Справа № 420/6025/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року+ м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Музика І.О.

За участю сторін:

Позивача: не з`явився

Представника відповідача: Рудь В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд: визнати протиправною відмову відповідача у внесенні змін до його трудової книжки, які стосуються причин звільнення позивача зі служби в органах поліції та дати звільнення 14.03.2016 року замість 09.03.2016 року; зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до трудової книжки позивача, а саме вказати причину його звільнення зі служби в органах поліції - п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію», та змінити дату його звільнення на 14.03.2016 року; визнати протиправною відмову відповідача від 11.07.2018 року щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок визначення інвалідності через захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, яка встановлена протягом 6 місяців після звільнення з поліції, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію»; зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97, пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 90 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому буде прийнято рішення про виплату; стягнути з відповідача на його користь 15 000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з січня 1996 року по листопад 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 року був прийняти на службу до поліції на посаду старшого інспектора з особливих доручень - чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Одеській області. В березні 2016 року наказом головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року №94 о/с, позивача на підставі власного рапорту від 01.03.2016 року було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». При цьому 21.04.2016 року наказом головного управління Національної поліції в Одеській області №248 о/с були внесені зміни до наказу головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року № 94 о/с в частині підстав звільнення позивача зі служби, зокрема зазначено вважати позивача звільненим зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст.77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію».

08.06.2016 року позивачу було встановлено другу групу інвалідності, яка пов`язана з проходженням служби та встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 60%. З огляду на зазначене, 22.08.2017 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 97 Законом України «Про національну поліцію». Разом з тим відповідачем листом від 11.06.2018 року позивачу було відмовлено у здійсненні такої виплати з посиланням на те, що первинна підстава для звільнення ОСОБА_1 з поліції 09.03.2016 року є п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» - за власним бажанням.

На підставі вищевикладеного позивач 06.08.2018 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести зміни до його трудової книжки в частині зміни підстав для звільнення з п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу). 15.08.2018 року відповідач відмовив позивачу у внесені змін до його трудової книжки з огляду на те, що дата звільнення позивача зі служби в поліції не змінювалась.

З огляду на зазначене 17.08.2018 року позивач знов звернувся до відповідача із заявою, в якій, посилаючись на довідку № 1621 від 09.03.2016 року про перебування його на амбулаторному лікуванні, просив змінити вже дату звільнення.

Разом з тим головним управлінням Національної поліції в Одеській області було відмовлено позивачу у задоволенні його заяви та зазначено, що станом на момент звільнення позивача зі служби (09.03.2016 року) до управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області не надходило рапортів чи заяв щодо перебування ОСОБА_1 на лікарняному. Також позивача поінформовано, що для розгляду питання про внесення змін до дати звільнення зі служби в поліції йому необхідно надати оригінал листка непрацездатності, оформленого відповідно до наказу МВС України від 23.03.2016 року № 201.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними діями відповідача щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги та відмови у внесенні змін до трудової книжки, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 26.12.2018 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

25.01.2019 року ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

25.02.2019 року, 25.03.2019 року, 25.04.2019 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасники справи надали пояснення, відзив на адміністративний позов (а.с.80-85, 124-129), відповідь на відзив (а.с. 146-151), заперечення (а.с.154-156) та додаткові письмові докази (а.с. 86-96, 130-138).

Ухвалою суду від 25.04.2019 року ОСОБА_1 було поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом до головного управління Національної поліції в Одеській області в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови відповідача у внесені змін до його трудової книжки, які стосуються причин звільнення позивача зі служби в органах поліції та дати звільнення 14.03.2016 року замість 09.03.2016 року, та зобов`язання головного управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до трудової книжки позивача, а саме вказати причину його звільнення зі служби в органах поліції - п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію», та змінити дату його звільнення на 14.03.2016 року.

Ухвалою суду від 25.04.2019 року підготовче провадження у справі було закрито та призначений розгляд справи по суті.

В судове засідання 24.05.2019 року позивач не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник головного управління Національної поліції (далі ГУНП) в Одеській області проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (а.с. 80-85, 124-129), та зазначила, що пунктом 4 частини 1 статті 97 ЗУ "Про Національну поліцію" встановлено вичерпний та такий, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги. На підставі зазначеного, у разі, якщо особу не було звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію", а саме через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, а звільнено з інших підстав, передбачених даною статтею (в даному випадку за власним бажанням), то підстав для виплати одноразової грошової допомоги у відповідача немає.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача внести зміни до його трудової книжки, а саме вказати причину його звільнення зі служби в органах поліції - п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію», та змінити дату його звільнення на 14.03.2016 року, ГУНП в Одеській області зазначило, що у трудовій книжці підстави для звільнення не відображаються. Крім того, відповідно до п. 3 розділу IV наказу МВС України від 12.05.2016 №337, відомості про службу в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення записів про прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції.

21.04.2016 року наказом головного управління Національної поліції в Одеській області №248 о/с було внесено зміни до наказу №94 о/с від 09.03.2016 в частині підстав звільнення позивача зі служби, зокрема зазначено вважати його звільненим відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) ЗУ «Про Національну поліцію». З огляду на те, що у вищезазначеному наказі було змінено тільки підставу звільнення, а не дату, у відповідача також відсутні підстави для внесення змін до трудової книжки, зокрема із зазначення іншої дати.

Судом у справі було встановлено наступне.

ОСОБА_1 , з 05.01.1996 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 року був прийняти на службу до поліції на посаду старшого інспектора з особливих доручень - чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Одеській області (а.с.21-22).

Наказом головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року №94 о/с, позивача з 09 березня 2016 року було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» на підставі власного рапорту від 01.03.2016 року (а.с.28).

З 10.03.2016 року ОСОБА_1 було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 24).

21.04.2016 року наказом головного управління Національної поліції в Одеській області №248 о/с були внесені зміни до наказу головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року №94 о/с в частині підстав звільнення позивача зі служби, зокрема зазначено вважати позивача звільненим зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію» (а.с.29).

Підставою для прийняття наказу від 21.04.2016 року №248 о/с слугувала заява ОСОБА_1 від 08.04.2016 року (а.с.102) та свідоцтво про хворобу №83/2, видане ВЛК ДУ ТМО МВС України по Одеській області від 07.04.2016 року (а.с.32).

Так, відповідно до копії вищезазначеного свідоцтва, захворювання позивача було пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Також судом встановлено, що 08.06.2016 року позивачу було вперше встановлено інвалідність другої групи, яка пов`язана з проходженням служби, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК від 08.06.2016 року та встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 60 відсотків, що підтверджено довідками МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 08.06.2016 року серії 10ААА №1271127 (а.с.33-35).

На підставі вищезазначеного у червні 2016 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена грошова допомога при звільнені в розмірі 75 460 грн., відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Крім того, судом було встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 16.05.2016 року №333 о/с було внесено доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року №94 о/с, відповідно до яких визначена вислуга років на день звільнення позивача: для виплати надбавки за вислугу років складає 20 років 02 місяці 09 днів; для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби 22 роки 01 місяць 08 днів; на пільгових умовах (без урахування календарної вислуги) 02 роки 04 місяці 22 дні (а.с.30).

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12.08.2016 року №800 о/с було внесено доповнення до наказу головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року № 94 о/с, відповідно до яких вислуга років на день звільнення позивача склала: у календарному обчисленні для виплати набавки за вислугу років 20 років 02 місяці 03 дні; для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби 22 роки 01 місяць 02 дні; на пільгових умовах (без урахування календарної вислуги) 01 рік 03 місяці 02 дні; усього для призначення пенсії 23 роки 04 місяці 04 дні (а.с.31).

Також судом встановлено, що 13.07.2017 року постановою військово-лікарської комісії (ВЛК) №512 постанову по причинному зв`язку в свідоцтві про хворобу ОСОБА_1 №83/2 від 07.04.2016 року було відмінено, та зазначено про причинний зв`язок захворювання позивача, зокрема, що захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в поліції (а.с.38).

17.07.2017 року позивач отримав нову виписку з акту огляду МСЕК серії 12ААА №305648, в якій зазначено про встановлення йому інвалідності другої групи, яка пов`язана з проходженням служби в поліції (а.с. 41). Також позивачу було встановлено новий ступінь втрати працездатності у розмірі 70 відсотків, що підтверджено довідками МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 08.06.2016 року серії 10ААА № 127524 (а.с. 39-40).

З огляду на зазначене 22.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, яка передбачена п. 4 ч. 1 ст.97 Закону України «Про національну поліцію» (а.с. 36, 131).

До заяви позивачем були додані: копія довідки до акта огляду МСЕК від 17.07.2017 року, копія свідоцтва про хворобу, постанова військово-лікарської комісії (ВЛК) №512 від 13.07.2017 року, копія паспорта, копія ідентифікаційного коду та реквізити в Ощадбанку.

13.11.2017 року заступником начальника головного управління Національної поліції в Одеській області було затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги позивачу у розмірі 144 000,00 грн. (а.с. 132).

Разом з тим 18.06.2018 року начальником головного управління Національної поліції в Одеській області було затверджено новий висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яким позивачу було відмовлено у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги. ГУНП в одеській області було зазначено, що висновок про призначення одноразової грошової допомоги від 13.11.2017 року є недійсним (а.с. 96, 133).

Листом головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.07.2018 року позивачу було повернуло його заяву про призначення допомоги у разі втрати працездатності та додані до неї документи та зазначено, що згідно облікових даних первинна підстава для звільнення ОСОБА_1 з поліції з 09.03.2016 року була: п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), з огляду на що підстави нараховувати та виплачувати позивачу одноразову грошову допомогу у відповідача відсутні (а.с. 46).

Аналогічна відповідь була надана позивачу листом головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.07.2018 року №14/Д-579гл за результатами розгляду його скарги, надісланої на гарячу лінію Національної поліції України (а.с. 47).

З огляду на зазначене 06.08.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести зміни до його трудової книжки в частині змін підстав для звільнення з п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу) (а.с. 51).

15.08.2018 року головне управління Національної поліції в Одеській області листом №9/Д-1385 відмовило позивачу у внесені змін до його трудової книжки в частині зміни причин його звільнення, та зазначило, що відповідно до п. 3 розділу IV наказу МВС України від 12.05.2016 №337, відомості про службу в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення записів про прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції. Оскільки дата звільнення позивача зі служби в поліції не змінювалась, підстав для внесення змін до трудової книжки немає (а.с. 52).

З огляду на зазначене 17.08.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив останнього змінити дату його звільнення, посилаючись на те, що відповідно до довідки №1621 від 09.03.2016 року (а.с. 27) він з 07 березня по 12 березня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні. До заяви позивач надав копію відповідної довідки (а.с. 53).

Листом від 11.04.2018 року №9/Д-1468 головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило позивача про те, що станом на 09.03.2016 року до управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області не надходило рапортів чи заяв щодо перебування ОСОБА_1 на лікарняному. Також позивача поінформовано, що для розгляду питання про внесення змін до дати звільнення зі служби в поліції він має надати оригінал листка непрацездатності, оформленого відповідно до наказу МВС України від 23.03.2016 року № 201.

Зазначені дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги та внесенні змін до трудової книжки, стало підставою для звернення позивача до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд зазначає, що предметом спору в даній адміністративній справі є правовідносини, пов`язані зі звільненням позивача з публічної служби, а також право позивача на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок визначення інвалідності, через встановленням захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, яка встановлена протягом 6 місяців після звільнення з поліції, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію».

З приводу позовних вимог позивача зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до його трудової книжки, а саме вказати причину його звільнення зі служби в органах поліції - п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію», та змінити дату його звільнення на 14.03.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 року №1235 затверджено «Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», який розроблено відповідно до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.

Пунктом 2 розділу І цього Порядку передбачено, що рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Відповідно до пунктів 1-7 розділу III цього Порядку видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

До Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом МВС України від 23.11.2016 року №1235, віднесено рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2016 року №377, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2016 року за №828/28958, затверджено Порядок формування та ведення особових справ поліцейських.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 розділу IV цього Порядку трудова книжка поліцейського зберігається в особовій справі і повертається йому у разі звільнення зі служби в поліції. Відомості про службу в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення записів про прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції. Особам, звільненим з поліції, крім трудової книжки, видається військовий квиток, а військова або скорочена військова справа (за наявності) направляється до військового комісаріату за місцем реєстрації.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 наказом головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року №94 о/с був звільнений зі служби в поліції з 09.03.2016 року за власним бажанням за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» на підставі поданого ним рапорту від 01.03.2016 року.

При цьому, як було встановлено судом, ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою про внесення змін до наказу від 09.03.2016 року №94 о/с в частині дати його звільнення позивача зі служби не звертався та такий наказ відповідачем не приймався. З огляду на зазначене у відповідача були відсутні законодавчі підстави для внесення зміни до трудової книжки позивача без прийняття відповідного наказу.

З даного приводу суд не приймає до уваги посилання позивача на наявність довідки №1621 від 09.03.2016 року про перебування його на амбулаторному лікуванні з 07 березня по 12 березня 2016 року, оскільки позивачем не надано до суду жодних доказів надання цієї довідки ГУ НП в Одеській області при звільненні.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача про необхідність внести до його трудової книжки зміни, які стосуються причини його звільнення зі служби в органах поліції, а саме зазначити в ній п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію», замість п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), оскільки відповідно до матеріалів справи запис у трудовій книжці позивача №8 від 09.03.2016 року не містить причин звільнення ОСОБА_1 зі служби, а в ньому зазначено лише підставу для здійснення такого запису в трудовій книжці, зокрема наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року № 94о/с, до якого відповідачем у свою чергу вже було внесено зміни (наказ головного управління Національної поліції в Одеській області від 21.04.2016 року №248 о/с).

За таких умов суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови відповідача у внесені змін до його трудової книжки, які стосуються причин звільнення позивача зі служби в органах поліції та дати звільнення, а також зобов`язання головного управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до трудової книжки позивача, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому суд зазначає, що за змістом адміністративного позову вищезазначені позовні вимоги позивачем спрямовані на усунення перешкод в реалізації свого права на одноразову грошову допомогу, яка гарантована ОСОБА_1 державою. Однак обраний позивачем спосіб захисту порушених прав в цій частині позовних вимог не є, на думку суду, ефективним, оскільки не призведе до відновлення його порушених прав.

Разом з тим, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги та зобов`язання головного управління Національної поліції в Одеській області призначити і виплатити позивачу таку допомогу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію» в розмірі 90 прожиткових мінімумів, з огляду на наступне.

Так відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі, зокрема, визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до п.п. «б» п. 4 ч. 1 ст. 99 Закону України «Про національну поліцію» розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на час виплати такої допомоги, зокрема у разі визначення поліцейському внаслідок встановлення інвалідності - II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.

Частиною 6 ст. 99 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Аналогічні приписи містяться і в Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України №4 від 11.01.2016 року (далі Порядок №4).

Так відповідно до підпункту 4 пункту 4 Розділу 1 Порядку №4 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського пов`язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 Розділу ІІ Порядку №4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

За змістом пункту 2 Розділу ІІ Порядку №4, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України "Про Національну поліцію" особам, які мають право на її отримання відповідно до цього Закону.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (надалі по тексту також останнім місцем проходження служби) (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку №4).

Відповідно до п.5 розділу ІІІ Порядку №4 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою до головного управління Національної поліції в Одеській області) для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:

1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;

2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа:

1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Відповідно до п. 1 та п. 2 розділу Порядку №4, фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги.

Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє у головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві - начальник Головного управління Національної поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п`ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати ОГД, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Як було встановлено судом, наказом головного управління Національної поліції в Одеській області №248 о/с від 21.04.2016 року були внесені зміни до наказу головного управління Національної поліції в Одеській області від 09.03.2016 року № 94 о/с в частині підстав звільнення позивача зі служби, зокрема визначено, що позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію» (а.с. 29).

Вперше інвалідність другої групи, що пов`язана з проходженням служби, було встановлено позивачу 08.06.2016 року, що підтверджено витягом з акту огляду МСЕК від 08.06.2016 року, замість якого в подальшому видана довідка до акта огляду МСЕК від 17.07.2017 року серії 12ААА № 305648.

При цьому, як було встановлено постановою військово-лікарської комісії (ВЛК) №512 від 13.07.2017 року, захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в поліції (а.с. 38).

Таким чином, станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги від 22.08.2017 року, існували всі підстави для призначення ОСОБА_1 такої допомоги, а саме:

- позивач був звільнений зі служби в поліції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію»;

- захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (поліції);

- інвалідність другої групи, встановлена позивачу протягом шести місяців після звільнення його з поліції та після зміни підстав звільнення 08.06.2016 року.

При цьому суд вважає помилковими твердження відповідача відносного того, що у спірних правовідносинах одноразова грошова допомога, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію», призначається лише у випадку первинного звільнення особи зі служби в поліції через хворобу за п. 2 ч. 1 ст. 77 зазначеного Закону.

Суд зазначає, що ні стаття 97 Закону України «Про національну поліцію», ні Порядок №4 не обмежують право особи на отримання одноразової грошової допомоги, у разі зміни будь-якої підстави звільнення на підставу для звільнення як «через хворобу». Зазначені норми визначають лише сукупність обставин, за яких держава гарантує поліцейському соціальну виплату у вигляді одноразової грошової допомоги.

З огляду на зазначене, посилання ГУ НП в Одеській області, як на підставу для відмови позивачу у призначені одноразової грошової допомоги, лише на первинну підставу звільнення позивача «за власним бажанням», є протиправним та таким що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принцип верховенства права у національній правовій системі проявляється шляхом верховенства закону. Тобто верховенство права проявляється через верховенство правового закону - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

При розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Суд зазначає, що лише визнання протиправними дій головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із визначення йому другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, яка встановлена протягом 6 місяців після звільнення з поліції, відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про національну поліцію» не відновлює в повній мірі порушеного права позивача.

В даному випадку обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту прав позивача.

Застосовуючи механізм захисту права позивача та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року.

Щодо позовної вимоги позивача стягнути на його користь з Головного управління Національної поліції в Одеській області моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як роз`яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

При цьому суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновків, що позовні вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із визначення йому другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, яка встановлена протягом 6 місяців після звільнення з поліції, відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про національну поліцію».

Зобов`язати головне управління Національної поліції в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та п.п.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 03 червня 2018 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.