ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року

Київ

справа №2а-6166/11/1470

адміністративне провадження №К/9901/4451/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вознесенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Веселинівський завод сухого знежиреного молока» до Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ВАТ «Веселинівський завод СЗМ» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Веселинівської МДПІ Миколаївської області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0000122301 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 040 920,00 грн, зокрема в сумі 832 736 грн за основним платежем та в сумі 208 184 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, від 13.05.2011 № 0000132301 про визначення грошового зобов`язання зі штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 1 131 750,00 грн, від 13.05.2011 № 0000142301 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 100 790,00 грн, зокрема в сумі 80 632,00 грн за основним платежем та в сумі 20 158,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що висновок контролюючого органу про те, що позивач відніс до складу податкового кредиту спеціальної декларації переробного підприємства витрати на придбання у ЗАТ «Креатив» замінника молочного жиру та у ПП «Ніщета» цільного молока, не ґрунтуються на первинних документах та інших доказах. Доводи контролюючого органу про те, що позивач не мав права формувати податкові зобов`язання за спеціальною декларацією переробного підприємства з реалізації виробленої продукції - спредів є неправильними, оскільки відповідно до висновків санітарного паспорту на асортимент молочних продуктів, дозволених до виробництва позивачем, підприємство має право на виробництво та реалізацію продукції, зазначеної у пункті 6 паспорту (2 види масла, 6 видів спредів та 2 види молока). На ці 6 видів спредів підприємству видано сертифікати відповідності, що підтверджує, що спред - продукт власного виробництва позивача, а також атестат виробництва молока та молочної сировини, згідно з яким серед продукції, що виробляється позивачем, є спреди. Контролюючий орган протиправно визначив позивачу до сплати грошові кошти, які позивач перерахував на небюджетний рахунок та які видані як дотації сільськогосподарським товаровиробникам, що підтверджується бухгалтерськими відомостями, банківськими виписками, тобто використані за цільовим призначенням. Контролюючий орган також протиправно визначив позивачу податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств (авансовий внесок з цього податку) за відсутності рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Веселинівський завод СЗМ» про розподіл прибутку та виплату дивідендів.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 15.02.2012 позов задовольнив повністю: скасував податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0000122301, № 0000132301 та № 0000142301.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.03.2014 залишив без змін постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2012.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Вознесенська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.09.2014 відкрив касаційне провадження.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.06.2019 призначив попередній розгляд справи на 04.06.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, за результатами якої склав акт від 26.04.2011 № 106/2301/446546.

І. Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 13.05.2011 № 0000122301 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 832 736 грн за основним платежем та в сумі 208 184 грн за штрафними (фінансовими) санкціями є висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, про порушення позивачем вимог пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 291, та пункту 5 Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 152.

Порушення позивачем вимог зазначеного законодавства полягало у тому, що:

позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту спеціальної податкової декларації з податку на додану вартість переробного підприємства за грудень 2009 року податок на додану вартість в сумі 73 783,35 грн за операціями з придбання у АТ «Креатив» замінника молочного жиру «Деликон», який не є молочною продукцією, а є високоякісним спеціальним рослинним жиром, та податок на додану вартість в сумі 24 157,80 грн за операціями з придбання цільного молока у ФОП ОСОБА_1 , який не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки має вид діяльності: посередництво у торгівлі товарами широкого асортименту. Контролюючий орган вважає, що ці суми податкового кредиту з податку на додану вартість позивач повинен був декларувати у загальній податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року;

позивач у загальній податковій декларації за грудень 2009 року занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 227 169,00 грн та за звітні податкові періоди 2010 року податок на додану вартість в сумі 1 101 317 грн за операціями з реалізації продукції, для виготовлення якої використовувалися спреди, що не є молочною продукцією, не є сировиною власного виробництва. Контролюючий орган вважає, що спреди не є молочною продукцією, тому податок на додану вартість за операціями з поставки продукції, виготовленої з використанням спредів, та з реалізації спредів, не міг бути використаний як дотація сільськогосподарським підприємствам і мав бути відображений у складі податкових зобов`язань за операціями з поставки товарів загальної податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року.

З акта перевірки, із заперечень на позов убачається, що контролюючий орган за податковим повідомленням-рішенням від 13.05.2011 № 0000122301 визначив позивачу грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 832 736 грн за основним платежем за грудень 2009 року та за звітні періоди 2010 року тільки за операціями з реалізації продукції, виготовленої з використанням спредів, з реалізації спредів, за наслідками висновків про заниження таких зобов`язань за грудень 2009 року в сумі 227 169,00 грн та за звітні періоди 2010 року в сумі 792 647,00 грн (227 169 + 792 647= 1 019 816), та з урахуванням виявленого факту заниження позивачем у рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість податкового кредиту в сумі 187 080,00 грн (1 019 816 - 187 080 = 832 736).

ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» є переробним підприємством у розумінні статті 1 Закону України «Про молоко та молочну продукцію», відповідно до якої переробне підприємство - це підприємство, яке закуповує молоко та молочну сировину, має виробничі потужності та умови для виробництва молочних продуктів гарантованої якості та безпеки відповідно до нормативних документів. Основним видом діяльності позивача є переробка молока та виробництво різноманітних молокопродуктів.

ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» є платником податку на додану вартість, яке відповідно до вимог п. 11.21 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин) зобов`язане суму податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м`ясо та м`ясопродукти, у повному обсязі спрямовувати виключно на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м`ясо в живій вазі.

Відповідно до пункту 6 Порядку обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 291 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), переробні підприємства за результатами діяльності за кожний звітний (податковий) період ведуть окремий податковий і бухгалтерський облік готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м`яса в живій вазі.

За результатами окремого обліку готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м`яса в живій вазі, переробні підприємства відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» визначають суми податкових зобов`язань та податкового кредиту, які виникають у зв`язку з переробкою та поставкою такої продукції, і складають окрему податкову декларацію, яка разом з декларацією щодо іншої діяльності подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації переробного підприємства як платника податку на додану вартість у порядку і в строки, встановлені зазначеним Законом, з урахуванням вимог нормативно-правових актів Державної податкової адміністрації. Визначена до сплати за окремою податковою декларацією сума податку на додану вартість перераховується переробним підприємством на його небюджетний рахунок у строки, встановлені для сплати податку на додану вартість, з урахуванням коштів, перерахованих відповідно до пункту 5 цього Порядку. Переробне підприємство разом з окремою податковою декларацією за кожний звітний (податковий) період подає як підтвердження сплати сум податку реєстр платіжних доручень на фактично зараховані на небюджетний рахунок кошти і виписку територіальних органів Державного казначейства з небюджетного рахунка. Суми податку на додану вартість, визначені переробним підприємством за окремою податковою декларацією, щодо яких переробне підприємство не подало органу державної податкової служби підтвердження їх перерахування на небюджетний рахунок, вважаються такими, що використовуються переробним підприємством не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

У разі коли товари (послуги), основні фонди, виготовлені або придбані, використовуються переробним підприємством частково для виготовлення готової продукції, а частково для інших товарів (послуг), сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів за операціями з виготовлення готової продукції та відповідно за іншими операціями.

Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 152, переробні підприємства за результатами діяльності за кожний звітний (податковий) період ведуть окремий податковий і бухгалтерський облік операцій з поставки готової продукції.

За результатами зазначеного обліку переробні підприємства визначають відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» суми податкових зобов`язань та податкового кредиту, які виникають у зв`язку з переробкою та поставкою готової продукції, і складають декларацію з податку на додану вартість (переробного підприємства), яка разом з декларацією щодо іншої діяльності подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації переробного підприємства як платника податку на додану вартість у порядку і в строки, встановлені зазначеним Законом, з урахуванням вимог нормативно-правових актів ДПА.

Визначена до сплати за декларацією з податку на додану вартість (переробного підприємства) сума податку на додану вартість зараховується переробним підприємством на небюджетний рахунок у строки, встановлені для сплати податку на додану вартість. Переробне підприємство не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, подає за кожний звітний (податковий) період для підтвердження сплати сум податку на додану вартість реєстр платіжних доручень на фактично зараховані на небюджетний рахунок кошти і виписку територіального органу Державного казначейства з такого рахунка. Сума податку на додану вартість, щодо якої переробне підприємство не подало органу державної податкової служби підтвердження щодо зарахування її на небюджетний рахунок, вважається такою, що використовується не за призначенням і підлягає стягненню до державного бюджету.

Якщо виготовлені (надані) або придбані товари (послуги), основні фонди використовуються переробним підприємством частково для виготовлення готової продукції, а частково для виготовлення (надання) інших товарів (послуг), сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів за операціями з виготовлення готової продукції та за іншими операціями.

У відповідності до пунктів 1 цих Порядків їх дія не поширюється на операції з: поставки молока, молочної продукції, м`яса та м`ясопродуктів, виготовлених переробними підприємствами, зокрема із сировини, що не є сировиною власного виробництва товаровиробника.

Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що переробне підприємство, реалізовуючи молоко та молочну продукцію, м`ясо та м`ясопродукти не сплачує податок на додану вартість до бюджету, а декларує податкові зобов`язанні за спеціальною податковою декларацією та спрямовує суму податку на додану вартість за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м`ясо та м`ясопродукти, для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м`ясо в живій вазі шляхом перерахування податку на додану вартість на відповідний небюджетний рахунок.

Для цього переробне підприємство перераховує зараховані йому на поточний рахунок за поставлену продукцію суми податку на додану вартість на не бюджетний рахунок і ці суми податку на додану вартість враховуються як дотації. Не перераховані переробними підприємствами на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій у строки, встановлені законодавством для сплати податку на додану вартість до бюджету, вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач як переробне підприємство за результатами діяльності за кожний звітний (податковий) період веде окремий податковий і бухгалтерський облік з операцій поставки готової продукції. За результатами такого обліку позивач визначав податкові зобов`язання та податковий кредит, що виникають у зв`язку з переробкою та поставкою готової продукції, та складав податкову декларацію з податку на додану вартість (переробного підприємства), яку разом з податковою декларацією з податку на додану вартість (загальною) подавав до контролюючого органу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про молоко та молочні продукти» (у редакції, чинній до 08.06.2010) переробне підприємство - підприємство, яке закуповує молоко та молочну сировину, має виробничі потужності та умови для виробництва молочних продуктів гарантованої якості та безпеки відповідно до нормативних документів.

Згідно зі статтею 1 цього Закону (у редакції, чинній з 08.06.2010) переробне підприємство - підприємство, яке закуповує молоко та молочну сировину, має виробничі потужності та умови для переробки молочної сировини, виробляє молочні продукти, що відповідають вимогам безпечності та якості.

Статтею 1 цього Закону (у редакції, чинній до 08.06.2010) передбачено, що молочні продукти - продукти, в яких молочна сировина становить не менше 50 відсотків від загального складу продукту.

Статтею 1 цього Закону (у редакції, чинній з 08.06.2010) передбачено, що молочні продукти - продукти, одержані з молока або молочної сировини, які можуть містити харчові добавки, необхідні для виробництва, за умови, що ці добавки ні частково, ні повністю не замінюють складових молока (молочний жир, молочний білок, лактозу).

Відповідно до Національний стандарт України ДСТУ 4445:2005. Спреди та суміші жирові - визначають спред як харчовий жировий продукт (емульсія типу «вода в жирі»), який складається з молочного та рослинного жиру з масовою часткою загального жиру від 50 % до 85 % і в якому частка молочного жиру не менша ніж 25 % від загального жиру, із щільною або м`якою консистенцією з (без) додавання харчових добавок, наповнювачів та вітамінів; суміш жирову як харчовий жировий продукт, що є сумішшю молочного та рослинних жирів з масовою часткою загального жиру не менш ніж 99,0 %, в якому частка молочного жиру становить не менше ніж 25 % від загальної жирової фази продукту з (без) додавання барвників, ароматизаторів, антиоксидантів, вітамінів; спредсолодковершковий як спред, що виробляють з пастеризованих натуральних вершків та (або) продуктів переробляння коров`ячого молока, та (або) масла з коров`ячого молока, масла топленого та рослинних жирів та (або) їх композицій.

Таким чином, необхідною умовою для висновку про те, що продукти, які виробляються з використанням спредів, не є молочними продуктами, має бути те, що ці добавки частково або повністю замінили складові молока (молочний жир, молочний білок, лактозу).

Контролюючий орган не наводить відомостей, що добавки спредів для виготовлення молочної продукції частково або повністю замінюють складові молока (молочний жир, молочний білок, лактозу).

В обґрунтування власної позиції про те, що виготовлена позивачем продукція не є молочною продукцією, а відтак податок на додану вартість з реалізації якої не може спрямовуватися на дотації сільськогосподарським товаровиробникам, контролюючий орган зазначає, що спреди не є молочною продукцією.

Суд вважає, що такий довод контролюючого органу не спростовує правомірності відображення позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість у спеціальній податковій декларації з податку на додану вартість, адже при виготовленні молочної продукції використовується не тільки сама молочна продукція, а і добавки. Спред, який є збалансованим вершково-рослинним продуктом, відповідає положенням спеціального законодавства, що регулює переробку та виробництво молока та молочної продукції, і як продукт виробництва використовується при виробленні молочної продукції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0000122301 про визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 832 736 грн за основним платежем та в сумі 208 184 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

ІІ. Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 13.05.2011 № 0000132301 грошового зобов`язання зі штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 1 131 750,00 грн слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 6 Порядку обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 291, пункту 5 Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м`ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 152, що полягало у тому, що позивач як переробне підприємство разом з окремою податковою декларацією за кожний звітний (податковий) період не подав до контролюючого органу за грудень 2009 року та січень 2010 року підтвердження сплати сум податку реєстр платіжних доручень на фактично зараховані на небюджетний рахунок кошти і виписку територіальних органів Державного казначейства з небюджетного рахунка. Тому, визначені позивачем суми податку на додану вартість за окремою податковою декларацією, щодо яких позивач не подав контролюючому органу підтвердження їх перерахування на небюджетний рахунок, вважаються такими, що використовуються переробним підприємством не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

Суди попередніх інстанцій на підставі безпосередньо досліджених доказів - банківських виписок установили, що позивач виконав покладений на нього пунктом 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» обов`язок щодо спрямування у повному обсязі сум податку на додану вартість, що повинні сплачуватись до бюджету за реалізовані ним молоко та молочку продукцію, на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, і у відповідності до вимог зазначених вище Порядків перерахував повністю на спеціальний рахунок податок на додану вартість, що спрямований на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам.

Перераховані позивачем на бюджетні рахунки суми податку на додану вартість та виплачені такі суми з цих рахунків на дотації вважаються такими, що використані за цільовими призначенням, що виключає повторне стягнення таких сум до держбюджету.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомленням-рішенням від 13.05.2011 № 0000132301 про визначення позивачу грошового зобов`язання зі штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 1 131 750,00 грн.

ІІІ. Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 13.05.2011 № 0000142301 грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 100 790,00 грн, зокрема в сумі 80 632,00 грн за основним платежем та в сумі 20 158,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у тому, що позивач за період з 01.10.2009 по 31.12.2010 не нарахував та не вніс до бюджету авансового внеску з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв`язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 7.8.1 пункту 7.8. статті 7 цього Закону у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Абзацом 1 підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті цього Закону визначено, що емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 цього Закону прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об`єкта оподаткування.

Таким чином, зазначеним законом передбачено, що на суму дивідендів, призначених за рішенням емітента корпоративних прав для виплати власнику корпоративних прав, нараховується авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою в розмірі 25%, який має бути сплачений до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому наявність обов`язку щодо виплати дивідендів, нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток з суми таких дивідендів закон ставить у залежність від факту прийняття емітентом корпоративних прав відповідного рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI (зі змінами та доповненнями, передбаченими Законом від 27.04.2010 № 2154-VI, що набрав чинності 30.04.2010) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

Отже, починаючи з 30.04.2010, законодавством встановлено, що у разі прийняття рішення загальних зборів про виплату дивідендів акціонерам розмір таких виплат повинен складати не менше ніж 30% від чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку. При цьому із суми таких виплат товариство має нарахувати авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою в розмірі 25%, який має бути сплачений до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Згідно з частинами першою та другою розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування (тобто з 30.04.2009), крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через тридцять місяців з дня опублікування цього Закону. Через два роки з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 01.05.2011) втрачають чинність статті 1-49 Закону України від 19.09.1991 № 1576-XII «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.

Відповідно до частини п`ятої розділу XVIІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. Акціонер акціонерного товариства, статут якого не приведено у відповідність з нормами цього Закону, має право після закінчення зазначеного у цьому пункті строку звернутися до суду з позовом про приведення статуту товариства у відповідність із цим Законом.

Таким чином, статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI протягом двох років після набрання вказаним Законом чинності, тобто до 30.04.2011 включно.

Отже, до акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI, застосовуються положення статей 1-49 Закону України «Про господарські товариства» до втрати ними чинності або до моменту приведення статутів акціонерних товариств у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI.

У період, за який контролюючий орган нарахував позивачу авансовий внесок з податку на прибуток (з 01.10.2009 по 31.12.2010) позивач діяв у формі відкритого акціонерного товариства.

Враховуючи наведене, позивач мав виконувати положення статей 1-49 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 10 цього Закону учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

Частиною першою статті 41 цього Закону вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Відповідно до частини п`ятої статті 41 вказаного Закону до компетенції загальних зборів належить, зокрема: затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

З огляду на зазначені норми Законів позивач мав нараховувати та виплачувати дивіденди за результатами діяльності за період з 01.10.2009 по 31.12.2010 виключно на підставі рішення загальних зборів акціонерів та у порядку, визначеному таким рішенням.

Суди попередніх інстанцій установили, що збори акціонерів ВАТ «Веселинівський завод СЗМ» у відповідності до статті 41 Закону України «Про господарські товариства» рішенням від 23.04.2010 вирішили розподілити прибуток товариства за 2009 рік на розвиток підприємства.

Рішення щодо виплати дивідендів за 2009 та 2010 роки загальні збори акціонерів не приймали.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0000142301 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств сумі 80 632,00 грн за основним платежем та в сумі 20 158,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та є такими, що не спростовують висновків судів.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Вознесенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду