ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001088

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судових засідань Жовковська Ю.В.

з участю представників

від позивача – Роздін Н.Є.,

від відповідача – Ворошилова Н.В., Захарко У.М., Дмитрик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства (надалі ДП) “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про, з урахуванням зміни підстав позову, визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) від 11.01.2019 року №Ю-0000451308.

Позивач у підтвердження позовних вимог наводить наступні аргументи. Так, позивач не заперечує факт залучення засуджених до праці та оплату праці, оскільки він діяв в межах чинного законодавства України, виконуючи таким чином покладені завдання кримінально-виконавчого законодавства України, що фактично і підтверджується контролюючим органом в Акті перевірки (а.9 абз.2 підп.3.3.2), а саме, що Підприємством (код ЄДРПОУ 08680448) залучалися для виконання робіт засудженні до обмеження волі, які відбувають покарання у Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» (код ЄДРПОУ 08563932), на підставі наказу МЮ України (ст.120 КВК України) від 07.03.2013 №396/5 «Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі» зареєстрованого в МЮ України 11.03.2013 року №387/22919 та Постановою КМ України від 1999 року №653. З огляду на викладене Підприємство щомісячно за працевикористання засуджених перераховує платежі, які складають 50% фонду оплати праці засуджених і відносить їх на вартість виготовленої продукції, а з додатковим навантаженням на фонд оплати праці засуджених у розмірі 22% ЄСВ, що загалом буде становити 72%, фінансовий стан підприємства суттєво погіршиться і може призвести до банкрутства. Відповідно, позивач вважає що контролюючим органом з врахуванням викладеного в Акті перевірки, а саме висновків про виявлені порушення, які і слугували для формування оскаржуваної вимоги, а також для нарахування інших зобов`язань, базуються фактично на трудових відносинах (строковому трудовому договорі) укладеному між Підприємством та засудженими, якого у відповідності до діючого законодавства України не могло бути. Таким чином, позивач вважає, що керуючись чинним на охоплюваний Актом перевірки період законодавством України та з врахуванням викладеного в Акті перевірки, висновки щодо виявлених порушень є не обґрунтовані, а тому податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві зазначає, що позивач - ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” веде табель на робочих, з числа засуджених наданих Державною установою “Личаківська виправна колонія №30” по фактичній наявності засуджених на їх робочих місцях і відпрацьованому часу із зазначенням прізвища, ім`я по – батькові робочих. Згідно з постанови Кабінету Міністрів України за №653 від 22.04.1999 року ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” на заробітну плату, за виконану роботу робочими з числа засуджених, робить нарахування в розмірі 50%. На надані послуги Державною установою “Личаківська виправна колонія №30” у відповідних періодах було підписано звіти про залучення засуджених до праці на підприємстві за період з 01.10.2016 року по 31.12.2017 року (описано в акті перевірки). Розрахунки між ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” та Державною установою “Личаківська виправна колонія №30” проводились у безготівковій формі. Відтак, відповідно Інструкції та звіту про залучення засуджених до праці на підприємстві, та той факт, що Підприємство є власником виконаних робіт, на Підприємстві ведеться табель обліку робочого часу засуджених, оформляються наряди виконання робіт, нараховується щомісячно заробітна плата засуджених, виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати військового збору - Підприємство є роботодавцем відповідно до діючого законодавства. Позивачем у період з 01.10.2016 по 31.12.2017 було залучено 922 засуджених, воно є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, перевіркою встановлено, що позивачем занижено базу нарахування єдиного внеску на суму 2858750 грн. 00 коп. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених із врахування додаткової бази нарахування єдиного внеску, донарахованого єдиного внеску на суму 628925 грн. 00 коп.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що засудженні утримуються в Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)», рахунки для оплати праці по яких доступні лише засудженим та бухгалтерії Установи, відповідно кошти на рахунки засуджених поступають із спеціального фонду Установи з огляду на їх залучення до праці, якості праці та кількості виконаної роботи. Залучаються засуджені до праці на Підприємстві за погодженням адміністрації Установи, відповідно оплата праці засуджених відбувається у безготівковому порядку шляхом зарахування коштів на спеціальний рахунок і лише після цього на рахунок засудженого. В даній ситуації вбачається аналогія договору підряду на виконання робіт, де роботодавцем (в частині виконання робіт та використання робочої сили) виступає не замовник, а підрядчик, відповідно який і проводить усі виплати передбачені чинним законодавством. Таким чином, позивач вважає, що відповідач під час проведення документальної перевірки не врахував положень чинного законодавства України, яким чітко визначено за ким (юридична особа) рахуються засуджені, хто і на яких засадах вправі залучати засуджених до праці, а також, якими чинним законодавством регламентовано процедуру залучення засуджених до праці, а відповідно не вірно визначив, хто саме являється роботодавцем, виходячи із основних понять не лише Закону, а також і Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Представник позивача дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.

Представники відповідача проти позову заперечили, просять у його задоволенні відмовити.

Ухвалою суду від 22.03.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року, занесеною у протокол судового засідання, закрито підготовче провадженні і призначено справу до розгляду по суті.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються наступні обставини справи.

За результатами документальної планової виїзної перевірки ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)” з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року Головним управлінням ДФС у Львівській області складено акт від 11.01.2019 року за №30/13-08/0860448 та прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.01.2019 року за №Ю-0000451308 на суму 628925 грн. 00 коп.

Так, перевіркою встановлено порушення п.2 ст.6, ст.8, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внаслідок чого підприємством занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 628925 грн. 00 коп. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.

За результатами адміністративного оскарження згаданої вимоги, така була залишена без змін.

Не погодившись з вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з позовом до суду.

Наведене вказує на те, що змістом спірних правовідносин з нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року за №2464-VI, з наступними змінами та доповненнями, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як передбачено абзац.1 п.1 ч.1ст.7 даного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з ч.1 ст.118 КВК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Частинами 1 та 2 ст.120 КВК України встановлено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Відповідно до ч.1 ст.122 КВК України, засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби» від 22.04.1999 року за №653 установлено, що джерелами фінансування Державної кримінально-виконавчої служби є бюджетні асигнування та доходи від працевикористання засуджених. Доходи від працевикористання засуджених складаються з нарахувань на їх заробітну плату у розмірі 50 відсотків і відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг).

Системно проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд дійшов до висновку, що платниками єдиного внеску є юридична особа – роботодавець з якою фізична особа уклала трудовий договір. Також, законодавцем визначено, що трудовий договір укладається виключно між засудженим і виправною колонією.

Відтак, з наведених норм висновується, що саме виправна колонія є роботодавцем з яким засуджені укладають трудові договори і на якого покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення, звіти про залучення засуджених до праці, а також довідки ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» з яких убачається, що останнім в період з 01.10.2016 року по 31.12.2017 року перераховувались Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» доходи установи від залучення засуджених до праці.

Таким чином, на думку суду, саме на Державну установу «Личаківська виправна колонія (№30)» як на передбаченого законом роботодавця покладено обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску з доходів засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, оскільки кошти поступали на її рахунки.

При цьому, суд зазначає, що докази в підтвердження сплати позивачем інших загальнообов`язкових платежів (звіти про залучення засуджених до праці за угодою) жодним чином не спростовують наведені вище норми законодавства, які стосуються визначення роботодавця у спеціальних, спірних правовідносинах, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки позивач ДП “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» не є роботодавцем, з яким засуджені укладають строковий трудовий договір, на нього не може бути покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з доходів від працевикористання засуджених, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.01.2019 року за №Ю-0000451308 на суму 628925 грн. 00 коп. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям законності та обґрунтованості (п.1 та п.3 ч.2 ст.2 КАС України).

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ч.3 ст.139 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати, прийняту Головним управлінням ДФС у Львівській області, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.01.2019 року за №Ю-0000451308.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Стрийська, 35, на користь Державного підприємства “Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)”(код ЄДРПОУ 08680448), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Шевченка, 156, 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене та підписане 12 червня 2019 року.

Суддя В.Я.Мартинюк