ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

за результатами розгляду позову

10.06.2019 Справа №908/710/18

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Кричмаржевського В.А.

за участю секретаря судового засідання - Ракович С.І.

розглянувши в межах справи № 908/710/18

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест», код в ЄДР-33442626 (69063 м. Запоріжжя вул. Покровська, 23А, адреса для листування: 03150 м.Київ вул.Велика Васильківська, 72-а, БЦ «Олімпійський», 2-й під`їзд, 6-й поверх)

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест», код в ЄДР-33442626 (69063 м.Запоріжжя вул. Покровська, 23А, адреса для листування: 03150 м.Київ вул.Велика Васильківська, 72-а, БЦ «Олімпійський», 2-й під`їзд, 6-й поверх)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Парангон», код в ЄДР-34464724 (03028 м.Київ вул.Оскольська, 29)

про визнання недійсним договору фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011

Кредитори:

1/ Європейський банк реконструкції та розвитку, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, індекс ЕС2АJN, м.Лондон пл.Іксчейндж, 1; адреса для листування: 03150 м. Київ вул. Антоновича, 46-46А

2/ Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (04116 м. Київ вул. Шолуденка, 33/19, код в ЄДР - 39439980)

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест», код в ЄДР-33442626, м. Запоріжжя

Банківська установа, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника - ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ

За участю розпорядника майна боржника - Сєдової Н.І. та представників:

- позивача - Ароновича Ф.М.

- кредитора-1 - Руденка Ю.О.

Установив:

До Господарського суду Запорізької області 29.10.2018 відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 за підсудністю надійшла справа № 910/11793/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест» до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Парангон» про визнання недійсним договору фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011.

Згідно з автоматизованим розподілом справу № 910/11793/18 визначено до розгляду судді Кричмаржевському В.А., яку передано йому на підставі відповідного протоколу від 29.10.2018.

Ухвалою суду від 05.11.2018 прийнято до провадження цю справу за правилами загального позовного провадження в межах справи про банкрутство ТОВ «Інтерлізінвест», код в ЄДР - 33442626, м. Запоріжжя, підготовче засідання суду призначено на 30.11.2018 о 10-00 год., зобов`язано сторін надати документи, виконати певні дії, визнано обов`язковою явку в судове засідання представників позивача, відповідача.

Ухвалою суду від 30.11.2018 підготовче засідання було відкладено до 04.01.2019 на 10-00 год. Ухвалою суду від 04.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 04.02.2019, відкладено підготовче засідання до 30.01.2019 на 10-30 год.

Згідно з ухвалою суду від 30.01.2019 зупинено провадження у справі №908/710/18 в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" про визнання недійсним договору фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011 до завершення перегляду судових рішень у цій справі вищими судовими інстанціями та повернення матеріалів справи до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 23.04.2019 поновлено провадження у справі №908/710/18 в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" про визнання недійсним договору фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011, розгляд справи в підготовчому засіданні призначений на 20.05.2019 о 10-00 год.

Ухвалою суду від 20.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.06.2019 о 10-00 год.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений з відповідачем договір фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011 є фіктивним, оскільки волевиявлення учасників договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а сам договір ніколи не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також позивач вважає, що оспорюваний договір порушує права та законні майнові інтереси позивача. Позовні вимоги обґрунтовані статтями 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та такими обставинами.

Звертаючи увагу суду на фіктивність спірного правочину, позивачем вказано, що він не мав необхідності поповнювати обігові кошти шляхом укладення оспорюваного договору фінансової позики, а справжньою метою проведення платежів на підставі цього договору було створення штучної заборгованості позивача перед відповідачем у разі неплатоспроможності (ліквідації) позивача внаслідок невиконання кредитних зобов`язань перед Європейським банком реконструкції та розвитку. Також за твердженнями позивача кошти в розмірі - 101.860.000 грн., нібито отримані від відповідача в якості позики за спірним договором, були в той же день повернуті йому за фіктивним векселем. Повернення більшої частини позики в рахунок погашення векселя свідчить, на думку позивача, про фіктивність спірного правочину, оскільки фактично кошти у користування позивач не отримував. Позивач зазначає, що за низкою укладених між позивачем і відповідачем договорів позики, в яких позивач виступав позикодавцем, саме відповідач є боржником позивача, а не навпаки. Разом з тим позивач, як на підставу визнання недійсним Договору, також посилається на пов`язаність сторін оспорюваного договору з підстав наявності між ними відносин економічної та організаційної залежності - через володіння відповідачем часткою у статутному капіталі позивача, та наявності одних і тих самих кінцевих бенефеціарів, що надавало відповідачу змогу здійснювати контроль та впливати на рішення позивача до моменту відсторонення попереднього директора. Позивач, з посиланням на приписи ч. 1 статті 207 ГК України, зазначив, що додатковою підставою недійсності оспорюваного договору є те, що відповідач не має статусу фінансової установи та відповідної ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, зокрема, надання процентної позики. У відповіді на відзив позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, наполягає на тому, що ним позовну заяву подано в межах строків позовної давності, оскільки строк позовної давності має рахуватись з моменту, коли позивачу дійсно стало відомо про порушення його законних майнових інтересів та про особу, яка допустила таке порушення.

Від позивача 14.01.2019 надійшла заява про зміну (доповнення) підстав позову в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України. Зміни (доповнення) підстав позову судом прийняті. В якості додаткової підстави недійсності спірного договору позивач наводить статтю 48 Закону України "Про інститути спільного інвестування" та вважає, що спірний договір є недійсним з 01.01.2015 як такий, що суперечить приписам вказаної статті Закону. Щодо застосування строків позовної давності, то позивач вважає, що з урахуванням доводів, викладених у відповіді на відзив від 15.05.2019 №14-12/18, строки позовної давності у спірних правовідносинах слід обчислювати з 17.05.2017, коли про спірний договір стало відомо новому керівнику підприємства - Щербакову В.Т. До цього часу, як стверджує позивач, договір у ТОВ «Інтерлізінвест» був відсутній, про його існування позивачу стало відомо після звернення відповідача до позивача з грошовими вимогами у травні 2017 року. Також позивач стверджує, що відсторонений від виконання обов`язків попередній керівник підприємства - Місаков К.В., незважаючи на запит, документів ТОВ «Інтерлізінвест» новому керівнику не передавав. При цьому позивач просить визнати причини пропущення позовної давності поважними та захистити порушене право позивача. Також звертає увагу на невідповідність відзиву (письмових заперечень) відповідача нормам ГПК України (статтям 165, 170) та статті 76 Закону України «Про інститути спільного інвестування» щодо зазначення електронної адреси відповідача.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, просить суд у його задоволенні відмовити. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним.

Вважає безпідставними твердження позивача про те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідач свої зобов`язання за цим договором виконав - кошти позивачу перерахував, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких долучені до позовної заяви. Виконання правочину свідчить про відсутність ознак його фіктивності. Щодо повернення позивачем частини позики шляхом перерахування 101.860.000 грн. в рахунок погашення векселю відповідач вказує на хибність цих тверджень позивача у зв`язку з тим, що оспорюваним договором не було передбачено проведення розрахунків із застосуванням векселів. На переконання відповідача інші правовідносини між сторонами, пов`язані з видачею векселів, не є предметом розгляду даної справи та до спірного договору не мають відношення. Доводи позивача про те, що ТОВ «КУА «Парангон» є боржником ТОВ «Інтерлізінвест» відповідач вважає помилковими, оскільки перерахування коштів відбувалось за іншими договорами фінансових послуг та не пов`язане з предметом розгляду у даній справі. Відповідач заперечує проти доводів позивача про порушення його прав та інтересів умовами спірного договору, що виключає можливість визнання цього договору недійсним. Також відповідач просить застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.

Відповідачем 30.01.2019 подано відзив на заяву позивача про зміни (доповнення) підстав позову. Відповідач вважає необґрунтованими викладені в заяві додаткові підстави позову, аргументуючи тим, що на момент вчинення спірного правочину дії сторін та зміст договору відповідав чинному законодавству - Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», просить відмовити у позові як з раніше зазначених позивачем підстав та і з підстав, зазначених у заяві про зміну (доповнення) підстав позову.

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2019 позов підтримав, просить позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним договір фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011.

Розпорядник майна та представник кредитора із доводами позивача погоджуються, просять позов задовольнити.

Відповідач не забезпечив явку в судове засідання - 10.06.2019 свого представника, про час та дату слухання справи відповідач сповіщений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення, долученим до матеріалів справи.

З огляду на обмеженість розгляду заяви визначеними законом процесуальними строками, відсутність перешкод для її розгляду, достатність матеріалів для розгляду та прийняття відповідного рішення, судове засідання відбулося за відсутності представника відповідача - згідно зі статтею 202 ГПК України.

За результатами розгляду спору судом після виходу з нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, дослідивши наведені у позовній заяві доводи, подані заперечення, заслухавши представників сторін та інших учасників провадження, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Між ТОВ «КУА «Парангон» (Позикодавець, відповідач у справі) та ТОВ «Інтерлізінвест» (Позичальник, позивач у справі) 30.09.2011 укладено договір про надання фінансової позики №5/2011-з (далі - Договір), за умовами якого в редакції Додаткової угоди №2 від 15.10.2011 Позикодавець надає фінансову позику для поповнення обігових коштів на суму - 130.000.000,00 грн. (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору нарахування відсотків за користування грошовими коштами здійснюється щомісячно і встановлюється плата в розмірі 20% річних.

Згідно з п. 2.1 Договору Позикодавець зобов`язаний надати позику протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту підписання договору.

Позика надається у безготівковому порядку шляхом перерахування вказаної у п. 1.1 цього договору суми грошових коштів Позикодавцем на поточний рахунок Позичальника (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору термін надання позики позичальнику визначається з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок позичальника і встановлений - до 01.11.2018.

Згідно з п. 5.1 цей Договір набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання умов Договору позикодавець перерахував позичальнику кошти всього в розмірі - 122.574.560,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- №54 від 07.10.2011 на суму 5.800.000,00 грн.;

- №55 від 11.10.2011 на суму 3.000.000,00 грн.;

- №56 від 12.10.2011 на суму 1.241.526,82 грн.;

- №57 від 13.10.2011 на суму 758.473,18 грн.;

- №59 від 13.10.2011 на суму 592.239,98 грн.;

- №60 від 13.10.2011 на суму 4.000.000,00 грн.;

- №61 від 13.10.2011 на суму 115.504,08 грн.;

- №25 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №26 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №27 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №28 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №29 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №30 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №31 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №32 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №33 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №34 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №35 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №36 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №37 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №38 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №39 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №40 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №41 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №42 від 14.10.2011 на суму 5.000.000,00 грн.;

- №43 від 14.10.2011 на суму 4.105.000,00 грн.;

- №44 від 14.10.2011 на суму 4.105.000,00 грн.;

- №45 від 14.10.2011 на суму 3.650.000,00 грн.;

- №50 від 15.11.2011 на суму 5.206.815,97 грн.

Кошти перераховані з призначенням платежу: «Перерахування грошових коштів згідно з договором позики № 5/2011-з від 30.09.2011».

Визнання недійсним вищезгаданого договору з підстав, наведених у позовній заяві, є предметом розгляду у цій справі.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України (яка була чинною під час укладання оспорюваного договору), згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У даному випадку оспорюваний договір позики підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відтак, підписуючи дані договори та погоджуючись з їх умовами, сторони повинні були усвідомлювати свою відповідальність та можливе настання негативних наслідків. Доводи позивача щодо впливу керівника відповідача та третіх осіб на дії позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Належними доказами такі аргументи позивача не підтверджені.

Судом також встановлено, що в подальшому сторони виконували умови Договору, а саме, відповідач на виконання його умов перерахував позивачеві суму позики в розмірі - 122.574.560,03 грн. згідно з платіжними дорученнями, наведеними вище.

Отже, оцінюючи Договір на предмет його недійсності на підставі статті 203, ч.1 статті 207 ГК України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного Договору, суд враховує загальні приписи статей 3, 15 ЦК України щодо свободи договору та меж здійснення цивільних прав, а також виходить з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання даного правочину недійсним на момент його укладення, а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Іншою підставою позову позивач визначив недійсність спірного договору як фіктивного. Стосовно цих доводів позивача слід зазначити про таке.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

Суд констатує відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору про надання фінансової позики №5/2011-з від 30.09.2011 в редакції додаткових угод №1 від 03.10.2011 та №2 від 15.10.2011 як фіктивного правочину, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що сторони спірного Договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки. Факт перерахування відповідачем коштів на підставі платіжних доручень, які підтверджують виконання ним зі своєї сторони умов Договору, спростовує доводи позивача про фіктивність спірного правочину.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо сумнівності наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень про перерахування позики та банківських виписок про зарахування грошових коштів, оскільки дані копії надані саме позивачем та засвідчені його представником у відповідності до вимог процесуального законодавства - статті 91 ГПК України.

Доводи позивача про те, що фактично ТОВ «Інтерлізінвест» кошти у користування не отримувало, оскільки у той же день частина позики була повернута шляхом перерахування 101.860.000 грн. суд також відхиляє з підстав їх недоведеності. Так, дійсно, згідно з призначенням платежу дана сума (окремими частками) була перерахована 14.10.2011, втім у якості оплати простих векселів з відповідними реквізитами (том 10, а.с.73-74), тобто правовідносин позики ці платежі не стосуються, а доводи позивача в цій частині не ґрунтуються на доказах.

Щодо невідповідності оспорюваного правочину вимогам ч. 4 статті 48 Закону України «Про інститути спільного інвестування» суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2, 3 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У пункті 29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов`язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Договір позики укладений 30.09.2011.

Згідно із вступною частиною Договору позики ТОВ «КУА» Парангон» (Позикодавець) діє на підставі Статуту та ліцензії на здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) серії АГ №579842 діє в інтересах та за рахунок Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «ІНТЕР КАР» код в ЄДРІСІ - 2331267.

Копія ліцензії серії АГ № 579842 на здійснення діяльності на фондовому ринку - діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами), зі строком дії - 01.09.2011-01.09.2016 додана до матеріалів справи (т.11 а.с.182). Встановивши наявність у відповідача на момент укладення відповідної ліцензії, суд визнає необґрунтованими доводи позивача в цій частині.

Відповідно до пунктів 1.2.2 та 5.2.2 Статуту ТОВ «Інтерлізінвест» одним з учасників ТОВ «Інтерлізінвест» є ТОВ «КУА «Парангон», яке діє в інтересах та за рахунок Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «ІНТЕР КАР» код в ЄДРІСІ - 2331267. При цьому частка ТОВ «КУА «Парангон» становить - 0,00014%.

На час укладення договору правові та організаційні основи діяльності суб`єктів спільного інвестування та особливості управління їх активами були врегульовані Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Так, відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов`язання. Такі зобов`язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд (частина 5 статті 34 в редакції станом на 07.08.2011).

З 1 січня 2014 року набрав чинності Закон України «Про інститути спільного інвестування».

Згідно з ч. 4 статті 48 Закону України «Про інститути спільного інвестування» до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов`язання. Такі зобов`язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення прав вимоги, позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством.

Венчурний фонд має право надавати кошти у позику. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, за умови що не менш як 10 відсотків статутного капіталу відповідної юридичної особи належить такому венчурному фонду.

У пунктах 1, 2, 4 Розділу IX «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про інститути спільного інвестування» передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2014 року, крім пункту 8 частини п`ятої, пункту 9 частини восьмої, пункту 12 частини одинадцятої, пункту 8 частини чотирнадцятої і пункту 9 частини дев`ятнадцятої статті 48, які набирають чинності з 1 січня 2015 року, та підпунктів 3 і 4 пункту 3 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

Компанії з управління активами, інститути спільного інвестування, зберігачі зобов`язані привести свою діяльність у відповідність із цим Законом протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом.

Дійсно, можна погодитись з доводами позивача щодо невідповідності умов спірного договору вимогам ч. 4 статті 48 Закону України «Про інститути спільного інвестування». Однак договір не відповідає вказаним нормам саме з 01.01.2015, тобто з моменту, коли закінчився строк, протягом якого компанії з управління активами та інститути спільного інвестування зобов`язані були привести свою діяльність у відповідність з цим Законом.

На момент укладення оспорюваного Договору обмежень щодо розміру частки венчурного фонду у статутному капіталі юридичної особи, якій надається позика, не існувало. Отже, оскільки договір оцінюється на предмет недійсності на момент його укладення, такі доводи позивача не можуть бути покладені в обґрунтування недійсності оспорюваного Договору, правовідносини за яким виникли до набрання чинності Законом України «Про інститути спільного інвестування».

Врегулювання спірних правовідносин в іншій спосіб новими законодавчими нормами не мають зворотної сили у часі та не тягнуть правових наслідків у вигляді визнання спірного договору недійсним на цій підставі.

Ураховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку, що з заявлених позивачем підстав позов задоволенню не підлягає.

Щодо позовної давності суд зазначає, що оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. А враховуючи визнання судом позову необґрунтованим, позовна давність не застосовується до спірних правовідносин.

Судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись статтею 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статтями 3, 12, 129, 232-235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Ухвалив:

У позові відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів за правилами, визначеними у статтях 254-259 ГПК України.

Копію ухвали надіслати: позивачу, відповідачу, кредиторам, розпоряднику майна боржника.

Суддя В.А. Кричмаржевський

Повний текст ухвали складений 13.06.2019.