ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

10 квітня 2019року

м. Київ

у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Рені» (далі - ТОВ «Лагуна-Рені»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанія «Бівен Інвестментс ЛТД» (далі - Компанія), Ренійська районна державна адміністрація Одеської області, про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ТОВ «Лагуна-Рені» на заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Сорокіна К. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Заїкіна А. П.

Заочним рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Лагуна-Рені» з 10 березня 2017 року та поновлено її на цій посаді з 10 березня 2017 року. Зобов`язано Ренійську РДА скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів відносно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою звільнення з 10 березня 2017 року ОСОБА_1 з ініціативи власника або уповноваженого ним органу був протокол № 01-03/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Лагуна-Рені» від 28 березня 2017 року, тобто після звільнення позивачки і без зазначення підстав для розірвання трудового договору; рішення Компанії про звільнення позивачки, яке викладено у протоколі зборів ради директорів Компанії від 09 березня 2017 року, не пройшло процедуру легалізації, відтак відсутні підстави, що звільнення відбулося відповідно до чинного законодавства України.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Позовні вимоги в частині зобов`язання Ренійську РДА вчинити певні дії є похідними від вимог про визнання звільнення позивачки незаконним, відтак відсутні підстави для їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За наслідками розгляду 10 квітня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду зазначеної справи касаційну скаргу ТОВ «Лагуна-Рені» задоволено частково, заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

З таким висновком не погоджуюся та висловлюю окрему думку відповідно до статті 35 ЦПК України.

У поданому позові, пред`явленому до ТОВ «Лагуна-Рені», ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним звільнення її з посади директора ТОВ «Лагуна-Рені» з 10 березня 2017 року та поновити її на цій посаді з 10 березня 2017 року;

- зобов`язати Ренійську РДА скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів відносно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Вважаю, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції.

Суди установили, що з 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 перебувала на посаді директора ТОВ «Лагуна-Рені», засновником якого є Компанія. З 10 березня 2017 року позивачку звільнено з роботи на підставі протоколу № 01-03/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Лагуна-Рені» від 28 березня 2017 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка вказувала, що у квітні 2017 року при моніторингу даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нею виявлено інформацію про те, що з 10 березня 2017 року керівником товариства значиться ОСОБА_2 , відтак звернулася з цивільним позовом до ТОВ «Лагуна-Рені» про визнання незаконним звільнення її з посади директора товариства з 10 березня 2017 року та поновлення на цій посаді з 10 березня 2017 року; зобов`язання Ренійську РДА скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів відносно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

За положеннями статті 1 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

У частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) закріплено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Частина друга статті 24 Конституції України, а також стаття 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) проголошують, що всі громадяни рівні у трудових правах незалежно від походження, кольору шкіри, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно із статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема - вільний вибір виду діяльності.

Закріпивши гарантії права на працю, законодавство України про працю встановлює порядок прийому на роботу, порядок переведення, вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника (або уповноваженого ним органу) тощо.

Будь-яке суб`єктивне право, в тому числі право на працю, передбачає правовий механізм його охорони і захисту, сутність якого полягає в тому, щоб забезпечити захист прав людини у сфері праці і продуктивної зайнятості, а основна мета захисту - забезпечити реалізацію суб`єктивного права на працю, обов`язків та законних інтересів людини праці.

Згідно із статтею 13 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Закон України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-ІV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, згідно частини першої статті 7 якої Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу, громадське формування, що немає статусу юридичної особи, та фізичну особі - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів (частина перша статті 9 Закону № 755-ІV).

Згідно пунктів 8, 13 частини другої статті 9 Закону № 755-ІV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резиденства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією; відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Статтею 25 Закону № 755-ІV урегульовано питання стосовно порядку проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій, згідно частини першої якої державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо, зокрема, визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затверджений наказом Міністерства юстиції України 09 лютого 2016 року № 359/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2016 року за № 200/28330, визначає процедуру проведення відповідно до Закону № 755-ІV державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, права та обов`язки суб`єктів державної реєстрації.

Позовні вимоги про зобов`язання скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про зміну керівника юридичної особи, заявлені одночасно з вимогами про поновлення на роботі, стосуються трудових прав позивачки, яка була керівником товариства, і не пов`язані із перевіркою адміністративно-розпорядчих дій уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації чи встановлення законності (незаконності) її дій.

Звернення позивачки до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення її права на працю внаслідок порушення, на думку ОСОБА_1 , відповідачем порядку її звільнення з посади керівника товариства та призначення на цю посаду іншої особи, на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме трудовим і цивільним процесуальним законодавством.

У будь-якому випадку, незважаючи на займану посаду, при звільненні найманого працівника власник чи уповноважений ним орган реалізує свої повноваження щодо управління юридичною особою, одним із видів якого є оптимізація виробничого процесу, що передбачає і оптимізацію складу трудових ресурсів - найманих працівників.

Однак захист прав найманих працівників можливий лише у цивільному процесі, який передбачає можливість і необхідність застосування КЗпП України.

Вважаю помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спір належить розглядати саме в порядку цивільного судочинства.

Суддя О. М. Ситнік