ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М.

15 травня 2019 року

Київ

справа №825/1496/17

адміністративне провадження №К/9901/1259/17

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2017 №27851-13, №27852-13, №27854-13, №27858-13, №27860-13, №27861-13, якими позивачу, як власнику нерухомості, нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно у розмірах 34221,25грн., 22481,73грн., 3528,78грн., 3850,13грн., 2072,51грн., 328,65грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду постановою від 15.05.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі №825/1496/17 залишив без змін.

У даній постанові Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що і було дотримано контролюючим органом в межах даних правовідносин.

В обґрунтування такої позиції зазначено, що позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в апеляційній та касаційній скаргах, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак, на думку Суду, цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

За наведеного Суд дійшов висновку про те, що згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

У зазначеній постанові Суд вважав, що за вказаних обставин у даній справі можливе порушення принципу стабільності само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

З огляду на це Суд визнав, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягаря, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що закріплено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Судом також зазначено, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону України від 25.12.2019 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Судом вказано на те, що предметом оскарження у даній справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінився порядок застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, при цьому сама пільга не скасовувалась, на думку суду, не є предметом оскарження в цій справі, а отже повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Щодо дотримання положень підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, згідно яких рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період); в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, суд визнав, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного раніше в ухваленому рішенні Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №825/1403/17.

На підставі частини третьої статті 34 КАС України (в редакції з 15.12.2017) вважаємо за необхідне викласти щодо зазначеного рішення Верховного Суду за наслідками розгляду цієї адміністративної справи окрему думку.

Як встановлено частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень статті 10 названого Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Також місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється згідно положень Бюджетного кодексу України.

Так, частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються:

не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду;

після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Загальні вимоги щодо оприлюднення рішення встановлені положеннями статті 57 Конституції України, якою унормовано, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 зазначив, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.

Аналогічний підхід знайшов своє втілення у позиції Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії). Зокрема, у Доповіді «Верховенство права», яка схвалена на 86-му пленарному засіданні Комісії 25-26.03.2011, наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).

Як встановив Конституційний Суд України у Рішенні від 27.02.2018 №1-рп/2018, принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Конституційна вимога необхідного дотримання часових рамок для ознайомлення громадян зі змістом нормативно-правових актів знайшла своє вираження також у Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2018 №5-р/2018, в якому зазначено, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набрання ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації.

Зазначені конституційні норми кореспондуються з принципом стабільності податкового законодавства, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1).

Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки розумний проміжок часу, згідно рішення Конституційного Суду України від 23.05.2018 №5-р/2018, для адаптації платників податків до змін податкового законодавства визначається вимогами принципу стабільності у Податковому кодексі України, даний принцип має основоположне значення та загальнорегулятивну дію для прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів про встановлення місцевих податків і зборів та внесення змін до їх елементів.

Таким чином, спеціальний порядок оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування, встановлений підпунктами 12.3.3., 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є одним з елементів цілісної системи забезпечення стабільності податкового законодавства, що визначена положеннями підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Стабільність, як одна з основних засад податкового законодавства є визначальним принципом у діяльності податкових органів та виступає гарантією прав, свобод та інтересів платників податків у частині забезпечення правової визначеності при виконанні ними конституційного обов`язку зі сплати податку.

У зв`язку з цим, не можна погодитись із висновком Суду про те, що норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення. Так само, спірним видається положення, що принцип стабільності податкового законодавства орієнтований тільки на органи законодавчої влади та органи місцевого самоврядування, оскільки обов`язок реалізації принципу легітимних (законних) очікувань платників податків є обов`язком держави, а не окремого державного органу, чи органу місцевого самоврядування. Втілення та застосування даного принципу має місце як у нормотворчій діяльності, так і у сфері правозастосування.

Також не можна погодитися із позицією, що Закон України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набув чинності з 01.01.2016, спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування, в тому числі і в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Приписами Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» не встановлено нового, відмінного від діючого порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів або про внесення змін до них. Натомість пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, слід зазначити, що цим Законом не внесені зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не були внесені зміни до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Згідно преамбули Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 25 цього Закону встановлено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Приписи частини п`ятої статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Частиною першою статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Пунктом 7 «Прикінцеві положення» Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році`зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Виконуючи рекомендацію Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» орган місцевого самоврядування зобов`язаний дотримуватись інших обов`язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким закріплено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення на підставі рішення Ніжинської міської ради від 21-26.01.2016 без встановлення факту оприлюднення органом місцевого самоврядування даного рішення, чим порушено положення підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Це в свою чергу призвело до порушення нормативних вимог щодо завчасного прийняття та оприлюднення рішень в частині регулювання змісту та обсягу податкового обов`язку платника податків, закріплених у підпунктах 4.1.9, 12.3.4, 12.4.3 відповідних пунктів статей Податкового кодексу України.

Наведене дає підстави для висновку, що податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яким внесені зміни щодо встановлених пільг на податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не відповідають положенням підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12, пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Перевіряючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, що є предметом судового оскарження в цій справі, на їх відповідність критеріям (вимогам), яким вони мають відповідати, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України (в редакції чинній на час ухвалення судових рішень), суди попередніх інстанцій зробили висновок зокрема про їх прийняття відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, Суд у даному рішенні дійшов висновку, що навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

З таким висновком суду не можна погодитись, адже як визначено частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином вважаємо, що у справі №825/1496/17 Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 мав задовольнити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

............................

…………………………..

В.В. Хохуляк,

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду