ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5319/19 Справа № 207/2312/18

Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлика Віктора Вікторовича, треті особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лемешко Микола Іванович, про визнання протиправними дії приватного нотаріуса, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлика В.В. (далі - ПН Кам`янського МНО Красношлик В.В.) про визнання протиправними дії приватного нотаріуса, мотивуючи його тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2008 року, укладеного через Українську товарну біржу "Центральна", він разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбав виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Вказував, що рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 квітня 2010 року договір купівлі-продажу майна визнано дійсним та визнано за ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/3 частині на вказане нерухоме майно, та ними було зареєстроване ТОВ "Вантажний Митний Комплекс".

Зазначав, що в жовтні 2017 року він дізнався, що 03 серпня 2013 року ПН Кам`янського МНО Красношликом В.В. було посвідчено договір іпотеки між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за умовами якого останніми було передано в іпотеку по 2/3 частки у праві спільної часткової власності на виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що він жодної згоди на передачу в іпотеку майна, що перебуває у спільній власності не надавав, а частина майна може бути передана в іпотеку лише після її виділу в натурі та реєстрації на неї права власності як на окремий об`єкт, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправними дії ПН Кам`янського МНО Красношлика В.В. щодо посвідчення передачі за договором від 03 серпня 2013 року в іпотеку 2/3 частки у праві спільної часткової власності на виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 та скасувати рішення державного реєстратора - ПН Кам`янського МНО Красношлика В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 4730882 від 03 серпня 2013 року про заборону на нерухоме майно за ОСОБА_5 .

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційні скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до ст.578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. А от у разі відсутності такої згоди - тільки за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно ч.2 ст.6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Частина 3 ст.5 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Це "інше" якраз і встановлено ч.2 ст.6 Закону України "Про іпотеку".

Підпункт 5.22 пункту 5 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, дублює вимоги ч.2 ст.6 Закону України "Про іпотеку" про наявність нотаріально посвідченої (оформленої) згоди співвласників на передачу в іпотеку майна, що перебуває у спільній власності.

Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2008 року, укладеного через Українську товарну біржу «Центральна», позивач ОСОБА_1 разом із фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбав виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться за в АДРЕСА_2 .

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 квітня 2010 року, вказаний вище договір купівлі-продажу майна, визнано дійсним та визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/3 частині за кожним право власності на виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

03 серпня 2013 року ПН Кам`янського МНО ОСОБА_2 . був посвідчений договір іпотеки між фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за умовами якого останніми було передано в іпотеку 2/3 (дві третіх) частки у праві спільної часткової власності на виробничу базу по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Згідно заяви позивача ОСОБА_1 , адресованої на ім`я ПН Кам`янського МНО Красношлика В.В. від 01 серпня 2013 року, він надав згоду на передачу в іпотеку його співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 належних їм 2/3 часток виробничої бази по переробці сільськогосподарських продуктів, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , справжність його підпису засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Т.В. 01 серпня 2013 року, зареєстровано №2745, на спеціальному бланку нотаріальних документів ВТК №389039.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав нотаріусу письмову згоду на передачу в іпотеку 2/3 часток нерухомого майна 01 серпня 2013 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та звертає увагу, що позивач у своїй апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

У відповідності до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст. 378 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону N2453-VI).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Спір у даній справі виник з приводу дій приватного нотаріуса, пов`язаних з посвідченням договору іпотеки та державної реєстрації прав про заборону на нерухоме майно, а саме дій, вчинених відносно виробничої бази по переробці сільськогосподарських продуктів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України в п.2 своєї постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, спори, пов`язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу (в попередній редакції) позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред`являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність). До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо. Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Крім того, відповідно до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, зокрема п.42, виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК (в попередній редакції)). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Нерухоме майно розташоване у Баглійському району, тобто правові підстави для скасування рішення суду та направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач сам у відповідності до вимог закону з дотриманням правил виключної підсудності звернувся до Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Таким чином, суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права щодо визначення підсудності справи.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції з врахуванням клопотання приведеного в прохальній частині апеляційної скарги без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.