ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 червня 2019 року

м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/12993/18

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/767/19

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в письмовому провадженні за наявними у справі доказами в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою та за доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

місце ухвалення рішення судом першої інстанції - м. Чернігів,

дата складання повного тексту рішення судом першої інстанції - 09.04.2019,

У С Т А Н О В И В:

29.11.2018 ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину з інвалідністю підгрупи «А» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі двох прожиткових мінімумів, що дорівнює 4054 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання, як дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, в розмірі прожиткового мінімуму на працездатну особу, що дорівнює 1921 грн, починаючи з 01.12.2018.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з відповідачем перебуває у шлюбі, який ще не розірвано, від якого мають дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25.08.2010 висновком ЦЛКК дитині було встановлено інвалідність до досягнення нею 18-річного віку. Згідно з висновком ЦЛКК від 17.07.2017 дитині встановлено терміном до 17.07.2019 підгрупу «А», що означає, що дитина фактично не здатна до самообслуговування. Відповідач добровільної матеріальної допомоги на дитину не надає, проте має таку можливість, оскільки є суб`єктом підприємницької діяльності. Крім того, відповідач має можливість сплачувати аліменти і на неї, як дружину, з якою проживає дитина з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4054 грн, які підлягають індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 29.11.2018 та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 1921 грн, які підлягають індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 29.11.2018 та до закінчення часу проживання з дитиною-інвалідом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та опікування нею. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 768 грн 40 коп. судового збору на користь держави. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове, яким задовольнити вимогу щодо стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, або в іншому розмірі на розсуд суду, але враховуючи рівень його доходу; відмовити у задоволенні вимоги щодо призначення аліментів на утримання позивача ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що з вересня по листопад 2018 року ним надавалась матеріальна допомога на утримання дитини, що підтверджується документами з банківської установи. А з грудня 2018 року він дійсно не проводив виплати, оскільки позивач звернулась з даним позовом, а тому з 29.11.2018 (дати подачі позову) взаємна домовленість між сторонами, яка діяла до цього часу, припинила свою дію. Крім того, суд має враховувати матеріальне становище платника аліментів, проте ним не було враховано, що дохід скаржника в розмірі 155339 грн за 2018 рік (згідно з даними фіскального органу) не є його чистим прибутком, а є лише валовим доходом від підприємницької діяльності. Розмір аліментів, визначений судом, вдвічі перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину і в чотири рази перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину. Крім того, зазначає, що судом проігноровано докази, що підтверджують його доходи за останні 6 місяців (з вересня 2018 року по лютий 2019 року), розмір яких становить 34563 грн, що у перерахунку на один місяць становить 5761 грн, а тому рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 4054 грн є необґрунтованим і таким, що порушує норми законодавства і його права. На думку скаржника, суд має встановити розмір аліментів, що дорівнює 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що буде відповідати нормам ч.2 ст.182 СК України, поставить сторони справи в рівні умови, та відповідатиме ст.141 СК України. Крім того, скаржник повністю не погоджується із рішенням суду в частині стягнення аліментів на утримання позивача ОСОБА_1 , зазначаючи, що стан здоров`я дитини є таким, що дозволяє позивачу знаходитись у відпустці по догляду за дитиною, але не зобов`язує до цього. Позивач є працездатною особою, проте не працює, оскільки втратить частину соціальних виплат. Позивачем надана довідка КНП «Дитяча поліклініка № 2» Чернігівської міської ради, яка є недопустимим доказом у справі, оскільки отримана з порушенням Інструкції про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та не по формі, що затверджена Наказом МОЗ України № 667 від 31.07.2013. На дану обставину неодноразово зверталась увага суду, але була ним проігнорована. Вважає, що стягнення аліментів на позивача є перекладанням її обов`язків по своєму утриманню на інших осіб, соціальною безвідповідальністю, що є неприйнятним з точки зору суспільної моралі.

В доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що виходячи з положень Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», наявність у дитини інвалідності підгрупи «А» не є перепоною для роботи, навчання або служби того з батьків, який здійснює нагляд за дитиною, та автоматично не тягне за собою необхідність у постійному сторонньому догляді за дитиною. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю, яку отримує позивача, призначається в будь-якому випадку. Нема жодних підстав вважати форму інвалідності дитини важкою, що визнає і служба соціального захисту населення, призначивши звичайний розмір надбавки. Крім того, позивач не отримує компенсацію за надання соціальних послуг з постійного стороннього догляду за дитиною, яка передбачена Постановою КМУ № 558 від 29.04.2004. Також довідка ЛКК не відповідає вимогам документу, що визначає необхідність у постійному сторонньому догляді за дитиною. Скаржник зазначає, що деякі діагнози, поставлені дитині, були частково або повністю зняті у зв`язку з проведенням курсів лікування (включаючи оперативні втручання).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на невідповідність, наведених в апеляційній скарзі та в доповненнях до неї, аргументів фактичним обставинам справи, вони є безпідставними, такими, що непідкріплені належними та допустимими доказами. Так, позивач зазначає, що відповідач жодної матеріальної допомоги на дитину не надає, дитиною не цікавиться, участі у вихованні дитини не приймає. Тобто, відповідач ухиляється від виконання зобов`язань, передбачених статтями 55, 141, 150, 155, 180, 181 СК України. Також відповідач отримує заробітну плату у «конверті», а тому позивачем і визначені вимоги щодо стягнення аліментів у твердій грошовій формі. Щодо стану здоров`я дитини та необхідності дитини у забезпеченні постійного догляду, то позивач зазначає, що відповідач нічого не знає про стан здоров`я та діагнози дитини. Крім того, висновок ЦЛКК, який вимагає відповідач, взагалі не стосується дітей з інвалідністю, а стосується осіб з І-ІІ групою інвалідності, тобто осіб старше 18 років. Щодо тверджень відповідача про «небажання позивача працювати», то остання визнала необхідним зі свого боку надати суду додаткові докази, що спростовують дані твердження відповідача щодо можливості дитини до самообслуговування, а саме довідку про потребу дитини в домашньому догляді, довідку з комунального закладу «Чернігівський навчально-реабілітаційний центр № 2» про те, що дитина навчається за індивідуальною програмою, довідку з місця роботи позивача про те, що вона з часу народження дитини знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Також позивач зазначає, що надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи «А» дійсно вже призначається незалежно від того, чи працює опікун дитини, чи ні. В силу викладеного, позивач вважає рішення ухвалене при належному, повному, обґрунтованому вивчені обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції апеляційна скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 ЦПК України.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів в розмірі 4054 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття з подальшою індексацією обґрунтований та підлягає задоволенню. Крім того, зібраними по справі доказами встановлено, що дитина фактично не здатна до самообслуговування. Позивач потребує матеріальної допомоги, оскільки проживає з дитиною з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду, дбає про неї. Відповідач є працездатною особою та може надавати матеріальну допомогу в розмірі, визначеному позивачем в сумі 1921 грн щомісячно, протягом всього часу проживання з позивачем дитини з інвалідністю та опікування нею. Суд зазначив, що нормами ч.1 ст.191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тобто починаючи з 29.11.2018, а не з 01.12.2018, як просила позивач.

Такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, а наведені в апеляційній скарзі та в її доповненнях аргументи колегія суддів не вважає підставними, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 08.08.2008, зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 1115 від 08.08.2008, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що з відповідачем разом не проживає. Дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні, а відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання доньки не надає.

Відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи зазначені обставини частково визнав, погодившись сплачувати аліменти на доньку в розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та заперечив проти сплати аліментів на дружину, з якою проживає дитина з інвалідністю з підстав недостатності доказів, що підтверджують таке право позивача. Додав, що він добровільно матеріальну допомогу на утримання доньки не надає з грудня 2018 року.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону (частини перша - друга ст.184 СК України).

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Сімейний кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

Визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судом враховано правила ст.182 СК України, надано оцінку зібраним у справі доказам для визначення належного до сплати розміру аліментів.

Крім того, згідно з ч.1 ст.88 СК України якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Статтею 19 цього ж Закону визначено безпосередній причинний зв`язок інвалідності з потребою у сторонньому догляді, як форми додаткової соціальної допомоги та захисту.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

З аналізу ст.88 СК України вбачається, що право на утримання матеріальної допомоги на дитину-інваліда виникає на підставі певних фактів, а саме: проживання одного з подружжя з дитиною-інвалідом та опікування нею, нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду, походження дитини від одного з подружжя та спроможність другого з подружжя надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , являється її законним представником як мати (а.с.7, 8, 9, 10).

Неповнолітній ОСОБА_6 згідно із висновком ЦЛКК № 25/09 від 25.08.2010 встановлено інвалідність до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Висновком ЦЛКК №79/0117 від 17.07.2017 ОСОБА_6 встановлено підгрупу «А». Висновок дійсний до 17.07.2019. Відповідно до висновку, дитина фактично не здатна до самообслуговування (а.с.12).

Відповідно до довідки диспансерного відділення Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні від 06.02.2019, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду (а.с.60).

В повідомленні КНП «Дитяча поліклініка № 2» Чернігівської міської ради № 15-01/227 від 21.02.2019 зазначено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку з народження. 22.11.2018 заключила декларацію з лікарем ОСОБА_8 Дитина перебуває під постійним динамічним наглядом. За станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (а.с.69).

Відповідно до фотокопії посвідчення Серії НОМЕР_1 , позивачу ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу у розмірі 506,10 грн до 2028 року (а.с.10).

Згідно із повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради № 11-08/1351 від 28.01.2019 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства підгрупи «А» з надбавкою на догляд з 08.06.2011 до 17.07.2019. Станом на 01.01.2019 розмір допомоги становить 3074,90 грн (а.с.51)

Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав щодо права позивача на отримання допомоги від відповідача.

Судом правильно встановлено, що відповідач є працездатним, інших утриманців не має і тому не позбавлений можливості сплачувати аліменти як на малолітню дитину, так і на дружину, яка опікується дитиною з інвалідністю.

Помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що довідка, що видана КНП «Дитяча поліклініка № 2» Чернігівської міської ради отримана з порушенням норм закону, а висновок ЦЛКК не відповідає вимогам документу, що визначає необхідність у постійному сторонньому догляді за дитиною, а тому не є належними та допустимими доказами по справі, оскільки вказані медичні документи в установленому законом порядку не оспорювались та не визнавались незаконним.

Посилання скаржника на Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, затверджену Наказом МОЗ України № 667 від 31.07.2013, не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги, оскільки дана Інструкція стосується надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу.

Питання встановлення дітям інвалідності, зокрема категорії "дитина-інвалід" або "дитина-інвалід підгрупи А", вирішується відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою КМУ від 21.11.2013 № 917.

Крім того, зазначеним Порядком передбачена можливість оскарження висновку комісії до центральної комісії МОЗ або до суду (п.11 та п.12).

Дій щодо оскарження висновку ЦЛКК, відповідачем вчинено не було.

Таким чином, покладення в основу оскаржуваного судового рішення довідки КНП «Дитяча поліклініка № 2» Чернігівської міської ради та висновку ЦЛКК є законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника, що у нього наявні відомості, що деякі діагнози дитини були частково або повністю зняті декілька років тому, не беруться до уваги, оскільки це лише є припущення відповідача, які документально не підтверджені.

Посилання скаржника на неправильність визначення судом розміру аліментів не відповідає фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства.

Давши належну оцінку дослідженим доказам, суд першої інстанції правомірно визначив розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, у сумі 4054 грн на місяць.

Визначаючи розмір аліментів, судом враховано той факт, що по віку та здоров`ю відповідач являється працездатним, інших аліментних зобов`язань та утриманців не має, отримує дохід в розмірі, який дозволяє сплачувати аліменти в сумі, що визначена позивачем.

Так, відповідно до повідомлення д Чернігівського управління ГУ ДФС У Чернігівській області за № 1143/9/25-01-53-12-06 від 19.02.2019 в період з 01.03.2018 по 31.12.2018 позивач мав дохід 155339 грн, тобто 17260 в місяць. Розмір аліментів, що просить стягнути позивач на малолітню дитину - 4054 грн - складає близько 23% від доходу, що спростовує доводи відповідача щодо стягнення судом аліментів, розмір яких перевищує 50%.

Не заслуговують на увагу і мотиви скаржника щодо застосування при визначенні розміру аліментів середньомісячної заробітної плати штатних працівників в сфері інформації та телекомунікації за 2018 рік, оскільки матеріали справи містять інформацію про дохід самого відповідача в 2018 році.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що його дохід за останні 6 місяців (з вересня 2018 року по лютий 2019 року) становив 34563 грн, що у перерахунку на один місяць становить 5761 грн, не заслуговує на увагу, оскільки надана відповідачем довідка АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.75) лише свідчить про обороти грошових коштів на банківських рахунках ФОП ОСОБА_2 , а не про його доходи.

А тому, висновок суду в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 4054 грн є законним та обґрунтованим і таким, що ґрунтується на матеріалах справи.

Не бере колегія суддів до уваги заперечення відповідача щодо стягнення аліментів на утримання дружини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення аліментів, матеріального становища позивача, стану здоров`я дитини, матеріального становища відповідача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

За загальним правилом, передбаченим ст.75 СК України, дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

В той же час, Сімейним кодексом України визначені особливості надання утримання дружині з якою проживає дитина з інвалідністю.

Зокрема, як зазначено вище, таке право передбачено з ч.1 ст.88 СК України, при цьому, відповідно до абзацу другого цієї частини, право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Вказане спростовує доводи скаржника щодо безпідставності стягнутих аліментів через отримання позивачем соціальної допомоги від держави.

Посилання скаржника на можливість працевлаштування позивача та отримання від держави надбавки на догляд за дитиною, не може бути взяті до уваги колегією суддів. За змістом ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

При визначенні розміру утримання, суд першої інстанції обґрунтовано враховував стан здоров`я дитини, яка є дитиною інвалідом, а також можливість відповідача надавати матеріальну допомогу позивачеві. Стягнення в розмірі 1921 грн щомісячно складає близько 11% від середньомісячного доходу відповідача і не призводить до стягнення непомірних сум, загальний розмір яких перевищуватиме 50% доходу. Вказане спростовує доводи скаржника з цього приводу.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

Н.В.Висоцька

Н.В.Шитченко

Повний текст складений 10.06.2019