аналіз стану роботи Київського апеляційного адміністративного суду, оскільки фактично рішенням Ради суддів від 04 лютого 2011 року передбачалось вивчення стану роботи всього Київського апеляційного округу, а не лише Київського апеляційного адміністративного суду; в складі робочої групи, яка проводила перевірку, не було суддів апеляційних судів; висновки робочої групи стосувалися лише оцінки роботи голови суду і не торкнулись діяльності заступників, голови апарату суду, які також є відповідальними за організацію стану роботи суду. У зв`язку з цим позивач не вважає висновки робочої групи за результатами перевірки легітимними.

До того ж ВРЮ допущено порушення порядку підготовки і розгляду питання про звільнення позивача з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду, адже ОСОБА_1 не було завчасно запрошено на засідання секції 30 травня 2011 року та 14 червня 2011 року й розглянуто питання про звільнення з посади голови за його відсутності, чим не дотримано права останнього на участь в прийнятті рішення, оскільки, виходячи зі змісту частини 2 статті 32-1 Закону України від 15 січня 1998 року №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» та абзацу 5 пункту 14 § 1 глави 2 розділу І Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого Рішенням Вищої ради юстиції від 04 жовтня 2010 року №791/0/15-10 (що були чинними на час розгляду та вирішення Радою питання звільнення ОСОБА_1 з посади голови суду; далі відповідно - Закон №22/98-ВР та Регламент ВРЮ/Ради), лише повторна неявка без поважних причин судді, стосовно якого вирішуватиметься питання щодо звільнення з адміністративної посади, є підставою для розгляду такого питання за його відсутності.

Водночас, позивач вважає своє звільнення з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду притягненням до дисциплінарної відповідальності, а відтак відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення повинні були враховуватись строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь вини та інші обставини, що впливають на відповідальність, а також заборона застосування дисциплінарного стягнення під час тимчасової непрацездатності судді або його перебування у відпустці.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважав оскаржуване рішення ВРЮ незаконним та таким, що не відповідає як вимогам чинного законодавства України, так і нормам міжнародного права, зокрема статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

ІІ. ДІЇ ТА РІШЕННЯ СУДІВ У СПРАВІ.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд виходив із того, що ВРЮ діяла відповідно до положень статті 19 Конституції України, статей 3, 32-1 Закону №22/98-ВР, Регламенту ВРЮ та, розглянувши подання Ради суддів від 24 травня 2011 року №300рс, прийняла законне рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду. В свою чергу підставою для внесення зазначеного подання стало обговорення Радою суддів результатів вивчення стану організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду за 2009 - 2010 роки та січень - лютий 2011 року, проведеного членами робочої групи, утвореної Радою суддів на виконання свого рішення від 18 лютого 2011 року №16, та прийняття рішення від 20 травня 2011 року №55 про визнання незадовільним стану організації роботи цього суду внаслідок недотримання головою суду вимог чинного законодавства щодо здійснення своїх адміністративних повноважень.

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 5 статті 361 КАС України, у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом, оскільки 25 вересня 2018 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Денісов проти України» за заявою останнього (№76639/11).

Так зі змісту рішення ЄСПЛ вбачається, що ОСОБА_1 в своїй заяві стверджував, що його звільнення з посади голови апеляційного суду не було здійснене відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та становило незаконне і непропорційне втручання у його приватне життя всупереч статті 8 Конвенції; крім того переслідувало приховані політичні цілі на порушення статті 18 Конвенції. Також заявник скаржився на порушення його майнових прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки він був позбавлений можливості отримувати вищу заробітну плату та пенсію.

У пунктах 69, 70 рішення ЄСПЛ послався на рішення у справі «Олександр Волков проти України», в якій він установив, що склад ВРЮ, передбачений Конституцією України, виявляв низку системних недоліків, які ставили під загрозу вимоги незалежності та безсторонності. Відповідно до цих конституційних положень, більшість ВРЮ складалася з осіб, які не є суддями та які призначаються безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади, Міністра юстиції України і Генерального прокурора України, які входили до її складу за посадою.

Такі висновки є цілком актуальними і для цієї справи. ВРЮ була сформована та працювала відповідно до тих самих конституційних положень, що й у справі «Олександр Волков проти України».

Крім того ЄСПЛ вказав, що суддя К., який був членом ВРЮ, спочатку відіграв роль у попередній перевірці у справі заявника та внесенні до ВРЮ подання про його звільнення в якості голови Ради суддів. Така попередня участь викликає об`єктивний сумнів щодо безсторонності судді К., коли у подальшому він взяв участь у прийнятті рішення ВРЮ по суті справи заявника (пункт 71 рішення).

ЄСПЛ, посилаючись також на рішення у справі «Олександр Волков проти України», зазначив, що в цій справі при перегляді рішення ВРЮ, яке одразу набрало законної сили, Вищий адміністративний суд України діяв в межах того самого законодавства з аналогічними обмеженими повноваженнями та невизначеностями щодо можливих правових наслідків. До того ж з огляду на зміст спору в цій справі існує серйозна невідповідність між наведеними та фактичними підставами перегляду. По-перше, у своїй постанові Вищий адміністративний суд України зазначив, що заявник не оскаржував факти, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти були визнані встановленими. Цей висновок не узгоджується з підставами, наведеними заявником у своєму позові до Вищого адміністративного суду України, в якому він чітко оскаржує ці факти. По-друге, Вищий адміністративний суд України не зробив реальної спроби розглянути інший важливий аргумент заявника, який стверджував про відсутність незалежності та безсторонності у провадженні у ВРЮ. Нагадавши, що до його повноважень входило розглянути, чи було оскаржуване рішення ухвалене в порядку, що відповідав низці критеріїв, зокрема критерію безсторонності, Вищий адміністративний суд України дійшов загального висновку, що ВРЮ не допустила порушень Конституції України та законів України. Проте Вищий адміністративний суд України не оцінив, чи відповідало провадження у ВРЮ принципам незалежності та безсторонності (пункти 75 - 77 рішення).

Ураховуючи викладене, ЄСПЛ дійшов висновку, що ВРЮ не забезпечила незалежний та безсторонній розгляд справи заявника, а подальший перегляд Вищим адміністративним судом України його справи не виправив ці недоліки (пункт 81 Рішення).

З цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності та безсторонності суду, а решту вимог скарги оголосив неприйнятними, зобов`язавши також державу-відповідача сплатити заявнику в якості відшкодування моральної шкоди 3000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також в якості компенсації судових та інших витрат 3000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення задоволено; постанову Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.

ІІІ. ЗМІСТ ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА, КЛОПОТАННЯ СТОРІН ТА ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів встановлено у статті 266 КАС України, згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій, бездіяльності та актів, зокрема, Вищої ради правосуддя.

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів (частина 2 статті 266 КАС України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду даної справи - Пасічник С.С. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бившева Л.І., Васильєва І.А., Хохуляк В.В., Юрченко В.П.

Ухвалою від 25 лютого 2019 року Верховний Суд прийняв справу до провадження та призначив її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 13 березня 2019 року.

07 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 від цієї ж дати, відповідно до якої він просив поновити його на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду з 14 червня 2011 року, не звертаючи постанову суду в цій частині до виконання, а також на відшкодування завданої шкоди стягнути з Державної судової адміністрації на його користь 83475,67 грн., які він обрахував як різницю в заробітних платах (грошовому утриманні) між головою суду та суддею, яку внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 недоотримав за період з 14 червня 2011 року до виходу у відставку в липні 2013 року.

В додаткових поясненнях ОСОБА_1 та його представник зазначали, що вимога про поновлення на посаді голови суду адресована Вищій раді правосуддя (далі - ВРП), тоді як належним відповідачем в частині вимог про відшкодування шкоди, завданої протиправним рішенням ВРЮ, є саме Державна судова адміністрація.

В поясненнях на подану позивачем заяву ВРП, посилаючись на положення частини 4 статті 22, частини 3 статті 27, частин 1-2 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просила повернути останню заявнику разом із усіма доданими документами на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України.

Ухвалою від 05 червня 2019 року Верховний Суд заяву ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року в частині вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації на його користь відшкодування завданої шкоди в сумі 83475,67 грн. повернув особі, що її подала.

У відзиві на позов від 07 березня 2019 року №9553/о/9-19 ВРП зазначала, що рішення ВРЮ від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду" прийняте останньою у відповідності до вимог діючого на той час законодавства, зокрема, статей 3, 32-1 Закону №22/98-ВР, статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453) та Регламенту Ради.

Питання звільнення позивача з посади голови суду було включене до порядку денного засідань секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад 30 травня 2011 року і Ради - 31 травня 2011 року, а запрошення позивачу на згадані засідання направлялось поштою і факсом на адресу Київського апеляційного адміністративного суду 26 травня 2011 року, втім у зв`язку із повідомленням в.о. голови Київського апеляційного адміністративного суду про те, що ОСОБА_1 перебуває у щорічній відпустці, його місцезнаходження невідоме, а тому вручити йому запрошення за засідання неможливо, розгляд питання звільнення позивача було відкладено на 14 червня 2011 року, про що його належним чином повідомлено, та у зв`язку з його неявкою (незважаючи на вжиття всіх належних заходів) ВРЮ визнала за можливе здійснювати розгляд подання Ради суддів про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду за відсутності останнього.

Водночас ОСОБА_1 особисто брав участь у засіданні Ради суддів 20 травня 2011 року, надавав пояснення по суті здійсненої перевірки та знав про прийняте Радою суддів рішення відносно звернення з поданням про звільнення його з посади голови суду, після чого на підставі власного наказу від 23 травня 2011 року відбув у відпустку з 25 травня 2011 року, тобто недобросовісно віднісся до питання звільнення з посади голови суду, а отже перебування у відпустці, у даному випадку, не є поважною причиною для його неявки на розгляд такого важливого питання, як звільнення з посади голови суду у зв`язку з порушенням посадових обов`язків.

Разом з тим діючий на час виникнення спірних відносин Закон №22/98-ВР не містив жодних обмежень та застережень щодо порядку формування ВРЮ та неможливості членства в зазначеному колегіальному органі осіб, які обіймали посади судді або Генерального прокурора України.

Крім того в додаткових поясненнях від 29 травня 2019 року №20260/о/9-19 ВРП наголошувала, що на момент прийняття оскаржуваного рішення від 14 червня 2011 року призначення та звільнення суддів з адміністративних посад відносилося до повноважень ВРЮ, однак наразі питання обрання суддів на адміністративні посади в судах відноситься до завдань суддівського самоврядування (зокрема, зборів суддів), а тому питання поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду має вирішити суд за наслідками розгляду адміністративної справи, оскільки у ВРП такі повноваження відсутні.

Позивач та його представник в судовому засіданні висловили свої доводи та міркування стовно обставин справи, які за своїм змістом є аналогічними тим, що вже були наведені в самій позовній заяві (з врахуванням заяви від 07 березня 2019 року та письмових пояснень), вимоги якої вони просили задовольнити.

Представник відповідача проти доводів та вимог позовної заяви заперечила, вважаючи їх безпідставними, й просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, працював суддею з квітня 1976 року й Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2005 року №3282-IV обраний суддею Київського апеляційного адміністративного суду, а рішенням Ради суддів України від 06 лютого 2009 року №15 призначений головою цього суду строком на п`ять років.

Рішенням Ради суддів адміністративних судів від 04 лютого 2011 року №13 затверджено графік вивчення стану організації роботи адміністративних судів України на 2011 рік, в якому передбачено вивчення стану роботи в Київському апеляційному адміністративному окрузі, в тому числі в період лютого-березня 2011 року - в Київському апеляційному адміністративному суді.

18 лютого 2011 року Радою суддів адміністративних судів прийняті рішення №16, №17, якими затверджено план вивчення стану організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду та надання методичної допомоги відповідно до Закону №2453 за 2009 - 2010 роки та січень-лютий 2011 року, а також затверджено склад робочої групи для проведення цих дій.

За результатами вивчення стану організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду за 2009 - 2010 роки та січень-лютий 2011 року і надання методичної допомоги робочою групою складена довідка, в якій викладений детальний аналіз організації роботи суду.

20 травня 2011 року відбулось засідання Ради суддів адміністративних судів України, на якому по пункту 3 порядку денного заслухано ряд пояснень, в тому числі керівника робочої групи і голови суду ОСОБА_1, й за результатами обговорення Радою суддів адміністративних судів України прийнято рішення №55 про визнання незадовільним стану організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду й внесення до Вищої ради юстиції подання про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду у зв`язку з незадовільним здійсненням ним повноважень щодо організації діяльності суду.

В поданні від 24 травня 2011 року за №300рс Рада суддів адміністративних судів, звертаючись до Вищої ради юстиції, зазначила, що в організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду наявні суттєві недоліки, упущення та прорахунки, а також грубі порушення визначених законом засад в організації та забезпеченні здійснення судочинства. Неналежний стан організації роботи суду є наслідком недотримання головою суду вимог чинного законодавства щодо здійснення своїх адміністративних повноважень. Розпорядчі документи голови суду щодо розподілу обов`язків між заступниками голови суду, формування судових палат і колегій, розподілу справ між суддями тощо, а також кадрові та інші документи в ряді випадків суперечать вимогам законів України "Про судоустрій України", "Про судоустрій та статус суддів", Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу законів про працю України, Положенню про автоматизовану систему документообігу та іншим актам. Поширений характер мають випадки неправильного та неоднакового застосування чинного законодавства, неврахування при вирішенні більшості категорій справ судової практики Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України. Головою суду не організовано на належному рівні роботу суду з узагальнення судової практики та якості здійснення судочинства. Незабезпечення контролю за ефективністю діяльності апарату суду з боку голови суду також призвело до суттєвих прорахунків на цьому напрямку роботи: відсутності належного планування роботи, здійснення контролю, ефективності використання кадрових ресурсів тощо.

Секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад 14 червня 2011 року вирішила за можливе розглядати питання звільнення позивача з посади голови суду за його відсутності і за результатами обговорення рекомендувала Раді звільнити ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду, про що склала відповідний висновок.

Рішенням ВРЮ від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду" останнього звільнено з посади з 14 червня 2011 року.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Частина 2 статті 19 Конституції України:

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час прийняття ВРЮ оскаржуваного у даній справі рішення правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права регулював Закону №2453, який визначав систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлював систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулював інші питання судоустрою і статусу суддів.

Частина 1 статті 29 Закону №2453:

- голова апеляційного суду:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;

7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

9) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Частини 1, 2, 5, 6 статті 20 Закону №2453:

- адміністративними посадами в суді вважаються посади голови суду та заступника (заступників) голови суду;

- голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п`ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів;

- суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд;

- перебування судді на адміністративній посаді в суді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду, передбачених цим Законом;

- звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Звільнення з посади судді, а також закінчення строку, на який суддю призначено (обрано) на адміністративну посаду в суді, припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді.

Частини 1, 2, 6, 8 статті 122 Закону №2453:

- у період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів;

- у системі судоустрою утворюються і діють відповідно до системи судів рада суддів загальних судів, рада суддів господарських судів, рада суддів адміністративних судів;

- рада суддів:

1) здійснює контроль за організацією діяльності відповідних судів, заслуховує інформацію голів цих судів про діяльність судів, інформацію Голови Державної судової адміністрації України з питань організаційно-матеріального забезпечення відповідних судів;

<…>

3) вносить подання Вищій раді юстиції щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах та звільнення їх з таких посад;

- рішення ради суддів є обов`язковими для суддів, які займають адміністративні посади в судах відповідної судової юрисдикції. Рішення ради суддів може бути скасовано конференцією суддів.

Частина 2 статті 1 Закону №22/98-ВР:

- Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Пункт 1-1 частини 1 статті 3 Закону №22/98-ВР:

- Вища рада юстиції <…> за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих посад.

Стаття 5 Закону №22/98-ВР:

- відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів;

- Верховна Рада України, Президент України, з`їзд суддів України, з`їзд адвокатів України, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції;

- до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Пункти 2-1, 2-2 частини 1 статті 27 Закону №22/98-ВР:

- Вища рада юстиції приймає такі акти: <…> рішення про призначення суддів на посади голови суду, заступника голови суду; рішення про звільнення суддів з посад голови суду, заступника голови суду.

Стаття 32-1 Закону №22/98-ВР:

- Вища рада юстиції звільняє з посад голову суду, заступника голови суду в порядку, встановленому Законом №2453.

- питання про звільнення з посад голови суду, заступника голови суду розглядається за поданням ради відповідних спеціалізованих судів на засіданні Вищої ради юстиції, на яке запрошується голова суду, заступник голови суду, якого пропонується звільнити з посади. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин голова суду, заступник голови суду, питання стосовно якого розглядається, може надати письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення голови суду, заступника голови суду оголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов`язковому порядку. Повторне нез`явлення голови суду, заступника голови суду, питання стосовно якого розглядається, є підставою для розгляду справи за його відсутності;

- рішення про звільнення з посади голови суду, заступника голови суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів Вищої ради юстиції від її конституційного складу;

- вимоги до оформлення документів про звільнення з посади голови суду, заступника голови суду, а також порядок підготовки та розгляду зазначеного питання у Вищій раді юстиції затверджуються актами Вищої ради юстиції.

§ 3.2 «Розгляд матеріалів про звільнення суддів з посади голови суду, заступника голови суду» Глави 1 «Розгляд матеріалів про призначення суддів на посади та звільнення їх з посад» Розділу ІІ «Порядок підготовки та розгляду питань, що належать до повноважень ради» Регламенту ВРЮ:

- суддя звільняється з посади голови суду чи заступника голови суду Радою за поданням відповідної ради суддів;

- у поданні зазначаються прізвище, ім`я, по батькові судді та адміністративна посада, з якої пропонується звільнити суддю, а також підстава звільнення;

- підставами для звільнення судді з адміністративної посади є: звільнення його з посади судді; подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; закінчення строку перебування судді на адміністративній посаді; переведення на роботу на посаду судді до іншого суду; порушення посадових обов`язків;

- до подання додаються: заява судді про звільнення з адміністративної посади (у разі дострокового звільнення за власним бажанням); рішення відповідної ради суддів щодо внесення подання про звільнення судді з адміністративної посади та витяг з протоколу ради судів з інформацією про розгляд питання стосовно цього судді; біографічна довідка; копія паспорта; матеріали, що підтверджують порушення посадових обов`язків голови чи заступника голови суду; копія акта про звільнення з посади судді; копія акта про останнє призначення судді на адміністративну посаду; копія акта про переведення на роботу на посаду судді до іншого суду (у разі ініціювання звільнення за цією підставою);

- у разі відсутності будь-якого з документів, зазначених у пункті 3 цього параграфа, попередній розгляд відповідного подання відкладається до надходження потрібного документа, про що Голова або заступник Голови Ради повідомляють відповідну раду суддів;

- на засіданні секції з`ясовується дійсне волевиявлення судді, який подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням, довідуються чи не має місце сторонній вплив на нього або примус;

- при надходженні подання про звільнення судді з адміністративної посади у зв`язку з порушенням ним посадових обов`язків застосовуються положення § 2.2 глави 1 цього Розділу;

- за результатами розгляду секція пропонує Раді прийняти рішення про звільнення судді з відповідної адміністративної посади або про відхилення відповідного подання ради суддів;

- за результатами розгляду матеріалів та висновку секції Рада приймає відповідне рішення;

- рішення про звільнення судді з адміністративної посади вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів Ради від її конституційного складу;

- інформація про прийняте Радою рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції; копія рішення надсилається відповідній раді суддів та судді, стосовно якого воно прийняте.

Частина 1 статті 131 Конституції України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року №1401-VIII; далі - Закон №1401):

- в Україні діє Вища рада правосуддя <…>.

Підпункт 1 пункту 16- 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України:

- з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції.

Пункт 4 Розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII:

- Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції.

Пункт 6 рішення ВРЮ від 12 січня 2017 року №11/0/15-17 «Про реорганізацію Вищої ради юстиції, утворення Комісії з питань реорганізації Вищої ради юстиції та утворення Вищої ради правосуддя і затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних із реорганізацією Вищої ради юстиції та утворенням Вищої ради правосуддя»:

- Вища рада правосуддя є правонаступником майна, прав та обов`язків Вищої ради юстиції.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України регулює Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477).

Абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №3477:

- виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Стаття 10 Закону №3477:

- з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру:

- додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні;

- відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Стаття 17 Закону №3477:

- суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частини 1 та 2 статті 2 КАС України:

- завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень;

- у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 9 КАС України:

- розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частини 1, 2 статті 77 КАС України:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу;

- в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

VI. ОЦІНКА СУДУ.

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Як вже вказувалось в цьому рішенні, 14 червня 2011 року ВРЮ, розглянувши подання Ради суддів адміністративних судів №300рс від 24 травня 2011 року, прийняла рішення №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду", яким звільнила останнього з посади з 14 червня 2011 року.

Втім, ЄСПЛ в рішенні від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України», прийнятому за результатами розгляду заяви останнього (№76639/11), послався, зокрема, на рішення у справі «Олександр Волков проти України», в якій він установив, що склад ВРЮ, передбачений Конституцією України, виявляв низку системних недоліків, які ставили під загрозу вимоги незалежності та безсторонності. Відповідно до цих конституційних положень, більшість ВРЮ складалася з осіб, які не є суддями та які призначаються безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади, Міністра юстиції України і Генерального прокурора України, які входили до її складу за посадою.

Такі висновки є цілком актуальними і для цієї справи, оскільки ВРЮ була сформована та працювала відповідно до тих самих конституційних положень, що й у справі «Олександр Волков проти України». Тому такі самі занепокоєння виникають щодо відповідності провадження у ВРЮ стандартам незалежності та безсторонності. Справа заявника розглядалась та вирішувалась вісімнадцятьма членами ВРЮ, тільки вісім з яких були суддями. Отже, члени, які не були суддями, становили більшість, яка могла вплинути на результат провадження. Крім того, залишались питання як щодо порядку призначення органами виконавчої та законодавчої влади суддів членами ВРЮ, який обмежував кількість обраних своїми колегами суддів у складі ВРЮ, так і щодо того, що більшість членів ВРЮ не працювали в ній на постійній основі і що до її складу входив Генеральний прокурор України (пункти 69, 70 рішення).

Крім того ЄСПЛ вказав, що суддя К., який був членом ВРЮ, спочатку відіграв роль у попередній перевірці у справі заявника та внесенні до ВРЮ подання про його звільнення в якості голови Ради суддів. Така попередня участь викликає об`єктивний сумнів щодо безсторонності судді К., коли у подальшому він взяв участь у прийнятті рішення ВРЮ по суті справи заявника (пункт 71 рішення).

Отже ЄСПЛ дійшов висновку про незабезпечення ВРЮ незалежного та безстороннього розгляду справи заявника, а відтак констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені вище норми законодавства, беручи до уваги висновки ЄСПЛ у справі «Денісов проти України» та положення статті 10 Закону №3477, Верховний Суд вважає, що рішення ВРЮ від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду" не відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

Водночас слід вказати, що в позовній заяві ОСОБА_1 ставиться вимога про визнання рішення Ради від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 незаконним, в той же час відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, яким, в свою чергу, згідно з пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що рішення ВРЮ від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду» прийняте з порушенням вимог законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж до позовної вимоги про поновлення позивача на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду, то Суд вказує на таке.

Так, дійсно, на час прийняття ВРЮ оскаржуваного рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 пунктом 1-1 частини 1 статті 3 Закону №22/98-ВР до її повноважень було віднесено призначення суддів на посади голови суду і заступника голови суду та звільнення їх з цих посад за поданням відповідної ради суддів.

Втім після набрання законної сили внесеними на підставі Закону №1401 змінами до частини 1 статті 131 Конституції України та Законом №1402 питання призначення, звільнення або поновлення суддів на посади голови суду або його заступника до повноважень ВРП не віднесено.

Натомість частинами 1 та 4 статті 20 Закону №1402 передбачено, що, зокрема, голова апеляційного суду та його заступники обираються на посади зборами суддів відповідного суду з числа суддів цього суду, а достроково звільняються з посади за ініціативою не менш як однієї третини від загальної кількості суддів відповідного суду шляхом таємного голосування не менш як двома третинами суддів цього суду.

Водночас слід врахувати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг граничного строку перебування на посаді судді та Постановою Верховної Ради України від 20 червня 2013 року №352-VII був звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відтак, позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення його на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду не підлягає задоволенню.

Також 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву від цієї ж дати про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 37000,00 грн. вартості понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які складаються з:

- вивчення матеріалів справи, консультації: 300,00 грн./год.*40 год. = 12000,00 грн.;

- складання заяви до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року: 1000,00 грн./арк.*19 арк.=19000,00 грн.;

- складання заяви до Міністерства юстиції України від 07 грудня 2018 року: 500,00 грн./арк.*1 арк. = 500,00 грн.;

- складання заяви до Міністерства юстиції України від 10 січня 2019 року: 500,00 грн./арк.*1 арк. = 500,00 грн.;

- складання заяви до суду про поновлення на посаді: 1000,00 грн./арк.*3 арк. = 3000,00 грн.;

- представлення інтересів в судових засіданнях: 1000,00 грн./год.*2 год. = 2000,00 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат надано:

- договір №5 від 10 жовтня 2018 року про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Денисовим О.А.

- додаток №5 до зазначеного договору, в якому визначено ціну на винагороду за надану правову допомогу;

- акт прийому-передачі виконаних робіт від 03 квітня 2019 року до вказаного договору на загальну суму 37000,00 грн.;

- квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 03 квітня 2019 року на суму 37000,00 грн.

Разом з тим 10 червня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , відповідно до якої він просив стягнути вже 44500,00 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в підтвердження чого додано акт від цієї ж дати прийому-передачі виконаних за договором №5 від 10 жовтня 2018 року робіт (уточнений).

В судових засіданнях 12 та 13 червня 2019 року позивачем та його представником додатково надано: копії прибуткових касових ордерів №2 від 03 квітня 2019 року на суму 37000,00 грн. та №3 від 12 червня 2019 року та суму 7500,00 грн., квитанцію до прибуткового касового ордера №3 від 12 червня 2019 року на суму 7500,00 грн., витяг з книги доходів і витрат адвоката Денисова О.А., яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність; заяви до Міністерства юстиції України від 07 грудня 2018 року та від 10 січня 2019 року.

Відповідач в письмових поясненнях з приводу заявлених позивачем до відшкодування сум витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на положення пункту 1 частини 3 статті 132, частини 1-3, 5, 7 статті 134, частини 1, 7 статті 139 КАС України, зазначав, що склад та розмір таких витрат входить до предмета доказування у справі, а відтак суд має виходити як з їх реальності (встановлення дійсності та необхідності таких витрат), так і критеріїв розумності їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору(частина 3 статті 139 КАС України).

Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)).

Як вже зазначалось, в поданій заяві від 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 просив відшкодувати йому за рахунок бюджетних асигнувань ВРП 37000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які складаються з:

- вивчення матеріалів справи, консультації: 300,00 грн./год.*40 год. = 12000,00 грн.;

- складання заяви до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року: 1000,00 грн./арк.*19 арк.=19000,00 грн.;

- складання заяви до Міністерства юстиції України від 07 грудня 2018 року: 500,00 грн./арк.*1 арк. = 500,00 грн.;

- складання заяви до Міністерства юстиції України від 10 січня 2019 року: 500,00 грн./арк.*1 арк. = 500,00 грн.;

- складання заяви до суду про поновлення на посаді: 1000,00 грн./арк.*3 арк. = 3000,00 грн.;

- представлення інтересів в судових засіданнях: 1000,00 грн./год.*2 год. = 2000,00 грн., в підтвердження яких позивачем та його адвокатом складено й підписано акт прийому-передачі виконаних робіт від 03 квітня 2019 року.

У той же час в подальшому був поданий інший акт від 10 червня 2019 року прийому-передачі виконаних за договором №5 від 10 жовтня 2018 року робіт, в якому зазначено, що витрати на правничу допомогу в сумі 44500,00 грн. складаються з:

- вивчення матеріалів справи, опрацювання положень Конвенції, Закону №3477, судової практики: 300,00 грн./год.*40 год. = 12000,00 грн.;

- складання заяви до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року (на 14 арк.) та заяви до Верховного Суду про поновлення на посаді (на 3 арк.): 1500,00 грн./арк.*17 арк.=25500,00 грн.;

- складання двох заяв до Міністерства юстиції України: 500,00 грн./арк.*2 арк. = 1000,00 грн.;

- представлення інтересів в 5 судових засіданнях: 1000,00 грн./год.*6 год. = 6000,00 грн.

Проаналізувавши вказані акти, Суд констатує, що останні містять розбіжності та суперечності щодо вартості одних і тих же послуг - зі складання заяв до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року та до Верховного Суду про поновлення на посаді, яка відповідно до другого акту в цій частині, тобто фактично вже після їх визначення (в першому акті) й оплати, була збільшена, що в цілому не підтверджує реальність та розмір послуг як таких; Суд же за таких обставин не може надати перевагу будь-якому з наданих актів як доказу.

Також, як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 , його представником складались та надсилались до Міністерства юстиції України заяви від 07 грудня 2018 року та від 10 січня 2019 року щодо надання автентичного перекладу тексту рішення ЄСПЛ від 25 вересня 2018 року українською мовою, який був необхідним для подання заяви до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року (за складання яких він просить стягнути 1000,00 грн. у відшкодування витрат), втім ані позивачем, ані його представником не було надано Суду доказів дійсного надсилання таких заяв до Міністерства юстиції України; крім того заяву про перегляд до Великої Палати Верховного Суду подано ще 16 листопада 2018 року й останній, відкривши за нею провадження ухвалою від 21 листопада 2018 року, витребував від Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини копію рішення Європейського суду з прав людини у справі «Денісов проти України», ухваленого 25 вересня 2018 року, з її автентичним перекладом українською мовою.

Разом з тим з наданого розрахунку вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, фактично дублюють одна одну та є єдиним цілим процесом, що не потребує окремого розмежування по вартості, зокрема, вивчення матеріалів справи, опрацювання положень законодавства й судової практики, а також складення за їх результатами певних документів.

Водночас позивачем та його представником не доведено жодними доказами тієї обставини, що на зазначені дії (вивчення матеріалів справи, опрацювання положень законодавства й судової практики) адвокатом було затрачено 40 годин робочого часу, які він оцінив в 12000,00 грн.

Крім того Суд вважає завищеною й погодинну оплату представника позивача за участь в судових засіданнях 13 березня 2019 року, 03 та 17 квітня 2019 року, 05 та 12 червня 2019 року, оскільки з протоколів судових засідань вбачається, що зазначені судові засідання відповідно тривали близько 25 хвилин, 35 хвилин, 10 хвилин, 2 годин та 1 години; в засіданні ж Великої Палати Верховного Суду 24 січня 2019 року представник позивача присутній не був (ОСОБА_1 особисто приймав участь).

Разом з тим поняття участі представника в судовому засіданні передбачає не лише його присутність, а й активну форму поведінки в усіх без виключення судових засіданнях (зокрема, виступи в засіданні, надання відповідей на запитання суду, обмін запитаннями та відповідями з іншою стороною тощо).

Враховуючи викладене, Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу з урахуванням його співмірності, слід визначити в сумі 3500,00 грн.

Разом з тим, за обставин часткового задоволення позовних вимог, враховуючи сплату позивачем при зверненні з позовною заявою щодо визнання незаконним рішення ВРЮ від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 судового збору у розмірі 3,40 грн., докази чого наявні в матеріалах справи, здійснені судові витрати також підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 245, 246, 255, 257, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду", поновлення на посаді голови суду задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м.Київ, вул.Студентська, 12-А; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00013698) сплачений судовий збір у сумі 3 (три) гривні 40 копійок та 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

- Вища рада правосуддя (04050, м.Київ, вул.Студентська, 12А, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00013698).

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник,

Л.І. Бившева,

І.А. Васильєва,

В.В. Хохуляк,

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду