КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2019 року м. Київ №320/1376/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" (далі - позивач, ТОВ "БПФ України") з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, Казначейство), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо визначення черговості погашення заборгованості та невиконання виконавчого листа №910/21945/15, який було видано Господарським судом міста Києва 09.11.2015 та знаходиться у відповідача на виконанні;

- зобов'язати Державну казначейську службу України в тримісячний строк згідно ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконати виконавчий лист №910/21945/15, який виданий Господарським судом міста Києва 09.11.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.11.2015 Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15 про стягнення з Державного підприємства "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" 8631866,51 грн. заборгованості, 596028,38 грн. пені, 607505,40 грн. 3% річних, 6442154,25 грн. збитків від інфляції та 72973,32 грн. судового збору, який був прийнятий Державною казначейською службою України до виконання.

Позивач стверджує, що перерахування коштів стягувачу має здійснюватися відповідачем протягом тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей. Однак, відповідачем не вчинюються дії, спрямовані на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15, що, на думку позивача, свідчить про його протиправну бездіяльність.

При цьому, позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на третю черговість погашення заборгованості та на відсутність достатнього обсягу бюджетних призначень, як на причину невиконання зазначеного судового рішення у встановлений законом строк, оскільки нормами Конституції України чітко встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади.

Також, позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконує рішення судів тільки першої черги, які надійшли до нього на виконання після надходження виконавчого листа позивача, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в частині визначення черговості погашення заборгованості за виконавчим листом №910/21945/15.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень та у межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань, що передбачаються Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду.

Відповідач зазначив, що невиконання ним судового наказу №910/21945/15 пов'язано не з його діями або бездіяльністю, а у зв'язку з відсутністю належного фінансування відповідної бюджетної програми.

При цьому, відповідач зауважив, що ДКС України направлялися відповідні запити на збільшення бюджетних асигнувань за програмою з виконання судових рішень.

Також, відповідач зазначив, що заборгованість за судовим наказом №910/21945/15 підлягає виконанню у третю чергу, однак на сьогоднішній день на виконанні в Казначействі знаходяться рішення судів, що відносяться до першої та другої черги погашення заборгованості.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що з його боку відсутня протиправна бездіяльність щодо невчасної виплати грошових коштів відповідно до судового наказу №910/21945/15.

Відповідно до ухвали від 27.03.2019, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання.

Протокольною ухвалою від 16.05.2019 суд вирішив здійснювати розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" 8631866,51 грн. (вісім мільйонів шістсот тридцять одну тисячу вісімсот шістдесят шість грн. 51 коп.) заборгованості, 596028,38 грн. (п'ятсот дев'яносто шість тисяч двадцять вісім грн. 38 коп.) пені, 607505,40 грн. (шістсот сім тисяч п'ятсот п'ять грн. 40 коп.) 3% річних, 6442154,25 грн. (шість мільйонів чотириста сорок дві тисячі сто п'ятдесят чотири грн. 25 коп.) збитків від інфляції та 72973,32 грн. (сімдесят дві тисячі дев'ятсот сімдесят три грн. 32 коп.) судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено (том 1, а.с. 141-149).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 у справі №910/21945/15 виправлено описку, допущену в рішенні від 21.10.2015 у справі №910/21945/15, та адресу відповідача вважати: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Волошкова, 42/2, офіс 1, ідентифікаційний код - 33776341) (том 1, а.с. 150-151).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15 набрало законної сили 07.11.2015.

09 листопада 2015 року Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15 про стягнення з Державного підприємства "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України" 8631866,51 грн. заборгованості, 596028,38 грн. пені, 607505,40 грн. 3% річних, 6442154,25 грн. збитків від інфляції та 72973,32 грн. судового збору (том 1, а.с. 11).

Вказаний наказ був пред'явлений на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

20 листопада 2015 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. відкрито виконавче провадження ВП №49426420 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/21945/15, виданого 09.11.2015 (том 1, а.с. 13-15).

Постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 24.10.2016 ВП №49426420 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/21945/15, виданого 09.11.2015, до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу (том 1, а.с. 17-18).

Так, зі змісту вказаної постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 24.10.2016 ВП №49426420 вбачається, що 22.10.2016 керівником відділу до Державної казначейської служби України направлено пакет документів, необхідний для перерахування коштів стягувачу в порядку частини 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Як зазначає відповідач, зазначений наказ Господарського суду міста Києва №910/21945/15, виданого 09.11.2015, був взятий ним на облік 04.11.2016 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою".

Згідно інформації, наявної на офіційному сайті Державної казначейської служби України, для виконавчого документу Господарського суду міста Києва №910/21945/15 від 09.11.2015 визначено третю черговість заборгованості (том 1, а.с. 31-32, 152).

Станом на 01.02.2018 для вказаного виконавчого документу визначено черговість надходження за номером 184586 (том 1, а.с. 31).

Станом на 22.05.2019 для вказаного виконавчого документу визначено черговість надходження за номером 120287 (том 1, а.с. 152).

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Державної казначейської служби України з приводу виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/21945/15, виданого 09.11.2015, зокрема, з листами від 07.06.2017 вих. №202/17, від 23.03.2017 вих. №127/17, від 21.04.2017 вих. №184/17, від 12.10.2017 вих. №374 та від 10.04.2018 вих. №26/18 (том 1, а.с. 19-23, 33-34).

Проте листами від 12.05.2017 №5-14/2875-7679, від 22.11.2017 №5-08/7286-19552, від 15.08.2018 №5-08/1082-13467, від 10.01.2019 №5-06-06/724, від 13.04.2018 №5-08/2387-6173, від 17.04.2018 №5-14/2453-6342 Державна казначейська служба України повідомила позивача про те, що відповідно до абзацу другого підпункту 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за черговістю надходження таких рішень. Позивача також повідомлено, що заборгованість за наказом Господарського суду міста Києва №910/21945/15 підлягає виконанню у третю чергу, проте на сьогоднішній день на виконанні у Казначейства знаходяться рішення судів, що відносяться до першої та другої черги погашення заборгованості (том 1, а.с. 24-30, 51-52, 85-89).

Не погоджуючись з такими діями (бездіяльністю) відповідача щодо невиконання виконавчого документу Господарського суду міста Києва №910/21945/15, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (який діяв на дату видачі виконавчого листа і звернення його до виконання, далі - Закон №606-XIV) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Положення аналогічного змісту містить частина 2 статті 6 чинного Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 4 статті 3 Закону №4901-VІ передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону №4901-VІ перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

До 09.03.2011 примусове виконання рішень в Україні покладалось на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснювали виконавчі дії у випадках, передбачених законом, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

З 09.03.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" від 04.11.2010 №2677-VІ, яким було викладено Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІV у новій редакції, в якій у ч. 2 ст. 3 було зазначено, що "Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку".

На виконання цієї норми Закону був прийнятий Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).

Так, вказаний Порядок №845 визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку №845 безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

За приписами пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 Порядку.

Як було встановлено судом, 09 листопада 2015 року Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/21945/15, який був пред'явлений на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В подальшому, керівником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вказаний наказ Господарського суду міста Києва №910/21945/15 від 09.11.2015 разом із пакетом документів передано до Державної казначейської служби України в порядку частини 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

З матеріалів справи вбачається, що 04.11.2016 Державна казначейська служба України взяла даний наказ Господарського суду міста Києва №910/21945/15 від 09.11.2015 на облік для виконання за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою".

У той же час, з даного наказу вбачається, що боржником за даним виконавчим документом є Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України".

Суд звертає увагу на те, що особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи передбачені статтею 4 Закону №4901-VI.

Так, вказаною статтею Закону №4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим, 16 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України від 19.09.2013 №583-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень", яким доповнено Розділ II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" пунктом 3, відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;

у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

З метою реалізації пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок №440).

Пунктом 8 Порядку №440 передбачено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості:

перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

друга черга - рішення, пов'язані з трудовими правовідносинами;

третя черга - інші рішення.

Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком №440 визначено, що виконавчі документи, які надходять на виконання, розподіляються в порядку черговості та для кожного виконавчого документа визначається відповідна черга.

Відтак, суд погоджується із доводами відповідача щодо наявності черговості для погашення заборгованості за виконавчими документами.

З урахуванням правового регулювання спірних відносин, виплата належних позивачеві грошових коштів на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/21945/15 від 09.11.2015 повинна здійснюватися у третю чергу, а також в межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.

Згідно пояснень представника відповідача, на час розгляду справи на виконанні в органах Казначейства перебувають виконавчі документи на суму понад 768,376 млн. грн., які відносяться до першої черги, та на суму 39,400 млн. грн., які відносяться до другої черги, а тому виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/21945/15 від 09.11.2015 за програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" можливо здійснити тільки після погашення заборгованості по першій та другій чергах в порядку надходження виконавчих документів. При цьому, строки погашення заборгованості за такими рішеннями залежить від суми коштів, визначеної у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд погоджується із такими доводами відповідача, з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 статті 3 Закону №4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зокрема, у разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Аналогічні положення відображені в абзаці другому підпункту 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України: "Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань".

Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" було передбачено 500,00 млн. гривень.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на виконання даної бюджетної програми було передбачено 500,00 млн. гривень.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" на виконання даної бюджетної програми передбачено 600,00 млн. гривень.

Однак, судом встановлено, що виділених коштів не вистачає за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою".

Пунктом 49 Порядку №845 передбачено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України і відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

У цьому контексті суд зазначає, що відповідачем на підтвердження обставин неодноразового звернення до Міністерства фінансів України із запитами та пропозиціями щодо збільшення видатків для виконання рішень судів, гарантованих державою надано до матеріалів справи листи від 17.08.2015 №19-05/387-21345, від 02.08.2018 №20-05/105-12692, від 05.08.2016 №21-05/18-13707, від 04.04.2019 №5-05-1-05/6081, від 21.03.2019 №5-05-1-05/5055, від 26.02.2019 №5-05-1-05/3606, від 22.01.2019 №5-05-1-05/1392, від 18.01.2018 №5-08/620-1234, від 23.03.2018 №5-08/1921-4827, від 01.06.2018 №5-05/3287-9006, від 19.09.2018 №5-05/1839-15355, від 20.12.2018 №5-05-1-05/21348, від 12.01.2017 №5-05/461-791, від 01.03.2017 №5-05/1408-3469, від 23.06.2017 №5-05/4022-10468, від 12.09.2017 №5-08/5820-15180, від 28.12.2017 №5-08/8020-21892, зі змісту яких вбачається, що відповідач повідомляє Міністерство фінансів України про критичний стан виконання виконавчих документів за бюджетною програмою 3504040, накопичення значної заборгованості, що утворилася внаслідок недостатніх бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості та пропонує збільшити визначення бюджетних асигнувань за бюджетною програмою 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік (том 1, а.с. 109-123).

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 32 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою", відповідає за складання проекту Закону про Державний бюджет України, забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Отже, Казначейство, відповідно до наданих повноважень, здійснює виконання рішень судів, дотримуючись пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, якими передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою", що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду.

Суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь зацікавлених осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто невчинення дії, яку носій публічної влади зобов'язаний був вчинити.

Матеріалами справи підтверджено, що Державна казначейська служба України вживала заходів з метою належного виконання виконавчих листів, у тому числі виконавчого листа, за яким стягувачем є позивач (зокрема, неодноразово зверталася з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан фінансування бюджетної програми забезпечення "Заходи щодо виконання рішень суду" і з урахуванням цих потреб врахувати пропозиції щодо необхідності додаткових коштів на згадану програму), втім невиплата коштів за цим виконавчим документом зумовлена не бездіяльністю відповідача (як суб'єкта владних повноважень), а відсутністю належного асигнування відповідної бюджетної програми, що не належить до компетенції відповідача.

Таким чином, за встановлених в цій справі обставин, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо невчасної виплати грошових коштів відповідно до судового рішення, оскільки затримка у перерахуванні коштів має місце внаслідок сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та встановленими у законодавчих актах обмеженнями асигнувань для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №466/3828/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.