Провадження №2/265/5/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Костромітіної О. О.,

за участю секретаря судового засідання Хайтулової Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», про захист прав споживача фінансових послуг та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю сторін:

представника позивача – адвоката Веденєєвої Н.С.

представників відповідача - Д`яконової К.І., Курилової О.А.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» (далі за текстом ПАТ «ПУМБ») з позовом про захист прав споживача фінансових послуг. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 04 липня 2008 року він отримав валютний кредит в ПАТ «ПУМБ» в сумі 200 000 доларів США, уклавши кредитний договір № 6613724 строком до 04 липня 2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 14,99 % на рік, за графіком, що є додатком №1 до вказаного кредитного договору. 21 жовтня 2014 року між ним та банком укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору про отримання ним траншу кредиту в розмірі 49013, 29 грн., що еквівалентно 3784,64 доларам США на день укладення додаткової угоди, з цільовим призначенням - на погашення частини заборгованості позичальника за раніше наданим першим траншем кредиту. Кошти були надані в день списання грошових коштів в валюті кредиту з позичкового рахунку відповідно до п.1 додаткової угоди. Відсоткова ставка – 0,01 % річних, прострочені відсотки за другим траншем, відповідно до п.2 додаткової угоди обліковуються за ставкою 36% річних. За весь час користування кредитом позивачем на користь банку сплачено майже 223 000,00 доларів США, але банк окрім повернутої суми наголошує на поверненні ще 255 500,00 доларів США. При цьому виплачена ним банку сума 223 000,00 доларів США становить тільки витрати по кредиту та процентах, без урахування штрафів, пені, банківської комісії, одноразової комісії під час отримання кредиту (п.2.1.5 кредитного договору), витрат пов`язаних з отриманням кредиту, страхових платежів. Згідно довідки Банку станом на 16 лютого 2016 року, із загальної сплаченої ним суми 217 354, 44 доларів США, банк отримав свій дохід в якості відсотків 168 838,16 доларів США, і тільки 48 516,44 доларів США направив на погашення кредиту. При таких обставинах, вважає, що розмір процентної ставки 14,99% зазначений в кредитному договорі не відповідає дійсності. За його переконанням вимоги банку по поверненню 235% отриманою суми є несправедливими, про такі витрати він не був попереджений банком під час отримання кредиту та на таких умовах і за такою ціною ніколи не погодився би отримати кредит. Під час укладення договору банком не було йому надано, як споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту та всіх його супутніх послуг, як банківських так і третіх осіб, а саме: послуг нотаріуса, страхових послуг, послуг за реєстрацію застави, оцінювача тощо. Вважає несправедливими умови договору і пункт 2.1.5, кредитного договору, який передбачає сплату банку одноразової комісії у розмірі 9602,60 грн., оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії які банк здійснює на власну користь. Сукупна вартість кредиту є ціною кредитного договору і ця ціна не встановлена спірним договором, з цих підстав за його переконанням, кредитний договір не відповідає вимогам ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою визнання його недійсним в цій частині.

При таких обставинах позивач вважає, що умови кредитного договору від 04 липня 2008 року, разом з додатковою угодою № 1 є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та є наслідком дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

Окрім того, банк не повідомив його як позичальника , про те що валютні ризики під час виконання зобов`язання за кредитним договором несе виключно споживач.

Також вказав, що надання йому банком кредиту у доларах США готівкою, а також отримання від нього платежів з погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом готівкою у доларах США, без наявності у банка індивідуальної ліцензії на дату укладення кредитного договору, свідчить про порушення відповідачем вимог чинного законодавства, зокрема Постанови національного Банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Декрету КМУ від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тощо.

Посилаючись на норми діючого законодавства просить суд визнати недійсним кредитний договір № 66137224 від 04 липня 2008 року разом із додатковою угодою від 21 жовтня 2014 року, укладені між ПАТ «ПУМБ» та ним - ОСОБА_1 та застосувати заходи недійсності правочину.

16 квітня 2016 року ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не здійснює у встановлені кредитним договором строки платежі по нарахованим відсоткам, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за процентами у сумі 11 754,85 доларів США за період з 04 жовтня 2015 року по 26 квітня 2016 року включно. Посилаючись на умови кредитного договору та норми діючого законодавства просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану суму та судові витрати за сплату судового збору в сумі 4 461, 29 гривень. (т.1 а.с. 175-177).

Ухвалою суду від 08 червня 2016 року зустрічну позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» звернувся до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ»» про захист прав споживача фінансових послуг. (т.1. а.с. 241).

Ухвалами суду від 15 березня 2016 року та від 23 листопада 2016 року за клопотанням позивача у відповідача витребувані відомості про рух грошових коштів по рахунках відкритих на підставі спірного кредитного договору; детальний розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором; оригінали кредитного договору з додатковими угодами та додатками до нього; оригінали заявок про отримання кредиту та інших платіжних документів за спірним договором. (т.1 а.с. 28-30 т.2 а.с. 52-53).

Ухвалою суду від 07 листопада 2016 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «ПУМБ» про забезпечення позову, в зв`язку не підтвердженням відомостей про наявність нерухомого майна у власності позивача ОСОБА_1 (т.2 а.с. 43).

Ухвалою суду від 26 грудня 2016 року за клопотання ОСОБА_1 по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено Донецькому НДЕКЦ МВС України в місті Маріуполі, провадження по справі на час проведення експертизи зупинено. (т.2 а.с. 67-68).

24 січня 2017 року ухвалою суду, в зв`язку з надходженням до суду висновку експерта за призначеною судово почеркознавчою експертизою, провадження по справі поновлено. (т.2 а.с. 98).

Ухвалою суду від 28 лютого 2018 року, у зв`язку з відсутністю обставин які б зумовлювали сумнівність висновків судової почеркознавчої експертизи від 19 січня 2017 року, відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ «ПУМБ» про призначення повторної судово почеркознавчої експертизи. (т.2 а.с. 11-112).

Ухвалою суду від 28 лютого 2017 року по справі призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Київської незалежної судово-експертної установи, на час проведення експертизи провадження по справі зупинено. (т.2 а.с. 113-114)

19 вересня 2018 року у зв`язку з надходженням до суду висновку експерта за призначеною судово бухгалтерсько-економічною експертизою, провадження по справі поновлено. (т.2 ас.165).

У зв`язку із зміною найменування відповідача, ухвалою суду відповідача Публічне Акціонерне Товариство «ПУМБ» замінено на Акціонерне товариство «ПУМБ» далі за тексом АТ «ПУМБ».

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день та час розгляду справи до судового засідання не з`явився, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в подальшому на підставі ордеру про надання правової допомоги, уповноважив представляти свої інтереси в суді гр. ОСОБА_2 , надавши їй усі передбачені законом процесуальні права (т.1 а.с. 22 т.2 а.с.219-220).

Представник позивача Веденєєва Н.С. в судовому засіданні підтримала заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві просила позов задовольнити. Додатково пояснила, що позивач вважає, що через грубе порушення банком вимог закону, зокрема через неповідомлення його про сукупну вартість кредиту, неповідомлення щодо ризику валютного курсу, який за час дії договору підвищився шість разів, він не винен сплачувати банку відсотки та суму кредиту повторно, оскільки взявши у банка кредит в сумі 200 000,00 доларів США фактично повернув суму в розмірі 217 354,00 доларів США. Не заперечувала, що позивач ОСОБА_1 припинив здійснювати платежі за кредитним договором за три місяці до звернення до суду з позовною заявою, оскільки вважає умови кредитного договору несправедливими. До цього часу він щомісячно виплачував кошти банку на поточний рахунок, з якого банк знімав грошові кошти та здійснював погашення платежів по кредитному договору на власний розсуд, не повідомляючи позивача про зміну курсу валют. При цьому графік повернення кредиту та процентів за час дії договору змінювався. Зустрічні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на недійсність кредитного договору. (т.1 а.с.248)

Представник ПАТ «ПУМБ» Д`яконова К.І., діюча на підставі нотаріально посвідченої довіреності надала суду письмові заперечення по первісному позову, в яких зазначила, що дійсно 04 липня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 66137224, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти в сумі 200 000,00 доларів США. Згідно з пунктом 1.3 вказаного кредитного договору, сторони узгодили проценти за користування кредитом в розмірі 14,99% річних, строк повернення коштів визначено до 04 липня 2023 року. На виконання вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 був повідомлений про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, шляхом надання останньому відповідної інформації із детальним зазначенням умов та сукупної вартості кредиту на окремому аркуші. Крім того, позивач мав права протягом 14 днів з дня укладення договору відкликати свою згоду на укладення кредитного договору без пояснення причин. Але ОСОБА_1 отримавши грошові кошти за кредитним договором, приступив до його виконання та не скористався своїм правом передбаченим ч.6 ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів». Окрім того, зазначила, що в кредитному договорі міститься вся необхідна для споживача інформація, а саме: інформація про особу яка надає кредит, цільове використання грошових коштів, форми забезпечення кредиту, сума кредиту, відсоткова ставка, строк повернення грошових коштів, графік повернення кредиту, частота платежів та їх обсяги, умови для дострокового повернення кредиту та інше. Під час укладення договору ОСОБА_1 ознайомився з усіма умовами надання кредиту, про що свідчить його особистий підпис на кожній сторінці кредитного договору, тому його твердження про відсутність інформації по кредиту не відповідають дійсності. Будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, жодного об`єктивного доказу, який свідчив би про порушення вимог ст. 203 ЦК України при укладенні оспорюваного договору, позивачем не надано.

Також зазначила, що аналіз діючого законодавства, зокрема Законів України «Про Національний банк України», «Про банки та банківську діяльність», Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Національного банку України за № 49 від 08 лютого 2000 року, тощо, свідчать, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за такими кредитами не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти та території України, як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. 02 жовтня 2006 року ЗАТ «ПУМБ» було отримано банківську ліцензію № 8 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11, ч.2 ст. 47 Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до дозволу № 8-1, виданому НБУ ЗАТ «ПУМБ», банку надано право на здійснення операцій, передбачених вказаним законом, зокрема на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Таким чином, операція по видачі кредиту, зокрема готівкою та його повернення не є операцією, що передбачає реалізацію функції грошових коштів як засобу платежу, а тому такі операції не потребують індивідуальної ліцензії НБУ. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (т.1 а.с.243-247).

Додатково пояснила, що тягар валютних ризиків завжди покладається на споживача, оскільки кожна людина обізнана, що долар не є незмінною валютою. У кредитному договорі є графік погашення кредиту, де визначено розмір щомісячних платежів, це додаток № 1 до кредитного договору. За умовами договору позивач поповнює рахунок щомісяця визначеною в графіку сумою, а банк гасить суму боргу частинами в рахунок суми кредиту, процентів та інших витрат за договором. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними, зустрічні позовні вимоги про стягнення з позивача ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом просила задовольнити в повному обсязі. (т.1 а.с.249)

Представник ПАТ «ПУМБ» адвокат Курилова О.А., діюча на підставі нотаріально посвідченої довіреності надала суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , де зазначила, що вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини за спірним кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 не розповсюджуються, оскільки вказаний кредитний договір не є споживчим. Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит видається споживачеві для придбання товарів, (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю, або виконанням обов`язків найманого працівника. Цільове ж призначення кредиту, отриманого ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1.2 кредитного договору не передбачає придбання продукції, тощо, а тому за своєю суттю договір не є споживчим. Крім того, ОСОБА_1 на момент укладення договору був фізичною особою підприємцем, у нього були наймані робітники. (т.2 ас. 176-177).

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

04 липня 2008 року між громадянином України ОСОБА_1 та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», укладено кредитний договір № 66137224, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 200 000 дол. США строком до 04 липня 2023 року зі сплатою 14,99 % річних, з цільовим призначенням кредиту для використання на розсуд ОСОБА_3 , відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит в повному обсязі частинами в розмірі та строки передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1, який є невід`ємною частиною договору ( п.п.3.2.1 договору). (т.1 а.с.185-189).

Додатком №1 до кредитного договору від в 04 липня 2008 року встановлений графік погашення кредиту, відповідно до якого повернення кредиту відбувається щомісячними платежами в розмірі 2797,80 доларів США. (т.1 а.с. 190-192).

В той же день, з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» укладено договір іпотеки № 6613742, за яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодацю на підставі договору дарування. (т.2. а.с. 221-228).

29 травня 2014 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 287264 до кредитного договору від 04 липня 2008 року, за умовами якої внесено зміни до кредитного договору, а саме змінено (зменшено) суму мінімального необхідного платежу, розмір якого та порядок повернення кредиту визначено графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Сторонами узгоджено, що з дати набуття чинності цієї додаткової угоди, Додаток №1 до кредитного договору – «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» змінено. (т.1 а.с. 199-200).

21 жовтня 2014 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 66137224 від 04 липня 2008 року про отримання ним другого траншу кредиту в розмірі 49013, 29 грн., що еквівалентно 3784,64 доларам США за курсом 12,950582. на день укладення додаткової угоди, з цільовим призначенням - на погашення частини заборгованості позичальника за раніше наданим першим траншем кредиту.

За користування другим траншем кредиту сторонами узгоджено процентну ставку в розмірі 0,01 % річних. Проценти за користування другим траншем кредиту розраховуються виходячи з 360 днів у році та нараховуються щоденно.

Розділом 3 вказаної додаткової угоди внесені зміни до кредитного договору від 04 липня 2008 року, щодо строків повернення кредиту та процентної ставки. А саме, сторонами узгоджено, що залишок заборгованості за першим траншем кредиту наданим до 04 липня 2023 року повертається Позичальником частинами, в розмірах, порядку і строки, визначені Кредитним договором, згідно з графіком повернення першого траншу кредиту та сплати процентів за користування ним. Другий транш кредиту наданий строком до 21 жовтня 2015 року, протягом якого повернення кредиту визначено частинами в розмірах, порядку та в строки визначені Кредитним договором, згідно Графіком повернення другого траншу кредиту.

Даною додатковою угодою, кредитний договір від 04 липня 2008 року, доповнено підпунктом 1.3.1, відповідно до якого за користування першим траншем кредиту визначена інша процентна ставка, а саме, на період з 04 листопада 2014 року по 03 листопада 2015 року включно, встановлена процента ставка в розмірі 5,07% річних. З урахуванням змін узгоджено Графік повернення першого та другого траншу кредиту та сплати процентів за користування ним. Додатковою угодою визначена відповідальність за порушення зобов`язань з повернення кредиту та процентів за користування ним. (т.1 а.с. 204-209).

Стверджуючи про недійсність кредитного договору та додаткових угод до нього з підстав відсутності у ньому детального зазначення сукупної вартості кредиту та ненадання банком повної та достовірної інформації про умови кредитування, представник позивача серед іншого посилалася на висновки судової почеркознавчої експертизи та судово-економічної експертизи проведених під час розгляду справи в суді.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру за № 1/6-1 від 19 січня 2017 року, підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Позичальник» в рядках «Підпис» та «особистий підпис» та рукописний запис «Чернобай С. Г. 04.07.2008», які розташовані з правої сторони 4 сторінки додатку № 2 до кредитного договору № 6613724 від DD39633.MM.YYYY «довідка про сукупну вартість кредиту, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. (Т.2 а.с.77-98).

Згідно довідки про сукупну вартість кредиту, що є додатком до кредитного договору № 6613724 від 04 липня 2008 року, розмір реальної процентної ставки за наданим кредитом становить 21,48%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 378047,13 доларів США, розмір послуг Банку пов`язаних з наданням кредиту становлять 1979,92 доларів США. (Т.1 а.с. 195-198).

За результатами дослідження судово-економічної експертизи за № 2612 від 31 серпня 2018 року, проведеної судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи встановлено наступне:

1.Згідно наявних матеріалів справи, не видається за можливе визначити якою с реальна відсоткова ставка (у процентах річних) та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 13-14), в зв`язку з суперечливими та неузгодженими даними (в т.ч. стосовно розмірів платежів в погашення заборгованості за кредитним договором) наведеним у Додатку №2 «Інформація про умови ти сукупну вартість кредиту» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 195-198), Додатку № 1 «Графік повернення та стати процентів за користування кредитом» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 15-16) та іншими взаємопов`язаними документами.

2. В матеріалах справи наявний Додаток №2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту) від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 195-198) до Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008р., згідно якого реальна процентна ставка складає 21,48%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 378047,13 доларів США. В результаті дослідження Додатку № 2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 195-198) встановлено суперечливі та неузгоджені дані (в т.ч. стосовно розмірів платежів в погашення заборгованості за кредитним договором) з умовами Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008р. (в т.ч. з даними Додатку № 1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» від 04.07.2008р. ( Т.1 а.с. 15-16) та іншими взаємопов`язаними документами.

Враховуючи зазначене, в зв`язку з наявністю суперечливих даних щодо до погашення заборгованості у Додатку №2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 195-198) з іншими взаємопов`язаними документами в межах наданих матеріалів не видається за можливе визначити якою є реальна відсоткова ставка (у процентах річних), абсолютне значення подорожчання кредиту та встановити їх відповідність умовам Кредитного договору № 6613724 1 (Т.1 а.с. 13-14) на момент його укладення.

3. Згідно наявних матеріалів справи, не видається за можливе визначити документально обґрунтований щомісячний платіж (а саме: розмір відсотків за користування кредитом, банківську комісію, штрафи, пені, інші передбачені договором платежі), виходячи з умов, викладених на момент укладення Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008р. (T.l а.с.13-14), в зв`язку з суперечливими та неузгодженими даними (в т.ч. стосовно розмірів платежів в погашення заборгованості за кредитним договором), наведеними у Додатку №2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 195-198), Додатку №1 «Графік повернення та сплати процентів за користування кредитом» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 15-16) та іншими взаємопов`язаними документами.

4. В результаті арифметичного перерахунку сум нарахованих відсотків, наведених у Додатку №1 від 04.07.2008р. (Т.1 а.с.15-16), нараховуючи проценти за методом «30/360», згідно з п.3.1.2. кредитного договору, встановлено, що при розрахунку щомісячних платежів по відсоткам в Додатку №1 від 04.07.2008р. (Т.1 а.с. 15-16) застосовано процентну ставку у розмірі 14.99%. Враховуючи зазначене, розмір щомісячних платежів по процентам, визначений Додатком №1 «Графік повернення та сплати процентів за користування кредитом» від 04.07.2008р. (Т.1 а.с.15-16). відповідає відсоткової ставці в розмірі 14, 99%, визначеній п.1.3. Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008 р. (Т.2 а.с. 155-160).

Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання спірного договору від 04 липня 2008 року недійсним у цілому, у зв`язку із недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Зі змісту договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2008 року № 6613724 вбачається, що сторони погодили суму кредиту - 200 000,00 дол. США, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (п.1.4), розміру процентної ставки (п.1.3.), порядку її нарахування, періоду внесення платежів (п.3.1.2, п.3.1.3), відповідальність за порушення умов договору переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (ст.5).

Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредиту, що є додатком №1 до кредитного договору від 04 липня 2008 року визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів.

Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору обізнаний щодо оплатності кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

29 травня 2014 року укладаючи додаткову угоду до кредитного договору від 04 липня 2008 року сторони домовилися внести зміни до вказаного кредитного договору, щодо зменшення суми мінімального необхідного платежу, розмір якого та порядок повернення кредиту визначили графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

Додаток № 2 до додаткової угоди від 29 травня 2014 року, до кредитного договору від 04 липня 2008 року, містить інформацію про умови та сукупну вартість кредиту, справжність підпису на вказаному додатку позивач не оспорював. (т.1 а.с.201-202).

Підписавши додаткову угоду від 21 жовтня 2014 року до кредитного договору сторони визначили розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту так і процентів, як за першим так і другим траншем кредиту.

П.8 Додаткової угоди, укладеної між сторонами 21 жовтня 2014 року, сторони узгодили викласти в новій редакції Додаток №2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту», а саме в редакції Додатку № 1 до цієї Додаткової угоди, який підписаний сторонами. (Т.1 а.с.210-211).

Таким чином, позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо суми кредиту, строку, на який кредит одержано, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, щомісячних платежів та строку кредитування, про що свідчить його підпис на кожному аркуші договору та додатках до нього.

Та обставина, що позивач не підписував Додаток №2 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту) від 04.07.2008р. не свідчить про недійсність умов кредитного договору та не підтверджує відсутності обізнаності позивача з усіма його істотними умовами.

Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Із розрахунку заборгованості за кредитом договором від 04 липня 2008 року та всіма змінами та доповненнями до нього випливає, що після укладення кредитного договору позивач виконував договір саме на умовах, визначених договором, сплачуючи платіж у строки та у сумі, встановлені договором.

Висновки судово-економічної експертизи від 31.08.2018 року, за переконанням суду, не підтверджують обставин, які можна було кваліфікувати як несправедливі умови і які могли мати наслідком недійсність кредитного договору загалом.

Так, за висновком судово-економічної експертизи не видається за можливе визначити якою є реальна відсоткова ставка (у процентах річних), абсолютне значення подорожчання кредиту та встановити їх відповідність умовам Кредитного договору від 04 липня 2008 року на момент його укладення. Не вдалося за можливе експерту і визначити документально обґрунтований щомісячний платіж (а саме: розмір відсотків за користування кредитом, банківську комісію, штрафи, пені, інші передбачені договором платежі), виходячи з умов, викладених на момент укладення Кредитного договору № 6613724 від 04 липня 2008 року.

Пунктом 4 висновку судово-економічної експертизи встановлено, що розмір щомісячних платежів по процентам, визначений Додатком №1 «Графік повернення та сплати процентів за користування кредитом» від 04.07.2008 року, відповідає відсоткової ставці в розмірі 14,99%, визначеній п.1.3. Кредитного договору № 6613724 від 04.07.2008 року. Саме таку суму визначену в Додатку №1 до кредитного договору і сплачував ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту, що випливає із розрахунку заборгованості наданого відповідачем. (т.1 а.с.179-184).

Отже, як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, він отримав кошти за кредитним договором в іноземній валюті, протягом більше шести років з моменту укладення спірного договору, а також після підписання додаткових угод до нього здійснював платежі на виконання умов кредитного договору з урахуванням внесених змін.

Суд зазначає, що у випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивач має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Проте, розглядом справи такі обставини позивачем не доведені та судом не встановлені.

Не є підставою недійсності кредитного договору доводи позивача щодо порушення банком порядку зарахування коштів на погашення кредиту, оскільки такі посилання позивача стосуються правильності розрахунку кредитної заборгованості, а не дійсності правочину, на підставі якого виникли правовідносини між сторонами.

Крім того, відповідно до пункту 3.6. кредитного договору від 04 липня 2008 року сторонами визначено право банку на договірне списання коштів з рахунків Позичальника та узгоджено порядок списання.

Таким чином у результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови.

Також суд відхиляє доводи представника позивача, про те, що саме по собі неповідомлення банком про зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання спірного договору про надання кредиту недійсним, з огляду на те, що позивач добровільно погодившись на отримання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик і сам повинен був передбачати у момент укладення договору можливість зміни курсу української гривні до іноземної валюти.

Пункті 1.1.1. кредитного договору від 04 липня 2018 року містить застереження про те, що Позичальник несе валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим Договором.

Фактично отримавши від ЗАТ «ПУМБ, правонаступником якого є АТ «ПУМБ» кошти в іноземній валюті, позивач не висловлював заперечень з цього приводу, кошти використав на власний розсуд.

За таких обставин вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору в цілому з підстав порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню, оскільки позивач володів інформацією з приводу умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, вартості послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору.

Разом з тим, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (ст.217 ЦК).

Суд погоджується з обґрунтованістю позову в частині недійсності окремих частин кредитного договору з огляду на таке.

Згідно 2.1.5 Договору, кредит надається за умови, зокрема оплати банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту, яка становить: 9602,60 гривень та складає 0,99 процентів від суми кредиту, зазначеної у 1.1 цього Договору.

Згідно інформації (довідки) про умови та сукупну вартість кредиту, що є додатком №2 до кредитного договору № 66137224 послуги банку, що пов`язані з наданням кредиту складають в гривні 9602,60, ця сума у валюті кредиту становить 1979,92 доларів США за курсом 4,85 грн. за один долар США станом на день укладання Договору. (т.1 а.с. 195).

За положеннями ч.5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо)

Таким чином, оплата банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту, яка становить: 9602,60 гривень, а у валюті кредиту - 1979,92 доларів США є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, є незаконним у силу ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів».

Отже, право, за захистом якого позивач звернувся до суду, в цій частині є порушеним. Разом з тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом даних норм позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушено і встановлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. При цьому, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її прав або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, заявленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься заява ПАТ «ПУМБ» про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору.(т.2. а.с.215).

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Порушуючи питання про поновлення строків позовної давності представник позивача посилається на те, що позивач ОСОБА_1 не був повідомлений (не знав), що його право порушено під час укладення кредитного договору та відповідно не знав, що має право на судовий захист. За переконанням представника позивача, датою з якої позивач дізнався про порушення свого права, є 21 жовтня 2014 року, тобто дата прийняття рішення суду про визнання кредитного договору недійним по аналогічній справі, яка в подальшому була підтримана Верховним Судом України, зокрема по справі 6-330 цс16 від 08 червня 2016 року.

Проте суд не може погодитися з такими доводами представника позивача, оскільки вважає, що для фізичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13 та численних постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, надавши оцінку обставинам, на які посилається позивач, як на підставу пропуску строку позовної давності, а саме: наявність сформованої правової позиції суду у тому числі і касаційної інстанції, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки такі обставини не впливають на можливість своєчасного подання позову до суду.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 (позичальник) був обізнаний про умови кредитного договору, в тому числі і щодо пункту 2.1.5 з моменту його укладення – 04 липня 2008 року, і саме з цього часу починається перебіг позовної давності. З позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним позивач звернувся лише у лютому 2016 року, пропустивши таким чином визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання несправедливою умови пункту 2.1.5 кредитного договору від 04 липня 2008 року, проте враховуючи, що позивач пропустив строк позовної давності, у позові в цій частині необхідно відмовити за спливом позовної давності.

Вирішуючи питання про правомірність надання банком ОСОБА_1 кредиту у доларах США, а також отримання від нього платежів з погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, без наявності у банка індивідуальної ліцензії на дату укладення кредитного договору, суд виходить з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який діяв на час укладення кредитного договору, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

За змістом статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Судом встановлено, що 02 жовтня 2006 року ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», було отримано банківську ліцензії № 8 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11, ч.2 ст. 47 Законом України «Про банки та банківську діяльність», тобто операції з валютними цінностями. Відповідно до дозволу № 8-1, виданому Національним Банком України ЗАТ «ПУМБ», банку надано право на здійснення операцій, передбачених вказаним законом, зокрема на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. (т.1 а.с.2018-219).

Отже , на підставі наявних у справі доказів судом встановлено, що наявність у ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями надає йому право як видавати кредити в іноземній валюті, так і стягувати грошові кошти у цій валюті.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), проаналізовано правові норми передбачені ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 193, 524, 533 ЦК України, Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», та зроблено висновок, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Щодо позиції банку.

Представник банку, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору № 66137224 від 04 липня 2008 року та додаткових угод до нього недійсними, стверджувала, що вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини за спірним кредитним договором не розповсюджуються, с посиланням на те, що на момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 був фізичною особою підприємцем.

Вирішуючи питання чи був укладений з ОСОБА_4 кредитний договір як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить з наступного.

У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула цього Закону).

Відповідно до пунктів 22, 23 частини першої статті 1 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, а споживчим кредитом - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у вказаній редакції).

Зміст кредитного договору № 66137224 від 04 липня 2008 року, як і додаткових угод до нього свідчить, що вони укладені між банком та громадянином ОСОБА_1 як фізичною особо. П.2.1.1 кредитного договору визначено, що кредит надається позичальнику для використання на його розсуд, відповідно до чинного законодавства України.

Отже , аналіз наведених положень Кредитного договору та норм законодавства, чинних на момент його укладення, дає підстави для висновку, що кредитний договір № 66137224 від 04 липня 2008 року був укладений з ОСОБА_1 як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з його підприємницькою діяльністю.

Крім того, сторони Кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Згідно зі змістом кредитного договору серед документів позичальника, наданих останнім для його укладання, відсутні й, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем матеріали справи не містять.

Отже , суд дійшов висновку, що кредитний договір № 66137224 від 04 липня 2008 року був укладений з ОСОБА_1 як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на наведене, доводи представника банку про те, що спірний кредитний договір не є споживчим, суд відхиляє як необґрунтовані.

Щодо вимог банку по зустрічному позову про стягнення з позивача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, виходячи з наступного.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не здійснює у встановлені кредитним договором строки платежі по нарахованим відсоткам, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за процентами у сумі 11 754, 85 доларів США за період з 04 жовтня 2015 року по 26 квітня 2016 року.

Ці обставини підтверджуються розрахунком заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 04 липня 2008 року, зі всіма змінами і доповненнями до нього станом на 26 квітня 2016 року, що ОСОБА_1 та його представник не заперечували. (Т.1. а.с.179-184)

Як випливає зі змісту розрахунку заборгованості, 11 січня 2016 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту, яка за твердженням банку була ним отримана 18 січня 2016 року. (т.1. а.с. 182). Вказані обставини не заперечував ОСОБА_1 та його представник, а також підтверджуються вимогою банку про усунення порушення основного зобов`язання, де зазначено, що боржнику ОСОБА_1 банком направлено письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом. (т.1 а.с. 213). Направлення ОСОБА_1 письмового повідомлення про дострокове повернення кредиту 11 січня 2016 року підтверджено і списком згрупованих поштових відправлень. (т.1 а.с.215)

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже , судом встановлено, та не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1 , що він зобов`язання за кредитним договором, починаючи з 04 жовтня 2015 року, належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку .

Проте , право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, зокрема, у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, після направлення банком до ОСОБА_1 11 січня 2016 року письмового повідомлення про дострокове погашення всієї заборгованості, що зазначено Банком в розрахунку заборгованості, який додано до позовної заяви (а.с. 179-182), кредитний договір від 04 липня 2008 року припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, а відтак, після 11 січня 2016 року банк не міг нараховувати такі проценти.

Такі висновку суду повністю узгоджуються і з правовою позицією Великої Палати Верховного суду, викладеній в Постанові від 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13-ц, провадження №14-154 цс 18).

Із розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 04 липня 2008 року, зі всіма змінами і доповненнями до нього станом на 11 січня 2016 року становить - 4625,57 доларів США, які позивач повинен сплатити банку, виходячи з розрахунку 11754,85 (загальна заборгованість за відсотками на 04.04.2016) – 7129 (сума відсотків за період з 04.01.2016 по 4.04.2016).

Отже, вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року зі всіма змінами і доповненнями до нього підлягають частковому задоволенню, та підлягає стягненню з останнього заборгованість відсотків за кредитним договором в сумі 4625,57 доларів США.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що ПАТ «ПУМБ» при подачі зустрічного позову сплачено судовий збір в розмірі 4461,29 гривень. Позовні вимоги банку судом задоволені частково на суму 4625,57 доларів США, відповідно судовий сбір в сумі 1739 гривень підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банка, виходячи із розрахунку (39% х 4461 :100%).

Витрати понесені позивачем ОСОБА_1 на залучення експертів покладаються на позивача в зв`язку із відмовою в позові. ( ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 76, 81, 141, 265- 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Перший Український міжнародний Банк», про захист прав споживача фінансових послуг відмовити.

Зустрічний позов Публічного Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Перший Український міжнародний Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» заборгованість за відсотками за кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року в сумі 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п`ять доларів США та 85 центів США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» судовій збір в сумі 1739 (одна тисяча сімсот тридцять дев`ять) гривень.

В решті позову Публічного Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 66137224 від 04 липня 2008 року , відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького Апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач : ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Веденєєва Наталія Сергіївна, адреса м. Маріуполь, АДРЕСА_2 В-Визволителів буд. 88 кв. 12.

Відповідач: Акціонерне Товариство «Перший Український міжнародний Банк», адреса: м. Київ вул. Андріївська, буд. 4, поштова адреса: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 39а. ЄДРПОУ 14282829.

Представник відповідача Акціонерного Товариства «Перший Український міжнародний Банк» - Курилова Ольга Анатоліївна, адреса: м. Маріуполь, 87500, вул. Енгельса, 39а.

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2019 року.

Суддя О.О. Костромітіна