Провадження № 22-ц/801/1067/2019

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року

Справа № 127/26559/18

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач (особа яка подала апеляційну скаргу): ОСОБА_1 ,

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2019 року, постановлене у складі судді Борисюк І. Є. у м. Вінниця, дата складення повного судового рішення 18 березня 2019 року,-

в с т а н о в и в :

22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . про стягнення невиплаченої заробітної плати, виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_2 з листопада 2013 року, 14 березня 2016 року позивач отримав на свою електронну скриньку наказ № 16/З-П від 11.03.2016 «Про звільнення» із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей з 11 березня 2016 року. 18 березня 2016 року позивачем було направлено відповідачу лист з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі, на що відповіді отримано не було. 11 липня 2018 року апеляційним судом Вінницької області було встановлено факт перебування позивача із відповідачем у трудових відносинах з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року та зобов`язано видати ОСОБА_1 трудову книжку. Під час прийому на роботу між позивачем та відповідачем була обумовлена заробітна плата та аванс, які відповідач виплачував позивачу особисто щомісячно, але в меншому розмірі, ніж між ними було обумовлено. Оскільки даний факт позивач підтвердити не може, тому вважає, що має право на отримання виплати заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати. Виходячи із даних довідки Головного управління статистики у Вінницькій області від 21.09.2018 року, позивач розрахував заробітну плата за період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року в розмірі 98 323, 00 гривень. Також позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток, яка становить 9 797, 00 гривень. Оскільки на момент звільнення з позивачем не було проведено розрахунку, відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки за період з 14 березня 2016 року по 01 липня 2018 року в сумі 170 438, 00 гривень.

29 листопада 2018 року збільшивши позовні вимоги позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року в сумі 98 323, 00 гривень, компенсацію за невикористану відпустку за період з листопада 2013 року по березень 2016 року в сумі 9 797, 00 гривень та середню заробітну плату за весь час затримки за період з 14. Березня 2016 по 01 липня 2018 в сумі 170 438, 00 гривень і за 3-й квартал 2018 року в сумі 25 569, 00 гривень.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2019 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6 938, 82 гривень та середній заробіток за час затримки належних звільненому працівнику виплат в сумі 9 833, 64 гривень. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вказане рішення мотивоване тим, що передбачені чинним трудовим законодавством України документи, з яких можливо встановити, яка заробітна плата була встановлена позивачу під час перебування його у трудових відносинах із відповідачем, не були оформлені, тобто такі документи відсутні як у роботодавця, так і у колишнього працівника. В судовому засіданні встановлено, що заробітна плата, яку позивач отримував від відповідача, щомісячно перевищувала середню заробітну плату за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді, і тому встановлено відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем на день його звільнення. Кількість днів невикористаної щорічної відпустки, за яку має бути надана компенсація становить 57 днів і за них з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація в сумі 6 938, 82 гривень, а не 9 797, 00 гривень. Загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 22 березня 2016 до 14 березня 2019 складає: 205, 60 гривень х 745 робочих днів = 153 172, 00 гривень. Однак оскільки позивачу не було виплачено лише 6 938, 82 грн компенсації за невикористану відпустку, тому суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути 9 833, 64 грн за затримку розрахунку при звільненні.

Не погодившись з постановленим рішенням суду ОСОБА_1 12 квітня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2019 року та ухвалити нове, яким стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь:

-невиплачену йому заробітну плату за період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року, в сумі 98 323 грн.;

-середній заробіток за весь час затримки за період з 22 березня 2016 року по 14 березня 2019 року в сумі 153 172 грн;

-компенсацію за невикористану відпустку за період з листопада 2013 року по березень 2016 року у сумі 9 797 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дав невірну оуінку обставинам справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, Вінницької апеляційний суд дійшов до таких висновків.

По справі встановлено наступні обставини:

- 11 березня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей, згідно з Наказом № 16/З-П про звільнення, виданого директором ОСОБА_2 (а. с. 6);

- 18 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про надання письмових пояснень щодо підстав його звільнення та виплату заборгованості по заробітній платі. (а.с. 29-30);

- 21 березня 2016 року відповідачем було отримано вищевказану вимогу позивача, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 31);

- з листопада 2013 року позивачу сплачувалась заробітна плата орієнтовно по 6 000, 00 гривень, яка щоквартально збільшувалась; в 2-му кварталі 2014 року заробітна плата становила не менше ніж по 8 000, 00 - 9 000, 00 гривень щомісячно; в 3-му кварталі 2014 року - 11 000, 00 - 13 000 , 00 гривень щомісячно; в 4-му кварталі 2014 року - 15 000 , 00 гривень щомісячно; в 1-му кварталі 2015 року - 21 000, 00 гривень щомісячно; в 2-му кварталі 2015 року - 23 000, 00 - 24 000, 00 гривень щомісячно; в 3-му кварталі 2015 року - 26 000, 00 - 13 000, 00 гривень щомісячно; в 4-му кварталі 2015 року та 1-му кварталі 2016 року - 28 000, 00 гривень щомісячно, що було встановлено у судовому засіданні у суді першої інстанції та підтверджено позивачем, що зафіксовано в протоколі судового засідання та на диску зі звукозаписом (а.с 155-156);

- Постановою апеляційного суду Вінницької області від 11.07.2018 року у цивільній справі № 127/21595/16-ц було встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11.03.2016 та зобов`язано ФОП ОСОБА_2 видати ОСОБА_1 трудову книжку (а.с. 32-38).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 116 КЗпП України регламентують обов`язковість проведення при звільненні із працівником усіх виплат, що йому належать, а не лише сум, які відносяться до заробітної плат.

Компенсація за невикористану відпустку також відноситься до сум, які мають бути виплачені при працівнику при звільненні(Постанови Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 61-992св17, від 04.05.2018 у справі № 808/858/16). Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем на день його звільнення. Оскільки передбачені чинним трудовим законодавством України документи, з яких можливо встановити, яка заробітна плата була встановлена позивачу під час перебування його у трудових відносинах із відповідачем, не оформлювались, тобто такі документи відсутні як у роботодавця, так і у колишнього працівника. Ураховуючи що з листопада 2013 року йому сплачувалась заробітна плата орієнтовно по 6 000, 00 гривень, яка щоквартально збільшувалась; в 2-му кварталі 2014 року заробітна плата становила не менше ніж по 8 000, 00 - 9 000, 00 гривень щомісячно; в 3-му кварталі 2014 року - 11 000, 00 – 13 000 , 00 гривень щомісячно; в 4-му кварталі 2014 року - 15 000 , 00 гривень щомісячно; в 1-му кварталі 2015 року - 21 000, 00 гривень щомісячно; в 2-му кварталі 2015 року - 23 000, 00 – 24 000, 00 гривень щомісячно; в 3-му кварталі 2015 року - 26 000 , 00 – 13 000, 00 гривень щомісячно; в 4-му кварталі 2015 року та 1-му кварталі 2016 року - 28 000, 00 гривень щомісячно, то заробітна плата, яку позивач отримував від відповідача, щомісячно перевищувала середню заробітну плату за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді, розмір якої зазначено у довідці Головного управління статистики у Вінницькій області № 08-53/757/9628 від 21.09.2018(а. с. 15).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем використано право на щорічну відпустку та докази того, що позивач мав право на додаткову за час його перебування у трудових відносинах із відповідачем.

Так, відповідно до ст. 24 Закону Украі?ни «Про відпустки» та ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника и?ому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічноі? відпустки, а також додатковоі? відпустки працівникам, які мають дітеи? або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Статтею 6 Закону «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні. Доказів того, що тривалість відпустки було встановлено в більшому розмірі, суду не надано.

Суд першої інстанції вірно встановив кількість днів невикористаної щорічної відпустки за період трудових відносин, за яку має бути надана компенсація - 57 днів.

Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції вірно здійснив розрахунок коштів в розмірі 6 938,82 грн, які повинен був сплатити відповідач за період невикористаної відпустки, взявши до уваги довідку Головного управління статистики у Вінницькій області № 08-53/757/9628 від 21.09.2018, оскільки, як уже зазначено вище, відсутні документи про встановлену заробітну плату ОСОБА_1

Як встановлено судом першої інстанції позивач в день звільнення не працював, відповідно виплата належних позивачу сум при звільненні мала бути проведена не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги, тобто 22.03.2016.

Вірно встановлений період затримки у виплаті належної позивачу компенсації за невикористані дні відпустки: з 22.03.2016 по 14.03.2019 (день ухвалення рішення суду): 745 робочих днів і здійснено розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки з 22.03.2016 до 14.03.2019 складає, який складає 153 172, 00 гривень з урахуванням положень Постанови КМ України № 100.

Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене та право суду на застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд прийшов до вірного висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 9 833, 64 гривень, що становить 6, 42 % від заявлених позивачем вимог про стягнення належних йому при звільненні грошових коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують вірний висновок суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуюча підпис Т. М. Шемета

Судді : підпис О. С. Панасюк

підпис Т. Б. Сало

Згідно з оригіналом

головуючий суддя Т. М. Шемета

Повний текст постанови складено 13 червня 2019 року.