ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

04 червня 2019 року м. Київ № 640/8769/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом

ОСОБА_1

до

Державного реєстратора Канівець Любові Миколаївни Департаменту з питань реєстрації КМДА

про

визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора Канівець Любові Миколаївни Департаменту з питань реєстрації КМДА в якому просила:

- визнати незаконними дії державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_2 з внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису № 27208335;

- визнати рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любові Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 27208335 від 20.07.2018 року, незаконним з дня його прийняття.

Вирішуючи питання наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Одночасно, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В п. 1-3, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України наведено визначення термінів, вжитих у цьому Кодексі, згідно з якими:

- адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;

- суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Натомість, ч. 1 ст. 19 КАС України наведений перелік публічно-правових спорів, на які розповсюджується юрисдикція адміністративних судів, до яких, зокрема, віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1).

При цьому, суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватно-правовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Лише та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, у даному випадку Київська міська рада в особі Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки фактично наявний спір про право, а отже відповідач виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як розпорядник майном та правом на нього, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Поряд з цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц, суд дійшов висновку, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.

Позивач зазначає, що рішення прийняті державним реєстратором є незаконними, оскільки відповідач не мав права на вчинення таких дій. Більше того, наголошує, що житловий будинок є об`єктом спору між позивачем та ОСОБА_3 , так як ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в 1970 році побудували будинок АДРЕСА_1 , який належав їм у рівних частинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (м-р Жуляни ). Після смерті ОСОБА_4 фактично прийняли спадщину. її чоловік ОСОБА_5 , дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_7 . Так, ОСОБА_7 фактично прийняв частку у спадщині після смерті матері - ОСОБА_4 , оскільки проживав у межах домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ( м /р Жуляни ), допомагав своєму батькові - ОСОБА_5 обробляти землю, ремонтувати житловий будинок під літерою «А» та господарські будівлі на території неподільної земельної ділянки у межах домоволодіння. А після смерті ОСОБА_7 , в порядку спадкування за законом, фактично прийняли спадщину, ОСОБА_1 (Позивач), як дружина померлого ОСОБА_7 , та його діти, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мають право на визнання за ними права на частку житлового будинку АДРЕСА_1 (м - р Жуляни) . Більше того,зазначає, що за адресою: АДРЕСА_1 (м-р Жуляни) було побудовано будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_7 під літерою «Б», проте він фактично є частиною усього домолодіння. Отже домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не було поділено на два окремі будинки, будинок під літ. «А» та будинок під літ. «Б», оскільки будинки під ліг. «А» та літ. «Б» є одним і тим самим домоволодінням, а не окремими будинками. І той факт, що ОСОБА_3 успадкує усе домоволодіння під літер. «А» прямо порушує права ОСОБА_1 .

Таким чином, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує реєстраційні дії щодо третьої особи. Отже, позовні вимоги фактично спрямовані на відновлення приватних прав позивача.

Водночас, правовідносини щодо вирішення питання про те, кому саме належать такі права, і відповідно правомірність набуття таких прав не є правовідносинами, врегульованими адміністративною юрисдикцією, а спір, що виник на підставі них не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суд вважає, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту її приватних інтересів.

Тому , зважаючи на характер правовідносин та склад учасників у даному випадку, на думку суду, такий спір не є публічно-правовим, з огляду на що, розгляд справи має здійснюватися у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у відкритті провадження слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КАС України, про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.

На виконання вимоги, зазначеної у ч. 6 ст. 170 КАС України, є необхідним роз`яснити позивачу, що розгляд позовної заяви та клопотання про забезпечення позову останнього має здійснюватися у порядку цивільного судочинства із врахуванням правил територіальної підсудності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі вищенаведеного, ч. 1 ст. 170 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом з адміністративним позовом, доданими до нього матеріалами, заявою про забезпечення позову невідкладно надіслати особі, яка їх подала.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська