Справа № 344/7809/15-ц

Провадження № 2/352/13/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого – судді Струтинського Р.Р.

з участю секретаря Бардюк-Кавецької Л.В.

представників сторін ОСОБА_1 , Яковишина ОСОБА_2 .Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненим,-

в с т а н о в и в :

представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Сафір Ф.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості у розмірі 36942,40 доларів США, що за курсом 22,45 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.04.2015, що складає 829356,88 гривень покликаючись на те, що ОСОБА_3 , відповідно до укладеного 22.06.2006 з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору №IFU0GA00000230, отримав 20000 доларів США зі сплатою 12% річних та зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними до 22.06.2021 в порядку, встановленому кредитним договором. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором того ж дня, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки №IFU0GA00000230/1 відповідно до якого відповідач зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж обсязі, що і боржник. В порушення умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 своїх зобов`язань не виконав, а саме, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.06.2015 відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.12.2015 справу передано Тисменицькому районному суду Івано-Франківської області.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов згідно якого, з урахуванням додаткових пояснень, просив визнати поруку, за договором поруки №IFU0GA00000230/1 від 22.06.2006 такою, що припинена. Вимоги мотивовані тим, що з поданого банком розрахунку вбачається прострочення ОСОБА_3 сплати щомісячного платежу 16.04.2010, а тому відповідно до п.3.8. Договору поруки строк виконання зобов`язання настав. З урахуванням зазначеного, вказує, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустив строк для пред`явлення вимоги поручителю про виконання зобов`язання за договором поруки, а тому порука припинилася згідно із ч.4 ст.559 ЦК України.

Окрім того, зазначає, що протягом 2006-2008 років між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору про які ніхто його не повідомив. Підписання цих додаткових угод передбачають збільшення кредитної лінії на 5000 та 10 000 доларів США, а тому обсяг його відповідальності збільшився, що, відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 14.06.2018 зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості.

Представник ОСОБА_3 - Яковишин В.Ю. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», покликаючись на те, що Додатковою угодою №1 та Додатковою угодою №2 до Кредитного договору №IFU0GA00000230 від 22.06.2006 визначено, що Банк зобов`язується надати Позичальнику кредитні кошти готівкою через касу, натомість банк своїх зобов`язань не виконав, визначені додатковими угодами грошові кошти не передав і ОСОБА_3 їх не отримував. Зазначає, що ОСОБА_3 свої зобов`язання за кредитним договором виконував належним чином, про що свідчить сплата коштів на суму 25663,00 доларів США, а наданий банком розрахунок заборгованості та виписка по рахунках не відповідають вимогам чинного законодавства та не підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором. Також вказує, що банком з невідомих причин збільшено суму боргу на 8504,04 долари США, адже кредит на цю суму не видавався, ОСОБА_3 цих коштів не отримував, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження видачі цих коштів.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» (відповідача за зустрічним позовом) у судовому засіданні підтримав первісний заявлений позов та просив його задовольнити в повному обсязі з наведених у ньому підстав. Стосовно зустрічного позову заперечив, просив у його задоволені відмовити в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . проти первісного позову заперечив, зазначив, що вимоги є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, просив у задоволені первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом) проти первісного позову заперечив, просив у його задоволені відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі з наведених в ньому підстав.

В процесі розгляду справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу виконання ОСОБА_3 договору про надання споживчого кредиту, забезпеченого порукою, внаслідок чого банк позивається з метою стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя.

22.06.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір №IFU0GA00000230 за яким банк зобов`язався надати позичальнику (відповідачу) готівкою через касу на строк з 22.06.2006 по 22.06.2021 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США. В цьому ж пункті договору вказано, що погашення заборгованості за договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 284,18 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 6.4. Кредитного договору встановлено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам.

Відповідно до п.3.3. Кредитного договору кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат /збитків банку згідно п.п.2.2.9., 2.3.8. цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі прострочення комісії по кредиту, далі – простроченої винагороди, далі – прострочених відсотків, далі – простроченої заборгованості за Кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу направляється на погашення заборгованості за Кредитом (якщо інше не передбачено п.6.8.), далі – комісії, далі – винагороди, далі – відсотків, далі – кредиту.

Того ж дня, 22.06.2006 для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки №IFU0GA00000230/1 предметом якого є надання поруки поручителем ( ОСОБА_4 ) перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 22.06.2006 №IFU0GA00000230 згідно якого кредитор (банк) надав боржнику (позичальнику) кредит в сумі 20 000,00 доларів США.

Згідно із п.2 зазначеного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

18.03.2015 позивачем було надіслано відповідачам повідомлення №30.1.0.0/2-760 в якому ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що у порушення норм закону та умов Кредитного договору ОСОБА_3 не погашав заборгованість по Кредиту та відсотками за його використання, що має відображення у розрахунку за даним Кредитним договором. Просило у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, погасити прострочену заборгованість. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк на підставі ст. 1050 ЦК України та умов Кредитного договору та Договору поруки позивач вимагав повернути кредит в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк свої зобов`язання виконав, надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, що не заперечується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.09.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №IFU0GA00000230 відповідно до якої банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 22.06.2006 по 22.06.2021 включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 000,00 доларів США.

06.03.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору №IFU0GA00000230 згідно із якою банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 22.06.2006 по 22.06.2021 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 35 000,00 доларів США.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши представлені у справі докази, дослідивши письмові матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності суд дійшов таких висновків.

Щодо грошових коштів за вказаними вище додатковими угодами, то суд вважає, що твердження позивача про їх отримання відповідачем і, відповідно, обов`язок їх повернення не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що обов`язку боржника здійснювати сплату коштів на погашення кредитної заборгованості передує обов`язок банку надати боржнику кошти визначені кредитним договором (угодою).

Це випливає і з правової природи кредитного договору, який має консенсуальний характер, оскільки набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1046 параграфа 1 глави 71 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 параграфа 1 глави 71 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший

документ , який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено вище, за змістом додаткових угод, банк зобов`язується надати позивальнику грошові кошти шляхом надання готівкою через касу.

Пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, (далі - Інструкція), яка була чинною на час укладення додаткових угод, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу. До касових документів, які оформлюються згідно із цією Інструкцією, зокрема, належить заява на видачу готівки (п. 1 глави 1 розділу III Інструкції). Цією Інструкцією визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки. Бланки касових документів виготовляються згідно з їх зразками друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом. (абз. 1 п. 2 глави 1 розділу III Інструкції). Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов`язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію (абз 2 п. 2 глави 1 розділу III Інструкції).

Відповідно до п. 5 Глави 3 Розділу ІІІ Інструкції у видаткових касових документах, зокрема, в заяві на видачу готівки, працівник банку перевіряє: повноту заповнення реквізитів на документі; наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам; належність пред`явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі; у разі отримання готівки за довіреністю - правильність оформлення довіреності на отримання готівки; наявність підпису отримувача.

Отже, видача готівки за операціями з видачі кредиту з каси банку проводиться виключно на підставі заяви про видачу готівки, оформленої відповідно до зразка, визначеного у додатку 8 до Інструкції, яка повинна містити підпис отримувача грошових коштів та після перевірки працівником банку, поміж іншого, належність пред`явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі.

У відповіді на відзив відповідач стверджує, що на підтвердження отримання кредитних коштів за кредитним договором та додатковими угодами, банком надано відповідні документи, зокрема меморіальний ордер, який є належним та допустимим доказом по справі.

Однак, суд не погоджується з таким твердженням.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер – розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до зазначеного Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п.4.4. Розділу 4 Глави 1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України (чинного на момент укладення додаткових угод) залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Додатком № 1 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої постановою Правління НБУ 29.03.2001 №135 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за №368/5559 встановлена форма меморіального ордера, який повинен містити відомості про платника, код банку платника, відомості про одержувача коштів, призначення платежу.

Згідно із п. 3 вимоги цієї інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними.

Таким чином, оцінюючи докази з урахування вимог законодавства України, чинного на момент укладення додаткових угод, суд зазначає, що надані представником позивача ордери-розпорядження від 15.09.2006 та від 06.03.2008 не є меморіальними ордерами, оскільки вони не відповідають формі та не містять обов`язкових реквізитів меморіального ордера, вони є лиш внутрішніми документами банку. Твердження ж про те, що меморіальний ордер підтверджує видачу коштів ОСОБА_3 є хибним, оскільки меморіальний ордер не є касовим документам, а оформляється для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

Надані банком ордери – розпорядження на відміну від заяви на видачу готівки, не виражають волі позичальника на отримання коштів та не містять його підпису. Тобто, надані ордери-розпорядження є неналежними доказами, оскільки не свідчать про те, що грошові кошти за додатковими угодами отримані ОСОБА_3

Ухвалою Тисменицького районного суду від 23.11.2018 у цій справі задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_5 про витребування доказів та витребувано у ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, оригінал заяви про видачу готівки відповідно до Додаткової угоди №1 до кредитного договору № IFU0GA00000230 від 14.09.2006 та оригінал заяви про видачу готівки відповідно до Додаткової угоди №2 до кредитного договору № IFU0GA00000230 від 06.03.2008.

Натомість, ці документи без пояснень поважності причин подані до суду не були, а на запитання суду щодо наявності цих доказів, представник позивача пояснив, що позивач вважає, що ордери-розпорядження є достатніми доказами видачі ОСОБА_3 кредитних коштів за додатковими угодами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що саме заява на видачу готівки, за наявності підпису позичальника, фіксує факт волевиявлення останнього на отримання коштів і оригінал цієї заяви є документом, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і є обов`язковим для пред`явлення під час примусового стягнення заборгованості з боржника за кредитом в судовому порядку.

Відповідно до ч.10 статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

У зв`язку з тим, що представником позивача не вказані причини неподання цих доказів, суд, відповідно до ч.10. ст. 84 ЦПК України, здійснив розгляд справи за наявними в ній доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, всупереч обов`язку встановленому ч.1 ст.81 ЦПК України не довів належними та допустимим доказами видачу ОСОБА_3 5000,00 доларів США та 10 000,00 доларів США відповідно до Додаткової угоди №1 та Додаткової угоди №2 до кредитного договору № IFU0GA00000230. Про те, що ці кошти ОСОБА_3 не видавалися, свідчить зокрема і те, що сам представник позивача, вказує у позовній заяві та поданих до суду поясненнях від 15.11.2017, що ПАТ КБ «ПриватБанк» видав відповідачу тільки 20 000 доларів США.

Стосовно твердження представника позивача про те, що доказом виконання банком своїх зобов`язань щодо видачі кредитних коштів та їх неповернення відповідачем є виписки, то суд звертає увагу на таке.

Пунктом 5.1. глави 5 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України» затвердженим постановою НБУ від 18.06.2003 № 254 (далі – Положення) визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку (бухгалтерські регістри).

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Пунктом 5.2. Положення встановлено, що регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Відповідно до п.5.4. Положення особові рахунки та виписки з них є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до пп.2.1.1. п.2 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України 30.12.98 №566 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.02.1999 за №56/3349 (яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення

операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення); суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено

нормативними актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та

правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити.

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Ухвалою від 23.11.2018 у цій справі витребувано у ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, виписки про рух коштів по банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 відповідно до кредитного договору №IFU0GA00000230 від 22.06.2006 р. Зазначені виписки надійшли на адресу суду в електронній формі у форматі (Portable Document Format (PDF) на оптичному компакт-диску.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (статті 6 вказаного Закону).

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Таким чином, виписки з особового рахунку (що є регістрами бухгалтерського обліку) повинні містити, поміж іншого, назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа, підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

З урахуванням наведено та з огляду на те, що виписки з особового рахунку (що є регістрами бухгалтерського обліку) не містять назви банку, від імені якого складений документ, місце складання документа та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення, подані до суду без електронного коду працівника чи електронного цифрового підпису, то суд позбавлений можливості встановити достовірність відомостей, які в них містяться і тому відхиляє та не бере до уваги ці докази, оскільки вони не відповідають вимогам допустимості.

З огляду на це, позивачем не доведено виконання ним обов`язку з видачі коштів за додатковими угодами та виникнення обов`язку у Шайди ОСОБА_6 . сплачувати ці кошти.

Поруч з цим, клопотанням представника ОСОБА_3 було долучено до матеріалів справи копії квитанцій щодо сплати коштів за кредитним договором №IFU0GA00000230 від 22.06.2006 на загальну суму 25 663, 00 доларів США та 3535 гривень 00 копійок комісії.

Відповідно до п.8 Глави 2 Розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337, яка була чинною на час укладення додаткових угод після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Надані квитанції свідчать про внесення ОСОБА_3 грошових коштів готівкою в касу банку на погашення заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження своїх вимог представник позивача надав до суду розрахунок заборгованості, який за його твердженням є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.

З роз`яснень Пленум Верховного Суду України вказаних у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вбачається, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15.

На виконання вказаного обов`язку, перевіривши та належним чином дослідивши вказаний розрахунок заборгованості суд вважає, що він не підтверджує порушення умов кредитного договору відповідачем, а навпаки, свідчить про те, що кошти були внесені в повному обсязі.

Як встановлено судом, згідно з умовами Кредитного договору розмір відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам (п.6.4.). Відповідно до п.1.1. місячна відсоткова ставка становить 1,00%. Таким чином, річна відсоткова ставка становить 12 %.

В графі «% ставка поточна» наданого розрахунку вбачається, що відсоткова ставка з моменту укладення кредитного договору становила 12%, а після 16.10.2008 зросла до 15,12%.

Відповідно до п. 2.3.1. Кредитного договору у разі збільшення в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом, банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів.

За правилами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час укладення кредитного договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки; дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі – Правила) рекомендоване поштове відправлення – це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності – повнолітнім членам сім`ї за умови пред`явлення ними документа, що посвідчує особу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З огляду на зазначене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 30.11.2016 у справі №6-82цс16.

Твердження представника позивача про те, що підтвердженням повідомлення позичальника про зміну відсоткової ставки є реєстр поштових відправлень є неспроможними.

Відповідно до п. 2 Правил згруповані поштові відправлення, поштові перекази - внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п`ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником. Вбачається, що згруповане поштове відправлення є документом який тільки подається для пересилання. Натомість, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) (п.2 Правил).

Більше того, із наданого реєстру згрупованих поштових відправлень №7701180747 видно, що адреса ОСОБА_3 , на яку за твердженням банку надсилалося повідомлення, є АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 -Франківськ, вул. Б.Хмельницького, 51/37, натомість у реквізитах договору вказана адреса м. АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3 . а з наданого представником позивача паспорта Громадянина України ОСОБА_3 , вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 тільки 28.05.2013, натомість зміна відсоткової ставки відбулася 16.10.2008. Тому суд дійшов висновку, що повідомлення не могло бути надіслане належним чином і ОСОБА_3 не міг бути належно обізнаний із ним.

Пунктом 2.3.1. Кредитного договору передбачено процедуру доведення до відома позичальника інформації про зміну відсоткової ставки.

Відповідно до ч. 1 ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відсутність доказів отримання ОСОБА_3 повідомлення про зміну відсоткової ставки свідчить про недотримання умов Кредитного договору. Водночас, інших доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 продовжував погашати кредит в іншому розмірі (з урахуванням зміни відсоткової ставки) тим самим підтверджуючи свою обізнаність про зміну відсоткової ставки матеріали справи не містять.

Тому одностороння зміна банком відсоткової ставки за Кредитним договором не створила для ОСОБА_3 юридичних наслідків у формі обов`язку сплачувати щомісячний платіж із зміненою відсотковою ставкою 15,12%.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що розрахунок банку загалом містить хибні відомості.

Суд погоджується з твердженнями представника позивача про те, що підвищення процентної ставки відбулося до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», разом з тим, суд зазначає, що згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-144цс12, відповідно до якого, якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 09 січня 2009 року.

Однак, суд звертає уваги, що позивачем не доведено дотримання встановленої договором процедури, оскільки банком не доведено надіслання позичальнику повідомлення та доказів його отримання ним.

З розрахунку в графі «сальдо поточне» вбачається, що 20.06.2006 сума становить 20000,00, що відповідає виданій сумі згідно умов Кредитного договору.

Разом з тим, 21.04.2011 сума «сальдо поточного» збільшилася на 8540,04 доларів США. Разом з тим, будь-які належні та допустимі докази, зокрема, додаткові угоди до кредитного договору, підписані відповідачем на цю суму, заяви на видачу готівки у розмірі цієї суми та будь-які інші первинні облікові документи, які б свідчили про отримання ОСОБА_7 С ОСОБА_8 8540,04 доларів США. в матеріалах відсутні.

З огляду на це, з аналізу наданих матеріалів та розрахунків, суд вважає слушними твердження представника ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_3 цих коштів не отримував і у нього не виникав обов`язок їх сплатити і всі інші нарахування і сума боргу, в тому числі із цієї дати, загалом є необґрунтованими.

Суд вважає обґрунтованим й твердження представника ОСОБА_3 , які містяться у додаткових поясненнях від 30.05.2019 про те, що ОСОБА_3 сплатив усю суму коштів за кредитним договором.

Позивач у своїх поясненнях від 15.11.2017 №20171031/2646 вказав, що він отримував від відповідача грошові кошти. З розрахунку наданого банком випливає, що ОСОБА_3 в період з 11.07.2006 по 15.08.2007 сплатив загалом – 5083,00 доларів США, що з урахуванням наданих квитанцій на суму 25663 дол. США та 3535 грн. становить 30 746,00 доларів США та 3535 гривень. Про це вказав і представник відповідача, зазначивши, що погашення відбувалося в тому розмірі, який відповідач міг сплати користуючись правом на дострокове повернення.

Як уже встановлено, повідомленням позивача від 18.03.2015 №30.1.0/2-760, покликаючись на статтю 1050 ЦК України позивач вимагав протягом 5 дні з дня несплати вказаної банком суми коштів, дострокового повернути кредит.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16 пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Таким чином, строк основного зобов`язання змінився банком в односторонньому порядку і він сплив у квітні 2015 року.

Згідно із п.1.1. Кредитного договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 284,18 дол. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотками, винагороди, комісії.

З моменту укладення кредитного договору та до квітня 2015 року минуло 106 місяців

Таким чином, загальна сума коштів за кредитом з урахуванням заборгованості, відсотків, винагороди та комісії, яку ОСОБА_3 зобов`язаний був повернути станом на квітень 2015 року, становить 30 123,18 дол. США. (284,18 Х 106 = 30,123,18).

Отже, загалом ОСОБА_3 на виконання умов кредитного договору сплатив 30 746,00 доларів США та 3535 грн., тобто понад суму кредиту відповідно до умов договору, що свідчить про належне виконання умов Кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, наданий розрахунок не може підтверджувати розмір заборгованості та факт невиконання позичальником обов`язку відповідно до Кредитного договору, оскільки з цього розрахунку випливає внесення ОСОБА_3 грошових коштів на виконання умов Кредитного договору, заборгованість яка в казана в розрахунку не ґрунтується на первинних облікових документах, розрахунок містить відомості із застосуванням відсоткової ставки про яку позичальнику не було відомо, відомості із відображенням грошових коштів за додатковими угодами, видання яких не підтверджено доказами та непідтверджену жодними доказами грошову суму у розмірі 8540,00 доларів США.

Обов`язок доказування та подання доказів, відповідно до статті 81 ЦПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто покликається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

В цьому разі це стосувалося позивача, який, за сукупністю всіх обставин повинен був довести належними і допустимими доказами: отримання кредитних коштів відповідачем в тому числі і за додатковими угодами, обов`язок сплачувати певні суми грошових коштів за договором, факт невиконання умов кредитного договору та розмір заборгованості, що зроблено не було.

Відсутність доказів, які б об`єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили позицію позивача є підставою для відмови в позові.

Щодо зустрічного позову, то суд зазначає таке.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що ОСОБА_3 прострочено щомісячний платіж згідно кредитного договору 16.04.2010, а оскільки договором поруки встановлено, що вона припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором, то кредитором пропущено строк для пред`явлення вимоги поручителю про виконання зобов`язання за договором поруки, а тому порука припинилася згідно із ч.4 ст. 559 ЦК України.

Однак таке твердження є хибним.

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки №IFU0GA00000230/1 від 22.06.2006 предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 22.06.2006 № IFU0GA00000230, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 20 000,00 доларів США.

Згідно із п.2 зазначеного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 11 Договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє сторонами до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором (п.12).

Згідно п. 13 договору поруки зміни і доповнення до нього вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з ч.4 статті 559 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 251, 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

У разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.

У такому випадку підлягають застосуванню правила ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, аналогічний висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» направляло ОСОБА_3 повідомлення (претензію) від 18.03.2015 про дострокове повернення кредиту. Таким чином, направлення банком указаного письмового повідомлення (претензії) про дострокове погашення заборгованості за кредитом, змінює строк виконання основного зобов`язання.

Разом з тим, з позовною заявою до суду представник позивача звернувся 03.06.2015, тобто в межах 6 місяців строку чинності поруки.

З огляду на це, суд вважає, що кредитором не пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя.

Разом з тим, заслуговують на увагу твердження позивача за зустрічним позовом про те, що у зв`язку із укладенням додаткових угод, збільшився обсяг його відповідальності, як поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК є сукупність двох умов – внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-160цс13.

У Листі Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов`язання» зазначено, що змінами основного зобов`язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов`язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов`язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов`язок за договором поруки повністю припиняється – перестає існувати.

Порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, тому істотними умовами договору поруки є обов`язкове посилання на основне зобов`язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов`язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов`язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись в письмовій формі.

Аналогічні висновки містяться і в Листі Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов`язання».

Згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Про це вказано і в постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13.

Судом встановлено, що 14.09.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №IFU0GA00000230 відповідно до якої банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 22.06.2006 по 22.06.2021 включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 000,00 доларів США.

06.03.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору №IFU0GA00000230 згідно із якою банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 22.06.2006 по 22.06.2021 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 35 000,00 доларів США.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Кредитний договір за своєю правовою природою має консенсуальний характер, оскільки набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Тому, наявність підпису ОСОБА_3 та представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на додаткових угодах свідчить, що додаткові угоди укладені, сторонами досягнуто згоди стосовно істотних умов.

Разом з тим, з договору поруки вбачається, що поручитель поручився за виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором в межах 20 000,00 доларів США. Позивачем на подано, а матеріали справи не містять будь-якого належного та допустимого документа, який би містив безумовну згоду ОСОБА_4 , як поручителя, на укладення вказаних вище додаткових угод.

Таким чином, укладення зазначених додаткових угод припиняє поруку за договором поруки у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Укладення Додаткової угоди №1 та Додаткової угоди №2 до Кредитного договору є тією обставиною яка тягне негативні наслідки для ОСОБА_4 , як поручителя, оскільки це створює для нього нові ризики, зокрема, обов`язок нести солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором ще за 15 000, 00 доларів США, що є відмінними ризиками від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки.

Отже, з моменту укладення додаткових угод до кредитного договору порука за договором поруки припинилась.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

З ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути у користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір у розмірі 551,20 грн.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 526, 527 ч. 1, 546 ч. 1, 548 ч. 1, 611, 554 ,ч. 4 ст. 559, 1050 ч. 2, 1054, 16, 20 Цивільного Кодексу України, ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88 ч. 1 ЦПК України, керуючись ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

У задоволені первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості у розмірі 36942,40 доларів США, що за курсом 22,45 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.04.2015, що складає 829356,88 грн. відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволити.

Визнати поруку за договором поруки № IFU0GA00000230/1 від 22.06.2006 укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 такою, що припинена.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 551 (п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ПАТ КБ «ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідачі: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;

ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Головуючий Струтинський Р.Р.