Справа № 143/886/18

Провадження № 2/201/1148/2019

У Х В А Л А

27 травня 2019р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі справу за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство інфраструктури України в особі 26-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі,

В С Т А Н О В И В:

19.09.2018р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю з Погребищенського районного суду Вінницької області надійшов позов Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство інфраструктури України в особі 26-го об`єднаного загону Державної спецслужби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Як видно з матеріалів справи, ухвалою судді Погребищенського районного суду Вінницької області Бойко А.В. від 10.07.2018р. відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження (а.с. № 27).

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 22.08.2018р. справу за підсудністю направлено до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (а.с. № 37).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 21.09.2018р. справу прийнято то свого провадження, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. № 47).

Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197, п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 19.03.2019р. (а.с. № 84).

В обґрунтування позову заступник прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Дичко С.М. у позовній заяві вказав, що Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, що вказано у п. 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого указом Президента України від 12.05.2011р. №581/2011.

Відповідно до ст.ст. 1, 20 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану. Безпосереднє керівництво Державною спеціальною службою транспорту здійснює Міністерство інфраструктури України.

Фінансування Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначено Законом України «Про Державну спеціальну службу транспорту».

Військова частина це один із структурних підрозділів Міністерства інфраструктури України, що фінансується також за рахунок бюджету. Збитки, які їй спричиняються. - це безпосередня шкода економічним інтересам держави.

26-й загін Державної спеціальної служби транспорту та 19-й окремий мостовий загін 26-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини НОМЕР_1 і НОМЕР_2 ) є бюджетними установами у розумінні ст. 2 Бюджетного кодексу України, атому повністю утримуються із державного бюджету України.

Відтак, невиконання або неналежне виконання військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту умов укладених із ними контрактів про проходження військової служби у вказаному органі виконавчої влади та його структурних підрозділах завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді витрачених на їх навчання бюджетних коштів.

Військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону встановлені обставини, які є підставою для представництва в суді інтересів держави в особі військових частин у формі звернення до суду з цим позовом та участі прокурора в його розгляді.

Відповідно до Положення про проходження служби у Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого указом Президента України від 03.02.2009р. № 60/2009 року, 26.08.2016р. між Міністерством транспорту та зв`язку України в особі Державної спеціальної служби транспорту та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у державній спеціальній службі транспорту курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу строком на 4 роки.

Наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) від 26.08.2016р. №198 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу кафедри, на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта.

Наказом ректора Дніпропетровського університету залізничного транспорту від 11.05.2018р. № 288ст курсанта ОСОБА_1 відраховано з університету.

Наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) від 21.05.2018р. №107 ОСОБА_1 виключено за списків особового складу кафедри військової підготовки, знято з усіх видів забезпечення та направлено до Соборного РВК м. Дніпро для зарахування на військовий облік.

Таким чином, 21.05.2018р. контракт з курсантом достроково розірвано на підставі п. «и» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (систематичне невиконання умов контракту).

Загальна сума витрат на утримання курсанта за вказаний період склала 187 478,06 грн., яку заступник прокурора, просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами.

Відповідач позовнівимоги невизнав. 08.11.2018р.надав відзивна позовнузаяву, у якому посилався на те, що спірні правовідносини щодо проходження громадянами військової служби, навчання у військових навчальних закладах врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», на підставі якого а також Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р. № 964, державі відшкодовуються кошти у разі дострокового розірвання контракту з курсантом.

Разом із тим, звернув вагу суду на те, що він з 17.02.2016р. по 12.04.2016р. безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, що підтверджується його посвідченням учасника бойових від 02.06.2016р. та довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, виданою Військовою частиною НОМЕР_3 від 19.09.2016р.

Тому вважав, що на підставі ст.ст. 12, 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому, як учаснику бойових дій, держава має забезпечувати безоплатну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах. Оскільки він є учасником бойових дій, навчався на кафедрі військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. ак. В.А. Лазаряна, він має право на навчання за рахунок коштів держбюджету, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заступник прокурора військової прокуратури у відповіді на відзив, наданому суду 18.02.2019р. (а.с. № 67 71) вважав доводи відповідача помилковими щодо розповсюдження норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на спірні правовідносини, оскільки цей закон дійсно закріплює державну гарантію на безоплатну освіту для учасників бойових дій з метою їх подальшого працевлаштування у цивільному житті, але не для проходження військової служби у Збройних Силах України. Наполягав на задоволенні позову.

Прокурор військової прокуратури - Лісняк А.І. (діє на підставі посвідчення від 27.02.2019р. а.с. № 86) в наданій суду 27.05.2019р. заяві позовні вимоги підтримав, просив винести рішення в судовому засіданні без фіксування процесу технічними засобами (а.с. № 89).

Представник відповідача адвокат Юнусов А.С. (діє за договором від 19.03.2019р. - а.с.№ 80) в наданій до суду 27.05.2019р. заяві проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову, також просив винести рішення в судовому засіданні без фіксування процесу технічними засобами (а.с. № 91).

За таких обставин та згідно положень ст. 223 та ч. 2 ст. 247 ЦПК України судове засідання у справі 27.05.2019р. відбувалось за відсутності сторін (їх представників) та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши думку учасників судового розгляду і суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом 03.07.2018р. а.с. № 25) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сферіпублічно-правовихвідносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 4 КАС України визначено, що спір є публічно-правовим, якщо в ньому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Під суб`єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідачем - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. А за правилами частин 2 - 4 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

У пункті 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічною службою є: діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин 1-3 ст. 1 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної службитранспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державноюслужбою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Ч ас проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII видами військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Отже, одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів.

Відповідно до ст.ст. 1, 20 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану. Безпосереднє керівництво Державною спеціальною службою транспорту здійснює Міністерство інфраструктури України.

Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Державної спеціальної служби транспорту (спеціалізованого державного органу транспорту у складі Міністерства інфраструктури України) особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.

Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р. № 964, визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати).

Витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.

Згідно з пунктом 7 Порядку в разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

З урахуванням приписів щодо права на звернення до адміністративного суду, передбачених ст.ст. 5, 19 КАС України, Державна спеціальна служба транспорту як спеціалізований державний орган транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, має право звернутися до адміністративного суду із позовом про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, використовуючи механізм, передбачений ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядком № 964.

Як встановлено у цій справі, на підставі особистого рапорта ОСОБА_1 наказом ректора Дніпропетровського університету залізничного транспорту від 11.05.2018р. № 288ст курсанта ОСОБА_1 відраховано з університету, а наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) від 21.05.2018р. №107 ОСОБА_1 виключено за списків особового складу кафедри військової підготовки (а.с. № 11 -13).

Таким чином, 21.05.2018р. з ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби достроково на підставі п. «и» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а отже звільнено з військової служби (тобто публічної служби).

Оскільки спори щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12.12.2018р. у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якійВелика ПалатаВерховного Судувідступила відвисновків, викладених у постановах від 14.03.2018р. у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31.10.2018р. у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

Позицію Великої Палати Верховного Суду про відступ від попередніх висновків цього суду, підтримано у постановах Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 10.04.2019р. у справі № 705/1664/17 (провадження № 14-31цс19), у яких вищий суд не вбачав підстав для зміни юрисдикції цієї категорії справ.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 142 ЦПК України, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Отже, у нашій справі судовий збір у розмірі 2812грн.17коп., сплачений 22.06.2018р. при подачі позову (а.с. № 22) може бути повернуто позивачу лише за його клопотанням.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат прийнято до уваги й те, що відповідачем вимоги про компенсацію понесених ним судових витрат не заявлялися.

На підставі викладеного,керуючись ПостановоюВеликої ПалатиВерховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), Постановами Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 10.04.2019р. у справі № 705/1664/17 (провадження № 14-31цс19), п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 142, 223, ч.2 ст. 247, п. 1 ч. 1 ст. 255, ст.256 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство інфраструктури України в особі 26-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі - закрити.

Роз`яснити Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону прокурору і Міністерству інфраструктури України в особі 26-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), 19-го окремого мостового загону 26-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту, що справа відноситься до предметної юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.