ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 824/546/16-а

адміністративне провадження № К/9901/10739/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 824/546/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області Бойченко О. М., заступника начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області Попова В. М. про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (суддя Брезіна Т. М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (колегія у складі суддів: Сушко О. О., Смілянець Е. С., Залімський І. Г.),

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області Бойченко О. М., заступника начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області Попова В. М., в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідачів від 02 серпня 2016 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні є протиправним, оскільки всупереч вимогам норм чинного законодавства, прийняте не уповноваженою на те особою.

Крім того, зазначив, що було порушено п`ятиденний строк, з дня його прийняття, який надається для надіслання оскаржуваного рішення позивачу.

Представник позивача стверджує, що обставини прийняття рішення від 02 серпня 2016 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в України НОМЕР_1, а саме:

повідомлення ГУ НП в Чернівецькій області про неодноразові притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не можуть бути підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, оскільки порушення, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності, не завдали будь-якої матеріальної шкоди державній, комунальній чи приватній власності, жодних насильницьких дій з боку позивача не вчинено.

Зазначив, що всі адміністративні справи були порушені за заявою його сусіда, з яким склались недоброзичливі стосунки в односторонньому порядку, а судові рішення про притягнення до адміністративної відповідальності виконані позивачем повністю.

Позивач стверджує, що посадові особи Управління ДМС України в Чернівецькій області під час прийняття оскаржуваного рішення діяли поспішно, упереджено та суб`єктивно, посилаючись на характеристику навчального закладу - Буковинського державного медичного університету, зміст якої відповідачами був викривлений, а слова вирвані з контексту.

3. Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано рішення відповідачів від 02 серпня 2016 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 29 грудня 2016 року Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. 10 лютого 2017 року до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшло письмове заперечення на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8. На підставі розпорядження керівника апарату Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року № 1010 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 . та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад суддів: Заїка М. М. - суддя-доповідач, судді Швець В. В., Загородній А. Ф.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 29 січня 2018 року касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. - головуючий суддя, Білоус О. В., Стрелець Т. Г.).

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 519/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року, визначено склад суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач являється громадянином Йорданії та є студентом 3 курсу медичного факультету Буковинського державного медичного університету. 12 вересня 2013 року позивачем було отримано посвідку на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 та з 18 вересня 2013 року позивач зареєстрований в АДРЕСА_1 .

16. Відповідно до листа Шевченківського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Нацполіції у Чернівецькій області від 25 липня 2016 року № 9913, позивач притягувався до адміністративної відповідальності по ст. 182 ч.1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) від 23 грудня 2015 року та адміністративний протокол було направлено до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради. Так, 31 грудня 2015 року по ст. 182 ч. 2 КУпАП, 23 січня 2016 року по ст. 182 ч. 2 КУпАП, 23 січня 2016 року по ст. 182 ч. 2 КУпАП, 23 січня 2016 року по ст. 182 ч. 2 КУпАП, 27 травня 2016 року по ст. 182 ч. 2 КУпАП адміністративні протоколи направлено до Шевченківського районного суду м. Чернівці для прийняття рішення згідно чинного законодавства України.

17. Водночас, вказаний лист було направлено до Управління ДМС у Чернівецькій області 25 липня 2016 року і в ньому не йшлося про те, що дії позивача загрожують громадському порядку, а констатовано ту обставину, що стосовно позивача було складено 6 протоколів про адміністративне правопорушення за порушення тиші в нічний час.

18. Також судами встановлено, що ще до надходження листа Шевченківського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Нацполіції у Чернівецькій області, а саме: 22 липня 2016 року Управлінням ДМС у Чернівецькій області було направлено запит на інформацію до Буковинського державного медичного стосовно отримання довідки-характеристики на позивача, який навчається у цьому навчальному закладі. З цього судами зроблені висновки, що до надходження інформації із Шевченківського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Нацполіції у Чернівецькій області посадовими особами Управління вживались заходи щодо збору інформації стосовно позивача.

19. 02 серпня 2016 року прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі надходження 27 липня 2016 року повідомлення від Головного Управління національної поліції в Чернівецькій області про те, що позивач був неодноразово притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення за ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП (порушення тиші у громадських місцях та населених пунктах). Зазначено, що про неодноразове притягнення позивача до адміністративної відповідальності свідчить витяг з бази даних «АРМОР», який доданий до матеріалів справи.

20. Крім того, до вказаного рішення було додано характеристику, надану з Буковинського державного медичного університету, в якій зокрема зазначено, що куратор групи, у якій навчався позивач, зауважень щодо поведінки студента не висловлював, однак відмітив запальний характер студента, іноді неадекватну реакцію на критичні зауваження. Також зазначено, що позивач був активним учасником конфліктів між студентами Йорданської спільноти на фоні особистих неприязних відносин, активну участь у громадському житті університету не приймав. Оскаржене рішення підписане головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України в Чернівецькій області - Бойченко О. М. та затверджено заступником начальника Управління ДМС України в Чернівецькій області - Поповим В. М .

21. До матеріалів справи надано матеріали адміністративних справ № 561, № 177, № 560, рішення Шевченківського районного суду від 02 вересня 2016 року по справам № 727/1564/16-п, № 727/1573/16-п, № 727/1571/16-п та постанову № 36 від 11 січня 2016 року Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до яких позивач притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП (порушення тиші у громадських місцях та населених пунктах). Як вбачається з матеріалів адміністративних справ, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стали скарги ОСОБА_4 , який мешкає за адресою АДРЕСА_2 , щодо порушення позивачем тиші після 23:00 години.

22. Відповідно до інформації Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькі області від 23 серпня 2016 року зазначено, що станом на 23 серпня 2016 року на примусовому виконанні виконавчих проваджень щодо стягнень адміністративних штрафів позивача, не перебуває.

23. Судом першої інстанції в судовому засіданні була допитана у якості свідка ОСОБА_5 - голова правління ОСББ «Червоноармійська 77б корпус 1», в якому проживає позивач. Так, свідок зазначила, що Абдельрахман ФАА характеризується добросовісним мешканцем будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , будь-яких зауважень щодо порушення громадського порядку позивачем не має, крім того відмітила, що ОСОБА_4 , який мешкає за цією ж адресою постійно скаржиться на інших мешканців будинку та охарактеризувала його як конфліктним мешканцем вказаного будинку.

24. Вважаючи протиправними оскаржуване рішення відповідачів від 02 серпня 2016 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

25. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідачами зроблено помилковий висновок, що дії позивача загрожують громадському порядку з огляду на встановлені фактичні обставини справи стосовно неодноразового притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, а саме: порушення тиші в нічний час, відповідальність за яке передбачено ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП, та негативної характеристики з місця навчання, а тому підстав для скасування посвідки не було. Окрім того, мало місце недоліки змісту самого рішення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

27. Зокрема, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій надано невірно правову оцінку обставинам справи, не враховано доведеного факту, в тому числі судовими рішеннями щодо неодноразового притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, за ст. 182 КУпАП, що згідно норм чинного законодавства є підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні іноземців. Скоєння адміністративного правопорушення передбаченого наведеною статтею, відноситься до порушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (Глава 14 КУпАП). Вважає прийняте рішення правомірним та законним. Крім того, вказують на не залученні в якості другого відповідача Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

29. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Так, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

31. За змістом ч. 12 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

32. Згідно з п. 12 ст. 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з навчанням є заява іноземця, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

33. В силу п. 3.12 наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» від 15 липня 2013 року № 681 визначено, що раніше видана посвідка скасовується територіальним органом чи підрозділом ДМС, який її видав, у випадках, передбачених пунктом 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251.

34. Підпунктом 4 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок № 251) визначено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі: коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

35. Як встановлено судами, що не є спірним між сторонами, в основу правової підстави для прийняття 02 серпня 2016 року рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, стало вчинення позивачем дій, що загрожують громадському порядку, а саме неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за порушення за ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП, що відповідає пп. 4 п. 19 Порядку № 251.

36. Щодо доводів скаржника стосовно помилкових висновків судів про не відображення у прийнятому рішенні кількісті разів притягнення позивача до відповідальності за порушення тиші, не врахуванні бази даних «АРМОР», на який відповідач посилається в оскарженому рішенні, що відображає інформацію щодо складених протоколів про адміністративні правопорушення відносно позивача, а не про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення вказаних порушень, Суд вважає їх безпідставними.

37. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини з дослідженого витягу бази даних «АРМОР», який був долучений до матеріалів справи вбачається можливість щодо встановлення відповідачем обставин щодо притягнення позивача до відповідальності з накладанням адміністративного стягнення у вигляді штрафу за скоєні правопорушення, передбачені чч. 1, 2 ст.182 КУпАП.

38. Суд наголошує на тому, що в межах цієї справи не було єдиною та визначальною підставою для скасування судами попередніх інстанції спірного рішення відповідачів про скасування посвідки на тимчасове проживання, не відображення у прийнятому рішенні кількісті разів притягнення до відповідальності за порушення тиші, з урахуванням витягу з бази даних «АРМОР». Зазначені підстави були оцінені судами в сукупності з іншими.

39. Основною та визначальною підставою для скасування спірного рішення суб`єкта владних повноважень, стали висновки суддів щодо не дослідження всіх обставин по справі, а застосування пп. 4 п. 19 Порядку № 251, у випадку порушення ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП є непропорційним у розумінні п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України.

40. Судами обґрунтовано встановлено, що позивач дійсно неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП, а саме за порушення правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. Підставою для такого притягнення були звернення громадянина ОСОБА_4 , який був співмешканцем житла, в якому також проживав позивач. Зазначений факт не є спірним та не підлягає додатковому встановленню.

41. Відповідно до положення Глави 14 КУпАП Особливої частини зазначений вид правопорушення за своїм загальним об`єктом відносить до адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.

42. Поряд з цим, з огляду на встановлений вид адміністративних стягнень, що визначається в залежності від тяжкості їх вчинення та впливу на об`єкт, що призначаються у випадку вчинення правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 ст.182 КУпАП передбачається основний вид як попередження, а також штраф.

43. За ієрархічною класифікацією правопорушень за своєю суспільною небезпекою та впливу на ступінь суспільної шкідливості та завдання шкоди відповідному об`єкту, що охороняється законом, можна віднести у порівнянні з іншими видами стягнень, до менш значних видів.

44. Суд наголошує на тому, що в кожному конкретному випадку при прийнятті суб`єктом владних повноважень того чи іншого заходу впливу, як міри відповідальності, слід підходити обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

45. Кожний конкретний випадок має свою індивідуальність, а тому не можна вважати, що лише сам по собі факт вчинення того чи іншого адміністративного правопорушення, є безумовною підставою передбаченою пп. 4 п. 9 Порядку № 251. Такої безумовної обставини при вирішенні питання про скасування раніше виданої посвідки положення наведеного Порядку не встановлює. Вчинення порушення, що посягає на громадський порядок є категоріє та утримує в собі оціночне поняття, такі дії іноземця повинні створювати реальну загрозу громадському порядку.

46. В той же час, за встановлених судами обставин, не було встановлено стороною відповідача, що в даному випадку мало місце створення діями позивача такої загрози громадському порядку, що надавало б можливість прийняти відповідне рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, а тому рішення відповідача, не можна вважати таким, що відповідало вимогам п. 3 ч. 2 ст. 3 КАС України, що висуваються рішенням при їх прийнятті щодо їх обґрунтованості.

47. В даному конкретному випадку, з огляду на встановлені обставини справи Суд погоджує висновки судів попередніх інстанцій, що застосування пп. 4 п. 19 Порядку № 251, за порушення ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КУпАП є непропорційним у розумінні п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки застосований вид відповідальності не відповідає тяжкості вчиненого порушення, який належним чином відповідачами досліджений не був, а доводи скаржника з цього приводу Суд касаційної інстанції вважає безпідставними.

48. Щодо доводів скаржника з приводу невірного визначеного відповідача по справі, Суд виходить з наступного.

49. Пунктом 19 Порядку № 251 встановлено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, у випадках передбачених підпунктами 1-6 цього пункту.

50. В той же час, цим же пунктом 19 Порядку № 251 встановлено, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки. Зазначений абзац доповнено згідно з Постанови КМ № 453 від 22 липня 2016 року, та станом на час прийняття спірного рішення від 02 серпня 2016 року вже набув чинності.

51. Таким чином, з огляду на визначення термінів пунктами 7, 9 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції чинній на час звернення з позовом до суду) понять відповідача, як суб`єкта владних повноважень, враховуючи, що спірне рішення є актом індивідуальної дії, яке прийняте та затверджене посадовою особою органу на виконання своїх владних управлінських функцій на рівні заступника начальника Управління, що відповідає наведеним вище вимогам п. 19 Порядку № 251, ні положеннями норм матеріального ні процесуального законодавства категорично не визначений у справах зазначеної категорії відповідачем в особі територіального органу або підрозділу ДМС, тому звернення позивача з позовом до зазначених осіб та незалучення судом першої інстанції УДМС України в Чернівецькій області в якості другого відповідача, не є беззаперечною та обов`язковою підставою для скасування рішення попередніх суддів та відмови у задоволенні позовних вимог. Судами попередніх інстанцій правильно вирішена та переглянута справа по суті заявлених позовних вимог та надана належна правова оцінка.

52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

53. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

54. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам відповідача у справі) були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

55. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

56. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі про задоволення позовних вимог.

57. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

59. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі № 824/546/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов