ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

Львів

№ 857/5320/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.

при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.

за участі представника позивача: Гривир В.П.

представника відповідача: Жербицький Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року (рішення ухвалене у м. Львові судом у складі головуючого судді Карп`як О.О., повний текст рішення складено 25.03.2019 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 22.05.2018 року №0008531403.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем встановлено порушення ТОВ «Верболіз» строків розрахунків за експортно - імпортними операціями та нараховано суму пені у розмірі 537637, 26 гривень, у зв`язку з чим Головним управління ДФС в Львівській області 22.05.2018 року винесено податкове повідомлення - рішення №0008531403, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 537637,26 грн. Позивач вважає, що порушення, зазначені в акті перевірки щодо валютної виручки та надходжень у іноземній валюті не стосуються справи, оскільки договірні зобов`язання припинені шляхом зустрічних однорідних вимог, тому не потрапляють на валютний ринок, не є надходженням в іноземній валюті і не підлягають під регламент на який посилається ДФС у своєму акті, відтак не можуть бути порушення термінів розрахунків і не може бути нарахування пені. Позивач вважає грубим порушенням відповідачем вимог чинного законодавства, зокрема і вимог щодо свободи договору (ГК України, ЦК України та Конституції України), права позивача самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях (ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»), а також прав та інтересів юридичної особи ТОВ «Верболіз». Просив позов задоволити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції оскаржило ТОВ «Верболіз». Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм права, неповнотою дослідження доказів, нез`ясуванням всіх обставин у справі, невідповідністю висновків обставинам справи та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» (код ЄДРПОУ 35056429) з питань дотримання вимог Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями) за контрактом від 14.01.2016 № 14/01/16 з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K»(Німеччинна).

За результатами перевірки складено акт від 15.05.2018 року за № 1196/13-01-14-03/35056429 (далі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» з питань дотримання вимог Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями) у зв`язку із отриманою інформацією уповноваженого банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 09.02.2017 № 145-6/573 від 06.07.2017 № 145-6/802 встановлено порушення статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (із змінами та доповненнями) по зовнішньоекономічному договору від 14.01.2016 № 14/01/16 укладеному з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K».

На підставі акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0008531403 від 22.05.2018 року, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 537 637, 26 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою №42620/6 від 04.06.2018 .

Відповідно до Рішення про результати розгляду скарги від 30.07.2018 №24936/6/99-99-11-01-02-25 Державною фіскальною службою України податкове повідомлення-рішення від 22.05.2018 №0008531403 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Як вбачаєьбся із матеріалів справи, 14 січня 2016 року ТзОВ «Верболіз» укладено договір міжнародної купівлі - продажу товарів № 14/01/16 з фірмою «CLEANergy e.K» (Німеччина). Згідно п.1 даного Договору, продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язується прийняти у власність від Продавця на умовах FCA с. Володимирці (згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 р.) ріпак, в кількості 30 000 кг (надалі іменується «товар» урожаю 2015 р.).

На виконання вимог договору від 14.01.2016 року № 14/01/16 ТзОВ «Верболіз» було експортовано на користь нерезидента «CLEANergy e.K» (Німеччина) насіння ріпаку на загальну суму 6160 євро згідно МД № 209040000/2016/014429 від 04.11.2016 року. Граничний термін отримання валютної виручки - 04.03.2017 .

За результатами перевірки повідомлення уповноваженого банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 06.04.2017 № 145-6/802 встановлено порушення ТзОВ «Верболіз» вимог ст. 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями) по договору від 14.01.2016 № 14/01/16 укладеному з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K» (Німеччина).

В акті перевірки було встановлено, що ТзОВ «Верболіз» не було представлено до перевірки висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики щодо продовження термінів розрахунків по даному контракту.

ТзОВ «Верболіз» не представлено до перевірки позовної заяви або судового рішення про задоволення позову платника до нерезидента.

ТзОВ «Верболіз» не зверталося до ТПП України про засвідчення обставин форс - мажору.

До перевірки ТзОВ «Верболіз» по договору від 14.01.2016 № 14/01/16 укладеному з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K» (Німеччина), представлено угоду зарахування зустрічних вимог від 17.01.2017 № 1/17.

Предметом договору зарахування зустрічних вимог від 17.01.2017 року, укладеного ТзОВ «Верболіз» з компанією «CLEANergy e.K» (Німеччина), є зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли у сторін. Вимога резидента до нерезидента, яка виникла згідно Контракту № 14/01/16 від 14.01.2016, строк виконання якої настав, становить 18480 євро. Вимога компанії «CLEANergy e.K» (Німеччина) до ТзОВ «Верболіз» про сплату 52900 євро, яка виникла згідно Договору № 15/6/13 від 15.06.2013, строк виконання якої настав (дане грошове зобов`язання виникло згідно МД від 07.08.2013 № 206060000/2013/004988, якою здійснено імпорт телескопічного колісного навантажувача). Сторони домовилися про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зі сплати 18480 євро. Даний договір підписаний двома сторонами. Згідно з даними бухгалтерського обліку ТзОВ «Верболіз» (рахунок 362) по рахунках з компанією «CLEANergy e.K» (Німеччина) по контракту № 14/01/16 від 14.01.2016 дану операцію відображено - 17.01.2017 на суму 18480 євро Дт632/Кт 362.

Колегія суддів зазначає, що відповідальність за спірним податковим повідомленням-рішенням застосована відповідачем на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до положень цієї статті склад відповідного правопорушення полягає у недодержанні строків, передбачених статями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону.

За приписами цих статей виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначенів контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

З метою реалізації таких обмежень при розрахунках Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» запроваджений валютний контроль.

Згідно статті 12 цього Декрету валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов`язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1статті 9 цього Декрету.

До органів валютного контролю статтею 13 того самого Декрету віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за № 338/3631 (чинною на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Інструкція 136).

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції 136 експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, законодавство допускає випадки припинення валютного контролю без зарахування валютної виручки на банківський рахунок експортера.

Це не суперечить статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки за предметом правового регулювання останній застосовується, коли контрактом передбачене зарахування коштів від операції саме на валютний рахунок експортера. У випадках, коли контрактом передбачений інший порядок чи форма розрахунків, при здійсненні контролю за відповідними операціями підлягають застосуванню інші нормативно-правові акти -Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», Інструкція 136, тощо.

Як вже зазначалося, підставою для припинення валютного контролю відповідно до пункту 1.11 Інструкції 136 є надання документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням.

Водночас, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 13.12.2016 року №410, №386 від 14.09.2016 року, які були чинними на момент укладення позивачем угоди про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Як вбачається з вищевказаних Постанов, у зв`язку із запровадженням вимоги щодо обов`язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. На час її дії Постанов, інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам Постанов.

З урахуванням цього, а також прийняття її пізніш у часі, спеціального характеру за предметом правового регулювання, дані Постанови підлягає переважному застосуванню у порівнянні з положеннями пункту 1.10 Інструкції 136.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 14 вересня 2016 року №386, від 13 грудня 2016 року №410 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

Відтак, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням.

Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Колегія суддів звертає увагу, що особами, які можуть бути суб`єктом визначеного статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» правопорушення, є резиденти (крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операціїнаперіодїїпроведення).

Саме на резидентів, а не на їх контрагентів, покладений обов`язок із забезпечення зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки.

Виходячи з цього, резидент при здійсненні господарської діяльності, укладенні контрактів, додаткових угод до них про зміну порядку зарахування валютної виручки хоча і не був законодавчо обмежений у встановленні порядку чи форми розрахунків, мав враховувати передбачені законом обмеження або приймати ризики врегулювання відносин з нерезидентом у контракті на свій розсуд.

Відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов`язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.

Втім, відповідно до частини другоїстатті 1 Цивільного кодексу Українидо майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.

З огляду на положення частини другоїстатті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб`єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.

Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на статтю 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за положеннями якої всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

У спірних правовідносинах сторони контракту при здійсненні заліку зустрічних однорідних вимог, виходили з грошової форми таких вимог, та не змінювали форми розрахунків у подальшому.

При оцінці даного доводу позивача суд керується зазначеними вище висновками про застосування положень договору та цивільного законодавства при правовому регулюванні публічно-правових відносин.

Посилання позивача на необхідність дотримання принципу правової певності та неможливість скасування підзаконними актами передбаченого законами та міжнародними правилами права встановлювати таку форму розрахунків, як зарахування зустрічних однорідних вимог, не впливають на викладені вище висновки.

Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку.

Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.01.2019 року у справі №819/2014/17 та постанові від 27.04.2018 року у справі №808/1707/17.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року у справі №1340/3649/18 – без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

В. З. Улицький

судді

С. М. Кузьмич

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 19.06.2019р.