2/0203/112/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Ркоян Ю.А.

за участю представника позивача та третьої особи - Гумницького О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, про захист прав споживача, визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки, зняття заборони на нерухоме майно, скасування записів, -

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2018 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням подальшої зміни підстав позову послався на те, що 11 жовтня 2007 року позивач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 за 505000 гривень. В той же день між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11232961000, за умовами якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в розмірі 115000 доларів США (580750 гривень за курсом НБУ), а позивач повернути цей кредит в порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем в порядку забезпечення виконання позивачем його кредитних зобов`язань укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №112329661000/1, предметом якого виступила вищевказана квартира. На підставі вказаного договору іпотеки нотаріусом при його посвідченні були внесені відповідні записи до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Також 11 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №112329661000/3, за умовами якого остання поручилась відповідати солідарно з позивачем у випадку невиконання останнім його кредитних зобов`язань. Наступного тижня на вимогу АКІБ «УкрСиббанк» позивач підписав датою 11 жовтня 2007 року додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року, якою до кредитного договору було додано додатки №1 - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», №2 - «Тарифи банку», а також внесено зміни та доповнення в окремі пункти кредитного договору. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року новим кредитором за вищевказаним договорами став ПАТ «Дельта Банк». А 04 грудня 2012 року та 05 квітня 2017 року приватними нотаріусами за заявами ПАТ «Дельта Банк» були внесені відповідні записи №5818308 та №19822699 про обтяження нерухомого майна (предмету іпотеки) до Державного реєстру іпотек та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, позивач вважає, що сторони кредитного договору не досягли згоди щодо усіх його істотних умов. Зокрема, в порушення вимог чинного законодавства, а саме положень ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.628 ЦК України, укладений між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року не містить порядку його зміни (доповнення), який враховував би інтереси позивача, взагалі не містить умов про порядок припинення договору, а розділ 8 «Відповідальність сторін» кредитного договору не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку за невиконання чи неналежне виконання умов договору, які є істотними, а також в цілому суперечить вказаним нормам закону. Також сторона позивача послалась і на те, що в порушення вимог ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» кредитодавцем не надано позивачу, як позичальнику, певної інформації - положення про інфляційне застереження, яке позивач розуміє як встановлення та узгодження з іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості, а отже не узгоджено істотної умови кредитного договору. Відсутня така умова і в тексті укладеного між сторонами кредитного договору, хоча за твердженням позивача має в ньому бути. Вказав позивач і на те, що в порушення вимог п.2.3 Розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, кредитор не ознайомив позивача перед укладенням кредитного договору зі строком та умовами дії зміненої згідно п.1.3.1 кредитного договору процентної ставки. А в порушення вимог п.2.4, 2.5 Розділу 2, п.3.1 Розділу 3 тих же Правил, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитор не ознайомив позивача перед укладенням кредитного договору із умовами кредитування, орієнтовною сукупною вартістю кредиту, в тому числі про вартість супутніх послуг, не вказаний детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача і в тексті самого кредитного договору. Останнє, на думку позивача, свідчить про відсутність в кредитному договорі істотної умови - його ціни. Послався позивач і на відсутність в кредитному договорі його строку дії, оскільки вказаний в п.10.5 кредитного договору строк не є таким в розумінні ст.252 ЦК України, а також послався позивач на відсутність в тексті кредитного договору графіку платежів, не повідомлення перед укладенням кредитного договору та не зазначення в тексті кредитного договору в порушення вимог п.3.7 розділу 3 Правил інформації про вартість для позивача кожного з альтернативних варіантів погашення кредиту у відповідності до п.6.3 кредитного договору. Крім того, позивач послався на те, що кредитодавцем в порушення вимог ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.8 розділу 3 Правил не попереджено його про покладення саме на позичальника валютних ризиків. Наведене також на думку позивача свідчить і про те, що позивачу перед підписанням кредитного договору не було надано всієї необхідної інформації, яка потрібна для прийняття свідомого і обміркованого рішення щодо укладення кредитного договору. Отже, підсумовуючи викладене, позивач зробив висновок про неукладення між ним та кредитодавцем АКІБ «УкрСиббанк» договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року, що в свою чергу є підставою для задоволення заявлених похідних позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного на забезпечення вказаного кредитного договору, із припиненням такої іпотеки, про подальше зняття заборони, накладеної на предмет іпотеки, та про скасування відповідних записів у державних реєстрах, зроблених на підставі договору іпотеки.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач також послався на те, що укладена між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року, якою до кредитного договору було внесено певні зміни, є нікчемною з огляду на укладення її у простій письмовій формі, а не у нотаріально посвідченій як спірний іпотечний договір. Послався позивач і на те, що вказана додаткова угода вносить зміни до пунктів, або містить у собі посилання на пункти кредитного договору, які в останньому відсутні, у графіку погашення кредиту не вказані загальні суми щомісячних платежів за кожним платіжним періодом, а наведені в графіку розмір процентної ставки та останній період повернення кредиту відрізняється від таких, що вказані у кредитному договорі. Дані обставини позивач також оцінює як ненадання йому повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту, що є порушенням вимог ст.11 ч.2 Закону України «Про захист прав споживачів», а також введенням позивача в оману щодо дійсних умов кредитного договору.

Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу про визнання недійсним договору іпотеки №11232961000/1 від 11 жовтня 2007 року, позивач послався на те, що на момент укладення цього спірного договору він ще не здійснив ні державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна, ні відповідно державну реєстрацію права власності за собою на таке нерухоме майно, яке є предметом вказаного договору іпотеки. Відтак, оскільки на момент укладення спірного договору іпотеки договір купівлі-продажу нерухомого майна позивачем ще не був вчинений, а позивач не став власником нерухомого майна, а згідно закону предметом іпотеки може бути лише належне іпотекодавцю нерухоме майно, спірний договір іпотеки укладено з недотриманням вимог закону, а отже має бути визнано недійсним. Послався позивач і на відсутність в спірному договору іпотеки таких істотних його умов як розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання, опис предмета застави, реєстраційних даних квартири. Крім того, посилаючись на різний опис нерухомого майна в спірному договорі іпотеки, кредитному договорі та договорі купівлі-продажу квартири, а також на різну валюту кредиту та купівлі нерухомого майна, позивач вказав на неможливість встановлення та підтвердження, що кредитодавець надав позивачу кредит саме на придбання тієї квартири, яка вказана в якості предмету іпотеки, і що позивачем була придбана квартира саме за кредитні кошти.

Мотивуючи позов в частині позовних вимог про зняття заборони на нерухоме майно та скасування записів, позивач послався на те, що на момент внесення 11 жовтня 2007 року на підставі спірного договору іпотеки записів до Державного реєстру іпотек, а також до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису за реєстраційним номером обтяження 5817451 про заборону на нерухоме майно (квартиру - предмет іпотеки) діяла норма ст.36 Закону України «Про нотаріат», яка прямо забороняла здійснювати приватним нотаріусам накладення заборон відчуження квартир. Оскільки ж вказаний запис про обтяження було внесено приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л., то позивач вважає такі записи неправомірними, а отже такими, що підлягають скасуванню, а заборону на підставі останнього з них такою, що підлягає зняттю. (а.с.2-11, 70-86)

В судовому засіданні представник позивача позовні вимог свого довірителя підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі з викладених вище підстав.

Крім того позивач надіслав до суду письмові пояснення, які за змістом повторюють мотивування позовної заяви з урахування подальшої зміни підстав позову (а.с.220-235).

Представник відповідача в останнє судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в ході розгляду справи проти задоволення позову заперечував в повному обсязі з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, надіслав до суду відзив на позов, в якому послався на те, що спірний договір іпотеки, а також договір купівлі-продажу нерухомого майна укладені у відповідності до норм чинного на момент їх укладення законодавства, нотаріально посвідчені, що додатково підтверджує відповідність договорів вимогам закону щодо змісту та форми. Послався відповідач і на те, що згідно ст.55 Закону України «Про нотаріат» іпотечні договори посвідчуються до моменту оформлення документа про право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, якщо така нерухомість буде належати іпотекодавцю вже після укладення іпотечного договору. Аналогічна можливість випливає із норми ст.5 Закону України «Про іпотеку», а ст.18 останнього закону передбачає можливість одночасного укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотеки цього нерухомого майна. Відзначив відповідач і наявність у позивача ще станом на 25 травня 2018 року значної заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Крім того, в тексті відзиву відповідачем викладено заяву про застосування строків позовної давності, який на думку відповідача обраховується з дат підписання оспорюваних договорів, а відтак збіг 11 жовтня 2010 року, в той час як із позовом позивач звернувся до суду лише в 2018 році. З викладених підстав відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. (а.с.57-59)

Третя особа приватний нотаріус ДМНО Кохан Г.Л. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надіслала до суду заяву про розгляду справи за своєї відсутності, а також письмові пояснення, в яких послалась на помилкове застосування позивачем норм чинного законодавства, зокрема неврахування тієї обставини, що на момент вчинення спірних правочинів діяв Закону України «Про іпотеку», редакція ст.18 якого передбачала можливість одночасного укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору у випадку, якщо іпотекою забезпечується повернення кредиту, наданого на придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку. Послалась третя особа і на колізійність українського законодавства. Послалась нотаріус і на ту обставину, що придбана позивачем квартира дійсно була куплена за кредитні кошти, отримані за кредитним договором, який позивач вважає неукладеним. А скасування заборони відчуження предмета іпотеки та вилучення записів з відповідних реєстрів, на чому полягає позивач, за переконанням третьої особи призведе до порушення прав відповідача по справі. (а.с.53-55, 68)

Представник третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав, просив позов задовольнити.

За викладених обставин суд з урахуванням на положення ст.ст.211, 223 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за фактичної явки учасників справи.

Вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 11 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», як кредитодавцем, та позивачем, як позичальником, було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11232961000 (далі - кредитний договір), за умовами якого останній отримав в день укладення договору кредит в розмірі 115000 доларів США, що є еквівалентом 580750 гривень за курсом НБУ на момент укладення договору, зобов`язавшись повернути кредит шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 1449 доларів США до 11 жовтня 2021 року, сплативши 12,4% річних за користування кредитом, а також інші передбачені договором платежі. Цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позичальника, а саме придбання житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 (п.п.1.1-1.4 Розділу 1 кредитного договору). Умовами договору також передбачено, що забезпеченням виконання позичальником його кредитних зобов`язань є укладення між тими ж сторонами договору іпотеки №11232961000/1 від 10 жовтня 2007 року, предметом якого має бути вищевказана квартира, для придбання якої видається кредит (п.2.1 Розділу 2 кредитного договору). Крім того, тим же кредитним договором встановлено, що виконання позичальником його кредитних зобов`язань забезпечуватиметься порукою ОСОБА_2 згідно договору поруки №11232961000/3 від 11 жовтня 2007 року (п.2.1 Розділу 2 кредитного договору). (а.с.26-31, 193-198)

11 жовтня 2007 року між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту та застави нерухомості №11232961000, відповідно до якого до Договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року внесено низку змін, серед яких: додаток №1 - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», додаток №2 - «Тарифи банку», в якому розписано комісії, що сплачуються позичальником на протязі дії кредитного договору, а також кредитні тарифи, що застосовуються при наданні кредиту клієнтам. (а.с.89, 90-98, 199-205)

Разом з тим, перед укладення вищевказаного кредитного договору АКІБ «УкрСиббанк» в письмовій формі (підписаним позивачем інформаційним листом банку) в повному обсязі ознайомив позичальника про особу та місцезнаходження кредитодавця, основні умови кредитування (орієнтовну скупну вартість кредиту, цільове призначення кредиту, строки кредитування, тип процентної ставки, валюту кредитування тощо). Тобто банк в повному обсязі виконав вимоги щодо переддоговірної роботи з позичальником, визначені нормами ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (а.с.153-154).

В той же день 11 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л. за реєстровим №3172 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №2408809. Предметом договору стала належна продавцю квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана позивачем за 580750 гривень, що повністю відповідає розміру кредитку, отриманого позивачем від АКБ «УкрСиббанк» за вищевказаним кредитним договором. При цьому зазначенні в договорі купівлі-продажу його ціна має застережені нотаріусом виправлення. 13 листопада 2007 року право власності на згадану квартиру було зареєстровано за позивачем у встановленому законом порядку. (а.с.24-25, 35, 56)

Також в той же день 11 жовтня 2007 року з метою забезпечення в повному обсязі виконання позивачем, як позичальником, своїх договірних зобов`язань із повернення кредиту між АКІБ «УкрСиббанк», як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем, було укладено Договір іпотеки №11232961000/1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л. за реєстровим №3177. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, а її технічні характеристики, наведені в договорі іпотеки, повністю збігаються із такими, що вказані в тексті договору її купівлі-продажу. На підставі вказаного договору іпотеки приватним нотаріусом 11 жовтня 2007 року було внесено відповідні записи про обтяження предмета іпотеки шляхом накладення заборони у відповідні державні реєстри - до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №5817451, Державного реєстру іпотек за №5818308, а в подальшому 05 квітня 2017 року - до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №19822699. (а.с.33-34, 36, 37)

Крім того, судом в ході розгляду справи встановлено, що з метою забезпечення виконання позивачем взятих на себе договірних кредитних зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк», як кредитодавцем, та третьою особою ОСОБА_2 , як поручителем, 11 жовтня 2007 року укладено Договір поруки №11232961000/3. За умовами такого договору ОСОБА_2 зобов`язалась перед кредитодавцем відповідати солідарно та в повному обсязі із позичальником (позивачем) за невиконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань за Договором про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року. (а.с.32)

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», як правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. За умовами цього договору відбулась заміна кредитора у зобов`язаннях позивача перед АКІБ «УкрСиббанк» - відповідач набув належне ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги до позивача Договором про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року та всіма акцесорними до цього договору зобов`язаннями, а отже і за вищевказаними договорами іпотеки та поруки. (а.с.39-41, 132-154)

Станом на 25 травня 2018 року внаслідок неналежного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань із повернення кредиту в останнього виникла заборгованість перед відповідачем в загальному розмірі 7114625,88 гривень, з яких:110559,24 доларів США (за курсом НБУ 2886427,24 гривень) - тіло кредиту, 122359,95 доларів США (за курсом НБУ 3194514,47 гривень) - проценти за користування кредитом, 1033684,17 гривень - пеня. (а.с.60-63)

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім умов зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про заставу», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (далі - Правила), в редакціях перелічених нормативно-правових актів, чинних на момент укладення між сторонами спірного кредитного договору згідно ст.5 ЦК України.

Так, відповідно до норм ст.ст.3, 6, 11, 202, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, як різновид правочину, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України).

Згідно ст.11 ч.2 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні викладеним вище положення містяться в п.2.1 Розділу 2 Правил. При цьому п.2.5 Розділу 2 Правил встановлено, що банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг, різновидом якого є кредитний договір (ст.ст.1, 4 того ж закону), якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Положеннями ст.11 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Дана норма закону дублюється положеннями Розділу 3 Правил.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Положеннями ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За змістом ст.ст.546, 547, 573, 576 ЦК України, ст.4 Закону України «Про заставу» виконання зобов`язання може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави. При цьому відповідно до ст.575 ЦК України різновидом застави є іпотека.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом норм ст.ст.3, 5, 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.574, 575, 577, 585 ЦК України іпотека як форма застави виникає і на підставі договору, який підлягає нотаріальному посвідченню. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Предметом іпотеки також може бути нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Тією ж нормою ст.18 Закону України «Про іпотеку» визначено, іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя-юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

За змістом ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою ст.518 ЦК України встановлено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

За змістом ст.ст.202, 204, 626 ЦК України правочин, різновидом якого є договір, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст.202, 203, 215, 626 ЦК України підставою визнання недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину (договору) стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, враховуючи встановлені судом і викладені вище фактичні обставини укладення Договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року, Договору іпотеки №11232961000/1 від 11 жовтня 2007 року, їх зміст та форму з урахуванням на норми чинного на момент їх підписання законодавства, суд вважає, що у відповідності до всіх наведених вище за текстом положень нормативно-правових актів при укладанні кредитного договору, а також договору іпотеки між їх сторонами були дотримані всі передбачені діючим на той час законодавством істотні умови даних видів договорів, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору і договору іпотеки. Також на момент укладення таких договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочинів та печаткою фінансової установи. Окрім того, перед укладенням кредитного договору кредитодавцем була проведена належним чином (в належній формі і обсязі) переддоговірна робота з позичальником шляхом ознайомлення останнього зі всіма передбаченими на той час умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту тощо. Таким чином, викладене виключає можливість визнання вказаного кредитного договору неукладеним, а договору іпотеки - недійсним як правочину повністю чи частково.

В контексті викладеного суд критично оцінює та вважає надуманими твердження сторони позивача про неукладення Договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року. А саме таке твердження позивача є основною підставою, на якій ґрунтується заявлення всіх позовних вимог і вимоги про задоволення позову в цілому. При цьому, позивач вважає вказаний кредитний договір неукладеним з тих підстав, що банком не виконано вимог законодавства щодо обов`язкової переддоговірної роботи з ним, як із позичальником (ознайомлення із певною інформацією щодо кредитування), відсутності в тексті кредитного договору певних обов`язкових для нього умов або ж викладення цих умов таким чином, що порушує права позивача. Такі твердження позивач трактує як недосягнення сторонами кредитного договору згоди щодо усіх обов`язкових умов такого договору, що зумовлює його неукладеність. Однак суд за наслідками розгляду справи вважає всі такі твердження позивача надуманими, такими, що не відповідають дійсним обставинами спірних правовідносин і вимогам закону. Крім того, з огляду на обставини спору суд вважає правову позицію позивача намаганням за допомогою судового рішення позбутися наявних в нього грошових зобов`язань за кредитним договором, зумовлених, можливо, відсутністю у позивача фінансової можливості для їх належного та своєчасного виконання, а також намаганням унеможливити можливе майбутнє звернення стягнення на предмет іпотеки задля погашення вже наявної в позивача значної кредитної заборгованості.

Так, суд вважає помилковими твердження сторони позивача про те, що вказаний вище кредитний договір є неукладеним через те, що в порушення вимог ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не містить порядку його зміни/доповнення, який враховував би інтереси позивача, не містить умов про порядок припинення договору, а розділ 8 «Відповідальність сторін» кредитного договору не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку за невиконання чи неналежне виконання умов договору, які є істотними, а також в цілому суперечить вказаним нормам закону. Така оцінка судом вказаних тверджень сторони позивача викликана тим, що вказана норма закону визначає низку обов`язкових умов кредитного договору, серед яких: порядок зміни і припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, які вказані в законі виключно у приведеному судом формулюванні, тобто без розкриття точного змісту таких умов відносно інтересів кожної із сторін договору, які, умови, вже сторони формулюють з урахуванням власної домовленості або зміст таких умов розробляє кредитодавець (ст.2 ч.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). І Договір про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року в Розділах 8, 10 (п.10.2, 10.4), 12 містить означені обов`язкові умови даного виду договорів. Щодо порядку припинення дії договору, то у відповідності до норми ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином, а порядок виконання зобов`язань банку і позичальника детально прописано у всьому тексті кредитного договору. Позивач же трактує такі вимоги закону з урахуванням бажаного для нього змісту, тим самим висуваючи до змісту кредитного договору умови, які законом формально не передбачені. Відтак такі посилання позивача не є підставою для визнання кредитного договору неукладеним, оскільки встановлені законом обов`язкові умови договору в ньому фактично присутні, підпис у договорі позивача проставлено, що підтверджує досягнення сторонами згоди стосовно таких умов. А можлива несправедливість таких умов, суперечність їх формулювання закону тощо може бути підставою виключно для визнання певних положень договору або його всього недійсним, але не неукладеним, як бажає позивач.

Не погоджується суд також і з твердженнями сторони позивача про порушення кредитодавцем вимог ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», зокрема в частині відсутності в кредитному договорі та ненадання позивачу перед укладенням кредитного договору певної інформації - інфляційного застереження, яке позивач розуміє як встановлення та узгодження з іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості. Натомість, зі змісту ст.4 того ж закону слідує, що таке застереження стосується виключно кредитного договору, а не договору іпотеки, оскільки визначає спосіб збереження реальної вартості грошових вимог та доходів кредитодавця, а не іпотекодавця. Крім того, наявність в кредитному договорі зазначеного застереження є факультативною, а не обов`язковою умовою, як хибно вважає позивач. Відтак, за змістом ст.2 ч.2 того ж закону навість відсутність такої умови не є підставою ані для визнання кредитного договору неукладеним, ані для визнання його недійсним.

Не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, а відтак оцінюється судом як безпідставне, твердження сторони позивача про те, що в порушення вимог п.2.4, 2.5 Розділу 2, п.3.1 Розділу 3 Правил та ст.11 ч.2 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець перед укладенням кредитного договору не ознайомив позивача із умовами кредитування, орієнтовною сукупною вартістю кредиту, в тому числі про вартість супутніх послуг. Такі твердження повністю спростовуються наявною в матеріалах справи копією підписаного позивачем інформаційного листа банку, в тексті якого викладена повна інформація щодо особи та місцезнаходження кредитодавця, кредитних умов, орієнтовної сукупної вартості кредиту та інші дані, визначені вказаним нормами законодавства як обов`язкові для ознайомлення. Крім того, за змістом п.10.13 Розділу 10 кредитного договору позивач шляхом підписання такого договору додатково підтвердив проведення із ним банком належним чином переддоговірної роботи. Відсутність в тексті цього пункту правильного посилання на контенте положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (зазначення п.2 замість ч.2) не спростовує викладене, оскільки вказаний пункт містить посилання на той самий інформаційний лист банку, зміст якого детально довів до відома позивача потрібну інформацію щодо кредитування.

Крім того, надаючи оцінку вказаному абзацом вище твердженню позивача як такому, що не ґрунтується на законі та не є підставою для визнання кредитного договору неукладеним, а отже і не є підставою для задоволення позову, суд виходив з того, що згідно останнього абзацу ч.2 ст.11 Закону України «Про захист справ споживачів» ненадання в ході переддоговірної роботи позичальнику інформації щодо особи і місцезнаходження кредитодавця та кредитних умов тягне для кредитодавця відповідальність, встановлену ст.ст.15, 23 того ж Закону. Остання із вказаних норм передбачає штрафні санкції, а згідно ст.15 ч.7 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров`ю або майну споживача - споживач має право пред`явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені ст.16 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об`єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. Таким чином, навіть порушення кредитодавцем вимог ст.11 ч.2 Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідних положень Правил не зумовлює визнання кредитного договору неукладеним, як хибно вважає позивач, а отже і не є підставою для задоволення цього позову.

З аналогічних викладеним двома абзацами вище підстав суд не приймає до уваги твердження сторони позивача про порушення кредитодавцем вимог п.3.7, 3.8 розділу 3 Правил, оскільки судом встановлено факт належного проведення банком переддоговірної роботи з позичальником та надання йому всієї необхідної інформації для укладення кредитного договору, встановленої законом.

Вважає суд хибними та надуманими, а отже і не приймає до уваги, твердження сторони позивача про невиконання банком вимог ст.11 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині не зазначення в кредитному договорі детального розпису загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача, оскільки такі твердження повністю спростовуються дослідженими в ході розгляду справи доказами, а саме копією наявного в матеріалах справи Графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, Тарифів банку, які відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту та застави нерухомості №11232961000 від 11 жовтня 2007 року є Додатками №1 та №2 і невід`ємними частинами вказаного кредитного договору, містять в повному обсязі той самий детальний розпис загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача (позичальника), а за формою викладення відповідають вимогам п.п.3.1, 3.2 Правил. З тих же підстав хибним є посилання позивача на відсутність в тексті кредитного договору графіку платежів, а також передбаченої п.3.7 Правил інформації. При цьому, не приймає суд до уваги твердження позивача про підписання ним Додаткової угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту та застави нерухомості №11232961000 не 11 жовтня 2007 року, як вказано в її тексті, а через тиждень, оскільки такі твердження позивачем жодними доказами не підтверджені, а отже не можуть сприйматись судом як достовірні. А за змістом ст.81 ч.6 ЦПК України суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.

Суд також не приймає до уваги твердження сторони позивача про нікчемність Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту та застави нерухомості №11232961000 від 11 жовтня 2007 року з огляду на укладення її у простій письмовій формі, а не у нотаріально посвідченій як спірний іпотечний договір. Такі твердження суд вважає таким, що не ґрунтуються на законі, оскільки вказана додаткова угода вносить зміни виключно до кредитного договору, а не договору іпотеки, а відтак з огляду на положення ст.ст.654, 1055 ЦК України така додаткова угода і не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Щодо посилань позивача на те, що вищевказана додаткова угода вносить зміни до пунктів, або містить у собі посилання на пункти кредитного договору, які останній не містить, то дані обставини не є підставою для визнання кредитного договору неукладеним в цілому, а відтак не є підставою для задоволення позову.

Не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи і твердження позивача про порушення кредитодавцем вимог п.2.3 Розділу 2 Правил через не ознайомлення позивача перед укладенням кредитного договору зі строком та умовами дії зміненої згідно п.1.3.1 кредитного договору процентної ставки, що, на думку позивача, так само свідчить про неукладення кредитного договору. Позиція суду щодо цього питання ґрунтується на тому, що згаданий п.1.3.1 кредитного договору містить чітке посилання на строк, зі спливом якого здійснюватиметься перегляд процентної ставки, чітко встановлює періодичність такого перегляду, умови вступу в дію зміненої процентної ставки, а також відсилає до п.10.2 кредитного договору, який, в свою чергу, визначає порядок, підстави для зміни процентної ставки в сторону збільшення та її погодження із позичальником. Означені положення не могли залишитись поза увагою позивача при ознайомленні із текстом кредитного договору перед його підписанням, не потребують наявності певних спеціальних знань для їх розуміння, а отже такі посилання позивача про невиконання кредитором вимог п.2.3 Розділу 2 Правил за переконанням суду є цілком надуманими і штучними, зумовленими бажанням позивача знайти будь-які підстави, щоб позбутися наявного в нього кредитного зобов`язання, зберігши при цьому право власності на предмет іпотеки, одночасно позбувшись його обтяження.

Аналогічним чином суд оцінює твердження сторони позивача про відсутність в кредитному договорі такої обов`язкові його умови як строк його дії, а вказаний в п.10.5 кредитного договору строк не є таким в розумінні ст.252 ЦК України. Оцінка суду означеного твердження ґрунтується на тому, що у відповідності до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Такий строк для кредитодавця встановлений в пп.1.2.1 п.1.2 Розділу 1 кредитного договору і становить один день, тобто таке зобов`язання має бути виконано в день укладення такого договору - 11 жовтня 2007 року. Для позивача, як позичальника, строк виконання зобов`язань встановлений в загальній тривалості в пп.1.2.2 п.1.2 Розділу 1 кредитного договору і становить 14 років - до 11 жовтня 2021 року, а також в пп.1.3.1 п.1.3 Розділу 1 кредитного договору та Додатку №1 до нього - у вигляді встановлення обов`язку щомісячного погашення кредиту частинами. Відтак, кредитний договір містить строк його дії як обов`язкову умову.

Твердження позивача про ведення його в оману щодо дійсних умов кредитного договору також не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки за змістом ст.230 ЦК України дана обставина (введення в оману), за її наявності, може бути підставою для визнання договору недійсним, а не неукладеним. Вимоги про визнання кредитного договору недійсним позивачем не заявлялось. Не надання ж позичальнику всієї інформації на стадії до укладення кредитного договору, як вже вказувалось вище, є підставою для застосування положень ст.15 ч.7 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, всі вказані позивачем фактичні обставини, заявлені в обґрунтування факту неукладення Договору про надання споживчого кредиту №11232961000 від 11 жовтня 2007 року, або не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, або прямо спростовуються нормами законодавства та встановленими судом фактичними обставинами спірних правовідносин сторін, або не є такими, що тягнуть за собою юридичний факт у виді визнання кредитного договору неукладеним. Враховуючи, що твердження позивача про неукладення кредитного договору покладено в основу його позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки, позов в означеній частині задоволенню не підлягає.

Не ґрунтуються на законі посилання позивача на недійсність спірного договору іпотеки через його укладення (посвідчення приватним нотаріусом) в той момент, коли позивачем ще не було здійснено державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна та реєстрації за собою на підставі такого договору купівлі-продажу права власності на таке нерухоме майно, яке є предмету іпотеки. Зокрема, позивачем не враховано положення ст.ст.575, 576 ЦК України, ст.4 Закону України «Про заставу», ст.5 Закону України «Про іпотеку» за змістом яких предметом застави (іпотеки) може бути нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. З огляду на зазначені норми таким документальним підтвердженням є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2007 року, наявний у позивача на момент укладення спірного договору іпотеки і наданий приватному нотаріусу для укладення спірного договору іпотеки. Також нормою ст.55 Закону України «Про нотаріат» прямо визначено, що іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладання такого договору, посвідчуються нотаріусом до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. Крім того, відповідно до ст.18 Закону України «Про іпотеку» у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно. Саме такий випадок і мав місце при укладенні між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем оспорюваного зараз останнім Договору іпотеки №11232961000/1 від 11 жовтня 2007 року. З цих підстав відповідні твердження позивача про недійсність договору іпотеки є безпідставними.

Щодо посилань позивача на відсутність у спірному договорі іпотеки таких його істотних умов як розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання, опис предмета іпотеки, реєстраційні дані квартири, то за змістом ст.18 Закону України «Про іпотеку» достатнім є посилання в договорі іпотеки на правочин, в якому встановлено основне зобов`язань. Таке посилання оспорюваний договір іпотеки містить в розділі «Терміни в Договорі вживаються в такому значенні:», в якому також зазначено суму отриманого позивачем кредиту, кінцевий строк повернення кредиту, розмір процентів за користування кредитом, розмір комісії банку, що є належним виконанням вимог закону щодо істотних умов договору іпотеки. Розділ 1 оспорюваного договору іпотеки містить вичерпний опис предмета іпотеки - вид нерухомого майна, адреса його розташування та технічний опис, що є більш ніж достатнім для ідентифікації такого предмета іпотеки. Крім того, згідно тієї ж норми ст.18 Закону України «Про іпотеку» зазначення в договорі іпотеки реєстраційних даних предмета іпотеки є факультативною умовою.

Не погоджується суд також і з твердженнями позивача про неможливість достеменного встановлення зі змісту договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки факту отримання позивачем кредиту саме на придбання квартири, яка є предметом іпотеки. Такі твердження є надуманими, зумовленими, як і вказувалось вище, виключно бажанням позивача позбавитись обтяження предмета іпотеки і зберегти за собою право власності на нього у випадку задоволення судом заявлених позовних вимог. Натомість, у вказаних всіх трьох договорах при наведенні індивідуалізуючих ознак нерухомого майна зазначено одну і туж саму його унікальну адресу розташування, тип нерухомого майна, чого цілком ніж достатньо для висновку, що вказане у цих трьох договорах нерухоме майно є одним і тим же. Крім того, у всіх трьох договорах вказується одна і та сама ціна нерухомого майна в еквіваленті національної валюти України. В контексті останнього суд не приймає до уваги посилання сторони позивача на неправомірне внесення приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л. виправлень у ціну договору купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2007 року, оскільки такі виправлення застережені нотаріусом у відповідності до абзацу 3 п.23 Глави ІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу та застереження виправлень). Відтак, викладене дозволяє суду дійти до висновку, що позивач на підставі кредитного договору отримав кредит саме на купівлю квартири АДРЕСА_1 , придбання якої оформив відповідним договором купівлі-продажу, а потім передав в іпотеку кредитодавцю. А одночасне оформлення таких договорів прямо передбачено чинним на момент їх укладення законодавством, про що вже вказувалось судом вище.

Не підлягають задоволенню і решта заявлених позовних вимог - про припинення іпотеки, зняття заборони на нерухоме майно та скасування записів, оскільки такі позовні вимоги є похідними та ґрунтуються на задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки, а також на підставі твердження сторони позивача про неукладення кредитного договору, виконання зобов`язань позичальника за яким і забезпечено оспорюваним позивачем договором іпотеки. Натомість, як вказано вище, в ході розгляду даної цивільної справи заявлений позивачем юридичний факт неукладення кредитного договору належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами не підтверджено, а у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Крім того, суд не приймає до уваги як підставу для задоволення позову в частині вимог про зняття заборони на нерухоме майно та скасування записів у відповідних реєстрах посилання позивача на внесення приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л. до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів в той період часу, коли діяла норма ст.36 Закону України «Про нотаріат», яка прямо забороняла здійснювати приватним нотаріусам накладення заборон відчуження квартир. Відкидаючи означені доводи сторони позивача, суд виходив з наступного. Так, нормою ст.36 вказаного закону (в редакції, чинній на момент вчинення спірних записів у реєстрах) дійсно було встановлено пряму заборону для приватного нотаріуса здійснювати таку нотаріальну дію як накладення заборони відчуження квартири. Порядок вчинення такої нотаріальної дії розкривався нормою ст.73 Закону України «Про нотаріат», до якої Законом України №3201-IV від 15 грудня 2005 року (набрав чинності 14 січня 2006 року) було внесені певні зміни, серед яких вживаний у ст.73 термін «державний нотаріус» замінено на «нотаріус». Останній, в свою чергу, за змістом решти норм Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних позивачем нотаріальних дій приватного нотаріуса) вживається у випадках, коли нотаріальна дія може вчинятись і державним, і приватним нотаріусом. В той же час, якщо нотаріальна дія дозволена для вчинення виключно для державного нотаріуса, вказаний закон у своїх нормах оперує лише терміном «державний нотаріус». Таким чином, з викладеного очевидно слідує виникнення колізії - конкуренції норм ст.36 та ст.73 Закону України «Про нотаріат», вирішення якої, з огляду на виникнення колізії між статтями одного і того ж закону (тобто у даному випадку немає конкуренції загальної і спеціальної норми чи норм різної юридичної сили), має вирішуватись шляхом застосування більш нової норми із вказаних, як такої, що є більш актуальною і регулює суспільні правовідносини з урахуванням останніх їх змін. Отже, оскільки на момент вчинення приватним нотаріусом ДМНО Кохан Г.Л. нотаріальних дій у вигляді реєстрації заборони відчуження квартири в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек застосуванню підлягала саме норма ст.73 Закону України «Про нотаріат», якою, вочевидь, і керувався приватний нотаріус, в суду немає жодних підстав вважати вчинення нотаріусом оскаржуваних позивачем нотаріальних дій неправомірним.

При ухваленні даного рішення суд не приймає до уваги наведені позивачем в тексті його позову норми матеріального та міжнародного права, практику Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного Суду України, Верховного Суду, зокрема його Великої Палати. Це зумовлено тим, що наведені позивачем норми і правові висновки жодним чином не спростовують висновків суду, сформованих при розгляді даної цивільної справи і наведених за текстом рішення вище, в тому числі і тому, що містять або ж загальні декларативні формулювання і правові позиції, які не суперечать приведеним вище висновкам суду, або ж не враховують наявність певних конкретних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, і на які спирався суд при ухваленні даного рішення.

Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів позивача, заявлених як підстави для задоволення позову, суд у відповідності до норми ст.10 ч.4 ЦПК України враховує практику Європейського суду з прав людини як джерела права, відповідно до якої, практики, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог, що зумовлює неможливість задоволення позову.

Окрім того, суд погоджується із твердженнями сторони відповідача про пропуск позивачем встановленого ст.257 ЦК України загального трирічного строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, який, строк, у відповідності до ст.261 ЦК України та з огляду на зміст і характер спірних правовідносин та позовних вимог має обчислюватись із дат укладенні спірних договорів та вчинення спірних нотаріальних дій, що мало місце 11 жовтня 2007 року. В той же час як позивач звернувся до суду із даним позовом лише 19 квітня 2018 року, що безумовно вказує на пропуск позивачем строків позовної давності, а останнє згідно ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Разом з тим, суд не застосовує такі строки позовної давності при розгляді і вирішенні спору сторін у даній цивільній справі, оскільки судом, як зазначено вище, відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

В той же час, суд не погоджується із твердженнями сторони позивача про те, що даний позов є негаторним, а відтак до нього у відповідності до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, строки позовної давності не застосовуються. Правова позиція суду ґрунтується на тому, що негаторним є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Натомість, як слідує зі змісту позовної заяви з урахуванням подальшої зміни підстав позову предметом спору є не усунення певних перешкод позивачу у користуванні чи розпорядженні нерухомим майном (наявність обтяження як такої перешкоди згадується позивачем лише опосередковано в цьому контексті), а факт укладення кредитного договору, виконання кредитодавцем переддоговірної роботи з позивачем як позичальником, недійсність договору іпотеки, а також правомірність, як наслідок всього переліченого, обтяження нерухомого майна (предмета іпотеки). Фактично даним позовом позивач бажає в першу чергу позбутись наявного в нього кредитного зобов`язання, за яким в нього є велика заборгованість, залишивши при цьому за собою і придбану за кредитні кошти нерухомість, а не захисти виключно своє право власності як таке від начебто незаконних обмежень з боку кредитора та нотаріуса.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд, керуючись положеннями положення ст.141 ЦПК України та враховуючи результат розгляду справи, приходить до висновку, що судові витрати по справі у вигляді судового збору, враховуючи звільнення позивача за законом від його сплати, підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 6, 11, 202-204, 215, 216, 230, 236, 252, 257, 261, 267, 512-514, 516, 518, 524, 525, 546, 547, 573-577, 585, 599, 626, 627, 629, 631, 638, 654, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.1, 4, 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.1, 3, 5, 18 Закону України «Про іпотеку», ст.4 Закону України «Про заставу», ст.ст.2, 4 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», ст.ст.36, 55, 73 Закону України «Про нотаріат», п.п.2.1, 2.3, 2.4, 2.5 Розділу 2, п.п.3.1, 3.2, 3.7, 3.8 Розділу 3 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, п.23 Глави ІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, про захист прав споживача, визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки, зняття заборони на нерухоме майно, скасування записів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 10 червня 2019 року.

Суддя С.Ю. Казак