Провадження № 2/344/1552/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

з участю представника позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1, відповідача за первісним позовом-позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6

розглянувши цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради Київської області до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання в інтернатурі в сумі 99841 грн. 67 коп. та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради про визнання недійсним наказу в частині переведення на іншу посаду та про розірвання трудового договору,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Комунальне некомерційне підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд стягнути з відповідача суму вартості навчання в інтернатурі в сумі 99841 грн. 67 коп. та стягнути сплачений судовий збір.

ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву за № 344/3446/19, провадження № 2/344/2537/19 до Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради Київської області про визнання недійсним наказу в частині переведення на іншу посаду та про припинення трудового договору.

Ухвалою суду дані позови об`єднані в одне провадження.

В обґрунтування вимог первісного позову позивач посилався на те, що відповідач з 01.09.2010 року по 23.06.2016 року навчався в денному відділенні в Івано-Франківському національному медичному університеті на медичному факультеті за спеціальністю «Лікувальна справа» (диплом С16 №027362 від 23.06.2016р.). Позивачем відповідно до диплому С16 №027362 від 23.06.2016р. оформлено трудову книжку за номером НОМЕР_1 від 08.08.2016 року. Відповідно до наказу №159-Н від 25.07.2016 року Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації з метою забезпечення закладів охорони здоров`я області лікарями із числа випускників 2016 року вищих медичних закладів освіти IV рівня акредитації відповідач зарахована на посаду лікаря-інтерна Комунального закладу Білоцерківської районної ради «Білоцерківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» для проходження інтернатури на базі закладів охорони здоров`я області та призначено безпосередніх керівників відповідно до затверджених паспортів бази інтернатур.

08.08.2016 року відповідач подає головному лікарю Комунального закладу Білоцерківської районної ради «Білоцерківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» заяву з проханням прийняти на посаду лікаря-інтерна з проходженням інтернатури зі спеціальності «загальна практика - сімейної медицини» на базі Білоцерківського міського Центра первинної медико-санітарної допомоги №1, з подальшим працевлаштуванням на посаду лікаря загальної практики - сімейної медицини. На підставі заяви відповідача від 08.08.2016 року було видано наказ №66-к від 08.08.2016 року по Комунальному закладу Білоцерківської районної ради «Білоцерківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» з проходженням інтернатури по спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» на базі Білоцерківського міського Центра первинної медико-санітарної допомоги №1, з подальшим працевлаштуванням на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Блощинецької амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Відповідач, як лікар-інтерн проходила інтернатуру з 08.08.2016 року по 01.08.2018 року в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

На підставі рішення Білоцерківської районної ради від 20.04.2018 року №20-242 Комунальний заклад Білоцерківської районної ради «Білоцерківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» перетворено у Комунальне некомерційне підприємство «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради (а.с. 128 т.1).

В зв`язку із закінченням інтернатури відповідача переведено на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Озернянської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини (наказ №4-к від 31.07.2018 року), а також проведено виплату коштів, як молодому спеціалісту , який навчається за державні кошти і направлений на роботу за розподілом (наказ №87-н від 10.07.2018 року) а.с. 118-120 т.1.

Оскільки на час закінчення інтернатури відповідачем посада сімейного лікаря амбулаторії с. Блощинці вже була укомплектована, то відповідачу було запропоновано працевлаштування на вакантні посади завідуючої Білоцерківської амбулаторії, завідуючої Узинської амбулаторії та лікаря Озернянської амбулаторії, і відповідач погодився на вакансію лікаря Озернянської амбулаторії.

01.08.2018 року відповідач написав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 01.08.2018 року, однак позивач відмовив їй у зв`язку із відсутністю правових підстав.

З 01.08.2018 року по 30.10.2018 року відповідач не приступала до роботи. В цей період позивач направляв відповідачу листи з проханням приступити до роботи, однак відповідач цього не робив.

Департамент охорони здоров`я 06.09.2018 року на адресу позивача направив лист №26-36-04/4199, де зазначив, що у відповідності до абз. 2 п. 21 в порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) заладів освіти, підготовка яких здійснювались за державним замовлення, затвердженого наказом МОЗ України від 25.12.1997 року за №367, якщо особа відмовляється приступити до роботи з причин не зазначених у п.9 та п. 18 порядку, вона зобов`язана відшкодувати в установленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовнику всі витрати.

Позивачем відповідачу виплачено заробітну плату в сумі 99841,67 грн. з серпня 2016 року по липень 2018 року.

Позивач також зазначає, що правових підстав для задоволення відповідача про надання їй згоди на відкріплення з можливістю самостійного працевлаштування у позивача не було, оскільки відповідач була зобов`язана відпрацювати за місцевим призначенням не менше 3 років згідно до наказу МОЗ України від 25.12.1997 року за №367.

Виходячи з наведеного вище просив задовольнити первісний позов, відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Не погоджуючись з первісним позовом відповідач скористався своїм правом на відзив, в якому зазначає, що в зв`язку із тим, що норма закону (ч.2 ст.52 закону «Про освіту» від 23.05.91), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення з позовом до суду вже не була чинною, то слід керуватися чинною нормою вказаного законодавчого акту, яка усуває порушення, а саме використання примусової праці, що заборонено Конституцією України і скасовує цивільну відповідальність, тобто звільняє від обов`язку відпрацювати 3 роки та відшкодувати навчальному закладу та роботодавцю понесені затрати.

Окрім цього відповідачем ОСОБА_3 подано до суду зустрічну позовну заяву до Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради про визнання недійсним наказу в частині переведення на іншу посаду та про розірвання трудового договору. В обґрунтування якого з посиланням на норми ст. 193 ЦПК України і ст. 234 КЗпП України вказує, що 01.08.2018 року, після проходження інтернатури її переведено на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Озернянської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини. 01.08.2018 року ОСОБА_3 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 01.08.2018 року в зв`язку зі зміною місця проживання. Вважає, що переведення її на цю посаду та відмова у звільненні є незаконними та такими, що порушують її трудові права. Вважає, що пропустила строк звернення до суду в зв`язку з намаганням врегулювати спір в позасудовому порядку, численні консультації і очікування відповіді на її звернення зайняли багато часу, а тому просить поновити їй пропущений строк звернення до суду і задовольнити зустрічний позов, а в задоволенні первісного позову просить відмовити.

Представник відповідача за зустрічним позовом-позивача за первісним позовом скористався своїм правом на відзив та просила відмовити в задоволенні зустрічного позову, а первісний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом підтримав вимоги зустрічного позову та просив його задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Щодо первісного позову встановлено наступне.

Сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_3 (до заміжжя - ОСОБА_5 ) з 01.09.2010 року по 23.06.2016 року навчалася в денному відділенні Державного навчального закладу Івано-Франківський національний медичний університет, а в подальшому, як лікар-інтерн проходила інтернатуру з 08.08.2016 року по 01.08.2018 року в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, що підтверджується і матеріалами даної цивільної справи.

Відповідно до Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.12.1997 № 367, випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менш ніж три роки.

При цьому, відповідно до пункту 9 Порядку розірвати угоду про навчання, яка передбачає подальше працевлаштування за направленням та є типовою випускник має право з наступних причин:

- встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;

- встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;

- якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку);

одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

- у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;

- у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації.

У цих випадках за рішенням комісії з працевлаштування випускників видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування (додаток 4).

В зв`язку із закінченням інтернатури відповідача переведено на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Озернянської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини (наказ №4-к від 01.08.2018 року), а також проведено виплату коштів, як молодому спеціалісту, який навчається за державні кошти і направлений на роботу за розподілом.

Проте відповідач за первісним позовом-позивач за зустрічним позовом до роботи не приступив, подав заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.223), і в подальшому на робоче місце не з`являвся.

Відповідно до розрахунків Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради, за весь період проходження інтернатури з 08.08.2016 року по 01.08.2018 рік сума витрат складає 99841,67 грн.

Суд вказує, що укладаючи угоду з вищим навчальним закладом про надання освітніх послуг за державним замовленням, особа (абітурієнт) бере на себе відповідні зобов`язання, які випливають із вимог нормативно-правових актів в даній сфері і передбачені самими угодами про надання освітніх послуг, а саме зобов`язання після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати за направленням не менш ніж три роки (замість чого отримують вищу освіту безкоштовно).

Вступаючи, на навчання за державним замовленням та укладаючи відповідну угоду, особа-абітурієнт є обізнаною із фактом необхідності проходження інтернатури та відпрацювання певного строку після закінчення навчання.

Відповідно до п. 1.1 Положення Міністерства охорони здоров`я України про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів,затвердженої наказом МОЗ України №291 від 19.09.1996 року, вказано, що спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюєтеся кваліфікація лікаря (провізора) спеціаліста певного фаху.

Інтернатура проводитися в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти (надалі вищих закладів освіти) та стажування в базових установах і закладах охорони здоров`я (п. 1.4 Положення).

Заробітна плата лікарям(провізорам)-інтернам протягом всього періоду навчання сплачується за рахунок закладів (установ), в які вони зараховані лікарями(провізорами)-інтернами, або закладом (установою), з яким укладено трудовий договір у розмірі, встановленому чинним законодавством (п.7.3.Положення).

П.21 Порядку передбачено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України «Про вищу освіту» фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Відповідно до розрахунків Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради, за весь період проходження інтернатури з 08.08.2016 року по 01.08.2018 рік сума витрат складає 99841,67 грн.

Зазначені положення нормативно-правових актів, щодо відшкодування випускниками вартості навчання в разі неприбуття (не відпрацювання впродовж трьох років за місцем розподілу) закріплені і Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року №367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду розглядаючи 30 січня 2019 року цивільну справу №607/3682/17, що стосувалася стягнення витрат на навчання вказав :

«39. У ч.1 ст.509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

40. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

41. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК). Відповідно до ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

42. Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

43. Відповідно до ч.2 ст.52 закону «Про освіту» від 23.05.91 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

44. Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та 3 років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати - визначено ч.2 ст.52 закону «Про освіту» (що була чинною з 23.03.96 до 6.09.2014, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 1.09.2008 №106), п.2 указу Президента «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.96 №77/96, п.14 постанови КМ «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22.08.96 №992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 1.09.2008 №106) та п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом МОЗ від 25.12.97 №367.

45. У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 визначено, що відповідно до ст.43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Оскільки Конституція, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

46. У ч.3 ст.8 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, установлено, що у разі виникнення сумніву під час справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду, суд звертається до ВСУ для вирішення питання стосовно внесення до КC подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

47. Відповідно до ст.150 Конституції виключно до повноважень КС належить вирішення питань про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, КМ.

48. Враховуючи вищевикладене, суд не може, застосувавши ст.43 Конституції як норму прямої дії, водночас визнати неконституційними норми ч.2 ст.52 закону «Про освіту», п.2 указу Президента №77/96, п.14 постанови КМ №992, оскільки вирішення питання про їхню конституційність є юрисдикцією КС.

49. Постановою КМ «Про питання стипендіального забезпечення» від 12.07.2004 №882 передбачено, що стипендія виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого КМ розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.

50. Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства та типової угоди від 1.09.2008 в частині його зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу 3 роки відповідно до направлення на роботу.

51. Крім того, п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ від 25.12.97 №367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, зокрема виплату стипендії.»

При цьому, в даній конкретній справі, позивач просить Івано-Франківський міський суд стягнути з відповідача не виплату стипендії чи кошти на навчання, як це було предметом цивільної справи, що розглядалася Верховним Судом, а кошти в сумі 99841,67 грн., які вона отримала у вигляді заробітної плати впродовж двох років навчання в інтернатурі, а також 1762,00 грн. понесених витрать по оплаті судового збору.

З цього приводу слід вказати, що за час проходження інтернатури позивач сплачував відповідачу заробітну плату, що вбачається із матеріалів, долучених до позовної заяви (а.с.12-41,48-50). Інших виплат позивачем відповідачу здійснено не було, зокрема відповідних доказів щодо їх нарахування позивач суду не надав. Аналіз заявлених позовних вимог з доданими позивачем доказами на підтвердження позовних вимог фактично передбачає вимогу про повернення заробітної плати, однак передбачених законом підстав вважати виплачену лікарю - інтерну за час проходження інтернатури заробітну плату, витратами на навчання не має.

Так, згідно до положеньст.94 КЗпП України,заробітна плата є винагородою, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Відповідно дост.127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть проводитися тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Із системного аналізу норм права випливає, що законодавством передбачена можливість відшкодування витрат, понесених стороною угоди в зв`язку з безпосереднім навчанням спеціаліста, але до цих витрат не відноситься оплата праці самого спеціаліста, так як наряду з процесом навчання під час інтернатури інтерн виконує і обов`язки, покладені на нього трудовим договором, за що і отримує заробітну плату.

Враховуючи, що за встановленими судом обставини справи та відповідно до норм матеріального права заробітна плата не може бути віднесена до вартості навчання, а чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення із працівника нарахованої і виплаченої йому заробітної плати за час виконання трудових обов`язків, при цьому позивачем не надано і судом не встановлено наявності належних та допустимих доказів, які б вказували або встановлювали витрати позивача, пов`язані саме витратами на навчання відповідача, а тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

Щодо вимог зустрічного позову, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1,ч.2ст.10 ЦПК України,суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 7ст.10ЦПК України).

В пункті 3статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов`язкова праця" не поширюється: a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення; b) на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов`язкової військової служби; c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства; d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов`язків.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною в 1997 році, як і практика Європейського Суду по правам людини є джерелом права в Україні та не містить принципово відмінних тлумачень поняття примусової праці, користуючись при цьому універсальним визначенням з Конвенції МОП від 1930 року.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов`язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов`язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікованаЗаконом України від 05 жовтня 2000 року №2021-III, держава зобов`язується скасувати обов`язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.

Згідно з ст. 8 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. Стаття 53 Конституції України вказує на те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення). Відповідно дост.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно із нормами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Право вільно обирати собі роботу чи вид занять є невід`ємним (природним) правом людини.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В той же час існують 2 підстави для обов`язкового 3-річного відпрацювання випускником-бюджетником, коли його працевлаштовує університет:

1) угода, що є типовою, укладена між студентом і вишем в особі ректора. Вона передбачає взаємні обов`язки: студента - сумлінно здобувати знання, вишу - забезпечувати якісну теоретичну і практичну підготовку, працевлаштовувати фахівця після закінчення навчання в державному секторі народного господарства;

2) направлення на роботу, яке разом із дипломом видає керівник вишу.

При цьому сторонами не заперечується, а тому і не потребує окремого доведення факт укладення угоди між Державним вищим навчальним закладом «Івано-Франківський національний медичний університет» та ОСОБА_5 (після заміжжя - ОСОБА_3 ), тобто вільного погодження останньою на запропоновану роботу, а також наявність направлення на роботу №53 (а.с.8 т.1)

В той же час позивач за зустрічним позовом просить про визнання недійсним п. 7 наказу №4-к від 317.2018 року про переведення ОСОБА_3 на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Озернянської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини з 01.08.2018 року в зв`язку із закінченням інтернатури та вважати припиненим трудовий договір між ОСОБА_3 та КНП «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради» на підставі ст. 38 КЗпП України.

Однак суд не вбачає підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом в зв`язку з їх недоведеністю.

Суду не представлено жодного доказу в підтвердження вимоги щодо визнання недійсним п. 7 наказу №4-к від 31.07.2018 року про переведення ОСОБА_3 на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Озернянської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини з 01.08.2018 року в зв`язку із закінченням інтернатури, оскільки ОСОБА_3 ознайомлена з вказаним договором належним чином, зауважень чи заперечень до нього не висловлювала, а натомість подала заяву про своє звільнення вже 01.08.2018 року на підставі зміни місця проживання.

При цьому інших доказів суду не надано, так з заяви від 08.10.2018 року не вбачається, що вона отримана адресатом (а.с. 221 т.1), а саме відсутні вхідний номер, як на заяві від 01.08.2018року (а.с. 223 т.1), або підтвердження про направлення такої заяви адресату поштовим зв`язком тощо, аналогічне стосується і заяви від 23.11.2018 року, на якій навіть відсутній підпис ОСОБА_3 (а.с.22). В своїй заяві від 01.08.2018 року ОСОБА_3 просить звільнити її з 01.08.2018 року, а в зустрічному позові просить про припинення трудових відносин з 14.08.2018 року.

Враховуючи наведене, матеріали справи та посилання позивача за зустрічним позовом у позовній заяві (щодо тривалого намаганням врегулювати спір в позасудовому порядку, численні консультації, звернення і очікування відповіді на її звернення з роботодавцем), зважаючи на те, що в зустрічній позовній заяві сторона просить про розірвання трудового договору, а в прохальній частині про припинення трудового договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України понесені витрати слід залишити за сторонами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.2, 10, 12, 76, 81, 89, 133, 141, 263, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні первісного позову Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання в інтернатурі в сумі 99841 грн. 67 коп., що які вона отримала в вигляді заробітної плати -відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради про визнання недійсним наказу в частині переведення на іншу посаду та про припнення трудового договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шамотайло О.В.