Справа№340/446/18

Провадження № 2/340/19/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область,

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю: секретаря судового засідання Фурманюк В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Ульванського Я.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до Верховинської центральної районної лікарні, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головний лікар Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 , Виконуючий обов`язки головного лікаря Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_4 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду із позовними вимогами до відповідача, третіх осіб про визнання незаконним та скасування наказу Верховинської ЦРЛ від 27 червня 2018 року "Про скорочення посад та звільнення працівників Верховинської центральної районної лікарні", поновлення на роботі на посаді лікаря стоматолога з 02.07.2018 та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно з наказом Верховинської ЦРЛ №64 від 26.04.2018 «Про планове скорочення штатних посад і чисельності працівників Верховинської ЦРЛ» вирішено скоротити з 02.07.2018 зокрема 3,75 ст. стоматолога-терапевта і згідно наказу №84 від 27.06.2018 «Про скорочення посад та звільнення працівників Верховинської центральної районної лікарні» її звільнено з посади 1,0 ст. лікаря стоматолога відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає наказ про її звільнення протиправним з огляду на те, що роботодавцем при її звільненні порушено вимоги ст.49-2 КЗпП України, а саме з часу попередження про наступне звільнення і до її звільнення з посади, відповідачем не було запропоновано їй вакантних посад, які появилися у Верховинській ЦРЛ протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Крім цього, у порушення вимог ч.1,2 ст.42 КЗпП України, їй, як працівнику з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, не було надано перевагу у праві залишення на роботі перед іншими працівникам, які мають менший стаж та досвід роботи за спеціальністю.

Також, звільнення її з посади відбулося без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої вона являється, чим порушено вимоги ст.43 КЗпП України та про вивільнення працівників із зазначенням їх професій, не було повідомлено Державну службу зайнятості, чим порушено ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення». Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 06.08.2018 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач 27.08.2018 подав на адресу суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги не визнав з підстав наведених в позові та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказав, що Верховинська центральна районна лікарня стикається зі значним недофінансуванням, у зв`язку з чим Верховинською районною державною адміністрацією, яка являється уповноваженим органом управління щодо лікарні, 31.03.2017 та 28.02.2018 було видано розпорядження щодо впорядкування структури і штатної чисельності працівників у межах затверджених асигнувань на оплату праці та щодо утримання чисельності працівників і здійснення фактичних видатків на заробітну плату лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого у кошторисах на 2018 рік. Враховуючи наведене, 21.03.2018 рішенням Медичної ради Верховинської центральної районної лікарні було надано завдання всім завідувачам структурних підрозділів надати головному лікарю пропозиції щодо оптимізації структури та штатної чисельності підпорядкованих структурних підрозділів з метою подальшого скорочення неефективних чи малоефективних посад. Тому завідувачем поліклінічного відділення ОСОБА_5 у виді службової записки, було надано пропозицію щодо нагальної оптимізації стоматологічної служби. В подальшому було створено комісію щодо скорочення стоматологічної служби, яка на засіданні комісії 21.03.2018 прийшла до висновку, що більш високу кваліфікацію і продуктивність праці серед лікарів стоматологів-терапевтів, які підлягають скороченню, на відміну від позивача має інший працівник ОСОБА_6 . З метою дотримання процедури звільнення позивача, зокрема ч.1 ст.43 КЗпП України, головний лікар Верховинської ЦРЛ, ОСОБА_3 , 30.03.2018 звернувся до Верховинської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я із поданням щодо надання згоди на звільнення лікаря стоматолога-терапевта, зокрема ОСОБА_1 1,0 ст. відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, а саме у зв`язку із скороченням штату. У встановлений законом строк первинна профспілкова організація не надала будь-яких документів щодо розгляду подання головного лікаря, що згідно вимог ч.4 ст.43 КЗпП України свідчить про згоду на розірвання трудового договору. Наказом Верховинської ЦРЛ №64 від 26.04.2018 «Про планове скорочення штатних посад і чисельності працівників Верховинської ЦРЛ» вирішено скоротити з 02.07.2018 зокрема 3,75 ст. стоматолога-терапевта про що, цього ж дня, головний лікар повторно звернувся до Верховинської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я із поданням щодо надання згоди на звільнення лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 . Також, у встановлений ст.49-2 КЗпП України строк, було попереджено позивача ОСОБА_1 про наступне вивільнення. Крім того, згідно з ч.2 ст.49-2 КЗпП України, одночасно із попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, Верховинською ЦРЛ було запропоновано ОСОБА_1 переведення на інші посади, однак від ознайомлення з пропозиціями вакантних посад вона відмовилася, про що було складено відповідні акти. Крім того, вакантної посади на яку могла претендувати позивач, а саме лікаря стоматолога-терапевта на той час у Верховинській ЦРЛ не було, а тому і було винесено наказ №84 від 27.06.2018 «Про скорочення посад та звільнення працівників Верховинської центральної районної лікарні» яким звільнено ОСОБА_1 з посади 1,0 ст. лікаря стоматолога відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України.

При цьому, при звільненні ОСОБА_1 , Верховинською ЦРЛ було враховано вимоги ст.42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі працівника. Також вважає, що не заслуговує на увагу посилання позивача щодо неповідомлення Верховинською ЦРЛ, Державної служби зайнятості про вивільнення працівників, оскільки таке повідомлення є необхідним тільки в разі масового вивільнення працівників, чого у даному випадку не було. Просить в задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Відповіді на відзив позивачем до суду не подано.

Головний лікар Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 , Виконуючий обов`язки головного лікаря Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_4 , 27.08.2018 подали відзиви на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечили та вважають, що такий заявлений до них як до неналежних відповідачів у справі.

Ухвалою суду від 02.04.2019 в задоволенні клопотання представника Верховинської ЦРЛ про залишення цивільного позову без руху відмовлено та за клопотанням представника позивача змінено процесуальний статус відповідачів Головного лікаря Верховинської ЦРЛ ОСОБА_3 , Виконуючого обов`язки головного лікаря Верховинської ЦРЛ ОСОБА_4 виключивши їх з числа співвідповідачів одночасно залучивши їх до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

08.04.2019 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головний лікар Верховинської ЦРЛ ОСОБА_3 , виконуючий обов`язки головного лікаря Верховинської ЦРЛ ОСОБА_4 подали пояснення щодо позову, яким просять в задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 12.04.2019 зобов`язано виборний орган первинної профспілкової організації - Верховинську районну організацію профспілки працівників охорони здоров`я України розглянути питання про надання згоди на звільнення лікаря стоматолога-терапевта Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_1 . згідно п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на час виконання якої провадження у справі зупинено.

На підставі ухвали суду від 21.05.2019 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Ульванського Я.Я. про залишення позовної заяви без руху.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав заявлених в позовній заяві, додатково пояснила, що вона працювала 1986 року на посаді лікаря стоматолога у Верховинській ЦРЛ, а тому враховуючи її тривалий стаж роботи, вона мала переважне право на залишення її на роботі перед іншими особами, однак, при винесенні наказу про звільнення, відповідач цього не врахував. А тому просить позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві. Додатково пояснила, що Верховинською центральною районною лікарнею при звільненні ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога-терапевта не враховано їх профпридатність та переважне право на залишення на посаді, не отримано обов`язкової згоди від первинного профспілкового органу, до якого входить ОСОБА_1 та не представлено штатного розпису за період з січня по липень 2018 року щодо наявності вакантних посад у Верховинській центральній районній лікарні, які могли б бути запропоновані ОСОБА_1 Просить позов задовольнити.

Представник відповідача Ульванський Я.Я. в судовому засіданні проти позову заперечив, підтвердив викладені у відзиві на позов обставини, додатково вказав, що внаслідок оптимізації у Верховинській ЦРЛ відбулося скорочення деяких посад, зокрема 3,75 ст. лікаря стоматолога-терапевта. При вивченні всіх необхідних документів з дотриманням трудового законодавства щодо визначення переважного права щодо залишення на роботі, створеною комісією було вирішено скоротити позивача ОСОБА_1 Також, на час її звільнення у Верховинській ЦРЛ не було вакантних посад лікаря стоматолога- терапевта, яку за своєю кваліфікацією могла займати позивач. А тому, відповідачем було винесено наказ про її звільнення. Просить позов задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює рішення про наступне.

Як вбачається із трудової книжки, позивач ОСОБА_1 працювала у Верховинській центральній районній лікарні на посаді лікаря стоматолога з 28.11.1986 та була звільнена 02.07.2018 на підставі наказу від 27.06.2018 №84 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.12-17 том 1).

Згідно з наказом виконуючого обов`язки головного лікаря Верховинської ЦРЛ ОСОБА_4 №84 від 27.06.2018 (а.с.9 том 1) «Про скорочення посад та звільнення працівників Верховинської ЦРЛ» у зв`язку із значним недофінансуванням галузі охорони здоров`я та враховуючи розпорядження Верховинської РДА №155 від 04.05.2017 «Про заходи щодо наповнення місцевих бюджетів району, дотримання жорсткого режиму економії та посилення фінансово-бюджетної дисципліни», розпорядження №158 від 29.05.2018 «Про стан роботи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати працівниками бюджетних установ, використання бюджетних коштів на підприємствах, установах та організаціях та посилення фінансово-бюджетної дисципліни», на виконання наказу №64 від 26.04.2018 «Про планове скорочення штатних посад і чисельності працівників Верховинської ЦРЛ» з метою оптимізації штатної чисельності працівників Верховинської ЦРЛ вирішено скоротити з 02.07.2018 посади із звільненням наступних працівників по ст.40 п.1 КЗпП України, в тому числі лікаря стоматолог-терапевта 3,75 ст. Звільнити ОСОБА_1 з посади 1,0 ст. лікаря стоматолога 02.07.2018 ст.40 п.1 КЗпП України. Виплатити розрахункові кошти ОСОБА_1 в кількості 21 кал. днів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом, наказом головного лікаря Верховинської ЦРЛ Ілюка ОСОБА_7 . № 64 від 26.04.2018 (а.с.10 том 1) «Про планове скорочення штатних посад і чисельності працівників Верховинського ЦРЛ» у зв`язку із значним недофінансуванням галузі охорони здоров`я та враховуючи розпорядження Верховинської РДА №155 від 04.05.2017 «Про заходи щодо наповнення місцевих бюджетів району, дотримання жорсткого режиму економії та посилення фінансово-бюджетної дисципліни», з метою оптимізації штатної чисельності працівників Верховинської ЦРЛ вирішено скоротити з 02.07.2018 в тому числі посаду лікаря стоматолог-терапевта 3,75 ставки.

На підставі наказу в.о. головного лікаря Верховинської ЦРЛ Федінчук ОСОБА_8 . №90 від 02.08.2018 (а.с.133 том 1) виправлено описки в наказі Верховинської ЦРЛ №64 від 26.04.2018 і наказі Верховинської ЦРЛ №84 від 27.06.2018, а саме виправлено посилання на «розпорядження Верховинської РДА №155 від 04.05.2017 «Про заходи щодо наповнення місцевих бюджетів району, дотримання жорсткого режиму економії та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» на правильне «розпорядження Верховинської РДА №65 від 12.03.2018 «Про заходи щодо наповнення місцевих бюджетів району, ефективного та раціонального використання бюджетних коштів і посилення фінансово-бюджетної дисципліни на 2018 рік».

Крім цього, з структури штатного розкладу Верховинської ЦРЛ станом на 03.01.2018, 05.04.2018 та станом на 01.07.2018 (а.с.134-136 том 1) вбачається, що наявні станом на 01.04.2018 року штатні посади в подальшому було скорочено, в тому числі 4,75 ставки лікаря стоматолога-терапевта було скорочено на 3,75 ставки, та станом на 01.07.2018 залишено штатну посаду лікаря стоматолога-терапевта в кількості 1,0 ставки.

Таким чином, слід прийти до переконливого висновку, що дійсно у Верховинській ЦРЛ протягом квітня-липня 2018 року відбулася зміна в організації праці, в процесі якої посаду позивача лікар стоматолог-терапевт було скорочено, а позивача у зв`язку із цим звільнено. При цьому суд враховує, що позивач вказані обставини не оспорює та визнає факт настання у Верховинській ЦРЛ змін в організації праці шляхом скорочення штату працівників.

Надаючи оцінку законності проведення процедури скорочення позивача та дотримання роботодавцем в ході цього норм чинного законодавства, суд виходить з наступного.

Як встановлено в ході судового розгляду, з наказом № 64 від 26.04.2018 «Про планове скорочення штатних посад і чисельності працівників Верховинської ЦРЛ» та попередженням про майбутнє звільнення з посади згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України з 02.07.2018 (а.с.103,105 том 1) позивач відмовилася ознайомлюватися під розписку у день їх складення, що підтверджується актом про відмову від підпису про ознайомлення від 26.04.2018 (а.с.106 том 1). А тому такі були скеровані їй рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с.107 том 1).

Враховуючи наведене, а також той факт, що позивач визнала в судовому засіданні, що із наказом про майбутнє вивільнення вона дійсно була ознайомлена саме 26.04.2018, однак відмовилася від отримання його під розписку та в подальшому він їй надійшов поштою, і на даний час в цій частині процедуру скорочення не оскаржує, вважає за доведеною обставину попередження позивача роботодавцем про наступне вивільнення за два місяці до самого звільнення.

Аналізуючи встановлені обставини на предмет дотримання відповідачем законодавства щодо працевлаштування працівника, слід зазначити власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Тобто, у відповідача Верховинської ЦРЛ з моменту попередження про майбутнє звільнення виник обов`язок перед ОСОБА_1 та існував до самого звільнення, пропонувати їй всі вакантні посад, які існували або з`явилися у Верховинській ЦРЛ протягом зазначеного періоду.

В той же час, суд враховує правові висновки Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 175/1180/17, згідно з якими власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець не зобов`язаний пропонувати вакантну посаду працівнику, посада якого скорочується, якщо його кваліфікація, освіта, досвід тощо не відповідають закріпленим у посадових інструкціях за вакантною посадою вимогам, а судом було встановлено, що такі посади були вакантними у відповідача.

Згідно з посадовою інструкцією лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 (66-67 том 2) вбачається, що на посаду лікаря-стоматолога може претендувати особа яка має вищу медичну освіту і сертифікат про проходження інтернатури по спеціальності (терапевтична стоматологія або загальна стоматологія).

Судом встановлено, що цим вимогам Шумега О.Ю. відповідала маючи вищу медичну освіту з присвоєною вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю стоматологія, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.20 том 1).

В той же час, з структури штатного розкладу Верховинської ЦРЛ станом на 03.01.2018, 05.04.2018 та станом на 01.07.2018 (а.с.134-136 том 1) вбачається, що внаслідок скорочення чисельності працівників у Верховинській ЦРЛ, станом на 01.07.2018 залишено штатну посаду лікаря стоматолога-терапевта в кількості 1,0 ставки, яку обіймав лікар стоматолог-терапевт ОСОБА_9 Ю.М. та яка не була вакантною у період проведення змін організації праці в установі.

При цьому, в ході судового розгляду встановлено, і вказані обставини визнала позивач, що в силу своєї освіти, кваліфікаційного рівня та досвіду, вона могла претендувати у Верховинській ЦРЛ на зайняття виключно посади лікаря стоматолога-терапевта. На зайняття іншої посади, зокрема лікаря стоматолога дитячого чи хірурга, чи будь якої іншої посади, яка була вакантна у період з 26.04.2018 по 02.07.2018, згідно з довідкою Верховинської ЦРЛ від 12.04.2019 (а.с.62-63 том 2), позивач не могла претендувати в силу відсутності у неї відповідної кваліфікації та досвіду.

За таких обставин, враховуючи, що ні на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення, ні на момент її звільнення у зв`язку із скороченням у Верховинській ЦРЛ не було жодної вакантної посадичи роботи за професією та спеціальністю позивача, на яку могла б бути працевлаштована ОСОБА_1 та виконувати її з урахуванням наявної освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а тому є обґрунтованим висновок, що у відповідача під час проведення змін в організації праці шляхом скорочення штату працівників не виникав обов`язок перед позивачем пропонувати зайняття вакантних посад у Верховинській ЦРЛ з метою забезпечення її працевлаштування. А тому обґрунтування позивача в цій частині про порушення відповідачем законодавства про працю є безпідставними.

З цих же підстав, оскільки на жодну із запропонованих посад позивач не могла бути працевлаштована, суд вважає такими, що не мають жодного правового значення для вирішення даного спору фактичні обставини пропозиції відповідачем позивачу зайняття вакантних посад та відсутності згоди зі сторони позивача протягом періоду з 26.04.2018 по 02.07.2018, а саме: слюсар-котельні в розмірі 0,5 ст., робітник в розмірі 0,5 ст., молодша медична сестра фізкабінету в розмірі 0,5 ст., медична сестра маніпуляцій гінекологічного відділу в розмірі 1,0 ст., медичної сестри палатного дитячого відділу в розмірі 0,5 ст., медичної сестри УЗД поліклінічного відділення в розмірі 1,0 ст., лікаря-статистика в розмірі 0,5 ст., молодшої медичної сестри операційного хірургічного відділу в розмірі 0,5 ст., маніпуляційної медичної сестри терапевтичного відділу в розмірі 1,0 ст., медичної сестри палатної гінекологічного відділу в розмірі 1,0 ст. (а.с.108-127 том 1).

Перевіряючи доводи позивача про те, що відповідачем не враховано її переважне право на залишення на посаді лікаря стоматолога-терапевта, суд виходить із наступного.

Дійсно, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Як встановлено судом, попередженню позивача про майбутнє вивільнення передував висновок комісії, щодо скорочення стоматологічної служби, яка створена наказом Верховинської ЦРЛ №47 від 21.03.2018 (а.с.92 том 1) в складі голови комісії Петрус-Зітинюк У.П., членів комісії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 .

В ході своєї роботи, комісією було досліджено та проаналізовано ряд документів. Зокрема, службову записку «Щодо аналізу роботи структурного підрозділу та можливості оптимізації» завідувача поліклінічним відділенням ОСОБА_5 (а.с.88-89 том 1) необхідність нагальної оптимізації стоматологічної служби, в тому числі до 1,0 ставки посади стоматолога-терапевта; службову записку «З приводу можливої оптимізації» головного бухгалтера ОСОБА_10 (а.с.90 том 1) про наявність економічного ефекту внаслідок скорочення 3,75 ставки лікаря стоматолога-терапевта.

Крім цього, службову записку «Щодо порівняльного аналізу кваліфікації лікарів стоматологів Верховинської ЦРЛ» начальника відділу кадрів ОСОБА_11 (а.с.91 том 1), з якої вбачається, що хоча ОСОБА_1 працює з 28.11.1986, а ОСОБА_6 з 30.07.1994, однак йому присвоєно вищу категорію за спеціальністю «стоматологія» 24.04.2014, в той час як ОСОБА_1 аналогічна кваліфікаційна категорія присвоєна 13.10.2017. Крім цього, наряди-закази на виготовлення зубних протезів лікарем ОСОБА_6 за період 2017-2018 років (а.с.18-33 том 2).

Також в ході засідання, комісією було встановлено, що ОСОБА_6 лікуються пільгові категорії населення, в тому числі ветеранів, інвалідів та інші категорії потребуючі особливого захисту здоров`я, в той час як інші лікарі стоматологи-терапевти такої медичної допомоги не надавали.

За результатами проведеного дослідження, комісія прийшла до висновку викладеному в акті від 21.03.2018 про те, що більш високу кваліфікацію та продуктивність праці серед лікарів стоматологів-терапевтів має ОСОБА_6 , що рекомендовано врахувати при проведенні процедури скорочення. (а.с.96-98 том 1).

Врахування відповідачем зазначеного висновку при наданні переваги у залишенні на роботі ОСОБА_6 , а не ОСОБА_1 суд вважає таким, що відповідає положенням чинного законодавства про працю. Зокрема, хоч і на момент проведення змін в організації праці ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мали однаковий рівень кваліфікації, але позивачу такий рівень був присвоєний на три роки пізніше, ніж ОСОБА_6 , який обслуговував більш значну кількість населення, в тому числі пільгову його категорію, а тому дійсно мав більш високу продуктивність праці в порівнянні з ОСОБА_1

Вказаних обставин позивач в судовому засіданні не спростувала, жодних доказів про наявність у неї вищого рівня кваліфікації чи продуктивності праці суду не представила, як і доказів віднесення її до будь-якої категорії осіб зазначених в ч.2 ст. 42 КЗпП України. При цьому доводи позивача про те, що ОСОБА_6 є особою молодшого віку не є спроможними на підтвердження наявності у неї вищого рівня кваліфікації або продуктивності праці.

А тому, у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем її переважного права на залишення на посаді лікаря стоматолога-терапевта, у зв`язку з чим з цих підстав позовні вимоги є необґрунтованими.

Іншою підставою позовних вимог позивач вважає, що відповідачем при її звільненні не отримано обов`язкової попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої вона являється.

Дійсно, згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Проте відсутність звернення до профспілкової організації при звільненні не є беззаперечною підставою для визнання такого звільнення незаконним.

Частиною 9 статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 була членом Верховинської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України з 28.03.2000 (а.с.12 том 2), а тому для її звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, дійсно відповідач повинен був отримати згоду профспілкової організації.

При цьому суд враховує, що в матеріалах справи наявне подання Верховинської ЦРЛ адресоване Верховинській районній організації профспілки працівників охорони здоров`я України про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 від 26.04.2018 (а.с.104 том 1).

Однак, в ході судового розгляду встановлено, що на поданні міститься підпис особи без дати про ознайомлення із ним. Крім цього, з відповіді діючого голови профспілки Федорчука І.В. від 28.03.2019 (а.с.12 том 2) вбачається, що попереднім головою профспілки подання, листи Верховинської ЦРЛ, в тому числі щодо ОСОБА_1 приймалися без подальшої реєстрації, внесенням на розгляд профспілкового комітету та прийняттям відповідних рішень.

А тому, з врахуванням встановлених обставин, суд будучи позбавлений можливості прийти до об`єктивного висновку про те, що розірвання трудового договору із позивачем відбулося за наявності звернення роботодавця до профспілкового органу, на виконання вимог ч.9 ст. 43 КЗпП України звернувся до виборного органу первинної профспілкової організації з метою з`ясування його згоди на звільнення позивача (а.с.71 том 2).

На виконання ухвали суду, Верховинською районною організацією профспілки працівників охорони здоров`я України у відповідності до п. 9 ст. 43 КЗпП України, на засіданні профспілкового комітету в кількості 6 чоловік, за участю головного лікаря Верховинської ЦРЛ, позивача та її представника, прийняли рішення про надання згоди Верховинській ЦРЛ на звільнення лікаря стоматолога-терапевта Верховинської ЦРЛ ОСОБА_1 згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Протокол засідання профспілкового комітету №1 від 25.04.2019 (а.с.95-98 том 2).

Враховуючи наведене, суд не вбачає порушення відповідачем при звільненні позивача норм ст. 43 КЗпП України, оскільки виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої вона була на час звільнення, надав згоду на її звільнення згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

При цьому, обґрунтування представника позивача про відсутність мотивів прийняття такого рішення профспілковим комітетом до уваги не приймаються, оскільки вимоги щодо обґрунтованості рішення профспілкової організації передбачені п.7 ст.43 КЗпП України застосовуються у випадку ненадання згоди на розірвання трудового договору.

Також, безпідставним є посилання позивача на порушення відповідачем ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», зокрема не повідомлення Державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці, оскільки такий обов`язок згідно вказаної норми права, виникає у разі запланованого масового вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Згідно з ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом 1) одного місяця: вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників; вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників; 2) трьох місяців - вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.

Однак, судом встановлено, що у Верховинській ЦРЛ у період звільнення позивача, не відбулося масове вивільнення працівників у розумінні ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», оскільки при чисельності шатних одиниць станом на 05.04.2018 264 посади та зменшенням їх кількості станом на 01.07.2018 до 257,75 посад, є обґрунтованим висновок про вивільнення посад менше, як на 10% в установі з чисельністю працівників понад 200 осіб. А тому посилання позивача на порушення відповідачем норм ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем Верховинською ЦРЛ дотримано процедури звільнення позивача ОСОБА_1 . за п.1 ст.40 КЗпП України, яка передбачена нормами законодавства про працю, а відтак підстав для визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення немає. При цьому, встановивши необґрунтованість та недоведеність заявленого позову з усіх наведених позивачем підстав, в той же час встановивши факт законного звільнення позивача та відсутність порушення процедури такого звільнення, суд приходить до переконання про необхідність відмови в задоволенні похідних позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Одночасно, суд зазначає, що позивачем дотримано місячний строк для звернення з позовом до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, оскільки копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримала 02.07.2018, а з позовом до суду звернулася 01.08.2018, а тому заперечення відповідача щодо застосування позовної давності є безпідставними.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховинської центральної районної лікарні, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головний лікар Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 , Виконуючий обов`язки головного лікаря Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу Верховинської центральної районної лікарні №84 від 27 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на посаді лікаря стоматолога Верховинської центральної районної лікарні з 02 липня 2018 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити за його безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: Верховинська центральна районна лікарня, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул.Невестюка, 2; ЄДРПОУ 01993374.

Треті особи: Головний лікар Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 , місце роботи: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул.Невестюка, 2.

Виконуючий обов`язки головного лікаря Верховинської центральної районної лікарні ОСОБА_4 , місце роботи: АДРЕСА_2 , Верховинський район, Івано-Франківська область, вул.Невестюка, 2.

Повний текст судового рішення складено 04 червня 2019 року.

Суддя: Бучинський А.Б.