ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2019 року

Київ

справа №804/95/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 (суддя - Коренев А.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 (головуючий суддя - Шлай А.В., судді: Іванов С.М., Чабаненко С.В.) у справі № 804/95/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок» (далі - ТОВ «КП Центральний ринок») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська) від 30.11.2012 №0001522302 та №0001532302.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реальність спірних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Щодо встановленого відповідачем заниження податкових зобов`язань на суму 375823,00 грн. за операцією із списання основних фондів на загальну суму 1879113,80 грн., зазначає, що таке списання відбулось не за самостійним рішенням позивача, а матеріальні цінності, які виникли внаслідок ліквідації списання павільйонів (навісів), залишились у власності позивача, тобто не вибули з його власності, а відтак така операція з ліквідації не може вважатися відчуженням майна.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2013. ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 72.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 138, 139, 189, 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідач зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо постачальників, а також вимоги законодавчих норм, надані позивачем первинні документи за наслідками господарських операцій із його контрагентами складені з порушенням, у зв`язку з чим не підтверджено факт здійснення таких господарських операцій та відсутні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг. Крім того, зазначає про порушення приписів пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, оскільки ліквідація основних фондів здійснена власноручно платником податків (власними засобами та силами), така ліквідація для цілей оподаткування має розглядатись як постачання основних виробничих або невиробничих засобів

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «КП Центральний ринок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2012.

Результати перевірки оформлені актом від 07.11.2012 №146/222/01557911 в якому, зокрема, відображено наступні висновки:

відповідно до частин першої, п`ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України правочини позивача з постачальниками ТОВ «Трансінвест-Груп» та ТОВ «ДПТ Дніпро» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону;

порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «КП Центральний ринок» занижено податок на прибуток всього на суму 12629,00 грн.;

порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 419294,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на податкову інформацію щодо контрагентів позивача (акт перевірки ТОВ «Тансінветс-Груп» від 19.09.2011 №349/23-205/37334109; акт перевірки ТОВ «ДПТ-Дніпро» від 14.02.2012 №312/23-4/34733356 від 20.04.2012 №60/22-6/347733356; дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредити в розрізі контрагентів на рівні ДПА України щодо ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ПП «Промспецтех», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і К», ТОВ «Агроветкорм», ПП «Полифом-М»), де викладено висновки про порушення ними податкової дисципліни, відсутність в них складських, виробничих приміщень, трудових ресурсів та транспортних засобів, що в свою чергу свідчить, що всі правочини укладені між позивачем та вказаними юридичними особами вчинені без наміру створення правових наслідків. Крім того зазначає про факт списання (ліквідації) позивачем основних фондів та не нарахування у зв`язку з цим податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 375822,86 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 30.11.2012 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0001522302, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 28087,50 грн., з яких сума основного платежу 12629,00 грн., сума штрафних санкцій - 15458,50 грн.;

№0001532302, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 580906,75 грн., з яких сума основного платежу -419294,00 грн., сума штрафних санкцій - 99612,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень вимог податкового законодавства позивачем при формування валових витрат та податкового кредиту, а також щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість у період, що перевірявся, у зв`язку з чим нарахування грошових зобов`язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень є протиправним.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як визначено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми визначено і чинним з 01.01.2011 Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Також первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів списання товарно-матеріальних цінностей.

ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Факт оплати отриманих товарів (послуг) відповідачем не заперечувався.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «КП Центральний ринок» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В свою чергу, відповідачем не було доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його постачальники були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Також судові інстанції правильно відхилили посилання податкового органу на податкову інформацію щодо постачальників позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Таким чином, встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача.

Щодо висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у зв`язку з неоподаткуванням операцій з ліквідації основних фондів слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем було списано основні засоби, а саме: за актом списання №ЛНА-000012 від 05.07.2011 згідно наказу №36 від 29.06.2011 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 5Б» - павільйон №4 (інв. №00997) вартістю 646992,63 грн.; за актом списання №ЛНА-000013 від 11.08.2011 згідно наказу №49 від 10.08.2011 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №1 (інв. №00994) вартістю 438457,54 грн.; за актом списання №ЛНА-000014 від 15.08.2011 згідно наказу №49 від 10.08.2011 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №2 (інв. №00995) вартістю 388570,05 грн.; за актом списання №ЛНА-000015 від 18.08.2011 згідно з наказом №49 від 10.08.2011 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №3 (інв. №00996) вартістю 405093,58 грн.

Ліквідація вказаних павільйонів була здійснена позивачем з урахуванням: ухвали Кіровського районного суду від 04.08.2010 у справі №2-1122/2009 щодо скасування за нововиявленими обставинами рішення від 29.01.2009 про визнання за позивачем права власності на торгівельний павільйон за адресою Шмідта 5-Б в м. Дніпропетровську; листа Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради №4/8-692 від 25.05.2011 щодо демонтажу торгівельних місць у зв`язку з реконструкцією; рішення Дніпропетровської міської ради №787 від 30.05.2011 щодо забезпечення демонтажу споруд, що розташовані на земельній ділянці в межах проведення робіт з реконструкції вул. Шмідта на ділянці від пр. Пушкіна до пр. К.Маркса; розпорядження Дніпропетровського міського голови №381-р від 03.06.2011 щодо вжиття заходів та припинення торгівельної діяльності; листа Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради №3/2760 від 22.06.2011 щодо демонтажу торгівельного павільйону по вул . Шмідта 5-Б місць у зв`язку з реконструкцією; розпорядження Дніпропетровського міського голови №428-р від 23.06.2011 «Про усунення наслідків порушень Тимчасових правил благоустрою території міста Дніпропетровська по вул. Шмідта.

Відповідно до пункту 189.9. статті 189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що ліквідація платником основних засобів розглядається для цілей оподаткування як постачання таких основних засобів за умови, що такі основні засобі ліквідуються за самостійним рішенням платника податків. При цьому у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються товарно-матеріальні цінності (комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи), які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника (подальшої реалізації тощо), на такі операції не нараховуються податкові зобов`язання з податку на додану вартість.

Зібрані у даній справі докази спростовують доводи контролюючого органу щодо ліквідації вказаних основних засобів за самостійним рішенням. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 727 від 30.05.2011, зокрема, позивач був зобов`язаний забезпечити демонтаж тимчасових споруд для доведення підприємницької діяльності. Відповідно до наказу № 36 від 29.06.2011 позивач послався на вимушену ліквідацію основних засобів - торгівельного павільйону по вул. Шмідта, 5-6. При цьому, демонтовані торгівельні павільйони були в подальшому реалізовані як металобрухт із оподаткуванням цієї операції податком на додану вартість у період, який не перевірявся контролюючим органом.

Крім того, зі змісту акту перевірки не вбачається, що посадовими особами ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська було досліджено питання оприбуткування позивачем на матеріальних рахунках товарно-матеріальних цінностей, отриманих внаслідок ліквідації павільйонів та факт використання ним таких цінностей в своїй господарській діяльності. Доказів не оприбуткування позивачем ТМЦ та невикористання їх в подальшій діяльності (реалізації тощо) відповідачем не надано. Враховуючи наведене, висновки відповідача щодо порушення позивачем пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, встановлені обставини свідчать про протиправність нарахувань грошових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду