ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року

Львів

№ 857/2110/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ваврик Х.Б.,

представника позивача Радь І.І.,

представника відповідача 1 Данканича А.Є.,

представника відповідача 2 Майстренко Н.М.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі №0740/851/18 (рішення ухвалено в м. Ужгород, головуючий суддя Микуляк П.П.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 09.08.2018 звернувся в суд із адміністративним позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.10.2018 просив:

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Ужгородської міської ради по невнесенню з метою подальшого затвердження Ужгородською міською радою змін до генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням ХХІХ сесії Ужгородської міської ради IV скликання №313 від 04.06.2004, щодо змін функціонального призначення території міста Ужгород в межах АДРЕСА_1, з врахуванням існуючого права власності з «зеленої зони загального користування» на землі з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі»;

- визнати протиправним і скасувати Рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016 в частині, що стосується земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та 3 за кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (п.17 Додатку до рішення «Перелік територій м. Ужгород щодо яких встановлено мораторій на прийняття рішень сесії міської ради до затвердження в установленому порядку містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану» та плану зонування території міста»);

- визнати протиправним і скасувати Рішення ХVІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №846 від 09.11.2017 «Про зміни та доповнення Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016»;

- визнати протиправним і скасувати Рішення ХХІV сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1141 від26.06.2018 «Про зміни та доповнення Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016».

В обгрунтування позову зазначає, що він є власником двох земельних ділянок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 3 (кадастрові номери: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ) на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення між відповідачем Ужгородською міською радою (продавець) та позивачем, ОСОБА_1 (покупець) з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Проте, рішенням виконкому Ужгородської міської ради № 176 від 27.06.2018 містобудівні умови та обмеження № 51/03-01/18 від 26.06.2018 були скасовані з огляду на прийняття Ужгородською міською радою нового рішення № 1140 від 26 червня 2018 року «Про викуп земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних осіб для суспільних потреб», яке мотивовано «намірами влаштування скверів і зон відпочинку на територіях в межах вулиці Льва Толстого та провулку Мостовий, які передбачені генеральним планом міста Ужгорода як зелені зони загального користування».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Ужгородської міської ради по невнесенню з метою подальшого затвердження Ужгородською міською радою змін до генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням ХХІХ сесії Ужгородської міської ради IV скликання №313 від 04.06.2004р., щодо змін функціонального призначення території міста Ужгород в межах АДРЕСА_1, з врахуванням існуючого права власності з «зеленої зони загального користування» на землі з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі». Визнано протиправним і скасовано Рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016р. в частині що стосується земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та 3 за кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (п.17 Додатку до рішення «Перелік територій м. Ужгород щодо яких встановлено мораторій на прийняття рішень сесії міської ради до затвердження в установленому порядку містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану» та плану зонування території міста»). Визнано протиправним і скасовано Рішення ХVІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №846 від 09.11.2017р. «Про зміни та доповнення Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016», в частині, що стосується земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та 3 за кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Визнано протиправним і скасовано Рішення ХХІV сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1141 від 26.06.2018 «Про зміни та доповнення Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016», в частині, що стосується земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та 3 за кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції виконавчий комітет Ужгородської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Звертає увагу на те, що так як позивач вважає своє право порушеним через не проведення містобудівного моніторингу та не внесення змін до містобудівної документації, отже відповідачем у даній справі повинен бути орган виконавчої влади, що безпосередньо здійснює містобудівний моніторинг та вносить відповідні зміни до Генерального плану, а тому виконавчий комітет Ужгородської міської ради є не належним відповідачем у даній справі, оскільки управління містобудування та архітектури є відповідальним за проведення містобудівного кадастру (моніторингу), обґрунтування необхідності внесення змін до містобудівної документації та її розроблення.

Апелянт також вказує, що висновок суду першої інстанції щодо обов`язку органу місцевого самоврядування вносити зміни до містобудівної документації, через наявність відмінностей між цільовим призначенням земельної ділянки та її функціональним призначенням визначеним містобудівною документацією є помилковим, оскільки жоден нормативно-правовий акт не покладає такий обов`язок на орган місцевого самоврядування.

Крім того, звертає увагу на те, що судом першої інстанції всупереч ст. 47 КАС України було прийнято до розгляду і розглянуто позов до Ужгородської міської ради з іншим предметом та з інших підстав.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради, в якому вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення повно встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а тому підстав для його скасування немає.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, вважаючи рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом до Ужгородської міської ради, розгляд по суті двох позовів та законодавчу заборону на зменшення земель рекреаційного призначення.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що на виконання пункту 1 рішення Ужгородської міської ради «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону» від 16 липня 2007 року за № 1181 та п.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради «Про проведення аукціону з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 23 вересня 2009 року за № 256, за результатами проведеного аукціону з продажу земельних ділянок, а також на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення між відповідачем Ужгородською міською радою (продавець) та позивачем, ОСОБА_1 (покупець), придбано у приватну власність дві земельні ділянки 0,06 та 0,11 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 3 (кадастрові номери: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ).

Цільове призначення обох земельних ділянок, які були придбані з аукціону ще у 2010 році зазначено - «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Право власності належним чином підтверджено актами на право власності, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 9-12).

Листом від 06.07.2018 за № 03-20/322 відповідач повідомив позивача про прийняття Рішення Ужгородською міською радою за № 1140 від 26 червня 2018 року «Про викуп земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних осіб для суспільних потреб».

Відповідач у листі вказав, що Ужгородською міською радою вирішено викупити земельні ділянки, що знаходяться за адресою: м АДРЕСА_1 та 3, кадастрові номери: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .

В листі також зазначено, що міська рада просить позитивно розглянути пропозицію, щодо продажу територіальній громаді земельних ділянок, які перебувають в приватній власності та просять в місячний строк повідомити Ужгородську міську раду про надання згоди на проведення переговорів, щодо умов викупу земельних ділянок ( а.с. 23).

Листом від 06.07.2018 ОСОБА_1 повідомив про відмову у наданні згоди на викуп земельних ділянок та наголосив, що вказані земельні ділянки були продані міською радою з аукціону з визначеними містобудівними умовами, перебувають в приватній власності на законних підставах, а право на їх забудову передано юридичній організації, яка внаслідок неправомірних дій міської ради несе матеріальні збитки (а.с. 25).

30.05.2017 власником було укладено договір суперфіцію з ТОВ «Континент Інвест Груп» для проведення забудови земельних ділянок (не більше 40% земельної ділянки).

Умови та обмеження забудови вказаних ділянок були предметом аукціонної документації та були складовою частиною лота.

Рішенням виконкому Ужгородської міської ради № 176 від 27.06.2018 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 51/03-01/18 від 26.06.2018, які були видані на підставі Наказу управління містобудування та архітектури № 50-М від 26.06.2018, були скасовані, з огляду на прийняття Ужгородською міською радою нового рішення № 1140 від 26.06.2018 «Про викуп земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних осіб для суспільних потреб».

Рішення Ужгородської міської ради № 1140 від 26 червня 2018 року вмотивовано «намірами влаштування скверів і зон відпочинку на територіях в межах вулиці Л. Толстого та провулку Мостовий, які передбачені Генеральним планом міста Ужгорода як зелені зони загального користування» (відповідно до Генерального плану міста Ужгорода затвердженого рішенням XXIX сесії Ужгородської міської ради IV скликання № 313 від 04.06.2004).

Крім того, Ужгородська міська рада Рішенням № 119 від 10.03.2016 «Про затвердження містобудівної документації» ввела мораторій на видачу містобудівних умов щодо земельних ділянок, належних позивачу.

Рішеннями ХVІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №846 від 09.11.2017 та ХХІV сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1141 від 26.06.2018 внесено зміни та доповнення до Рішення №119 від 10.03.2016 «Про затвердження містобудівної документації» щодо заборон та обмежень, зокрема, забудов розглядуваних земельних ділянок.

Не погоджуючись із прийнятими Ужгородською міською радою Рішеннями та не внесенням змін до Генерального плану міста Ужгорода щодо змін функціонального призначення території міста Ужгород в межах АДРЕСА_1, з врахуванням існуючого права власності з «зеленої зони загального користування» на землі з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі» позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що жодних допустимих та належних доказів правомірності дій чи бездіяльності виконавчого комітету відносно не внесення змін до генерального плану на протязі багатьох років з врахуванням існуючого та підтвердженого відповідними документами права власності та правомірності прийнятих рішень відносно належних на праві власності земельних ділянок відповідачами суду не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закону № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Забудова ділянок здійснюється в межах їх цільового використання. Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою зміну припинення права власності чи користування земельними ділянками, які передані у власність (користування) до встановлення нового функціонального призначення територій (абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI).

Функціональне використання (призначення) території - використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

Статтею 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до п.п. 2, 8, 9 ч. 1 статті 1 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно ч. 1 статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частина 1 статті 17 Закону №3038-VI визначає, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 статті 25 Закону №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Згідно ч.ч. 1, 4 статті 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва; право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 3038-VI визначено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Одночасно, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 24 вказаного Закону, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою зміну припинення права власності чи користування земельними ділянками, які передані у власність (користування) до встановлення нового функціонального призначення територій, а тому забудова ділянок здійснюється в межах їх цільового використання.

З метою корегування містобудівної документації на підставі ст. 23 Закону № 3038-VI, органами місцевого самоврядування провадяться заходи містобудівного моніторингу.

Згідно з п. 5.1. Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженої наказом Мінрегіонбуду № 290 від 16.11.2011 (із змінами та доповненнями) Рішення щодо внесення змін у містобудівну документацію приймається на підставі: результатів моніторингу її реалізації, який проводиться відповідно до Порядку проведення містобудівного моніторингу, а також змін у видах функціонального використання окремих територій.

Пунктом 5.2. даного Порядку визначено, що необхідність внесення змін до містобудівної документації обґрунтовується відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури.

У відповідності до п. 2.2 Порядку проведення містобудівного моніторингу, затвердженого наказом Мінрегіонбуду № 170 від 01.09.2011 (із змінами та доповненнями), до завдань моніторингу належить збір показників інформації щодо надання у власність та користування земельних ділянок під будівництво.

Пунктом 3.7. цього Порядку визначено, що встановлені розбіжності з питань використання земельних ділянок для містобудівних потреб доводяться до відома відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування.

Тобто вказані вище норми зобов`язують саме суб`єкта владних повноважень за результатами здійснюваного містобудівного моніторингу подати на затвердження Ужгородській міській раді (тобто фактично самі собі) зміни до генерального плану міста Ужгорода з урахуванням зміни у функціональному призначенні земельних ділянок, які були передані у власність приватній особі для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі, що відрізняється в графічному зображенні від функціонального призначення цих земельних ділянок на вказаних в генеральному плані міста як зони загального користування та зелені зони.

Цільове призначення зазначених земельних ділянок визначена договорами купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та Ужгородською міською радою.

В подальшому, згідно укладених між ОСОБА_1 (власником земельних ділянок) та ТзОВ «Континент Інвест Груп» договорів суперфіцію від 30.05.2016, цільове призначення земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Визначене зонування (Р-3, рекреаційні зони озеленених територій загального користування) суперечить встановленій категорії даних земельних ділянок (громадська та житлова забудова), що були законним шляхом придбані на аукціоні у 2010 році згідно договорів купівлі-продажу.

На переконання колегії суддів виконавчий комітет, як замовник, організатор розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, зобов`язаний був внести відповідні зміни виходячи з факту зміни самим органом місцевого самоврядування функціонального призначення вказаних вище земельних ділянок зелених зон загального користування продажем цих ділянок на аукціоні з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відтак , доводи апелянта про не залучення відповідачем управління містобудування та архітектури не звільняє виконавчий комітет від вказаного вище обов`язку..

В той же час, судом встановлено, що відповідачем всупереч діючому законодавству не було і не здійснюється необхідних дій в межах своїх обов`язків відповідно до вимог законодавства України для внесення вже на протязі тривалого часу змін до генерального плану міста Ужгорода з огляду на фактичну наявність цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності фізичної особи та продані міською радою саме з цим цільовим призначення.

Позивач неодноразово звертався стосовно внесення змін до генплану міста Ужгорода, однак такі були залишені без реагування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що 31.05.2018 постановою Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін (а.с.15) постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, якою визнано відмову у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок з посиланням на рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016 протиправною та зобов`язано видати містобудівні умови та обмеження забудови спірних земельних ділянок.

Також, даними судами досліджено обставини на які посилаються сторони, зокрема розташування земельної ділянки на якій планується будівництво в зоні Р-3 (зони озеленення територій загального користування за Генеральним планом 2004 року), де забороняється розміщення об`єктів, правомірність посилань відповідача на неможливість видачі містобудівних умов та обмежень та нібито можливість видачі таких після внесення змін до містобудівної документації та плану зонування території міста, досліджено питання необхідності погодження з органами охорони культурної спадщини, та питання безпідставності відмов у наданні містобудівних умов саме через розбіжність цільового призначення земельних ділянок куплених у міської ради в 2010 році та не приведеного самою ж міською радою у відповідність Генерального плану 2004 року (а.с.18) та інші питання.

Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва цих земельних ділянок видано (а.с. 13-14).

Відповідач свою неможливість внесення змін до генерального плану мотивує наявністю Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016, в частині, що стосується земельних ділянок за адресою Ужгород за адресою: АДРЕСА_1 та 3 за кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (п.17 Додатку до рішення «Перелік територій м. Ужгород щодо яких встановлено мораторій на прийняття рішень сесії міської ради до затвердження в установленому порядку містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану» та плану зонування території міста»).

Зокрема, в Рішенні І сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 10 березня 2016 року № 119 «Про затвердження містобудівної документації», а саме в п. 8, вказано:

- встановити мораторій на прийняття рішень сесією Ужгородської міської ради щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою, затвердження проектів землеустрою, зміни цільового призначення земельних ділянок та іншої документації із землеустрою на територіях міста згідно з додатком, які перебувають у власності територіальної громади міста Ужгорода та не надані у власність та/або користування фізичним і юридичним особам.

Додатком до цього рішення вказано перелік територій м. Ужгорода щодо яких встановлено мораторій на прийняття рішень сесії міської ради до затвердження в установленому порядку містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану та плану зонування території міста», де п. 17 зазначено:

- землі загального користування площі перед Закарпатським обласним державним українським музичним театром, земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Згідно Генерального Плану-2004 року, - зелена зона загального користування. Згідно Генерального плану-2014, зона Г-4 - культурні та спортивні зони.

Проте, вказані у цьому рішенні земельні ділянки не належать до комунальної власності міста Ужгород, а є власністю фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_1 .

Всупереч наведеному, в Рішенні № 119 від 10.03.2016 вказано, що мораторій стосується земельних ділянок, що «не надані у власність та/або користування фізичним і юридичним особам», однак в додатку до рішення вказані ділянки, що належать фізичній особі на праві приватної власності.

Як видно з матеріалів справи, генеральний план був сформований та затверджений Рішенням Ужгородської міської ради 04.06.2004, тобто за шість років до продажу Ужгородською міською радою позивачу земельних ділянок в 2010 році.

Колегія суддів зазначає, що власник може бути позбавлений права власності з мети суспільної потреб, у відповідності до Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та за згоди власника.

Згоди на викуп спірних земельних ділянок власник не давав та повідомив, що сама ж міська рада цю землю йому продала, уклавши договори купівлі продажу після проведення аукціону в 2010 році вже із зазначеними містобудівними обмеженнями та умовами забудови земельних ділянок.

Відповідач Рішенням № 119 від 10.03.2016, яким ввів мораторій на видачу містобудівних умов щодо земельних ділянок вніс також у це рішення зміни, а саме:

Рішенням ХVІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради №846 від 09.11.2017 доповнено пунктом 7 рішення I сесії міської ради VII скликання 10.03.2016 №119 «Про затвердження містобудівної документації» підпунктом 7.3 наступного змісту:

«7.3 Відділу державного архітектурно-будівельного контролю припинити на територіях міста згідно з додатком:

-реєстрацію повідомлень про початок виконання підготовчих або будівельних робіт;

-видачу дозволів на виконання будівельних робіт;

-реєстрацію декларацій про готовність до експлуатації об`єкта;

-видачу сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта».

Також, викладено пункт 9 в такій редакції:

«Обмеження і заборони встановлені підпунктами 7.2 , 7.3 пункту 7, пунктом 8 цього рішення діють до затвердження в установленому порядку містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану та плану зонування території міста Ужгорода».

Рішенням ХХІV сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1141 від 26.06.2018 «Про зміни та доповнення Рішення Ужгородської міської ради №119 від 10.03.2016» викладено підпункт 7.2 пункту 7 рішення в наступній редакції:

«7.2. тимчасово припинити видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок в межах території міста на об`єкти та на земельні ділянки згідно з додатком».

Пункт 9 рішення викладено в такій редакції:

«9. Обмеження і заборони встановлені підпунктами 7.2., 7.3. та пунктом 8 цього рішення діють до затвердження в установленому порядку містобудівної документації (генерального плану (коригування) м. Ужгорода, плану зонування території міста Ужгорода та детальних планів територій»).

Вважаючи, що вищевказаними рішення порушено його право стосовно спірних земельних ділянок, позивач звернувся до суду, збільшивши позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування цих рішень.

Відповідно до пункту 3 ст. 317 КАС України обов`язковими підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду є порушення норм процесуального права якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Не заперечуючи доводів апелянта про те, що вимоги до Ужгородської міської ради є новим позовом, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ч. 3 ст. 317 КАС України для скасування ухваленого судом рішення, саме з цих процесуальних підстав..

Колегія суддів також не вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами до Ужгородської міської ради, оскільки рішення, які є предметом збільшених позовних вимог носять нормативно-правовий характер.

Суд зазначає, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

Таким чином, за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 13 березня 2019 року у справі №712/8985/17.

Посилання скаржника на неналежний спосіб захисту обраного позивачем, то такі колегія суддів не враховує, позаяк позивач вправі сам обирати визначення способу захисту свого порушеного права при зверненні до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність рішень Ужгородської міської ради, оскільки вони перешкоджають у праві користування, володіння позивачем даними земельними ділянками, які є його власністю.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Рішення №846 від 09.11.2017 та Рішення №1141 від 26.06.2018 є також протиправними, оскільки ними внесено зміни в Рішення №119 від 10.03.2016, яким встановлено мораторій на земельні ділянки тільки на землі державної та комунальної власності, тобто ці зміни не повинні стосуватися заборони щодо забудови для спірних земельних ділянок позивача. Внесення змін цими рішеннями в Рішення №119 від 10.03.2016, не скасувало, а підтвердило пункт 8 щодо розповсюдження мораторію лише на землі, «які перебувають у власності територіальної громади міста Ужгорода та не надані у власність та/або користування фізичним і юридичним особам».

Таким чином, суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідачі такими діями обмежують законні права позивача, оскільки своїми рішеннями забороняють затверджувати містобудівну документацію на яку фактично передбачено значні суми коштів відносно цих земельних ділянок.

Обмежуючи права власника земельних ділянок винесеними рішеннями та бездіяльністю, щодо не внесення та не затвердження змін до генплану міста, в даному випадку відповідачі порушують принцип «справедливого балансу» нехтують «правомірні очікування особи - власника земельної ділянки».

Додатково, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених цим Судом підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

В підсумку, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу в світлі зазначених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до однозначного висновку, що прийнявши оскаржувані Рішення стосовно прав позивача Ужгородська міська рада допустила істотні порушення вимог закону, так як дані Рішення не забезпечують юридичну визначеність і стабільність у суспільних відносинах, не узгоджуються з принципом верховенства права, не відповідають критеріям законності, розумності, пропорційності і обґрунтованості, а відтак є протиправними та не можуть залишитися чинними.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є підставними та вірно задоволено судом першої інстанції.

При цьому, колегія суду звертає увагу на те, що Рішення органу самоврядування про викуп земельних ділянок не є предметом даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі №0740/851/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Д. М. Старунський

судді

В. М. Багрій

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 12.06.2019