ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1483/19 Справа № 185/7487/16

Суддя у 1-й інстанції - Палюх Т.Д. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря Василенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: Національний банк України, ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № МL-304/015/2007, за умовами якого ОСОБА_1 був наданий кредит в іноземній валюті на загальну суму 24 963,50 швейцарських франків.

Згідно п.3 ч.1 кредитного договору за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процентна ставка в розмірі 4,49%.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-304/015/2007, згідно якого ОСОБА_2 зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Позичальник належним чином свої обов`язки не виконував, у зв`язку з чим станом на 07 липня 2016 року його заборгованість перед позивачем складає 16 782,76 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 426 449,93 грн, в тому числі: заборгованість по кредиту - 15 800,60 швейцарських франків, заборгованість по відсотках - 982,16 швейцарських франків.

За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно суму боргу за кредитним договором у розмірі 16 782,76 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 426 449,93 грн.

13 березня 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк», треті особи:Національний банк України, ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору № МL-304/015/2007, посилаючись на те, що при укладенні спірного кредитного договору у нього та у ПАТ «ОТП Банк» була відсутня ліцензія Національного банкуУкраїни, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору, а чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов`язання за кредитним договором в іноземній валюті.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ) на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (03680 м.Київ, вул.Фізкультури, 28 Д, ЄДРПОУ 21685166) заборгованість за кредитним договором № МL-304/015/2007 16 782,76 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 426 449,93 грн.

Вирішено питання судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог та задовольнити його зустрічний позов.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вимоги до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за кредитним договором пред`явлено з пропуском строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. Крім того, апелянт зазначає, що у нього відсутня ліцензія, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору, а банк не мав права на надання кредитів фізичним особам в іноземній валюті, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримує рішення суду першої інстанції та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21 листопада 2007 року між позивачем та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № МL-304/015/2007, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 24 963,50 швейцарських франків на оплату комісії банку та придбання нерухомого майна з фіксованим відсотком 4,49% річних та плаваючою процентною ставкою. Дата остаточного повернення кредиту - 26 листопада 2027 року (а.с.4-8 том 1).

Згідно з договором поруки № SR-304/015/2007 поручитель ОСОБА_2 зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № МL-304/015/2007 (а.с.14 том 1).

За розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № МL-304/015/2007 станом на 07.07.2007 року складає 16 782,76 швейцарських франків: заборгованість по кредиту - 15 800,60 швейцарських франків, заборгованість по відсотках - 982,16 швейцарських франків.

Згідно ст. 526 ЦПК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ст. 554 ЦПК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно положень ст.202, 204, 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що сторони передбачили усі істотні умови договору і дійшли згоди щодо усіх умов, на яких він укладався, в тому числі стосовно отримання кредиту та виконання зобов`язань в іноземній валюті. Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики тощо була надана позичальнику і ним не оспорювалася.

Позичальник підтвердив своїм підписом факт ознайомлення зі змістом договору та умовами кредитування, що свідчить про те, що договір був укладений з урахуванням волевиявлення позичальника.

На момент укладення кредитного договору № МL-304/015/2007 «ОТП Банк» мав банківську ліцензію НБУ, згідно з якою банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (а.с.233-234 том 1).

Встановивши зазначені обставини, судом першої інстанції вмотивовано відмовлено у задоволенні зустрічного позову щодо визнання кредитного договору недійсним та стягнуто суму заборгованості з відповідачів солідарно.

Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що банком пропущено встановлений ч.4 ст.559 ЦК України строк звернення з позовом до поручителя підлягають відхиленню, оскільки були предметом розгляду суду першої інстанції, їм надана відповідна правова оцінка, з якою погоджується колегія суддів, додаткового правового аналізу не потребують, а зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк не мав права на надання кредитів фізичним особам в іноземній валюті, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до Листа Національного банку України від 06.02.2007 р. № 41-216/241 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» ЗАТ «ОТП Банк» (п. 72) входить до Банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення, в тому числі, валютних операцій.

З огляду на аналіз змісту статті 99 Конституції України, на яку посилається позивач, дана стаття, закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України, не визначає сферу її обігу і не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті

Відповідно до положень статей 192, 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках та на умовах встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (надалі - декрет). Стаття 1 Декрету відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Згідно ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюється на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

НБУ у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв`язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до Листа ВСУ від 07.10.10 р. «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки)»: Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статі 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам треба враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Згідно п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено, що якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії, тому сплата позичальником заборгованості за кредитним договором банку за користування кредитними коштами в валюті також відповідає діючому законодавству.

Враховуючи вищенаведене, передбачених ст.376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий : О.П.Варенко

Судді : В.С.Городнича

О .В.Лаченкова