ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2019 р. Справа№ 910/13702/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019

у справі №910/13702/18 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Едуарда Володимировича

про визнання кредитором та зобов`язання вчинити дії

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України (далі - НБУ, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (далі - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», відповідач) в особі голови комісії з припинення Дяченка Едуарда Володимировича про визнання НБУ кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та зобов`язання комісії з припинення ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» включити кредиторські вимоги НБУ в розмірі 46 598 064,21 грн в порядку ст. 107 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до передавального акту/розподільчого балансу ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» з 27.02.2018 перебуває у стані припинення, у зв`язку з чим 21.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання кредиторських вимог у розмірі 46 598 064,21 грн, однак, останнім було відмовлено у включенні кредиторських вимог НБУ до ліквідаційного балансу, що, на думку позивача, є неправомірним та порушує його права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №910/13702/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед НБУ позивачем не доведено; правова природа управління активами неплатоспроможного банку не передбачає переходу до управителя обов`язку задовольнити за власний рахунок кредиторські вимоги установника управління, а тому з укладанням між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (далі - Банк), ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» та НБУ договору про передання в управління непроданих активів від 20.11.2013 (далі - Договір управління), у відповідача не виникло обов`язку за власний рахунок задовольнити кредиторські вимоги НБУ до Банку в сумі 44 760 754,57 грн, оскільки вимоги вигодонабувачів задовольняються саме за рахунок непроданих під час ліквідації активів банку; твердження НБУ про завдання відповідачем внаслідок неналежного виконання умов Договору управління, а саме, внаслідок продажу активів банку (кредитних портфелів) за вартістю не погодженою позивачем, збитків у формі недоотриманої вигоди у сумі 1 807 279,64 грн є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування; позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідача як управителя за Договором управління, що виключає можливість застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, а отже, відсутній обов`язок відповідача включити відповідні вимоги до свого передавального/розподільчого балансу; вимога позивача про визнання його кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» за своєю природою є не вимогою про застосування певного способу захисту порушеного права, а вимогою про встановлення факту, яка задоволенню не підлягає; у даному випадку обставини наявності статусу кредитора відносно відповідача встановлюються судом саме у межах спору про зобов`язання включити вимоги до передавального/розподільчого балансу відповідача.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/13702/18 стягнуто з НБУ на користь ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 575,80 грн.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд виходив з того, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, наведеним у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, визначений в акті час надання таких послуг є неспіврозмірним з фактичною їх природою, та необхідним під час розгляду справи; обґрунтованим є покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 17 575,80 грн; заперечення позивача стосовно неможливості віднесення всіх витрат саме до розгляду справи №910/13702/18 є безпідставними, оскільки зміст наданих суду актів вказує на пов`язаність усіх послуг, які в них зазначені саме з даним спором.

Не погодившись із вищезазначеними рішеннями, НБУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а в задоволенні заяви ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняті при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що у зв`язку з прийняттям відповідачем в управління активів Банку для виконання певної встановленої Договором управління мети, а саме, погашення вимог вигодонабувачів, у відповідача виник обов`язок здійснювати належне та ефективне управління активами та задовольнити вимоги вигодонабувачів банку за рахунок одержаних активів; відповідач є єдиною особою, яка наділена правами та обов`язками щодо управління активами Банку; відповідач покладених на нього умовами Договору управління обов`язків не виконав, вимоги вигодонабувачів, у тому числі НБУ, як вигодонабувача п`ятої черги у сумі 46 598 064,21 грн не погасив; суд помилково ототожнив вимогу позивача про включення наявного обов`язку відповідача до передавального акту/розподільчого балансу, заявлену на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України, із погашенням вимог позивача, як кредитора п`ятої черги, за рахунок майна відповідача; ухвалюючи оскаржуване рішення, суд фактично припинив обов`язок відповідача за Договором управління, зокрема, щодо погашення вимог вигодонабувачів, оскільки не включення до передавального акту/розподільчого балансу наявних у відповідача обов`язків призведе до непередання своєму правонаступнику прав та обов`язків за діючим правочином та матиме наслідком протиправне припинення роботи з погашення вимог вигодонабувачів за наявності непроданих активів Банку; судом неправомірно відмовлено у включенні завданих НБУ збитків у розмірі 1 807 279,64 грн у вигляді упущеної вигоди, оскільки при укладенні договорів цесії ціна реалізації не могла бути нижчою ніж гранична вартість активів, визначена у рішеннях НБУ; судом першої інстанції не в повній мірі досліджено питання нормативно-правового регулювання спору та без достатнього обґрунтування застосовано до управителя права, які надані ліквідатору згідно з п. 10.10 Глави 10 Розділу VІ Положення 369, залишивши поза увагою п. 13.11 Глави 13 Розділу VІ вказаного Положення; судом не надано правової оцінки звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Банку, який має значення для правильного вирішення спору.

Вказуючи на наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі, апелянт посилався на те, що виконана адвокатом відповідача робота є неспівмірною з вартістю та часом, витраченим на її виконання, а розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям розумного розміру, при цьому, адвокатом не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими; надані адвокатом відповідача платіжні доручення на підтвердження оплати його послуг, не містять ані підпису відповідального виконавця, ані відбитку штампу банку, а відтак, не відповідають нормативно визначеним вимогам до розрахункових документів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/13702/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.05.2019, встановлено ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Е.В. строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 заяву НБУ про забезпечення позову у справі №910/13702/18 задоволено частково, до завершення апеляційного розгляду справи №910/13702/18 заборонено суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вчиняти реєстраційні дії відносно ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо реорганізації будь-яким шляхом та реєстрації припинення діяльності юридичної особи.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що відповідно до приписів ст. 1033 ЦК України договір про управління майном не тягне за собою переходу до управителя права власності на майно, передане в управління; будь-які інші зобов`язання Банку перед боржниками (кредиторами), окрім управління непроданими активами Банку та задоволення вимог кредиторів за рахунок отриманих коштів від управління чи продажу таких активів, до управителя не переходили, а тому останній не є правонаступником Банку щодо його боргових зобов`язань перед кредиторами, та відповідно кредитори Банку не є кредиторами управителя; боржником НБУ на суму 46 598 064,21 грн є Банк, відомості про що внесені до відповідного переліку задоволення вимог кредиторів п`ятої черги, що є додатком №2 до Договору управління, а не відповідач, як помилково стверджує апелянт; твердження позивача про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд фактично припинив обов`язок відповідача за Договором управління, ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджуються жодними доказами та суперечать приписам ст. 104 ЦК України, оскільки всі права, які має ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», після завершення реорганізації перейдуть до його правонаступника; активи Банку, а саме кредитні портфелі було продано управителем у відповідності до норм діючого на момент відчуження законодавства та за ціною, погодженою НБУ, що виключає можливість покладення на відповідача відповідальності у формі збитків; твердження апелянта про те, що управителем було порушено процедуру реалізації активів не відповідають дійсності, оскільки така процедура не оскаржена та не визнана в судовому порядку недійсною, а НБУ в довідках з перевірки діяльності управителя не встановлено жодного порушення щодо порядку продажу активів; посилання позивача на наявність завданих йому збитків на суму 1 807 279,64 грн як недоотриманих коштів є безпідставними у зв`язку з тим, що наразі відбувається погашення третьої черги кредиторів (вигодонабувачів), а тому позивач не міг їх отримати оскільки не задоволено вимог третьої та четвертої черги.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення, відповідач вказував на те, що ним було здійснено платіж з оплати послуг адвоката дистанційно через систему «клієнт-банк» та надано відповідне платіжне доручення, на якому міститься відмітка «проведено банком»; даний документ є належним та достатнім доказом проведеної оплати на правову допомогу; відповідачем було належними доказами підтверджено понесені судові витрати.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та 27.05.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, оголошувались перерви на 27.05.2019 та 12.06.2019 відповідно.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а у стягненні витрат на правову допомогу відповідача відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

12.06.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2013 між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (у тексті договору - установник управління), ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (у тексті договору - управитель) та НБУ було укладено договір про передання в управління непроданих активів (далі також - договір), відповідно до п.1.1 якого установник управління передає в управління управителю активи, наявні на балансі установника управління на дату укладання цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов`язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (далі - вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів. Перелік активів наведено у додатку №1 до цього договору.

Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління та розрахунки з якими не проведені. Перелік вигодонабувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено у додатку №2 до цього договору.

У п. 1.2 договору вказано, що управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя визначається цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 2.2 договору визначено обов`язки управителя, зокрема, прийняти від установника управління активи та документи, передбачені договором, забезпечувати збереження отриманих активів та документів від втрат та пошкоджень; здійснювати належне та ефективне управління активами особисто в інтересах вигодонабувачів; здійснювати погашення вимог вигодонабувачів у черговості відповідно до переліку вигодонабувачів.

Згідно з п. 3.1 договору передання активів від установника управління управителю здійснюється за актом про приймання-передавання, у якому зазначаються назва боржника, вид активу, його балансова вартість, вартість відповідно до виконавчих документів та за результатами незалежної оцінки, якщо така визначалась, перелік документів, які підтверджують право власності на активи, є підставою для стягнення коштів (договори, векселі), свідчать про проведену установником управління претензійно-позовну роботу.

За умовами п. 4.1 договору продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюється лише за попереднім погодженням із НБУ.

Відповідно до п. 5.1 договору кошти, одержані в результаті управління активами, спрямовуються на розрахунки з вигодонабувачами відповідно до черговості, визначеної в переліку вигодонабувачів, після відшкодування витрат та винагороди управителя відповідно до умов цього договору.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються залежно від надходження на рахунок управителя коштів від управління активами після повного задоволення попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від повернення та продажу активів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно вимог, що належать кожному вигодонабувачеві кожної однієї черги (п.п. 5.2, 5.3 договору).

Пунктом 5.6 договору визначено, що у разі недостатності коштів, одержаних після повного завершення роботи управителя активами, вимоги вигодонабувачів вважаються погашеними, про що управитель зобов`язаний повідомити всіх вигодонабувачів та НБУ протягом двадцяти робочих днів з часу завершення роботи з управління активами.

Згідно з п. 7.2 договору управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам внаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі НБУ вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачеві збитків.

Цей договір вважається укладеним з моменту підписання і діє протягом 3 років (п. 9.1 договору).

У додатку №1 до договору сторонами погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі, зокрема, відповідачу в управління передано нерухоме майно балансовою вартістю 644 240,00 грн, майнові права за кредитними договорами на суму 87 731 589,17 грн, цінні папери за балансовою вартістю 76 769 103,76 грн (а.с. 22-23, 29-36, т. 1).

У додатку №2 до договору визначено перелік вигодонабувачів та черговість задоволення їх вимог (а.с. 24-28, 37-63, т. 1).

До вигодонабувачів п`ятої черги у вказаному додатку віднесено НБУ з кредиторськими вимогами до Банку на суму 44 760 754,57 грн (а.с. 9, т. 1).

27.02.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про рішення засновників ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо припинення юридичної особи.

21.08.2018 НБУ звернувся до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» із заявою №12-0007/45388 з кредиторськими вимогами, в якій позивач просив визнати НБУ кредитором товариства та включити кредиторські вимоги НБУ в розмірі 46 598 064,21 грн, які складаються з незадоволених вимог до Банку в сумі 44 760 784,57 грн та збитків (недоотриманої вигоди) в сумі 1 807 279,64 грн, в порядку ст. 107 ЦК України до передавального акту/розподільчого балансу ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (а.с. 118-120, т. 1).

Рішенням ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» від 04.09.2018 №01/0409-18 було відмовлено в задоволенні заяви НБУ №12-0007/45388 від 21.08.2018 (а.с. 124, т. 1). Згідно напису щодо реєстрації вхідної кореспонденції НБУ вказане вище рішення було отримано позивачем 18.09.2018.

У зв`язку з тим, що кредиторські вимоги НБУ в сумі 46 598 064,21 грн в порядку ст.107 ЦК України так і не було включено до передавального акту/розподільчого балансу Банку, а НБУ не було визнано кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог НБУ, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами ч.ч.1-3 ст.107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 8 ст. 111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Згідно зі ст. 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що кредитором є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до іншої фізичної або юридичної особи щодо його майнових зобов`язань.

За змістом ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, НБУ не надано доказів виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем на суму 44 760 754,57 грн з однієї з наведених вище підстав.

При цьому, доводи позивача про те, що вказане зобов`язання виникло у відповідача на підставі Договору управління від 20.11.2013, укладеного між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» та НБУ, на переконання колегії суддів, правомірно відхилені місцевим господарським судом, виходячи з наступного.

02.12.2009 НБУ було прийнято Постанову №713 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 07.12.2009 Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку».

Станом на момент прийняття вказаної постанови порядок ліквідації банків визначався Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим Постановою Правління НБУ №369 від 28.08.2001.

Частиною 12 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції Закону України № 3127-IV від 29.11.2005, було унормовано, що у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній НБУ юридичній особі, яка зобов`язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Зі змісту глави 13 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства (в редакції, чинній на момент проведення ліквідації Акціонерного товариства «Регіональний банк розвитку») вбачається, що ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до НБУ з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, НБУ і управителем укладається тристоронній договір (додаток 6 до цього Положення). Договір про передавання в управління непроданих активів від імені НБУ підписує уповноважена посадова особа НБУ. Ліквідатор передає управителю активи, а також документи щодо подальшого задоволення вимог кредиторів за рахунок цих активів на умовах, визначених у договорі (у тому числі перелік вимог кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів та залишилися незадоволеними на час закінчення ліквідаційної процедури банку, копію реєстру акціонерів банку, що ліквідовується, засвідчену реєстратором). Управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в НБУ накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією НБУ; задовольняє вимоги кредиторів банку.

Крім того, правовий статус управителя регулюється ст. 1033 ЦК України, яка базується на правовій презумпції передачі майна в управління не будь-якій особі, а лише професійно підготовленим учасникам таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1033 ЦК України управителем може бути і фізична, і юридична особа, що є суб`єктом підприємницької діяльності. Управління майном здійснюють фінансові-кредитні установи, емітенти цінних паперів щодо своїх власних паперів, підприємницькі організації - професійні учасники ринку цінних паперів, індивідуальні підприємці тощо.

Закріплене ч. 3 ст. 1033 ЦК обмеження щодо вигодонабувача виступати управителем, обумовлене виконанням зобов`язань з управління виключно в чужому інтересі, за винятком отримання плати, визначеної умовами договору.

При цьому, ч. 5 ст. 1033 ЦК України встановлено, що договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що правова природа управління активами неплатоспроможного банку не передбачає переходу до управителя обов`язку задовольнити за власний рахунок кредиторські вимоги установника управління.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку з укладанням між Банком, ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» та НБУ Договору управління у відповідача не виникло обов`язку за власний рахунок задовольнити кредиторські вимоги НБУ до Банку в сумі 44 760 754,57 грн, оскільки вимоги вигодонабувачів задовольняються саме за рахунок непроданих під час ліквідації активів банку.

При цьому, місцевим господарським судом враховано, що умови Договору управління (п.п. 2.2, 5.2-5.3), згідно з якими визначено обов`язок управителя здійснювати належне та ефективне управління активами особисто в інтересах вигодонабувачів. Вимоги кожної наступної черги задовольняються залежно від надходження на рахунок управителя коштів від управління активами після повного задоволення попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від повернення та продажу активів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно вимог, що належать кожному вигодонабувачеві кожної однієї черги).

Як було зазначено вище, у додатку №1 до Договору управління сторонами погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі, згідно з яким відповідачеві в управління передано нерухоме майно балансовою вартістю 644 240,00 грн, майнові права за кредитними договорами 87 731 589,17 грн, цінні папери балансовою вартістю 76 769 103,76 грн.

Згідно з додатком №2 до договору до переліку вигодонабувачів п`ятої черги віднесено НБУ з кредиторськими вимогами до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на суму 44 760 754,57 грн.

Водночас, у вказаному додатку також визначено, що вимоги попередньої черги, наприклад третьої, складають згідно змісту переліку вигодонабувачів 290 134 403,07 грн, тобто, значно перевищують балансову вартість активів, які взагалі було передано установником управління управителю та за рахунок яких могло б бути задоволено вимоги кредиторів.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності та юридичної неспроможності позовних вимог НБУ про включення до передавального акту/розподільчого балансу ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» кредиторських вимог НБУ на суму 44 760 754,57 грн.

Також, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно визнав необґрунтованою вимогу позивача про включення кредиторських вимог НБУ на суму 1 807 279, 64 грн, які, на думку позивача, є збитками (упущеною вигодою) .

Частиною 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Водночас, господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ст. 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Місцевий господарський суд правильно зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч.1,2 ст. 614 ЦК України).

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала та завданими збитками. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Відшкодуванню підлягають прямі збитки, що стали безпосереднім та невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Упущена вигода - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Проте, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме, протиправних дій відповідача, розміру збитків, а також наявності прямого причинного зв`язку між допущеним порушенням та наявністю збитків.

Доводи позивача про завдання відповідачем внаслідок неналежного виконання умов Договору управління, а саме, внаслідок продажу активів банку (кредитних портфелів) за вартістю не погодженою позивачем, збитків у формі недотриманої вигоди в сумі 1 807 279, 64 грн, правомірно відхилені судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 13.11 глави 13 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 369 (далі - Положення) було передбачено, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією НБУ.

Порядок погодження НБУ продажу майна (активів) банку, його складу, умов та строків придбання визначено главою 10 Положення.

У п. 10.7 глави 10 Положення передбачено, що ліквідатор подає НБУ для погодження порядку продажу активів банку такі документи: висновок ліквідатора про порядок продажу активів, їх склад, умови, вартість та строки продажу. У цьому висновку ліквідатор визначає перелік об`єктів, що пропонуються на продаж, спосіб продажу, а також пропонує організатора аукціону, товарну біржу, професійного учасника фондового ринку, підприємство роздрібної торгівлі для продажу активів відповідно до обраного способу продажу; інформацію про актив, яка має містити його назву, стислу характеристику, балансову, ринкову та/або ліквідаційну вартість; висновок суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна (активу). У разі оцінки активу за ліквідаційною вартістю ліквідатор подає разом з висновком суб`єкта оціночної діяльності про вартість активу відповідне обґрунтування доцільності проведення його оцінки та продажу за ліквідаційною вартістю. Обґрунтування продажу за ліквідаційною вартістю основних засобів подається за формою згідно з додатком 5 до цього Положення. Комісія НБУ приймає рішення про погодження продажу активу банку не пізніше 20 робочих днів з дати подання ліквідатором відповідного пакета документів та за наявності позитивного висновку уповноваженого структурного підрозділу. Комісія НБУ приймає рішення про погодження продажу активу банку за ліквідаційною вартістю, якщо такі активи пропонувалися до продажу на аукціоні, конкурсі і не були продані в установленому порядку за ринковою вартістю. НБУ має право вимагати від ліквідатора іншу інформацію або документи, що стосуються продажу активу банку.

Пунктом 10.9 глави 10 Положення також визначено, що Правління НБУ має право установлювати інший, ніж передбачений у цій главі, порядок відчуження активів банку.

Ліквідатор забезпечує здійснення рекламних заходів з метою доведення інформації про продаж активів банку до відома покупців після погодження Національним банком порядку продажу активів банку. Окрім друкованих засобів масової інформації (місцевих, регіональних або загальнодержавних), у яких розміщуються публікації про продаж подібних активів, можуть використовуватися інші заходи, що сприяють залученню більшої кількості покупців. Ліквідатор розміщує оголошення про проведення аукціону, конкурсу принаймні в одній загальнодержавній та одній регіональній (місцевій, за місцезнаходженням банку) газеті, у якій розміщуються публікації щодо купівлі-продажу подібних активів, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати проведення аукціону, конкурсу. Ліквідатор у разі наявності в банку активу, щодо обігу якого встановлено обмеження, розміщує оголошення про проведення закритих торгів відповідно до законодавства України в порядку, визначеному Комісією НБУ. Оголошення про продаж активу банку має містити: назву, опис та іншу потрібну інформацію про актив; початкову ціну продажу, умови продажу активу; місце та час проведення аукціону, конкурсу; кінцевий термін прийняття заяви про участь в аукціоні, конкурсі; час та місце особистого ознайомлення з активом; місцезнаходження, номер телефону, час роботи служби з організації аукціону, конкурсу. Ліквідатор забезпечує можливість ознайомлення з активом банку всім особам, які подали заяву про участь в аукціоні, конкурсі. Ліквідатор має право під час проведення аукціону, конкурсу здійснювати продаж активу за ціною, зниженою на 10 відсотків від його початкової (ринкової) вартості. Ліквідатор має право прийняти рішення про повторний продаж активу на аукціоні (за конкурсом), якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни, але не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з НБУ (п.п.10.9, 10.10 глави 10 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2014 ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» звернулось до НБУ з листом-погодженням №06/06-2014 від 06.06.2014 щодо одержання погодження на продаж активів за ціною не нижчою, ніж визначена у Звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав (а.с. 178-179, т. 1).

Листом №55-013/34115 від 01.07.2014 НБУ повідомлено, що продаж активів банку здійснюється у порядку глави 10 Положення та повернуто відповідачеві пакет документів, наданих з листом-погодженням, на доопрацювання (а.с. 180, т. 1).

Згідно зі Звітом про незалежну оцінку від 31.03.2015, складеного ТОВ «Приват-Консалтинг» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №16746/14 від 05.08.2014) (а.с. 71-102, т. 1) ринкова вартість майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 86 одиниць без податку на додану вартість становить 1 961476,00 грн.

Рішенням НБУ «Про відчуження ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» від 25.05.2015 №255 погоджено управителю відчуження майна Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015, на загальну суму 1 639 013,00 грн (без урахування податку на додану вартість), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який визначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015 шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Банку на аукціоні, управителю здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Банку фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Тобто, рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015 надано ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» погодження на продаж 76 активів, в порядку передбаченому главою 10 розділу VI Положення, зі стартовою ціною аукціону не нижчою 1 639 013,00 грн.

Рішенням НБУ «Про відчуження ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» від 05.08.2015 №414 погоджено управителю відчуження майна Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015, на загальну суму 322 463,00 грн (без урахування податку на додану вартість), а саме, майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який визначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 12.06.2015 шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Банку на аукціоні, управителю здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Банку фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Тобто, рішенням НБУ № 414 від 05.08.2015 року надано ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» погодження на продаж 10 активів, в порядку передбаченому главою 10 розділу VI Положення, зі стартовою ціною аукціону не нижчою 322 463,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2015 відповідачем було укладено з Українською універсальною біржею договір-доручення №100 на проведення аукціону з продажу лоту №1 - майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Банку у кількості 76 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 1 639 013,00 грн (а.с. 184, т. 1).

13.06.2015 в газеті «Голос України» (№104 (6108) було опубліковано оголошення про проведення 30.06.2015 аукціону з продажу вказаних активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку». Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об`ява» №22(5079) за 12-18 червня 2015 року (а.с. 185-188, т. 1).

Зі змісту протоколу №1 від 30.06.2015 про хід аукціонних торгів, які не відбулись, вбачається, що торги по лоту 1 не відбулись у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 189-192, т. 1).

У газеті «Голос України» №117(6121) від 03.07.2015 відповідачем розміщено оголошення про повторний продаж 20.07.2015 активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» лоту №1 - майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Банку у кількості 76 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 1 147 309,10 грн. Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об`ява» №25 (5082) за 3-9 липня 2015 року (а.с. 193-196, т. 1).

Відповідно до протоколу №1 від 20.07.2015 про хід аукціонних торгів, які не відбулися, торги по лоту 1 не відбулись у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 197, т. 1).

12.08.2015 відповідачем було укладено з Українською універсальною біржею договір доручення №14/1 на проведення аукціону з продажу лоту №1 - майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 10 одиниць за початковою вартістю 322 463,00 грн (а.с. 198-199, т. 1).

15.08.2015 в газеті «Голос України» (№150(6154) було опубліковано оголошення про проведення 01.09.2015 аукціону з продажу вказаних активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку». Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об`ява» №31 (5088) за 14-20 серпня 2015 року (а.с. 200-203, т. 1).

Зі змісту протоколу №1 від 01.09.2015 про хід аукціонних торгів, які не відбулися вбачається, що торги по лоту 1 не відбулись у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 204, т. 1).

У газеті «Голос України» №164 (668) від 05.09.2015 відповідачем розміщено оголошення про повторний продаж 21.09.2015 активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» лоту №1 - майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Банку у кількості 10 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 225 724,10 грн. Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об`ява» №34 (5091) за 4-10 вересня 2015 року (а.с. 205-208, т. 1).

Відповідно до протоколу №1 від 21.09.2015 про хід аукціонних торгів, які не відбулись, торги по лоту 1 не відбулись у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 209, т.1).

Судом першої інстанції враховано, що можливість повторного продажу активів банку за ціною з урахуванням дисконту передбачено главою 10 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, про необхідність застосування якої було наголошено самим позивачем у листі №55-013/34115 від 01.07.2014 (а.с. 180, т. 1).

При цьому, як було зазначено вище, рішеннями НБУ № 255 від 25.05.2015 та № 414 від 05.08.2015 було визначено, що уразі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Банку фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Оскільки, майно (активи) Банку не були реалізовані на першому та повторному (з уцінкою на 30%) аукціонах, 30.09.2015 між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саулес фабрика Україна» укладено Договори цесії.

Визначення вартості активу, за кожним Договором цесії, по якій було реалізовано активи (майно) Банку, здійснювалось відповідно до рішень НБУ № 255 від 25.05.2015 та № 414 від 05.08.2015, у відповідності до п. 10.10 глави 10 розділу VI Положення за ціною не нижче останнього аукціону.

Таким чином, доводи апелянта про те, що активи при укладанні Договорів цесії, з урахуванням можливої уцінки визначеної у Положенні, реалізовані (відступлені) за значно нижчою вартістю, ніж та, що була погоджена НБУ у зазначених рішеннях, не відповідають дійсності, оскільки такі активи були реалізовані за ціною, з уцінкою не більше ніж на 30 відсотків, по кожному активу, як це визначено Положенням, та як цього вимагав НБУ листом № 55-013/34115 від 01.07.2014.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності протиправної поведінки відповідача як управителя за Договором управління від 20.11.2013, що виключає можливість застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, а отже, і обов`язок відповідача включити відповідні вимоги до свого передавального/розподільчого балансу.

При цьому, колегія суддів враховує твердження відповідача про те, що наразі відбувається погашення третьої черги кредиторів (вигодонабувачів) ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», а тому позивач не міг отримати грошові кошти на суму 1 807 279,64 грн, оскільки не задоволено вимог третьої та четвертої черги, а відтак, посилання апелянта на те, що позивачеві було завдано збитків на вказану суму як упущену вигоду є безпідставними.

Крім того, згідно з Довідкою з перевірки діяльності ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому передано в управління непродані активи Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за період з 01.11.2014 до 01.07.2016 НБУ встановлено, що від продажу активів на рахунок Управителя в НБУ надійшли кошти в розмірі 165 784,64 грн, а також, що були продані не всі активи Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», продаж яких було погоджено.

Таким чином, позивачем не зазначено та належним чином не обґрунтовано ані яким чином збитки завдані саме НБУ, оскільки управитель керуючись п.п. «в» п. 2.2. Договору управління, зобов`язується здійснювати погашення вимог вигодонабувачів у черговості відповідно до Переліку вигодонабувачів, наведеного в додатку № 2 до договору управління, ані розміру таких збитків.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про визнання НБУ кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», місцевий господарський суд правомірно виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, вимога позивача про визнання НБУ кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» за своєю вимогою є не вимогою про застосування певного способу захисту порушеного права, а є вимогою про встановлення факту, яка задоволенню не підлягає. У даному випадку обставини наявності статусу кредитора відносно відповідача встановлюються судом саме у межах спору про зобов`язання включити вимоги до передавального/розподільчого балансу відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що рішенням № 01/0409-18 від 04.09.2018, яким відмовлено в задоволенні заяви НБУ №12-0007/45388 від 21.08.2018, було роз`яснено позивачеві, що боржником НБУ є АБ «Банк регіонального розвитку», відомості про що включені до переліку задоволення вимог кредиторів (п`ята черга), а тому вимоги про визнання НБУ кредитором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» не підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги НБУ до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Е.В. про зобов`язання включити кредиторські вимоги у розмірі 46 598 064,21 грн та визнання кредитором є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично припинив обов`язки відповідача за Договором управління, зокрема, щодо погашення вимог вигодонабувачів, з огляду на те, що такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, не підтверджуються жодними доказами та суперечать вимогам ст. 104 ЦК України.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції помилково зазначено дату укладення Договору управління - 12.11.2013, тоді як вказаний договір було укладено 20.11.2013. Разом з тим, вказана обставина не спростовує правильності висновків суду першої інстанції по суті спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, доводи апелянта про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі з огляду на неправомірність стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.11.2018 у справі №910/23210/17.

При цьому, за приписами п. 7 ст. 127 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування розміру понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, відповідачем надано суду першої інстанції наступні докази:

- договір №10 від 02.10.2018 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (клієнт) та Сичом Олександром Юрійовичем (адвокат), відповідно до умов п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. У п.4.3 вказаного правочину вказано, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору клієнт сплачує адвокату кошти (гонорар) у вигляді погодинної оплати, виходячи з розрахунку - вартість однієї години становить 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на момент надання правової допомоги.

- свідоцтво серії КС №6781/10 від 27.06.2018 на право зайняття адвокатською діяльністю;

- ордер серії КС №463260 від 02.10.2018, виданий на підставі договору №10 від 02.10.2018;

- проміжний акт від 07.12.2018 про обсяг наданої правової допомоги відповідно до договору №10 від 02.10.2018, з якого вбачається, що адвокатом було надано, а клієнтом прийнято послуги на загальну суму 17 870,40 грн, виходячи з вартості однієї години роботи 1 489,20 грн. Згідно з вказаним актом до складу наданих послуг включено: вивчення (детальний аналіз, в тому числі, аналіз відповідної судової практики) - 4 години; підготовка відзиву та формування пакету документів для подачі до суду - 6 годин; підготовка клопотання про забезпечення судових витрат - 2 години;

- акт від 08.02.2019 про обсяг наданої правової допомоги відповідно до договору №10 від 02.10.2018 на суму 9 000,60 грн, з якого вбачається, що у період з 07.12.2018 по 08.02.2019 адвокатом надано, а клієнтом прийнято наступні послуги: інформування клієнта щодо стану розгляду справи №910/17302/18 та про хід виконання доручення 1 година на суму 1489,20 грн; надання консультації та підготовка клієнта до участі у судовому засіданні по справі №910/13702/18, призначеного на 09.01.2019, 1 година на суму 1669,20 грн; представницька дія, пов`язана із розглядом господарської справи №910/13702/18 (участь у судовому засіданні) 30 хвилин на суму 834,60 грн; підготовка заяви про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, справа №910/13702/18 1 година на суму 1669,20 грн; представницька дія, пов`язана із розглядом господарської справи №910/13702/18 (участь у судовому засіданні) 1 година на суму 1669,20 грн; інформування клієнта щодо стану розгляду справи №910/13702/18 та про хід виконання доручення 1 година 1669,20 грн;

- платіжні доручення №8 від 11.02.2019 на суму 9 000,60 грн, №7 від 11.02.2017 на суму 17 870,40 грн.

Посилаючись на вказані вище документи, відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 871,00 грн.

Разом з тим, НБУ було подано заперечення на заяву відповідача про відшкодування судових витрат, з огляду на завищення їх розміру та необхідності їх зменшення.

Оцінивши доводи сторін та подані докази, судом першої інстанції було встановлено, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст.126 ГПК України.

Так, суд визнав безпідставним та необґрунтованим належним чином включення до вищевказаних актів про обсяг наданої правової допомоги вартості послуг з вивчення (детальний аналіз, в тому числі, аналіз відповідної судової практики) - 4 години, підготовки клопотання про забезпечення судових витрат - 2 години, оскільки з урахуванням предмету та підстав позовних вимог у справі, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, фактично для надання означених послуг достатнім є три години у сукупності, а не шість як визначено в акті від 07.12.2018.

Крім того, місцевий господарський суд визнав безпідставним включення до складу витрат на правничу допомогу вартості послуг, вказаних в акті від 08.02.2019, оскільки заявником необґрунтовано яким чином відповідні послуги узгоджуються з судовим захистом та вплинули на захист прав та законних інтересів відповідача. При цьому, визначений в акті час надання таких послуг є неспіврозмірним з фактичною їх природою, та необхідним під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, зважаючи на складність справи та ухвалення судом законного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає обґрунтованим покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 17 575,80 грн.

При цьому, місцевим господарським судом правомірно відхилено заперечення позивача стосовно неможливості віднесення всіх витрат саме до розгляду справи №910/13702/18 як безпідставні, оскільки зміст наданих суду актів вказує на пов`язаність усіх послуг, які в них зазначені, саме з розглядом даного спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що надані відповідачем платіжні доручення на підтвердження оплати послуг адвоката, не містять ані підпису відповідального виконавця, ані відбитку штампу банку, а відтак, не відповідають нормативно визначеним вимогам до розрахункових документів, з огляду на наступне.

Так, у п. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція), на який посилається апелянт, зазначено, що банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувана - "Дата надходження в банк стягувана" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Вказаним положенням Інструкції передбачено як саме має діяти банк під час надходження до нього платіжного доручення, водночас, не вказано, що така ж квитанція має видаватися платнику, зокрема, у тому випадку, якщо платіж здійснено через системи дистанційного обслуговування.

Разом з тим, відповідно до п. 2.10. Інструкції клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Згідно з п. 10.5. Інструкції передбачено, що під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено платежі дистанційно через систему "клієнт - банк" та надано відповідні платіжні доручення (а.с. 39, 41, т. 2), на яких міститься відмітка "проведено банком", а відтак, вказані документи є належними та достатніми доказами здійсненої оплати на правову допомогу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 25.02.2019 у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/13702/18 прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НБУ має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, то в силу приписів ч. 9 ст. 145 ГПК України вжиті, згідно ухвали Північного апеляційної господарського суду від 27.03.2019 у даній справі, заходи до забезпечення позову, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/13702/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №910/13702/18 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/13702/18 залишити без змін.

4. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі №910/13702/18.

5. Матеріали справи №910/13702/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.06.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська