П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 11-121сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

скаржника - ОСОБА_1

представника скаржника - Демидюк О. Б.,

представника відповідача - ОСОБА_16,

розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві (скарзі) вимог

1. 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», подав до Великої Палати Верховного Суду скаргу на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначив, що в його діях немає ознак дисциплінарного проступку, водночас ВРП фактично усунулася від установлення його складу, а презюмувала це на підставі припущень, також ВРП порушила гарантований Конституцією України принцип презумпції невинуватості, оскільки за відсутності обвинувального вироку дійшла висновку про вчинення суддею ОСОБА_1 кримінально караного діяння та притягнула його до відповідальності. На переконання скаржника, спірне рішення ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, ВРП не досліджувала аудіозаписи виробничої наради від 07 лютого 2014 року та не надала їм правової оцінки. Особливо скаржник наголошує на тому, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності поза межами трирічного строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є наслідком його неправильного обчислення. Також ОСОБА_1 наполягає на порушенні ВРП принципу юридичної визначеності, оскільки тим діям, які ВРП і її дисциплінарний орган кваліфікували як дисциплінарний проступок, за 4 роки до цього вже була надана оцінка Радою суддів України. Зокрема, маючи компетенцію на розгляд повідомлень про загрозу незалежності судді, Рада суддів України у своєму рішенні від 25 квітня 2014 року № 20 дійшла висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 . загрози незалежності судді ОСОБА_8 та тиску на неї. Крім того, на переконання скаржника, всупереч вимогам частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дисциплінарну справу щодо нього порушено й розглянуто за анонімною скаргою, оскільки особи, яка її подала, не існує. Також скаржник вважає, що розгляд ВРП скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати був поверховим, не відповідав принципам рівності сторін, безсторонності і неупередженості та з самого початку здійснювався з обвинувальним ухилом. Свої сумніви у безсторонності ВРП при вирішенні скарги судді ОСОБА_1 він убачає в таких обставинах: необґрунтоване відкладення розгляду скарги на невизначений строк вже після виходу до нарадчої кімнати та без потреби у продовженні строку розгляду скарги; подальше безпідставне зняття з розгляду скарги, що на переконання скаржника, свідчить про навмисні маніпуляції з призначенням справи з метою її розгляду певним складом ВРП; упередженість члена ВРП ОСОБА_2 , який, крім того, приймав участь у розгляді скарги попри те, що був доповідачем по ній.

Рух скарги

3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрила провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 у порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

4. Ухвалою від 25 лютого 2019 року скаржникові відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваного рішення ВРП.

5. Ухвалою від 18 березня 2019 року справу за скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду у судовому засіданні на 11 квітня 2019 року. Про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлено її учасників.

Позиція учасників справи щодо скарги

6. 20 березня 2019 року надійшов відзив на скаргу ОСОБА_1 , в якому ВРП заперечує проти наведених ним доводів та просить залишити без змін рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19. Зазначає, що ВРП відповідно до вимог Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в межах своїх повноважень розглянула дисциплінарну справу у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. Вважає доводи скаржника щодо безпідставності притягнення його до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП, викладених в оскаржуваному рішенні, такими, що не заслуговують на увагу. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування її рішення немає.

7. 11 квітня 2019 року у судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник скаргу на рішення ВРП підтримали та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.

8. Представник ВРП просив відмовити у задоволенні цієї скарги, а спірне рішення залишити без змін.

Установлені обставини справи

9. ОСОБА_1 Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 212-VII обраний суддею Вищого господарського суду України безстроково. Рішенням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 16 травня 2013 року № 222/0/15-13 призначений на посаду заступника Голови Вищого господарського суду України строком на п`ять років. Рішенням Ради суддів господарських судів України від 14 червня 2013 року обраний головою Ради суддів господарських судів України.

10. 25 листопада 2016 року до ВРЮ надійшли два примірники дисциплінарної скарги від 17 листопада 2016 року підписані від імені ОСОБА_12 У скарзі ставилося питання про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, із посиланням на те, що цей суддя, обіймаючи посаду заступника голови Вищого господарського суду України, у період 2013-2014 років здійснював тиск на суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 та шляхом погроз домагався прийняття потрібних йому судових рішень. Указано, що ці обставини стали відомі з відеозапису засідання ВРЮ від ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщеному за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо вирішення питання про тимчасове відсторонення судді господарського суду міста Києва ОСОБА_8 від здійснення правосуддя.

11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРЮ від 25 листопада 2016 року зазначену дисциплінарну скаргу передано члену зазначеного органу ОСОБА_4

12. 05 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».

13. Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону ВРЮ реорганізовано і створено ВРП. На підставі абзацу 2 пункту 18 цього ж розділу скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора у дисциплінарних справах, не розглянуті ВРЮ до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», розглядаються ВРП.

14. 12 січня 2017 року ВРЮ прийнято рішення про реорганізацію ВРЮ у ВРП, набуття членами ВРЮ статусу членів ВРП та здійснення повноважень членів ВРП.

15. За результатами попередньої перевірки скарг членом Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_4 складено висновок від 12 квітня 2018 року із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 .

16. Розглянувши цей висновок, Друга Дисциплінарна палата ВРП не встановила передбачених законом підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи і ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрила дисциплінарну справу стосовно цього судді.

17. Під час її розгляду дисциплінарний орган ВРП установив, що, перебуваючи на посадах голови Ради суддів господарських судів України та заступника голови Вищого господарського суду України, суддя ОСОБА_1, використовуючи своє службове становище, 07 лютого 2014 року прибув на виробничу нараду (збори) суддів Господарського суду міста Києва та під час свого виступу на вказаній нараді здійснив неправомірний вплив на безсторонність суддів цього суду, зокрема на суддю ОСОБА_8, а також шляхом спонукання та тиску здійснив втручання у процес здійснення судочинства цією суддею у справах, що перебували у її провадженні в період до 2014 року, у яких, як він зазначав, убачається «державне питання».

18. Так, досліджуючи матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що на згаданій нараді 07 лютого 2014 року ОСОБА_1 практично відверто запропонував суддям вирішувати певні судові справи за умови отримання неправомірної вигоди. Перелік судових справ, які судді господарського суду повинні були вирішувати на користь суб`єктів, визначених ОСОБА_1 , встановлювався, як зазначив останній, таким чином: «… Щодо тих державних питань, які стоять. Вони можуть бути різного роду: це може бути прямо якесь державне питання, це можуть бути якісь прохання осіб, які на сьогоднішній момент обіймають якісь посади, безумовно адміністративні. І я вважаю, що якщо людина дійшла певного рівня відносин, то вона має право поставити запитання і має право отримати адекватну відповідь на це питання …» (тут і далі - висловлювання судді подано державною мовою).

19. Наполегливо схиляючи суддів господарського суду до прийняття судових рішень, необхідних для задоволення очевидного корисливого інтересу самого ОСОБА_1 , останній на суддівських зборах повідомив, що у разі прийняття таких рішень, суддям буде забезпечено керівництвом Вищого господарського суду України відповідне «прикриття», яке буде полягати у блокуванні спроб правоохоронних органів розпочати певні кримінальні провадження: «... Коли окремо взятий суддя проти всієї маси інформаційної та грошової - устояти дуже важко, у нас, слава Богу, не було проблем з МВС, у нас не було проблем з Кваліфкомісією, з Вищою радою юстиції, з СБУ... була можливість не допускати незаконного впливу на вас - це те основне, що повинно було дати керівництво - стабільність і захист. Я вважаю, що стабільність і захист нам удалося організувати, і таким чином, щоб до вас не було питань як на цей час, так і надалі ...».

20. Також ОСОБА_1 на зборах суддів, на які він прибув з метою неправомірного впливу на суддів під час здійснення правосуддя, спонукання та шантажу суддів Господарського суду міста Києва задля виконання останніми його вказівок щодо вирішення певних справ на користь суб`єктів, які будуть ним визначені, попередив суддів, які вирішать приймати законні рішення, про можливу організацію протиправного тиску на них з боку правоохоронних органів: «… Те, що стосується постановочних завдань, які існують на сьогоднішній день у суді, ... я ще раз підкреслюю, справа кожного приймати для себе рішення і робити висновки, ... але, з іншого боку, ви теж повинні розуміти, що якихось ввідних не буде і не буде тієї частини, яка стосується безпосередньої діяльності голови, спрямованої на збереження спокою, працездатності і всього іншого ...».

21. За висновком Другої Дисциплінарної палати ВРП, ці дії суддя ОСОБА_1 вчинив свідомо та з очевидним розумінням значення свого виступу 07 лютого 2014 року на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва. У своїй сукупності дії судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 у період з 2013 року по 2014 рік включно, зокрема його виступ на виробничій нараді суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року, свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, що має наслідком звільнення з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

22. Дисциплінарний орган ВРП зазначив, що враховує дані про особу судді та його позитивну характеристику, проте, зважаючи на характер допущених суддею правопорушень, які свідчать, що ним створено та запроваджено протиправні форми позапроцесуального керування судовою системою, а також наслідки, які настали за результатами вчинених діянь - формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту здійснення ним зазначених вище дій.

23. Із зазначених підстав Друга Дисциплінарна палата ВРП 04 червня 2018 року ухвалила рішення № 1695/2дп/15-18, яким притягнула суддю Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.

24. ОСОБА_1 з таким рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП не погодився та оскаржив його до ВРП.

25. За результатами розгляду цієї скарги ВРП відхилила наведені у ній доводи, погодившись з висновком її дисциплінарного органу про здійснення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1 втручання у процес здійснення судочинства суддею Господарського суду міста Києва ОСОБА_8, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом спонукання, погроз, шантажу та іншого протиправного впливу.

26. За висновком ВРП, її Друга Дисциплінарна палата правильно кваліфікувала ці дії як істотний дисциплінарний проступок, та застосувала до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його із займаної посади, що відповідає принципу пропорційності.

27. У зв`язку з цим ВРП своїм рішенням від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 залишила рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності без змін.

28. Вважаючи це рішення незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Вищу раду правосуддя», глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

30. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

31. Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

32. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

33. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

34. Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

35. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

36. Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

37. Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України «Про Вищу раду правосуддя», рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 про залишення без змін вказаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.

38. Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

39. Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

40. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

41. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та й3доказів, поданих сторонами.

42. Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

43. В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з рішенням її Другої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення його з посади судді за вчинення дій, які відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.

44. ОСОБА_1 у своїй скарзі стверджує, що він дисциплінарного проступку не вчиняв, діяв виключно в межах, встановлених чинним законодавством України та міжнародними стандартами у сфері правосуддя. Зокрема, звернув увагу на те, що КРЄС рекомендує проведення зустрічей суддів із суддями вищих інстанцій та вважає їх доцільними та ефективними для забезпечення верховенства права та єдності судової практики. Зустрічі можуть мати формальний, неформальний та напівформальний характер. У свою чергу, ВРП усунулася від установлення в його діях складу істотного дисциплінарного проступку, презюмувавши наявність такого на підставі припущень, при цьому порушила конституційний принцип презумпції невинуватості.

45. У зв`язку з цим скаржник стверджує про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування спірного рішення, а саме відсутністю в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

46. Оцінюючи аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

47. Стаття 126 Конституції України декларує, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

48. Як убачається з Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004, незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

49. Отже, заборона впливу на суддів є одним із чинників забезпечення їх незалежності як основоположного принципу організації і функціонування судів та професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.

50. В основу висновків ВРП і її дисциплінарного органу про вчинення суддею ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку лягли факти здійснення ним неправомірного впливу на безсторонність суддів Господарського суду міста Києва, зокрема судді ОСОБА_8

51. Пунктом 8 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, щодо свободи слова та асоціацій передбачено, що відповідно до Загальної декларації прав людини члени судових органів, як і інші громадяни, користуються свободою слова, віровизнання, асоціацій і зборів; однак, керуючись такими правами, судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність.

52. Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, передбачають, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти на себе низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянинові ці обов`язки можуть здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно й охоче.

53. Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів (пункт 4.6 Бангалорських принципів поведінки суддів).

54. В оскаржуваному рішенні ВРП детально обґрунтувала свої висновки, із посиланням на фрагменти виступу судді ОСОБА_1 на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року, які вона, погоджуючись з Другою Дисциплінарною палатою ВРП, розцінила як чинення неправомірного впливу на безсторонність суддів Господарського суду міста Києва, зокрема, втручання у процес здійснення правосуддя суддею ОСОБА_8 шляхом спонукання та тиску.

55. Зокрема, звернуто увагу на вищезазначені тези виступу ОСОБА_1 (див. пункти 18, 19, 20 цієї постанови), які свідчать, що вказані дії він вчинив свідомо та з очевидним розумінням значення свого виступу, а також на те, що на час їх вчинення суддя ОСОБА_1 обіймав не лише посаду судді Вищого господарського суду України, а й адміністративні посади - заступника голови цього суду та голови Ради суддів господарських судів України, що може бути важелем впливу на суддів судів нижчих інстанцій.

56. Згідно з частиною восьмою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» одним із видів дисциплінарного стягнення є подання про звільнення судді з посади, що відповідно до пункту 1 цієї частини застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, якими можуть бути визнані, зокрема, факти допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, або допущення суддею іншого грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункти 1 та 7 частини дев`ятої статті 109 цього Закону).

57. Кваліфікуючи зазначені вище дії судді ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, ВРП і її Друга Дисциплінарна палата керувалася тим, що характер допущених правопорушень свідчить, що ним створено та запроваджено протиправні форми позапроцесуального керування судовою системою.

58. Водночас наслідками цих дій є формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду.

59. Відповідно до пункту 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність. Згідно з пунктом 22 цього Висновку суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності судової системи: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

60. У рішенні від 26 лютого 2009 року у справі «Кудєшкіна проти Росії» ЄСПЛ вказав, що питання, які стосуються функціонування системи правосуддя, є питаннями, що викликають інтерес громадськості, обговорення яких вимагає захисту з боку статті 10 Конвенції. Однак ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу роль судової системи в суспільстві, яка, будучи гарантом справедливості й основоположною цінністю в державі, керованому законом, повинна користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій (пункт 86).

61. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи конкретний контекст ситуації, що склалася під час виступу судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року між суддями цього суду, зокрема ОСОБА_8 та скаржником, вважає, що ВРП та її дисциплінарний орган належним чином мотивували свої висновки щодо кваліфікації цих дій як істотного дисциплінарного проступку, наслідком вчинення якого є формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду.

62. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду встановила, що оскаржуване рішення містить належним чином обґрунтовані мотиви із посиланням на конкретні фрагменти промови судді ОСОБА_1, з яких ВРП, погодившись із рішенням її Другої Дисциплінарної палати, дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування до цього судді дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення із займаної посади, що є пропорційним вчиненому, з урахуванням наслідків, які настали.

63. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника з приводу відсутності в оскаржуваному рішенні посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, як передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування спірного рішення.

64. Доводи скаржника з приводу того, що ВРП не врахувала пояснень інших суддів, які були присутні на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2014 року, які зазначили, що не відчували тиску зі сторони ОСОБА_1 , а звернула увагу лише на пояснення судді ОСОБА_8, з якою у скаржника був конфлікт, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки такі доводи жодним чином не спростовують висновку ВРП про наявність в його діях складу істотного дисциплінарного проступку та тих негативних наслідків, про які зазначила ВРП.

65. Матеріалами справи підтверджується, що на засіданні ВРП 15 січня 2019 року були присутні 14 її членів. За результатами голосування «за» ухвалення рішення про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності віддали голоси 9 членів ВРП, «проти» - 5, «не брали участі в голосуванні» - 0.

66. Таким чином, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.

67. Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення ВРП принципу презумпції невинуватості з тих підстав, що вона зробила висновок про вчинення ним кримінально караного діяння та притягнула до відповідальності за відсутності вироку суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що установлені в ході дисциплінарного провадження ВРП і її Другою дисциплінарною палатою факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішень у межах їх компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. ВРП не робила висновку про обґрунтованість будь-яких кримінальних обвинувачень щодо ОСОБА_1 , а лише врахувала у дисциплінарній справі наявні в ній матеріали з питань дотримання суддею нормативних вимог, що ставляться до судді, та наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.

68. Також у своїй скарзі ОСОБА_1 зазначив, що спірне рішення ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, оскільки в його основі лежать висновки щодо подій, які відбулися на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2014 року, однак ВРП не досліджувала та не надавала правової оцінки наявним у матеріалах дисциплінарної справи аудіозаписам цієї виробничої наради, водночас стенограма, на яку послалися в своїх рішеннях ВРП і її Друга Дисциплінарна палата, не може бути визнана належним і допустимим доказом.

69. Однак, як убачається зі змісту спірного рішення, ВРП у ньому зазначила, що спирається саме на заслуханий аудіозапис виступу заступника голови Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на зазначеному зібранні 07 лютого 2014 року (арк. 9 спірного рішення ВРП).

70. У судовому засіданні 11 квітня 2019 року представник ВРП з цього приводу пояснила, що наявні у матеріалах дисциплінарної справи аудіозаписи виробничої наради від 07 лютого 2014 року дійсно не відтворювалися під час засідань ВРП у ході перегляду рішення її Другої дисциплінарної палати від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, проте зауважила, що кожен член ВРП має доступ до всіх матеріалів дисциплінарної справи, у тому числі згаданих записів.

71. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для виникнення обґрунтованого сумніву у дійсності посилань ВРП в її рішенні на те, що аудіозапис наради від 07 лютого 2014 року заслуховувався її членами.

72. Водночас доводи скаржника щодо наявності в нього сумніву з приводу цих обставин мають характер припущень, а тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

73. Також у своїй скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності поза межами трирічного строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є наслідком його неправильного обчислення ВРП і її Другою Дисциплінарною палатою.

74. За правилами частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

75. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, ВРП мотивувала свій висновок щодо строків таким.

76. З моменту вчинення суддею ОСОБА_1 триваючого дисциплінарного проступку, що закінчився 07 лютого 2014 року (доповідь на виробничій нараді суддів Господарського суду міста Києва), до моменту притягнення його до дисциплінарної відповідальності - 04 червня 2018 року минуло 1577 днів. Відповідно до матеріалів дисциплінарної справи у вказаний період суддя 480 днів перебував у відпустці, і 54 дні - у стані тимчасової непрацездатності, що загалом становить 534 дні. Отже, з моменту вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку до моменту прийняття Другою Дисциплінарною палатою ВРП рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності минуло 1043 дні (1577 днів - 534 дні), що менше за тривалість трьох років - 1096 днів.

77. З огляду на наведене ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати, що на момент ухвалення рішення у дисциплінарній справі стосовно судді ОСОБА_1 трирічний строк застосування дисциплінарного стягнення не сплив.

78. Скаржник з таким висновком категорично не погоджується, вважає, що ВРП застосувала непередбачений у чинному законодавстві підхід до обчислення строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, чим порушила імперативні вимоги частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

79. На його переконання, передбачений наведеною правовою нормою трирічний строк обчислюється таким чином: до дня вчинення проступку додаються три календарні роки, протягом яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, і до отриманої дати додаються календарні дні тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, які мали місце саме в межах цього трирічного терміну. Оскільки в межах трирічного строку з дня вчинення, як вважає ВРП, проступку, тобто з 07 лютого 2014 року по 07 лютого 2017 року, суддя ОСОБА_1 перебував у відпустках та стані тимчасової непрацездатності 285 днів, то передбачений законом трирічний строк із дня вчинення проступку закінчився 20 грудня 2017 року, тобто ще до відкриття дисциплінарного провадження.

80. На думку скаржника, ВРП у її рішенні незаконно враховувала не лише періоди перебування у відпустках та в стані тимчасової непрацездатності, які були в межах трирічного строку (з 07 лютого 2014 року по 07 лютого 2017 року), а й ті, що мали місце після його закінчення, що, на думку скаржника, суперечить вимогам частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та принципу правової визначеності, оскільки ВРП змінила свою усталену практику розрахунку цього строку.

81. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржника та вважає, що порядок обчислення граничного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, за вчинення істотного дисциплінарного проступку, який застосувала ВРП і її дисциплінарний орган, є правильним і відповідає наведеним нормам закону.

82. У рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив: «… хоча Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності». (пункт 137 рішення).

83. Чинними положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, а саме не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 цього Закону).

84. За змістом наведеної норми права, у трирічний строк, який є граничним для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не зараховуються дні тимчасової непрацездатності судді та дні його перебування у відпустці, а також час здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Це означає, що у разі виникнення будь-якої із цих обставин, перебіг зазначеного трирічного строку переривається.

85. Закон не містить згадок про те, що у строк протягом якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності не враховуються лише дні перебування судді у відпустці та тимчасовій непрацездатності або здійснення дисциплінарного провадження, які мали місце «в межах» або «впродовж» трьох календарних років від дня вчинення дисциплінарного проступку.

86. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку по дату накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.

87. В справі, що розглядається, часовий інтервал цього проміжку визначається початковою датою вчинення дисциплінарного проступку (7 лютого 2014 року) та кінцевою - датою накладення дисциплінарного стягнення (4 червня 2018 року - дата прийняття рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП № 1695/дп/15-18).

88. Підхід до обчислення строку, запропонований скаржником буде правильним і відповідатиме нормам закону лише за умови, що протягом того періоду, який додається до трирічного, суддя знову не перебував у відпустці чи в стані тимчасової непрацездатності, оскільки наслідком виникнення цих обставин є переривання перебігу строку давності притягнення судді до відповідальності.

89. Згідно з довідкою, наданою головою ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України ОСОБА_17, термін тимчасової непрацездатності судді ОСОБА_1 - з 14 по 30 травня 2014 року, з 30 березня по 3 квітня 2015 року, з 27 по 30 квітня 2015 року, з 6 по 9 грудня 2016 року, з 14 по 16 грудня 2016 року, з 9 по 10 березня 2017 року, з 11 по 24 березня 2017 року, з 25 по 29 березня 2017 року.

90. Крім того, суддя Вищого господарського суду України ОСОБА_1 перебував відпустках 8, 14, 24 лютого 2014 року, 28 березня 2014 року, 4 квітня 2014 року, з 28 квітня по 8 травня 2014 року, 6 червня 2014 року, з 7 липня по 1 серпня 2014 року, 18 серпня 2014 року, з 21 по 22 серпня 2014 року, з 26 по 27 серпня 2014 року, 1 вересня 2014 року, з 25 по 26 вересня 2014 року, 10 жовтня 2014 року, з 13 по 17 жовтня 2014 року, з 23 по 24 жовтня 2014 року, 31 жовтня 2014 року, з 7 по 14 листопада 2014 року, з 26 по 31 грудня 2014 року, з 5 по 6 січня 2015 року, 31 січня 2015 року, з 23 по 27 лютого 2015 року, 10, 25 березня 2015 року, з 26 по 31 березня 2015 року, 8 квітня 2015 року, з 5 по 8 травня 2015 року, 2 червня 2015 року, з 11 по 12 червня 2015 року, 15, 19 червня 2016 року, з 30 червня по 3 липня 2015 року, з 13 по 14 липня 2015 року, 24, 31 липня 2015 року, з 5 по 6 серпня 2015 року, з 7 по 28 серпня 2015 року, з 3 по 4 вересня 2015 року, 18, 25 вересня 2015 року, з 30 вересня по 2 жовтня 2015 року, 13 жовтня 2015 року, з 15 по 16 жовтня 2015 року, з 2 по 6 листопада 2015 року, 27 листопада 2015 року, 8, 18, 22, 25 грудня 2015 року, з 28 грудня по 6 січня 2016 року, 16, 29 січня 2016 року, з 4 по 5 лютого 2016 року, 12 лютого 2016 року, з 15 по 26 лютого 2016 року, 12 березня 2016 року, з 23 по 25 березня 2016 року, з 6 по 7 квітня 2016 року, 8, 15, 29 квітня 2016 року, з 4 по 6 травня 2016 року, 10 травня 2016 року, 3 червня 2016 року, з 9 по 10 червня 2016 року, 17 червня 2016 року, з 1 по 2 липня 2016 року, 15 липня 2016 року, з 18 липня по 12 серпня 2016 року, з 31 серпня по 2 вересня 2016 року, 9, 23 вересня 2016 року, з 12 по 13 жовтня 2016 року, з 17 по 18 жовтня 2016 року, з 4 по 11 листопада 2016 року, 13 грудня 2016 року, з 29 по 30 грудня 2016 року, з 3 по 6 січня 2017 року, з 4 по 7 квітня 2017 року, з 18 по 20 квітня 2017 року, з 27 квітня по 5 травня 2017 року, з 2 по 7 червня 2017 року, 9 червня 2017 року, з 15 по 16 червня 2017 року, з 22 по 23 червня 2017 року, з 26 по 27 червня 2017 року, з 29 червня по 28 липня 2017 року, з 15 по 23 серпня 2017 року, з 28 серпня по 4 вересня 2017 року, з 14 по 15 вересня 2017 року, з 21 по 22 вересня 2017 року, з 5 по 6 жовтня 2017 року, з 9 по 13 жовтня 2017 року, 20 жовтня 2017 року, з 26 по 27 жовтня 2017 року, з 30 жовтня по 3 листопада 2017 року, з 7 по 8 грудня 2017 року, з 14 по 15 грудня 2017 року, з 22 грудня по 7 січня 2018 року, з 18 по 19 січня 2018 року, з 22 січня по 16 квітня 2018 року.

91. Таким чином, оскільки з часу вчинення суддею ОСОБА_1 триваючого дисциплінарного проступку, що закінчився 07 лютого 2014 року, до моменту притягнення його до дисциплінарної відповідальності - 04 червня 2018 року минуло 1577 днів, з яких він перебував у відпустках та стані тимчасової непрацездатності загалом 534 дні, що за законом не враховуються у трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, ВРП дійшла обґрунтованого висновку, що на час прийняття її Другою Дисциплінарною палатою рішення № 1695/2дп/15-18 цей строк становив 1043 дні, а отже він не сплив.

92. У своїй скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що ВРП саме при перегляді рішення в його дисциплінарній справі змінила свою усталену практику обчислення згаданого строку, чим порушила принцип правової визначеності. На обґрунтування цих доводів посилається на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 09 листопада 2018 року № 3444/1дп/15-18, яке залишено без змін рішенням ВРП від 21 лютого 2019 року № 526/0/15-19.

93. Однак наведений скаржником приклад не дає підстав вважати, що при перегляді дисциплінарної справи ОСОБА_1 ВРП по-іншому обчислювала строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки, як убачається із наведених скаржником рішень, в них, на відміну від справи яка переглядається, не встановлено обставин, що упродовж строку, який додавався до трирічного, суддя перебував у відпустках чи в стані тимчасової непрацездатності.

94. Крім того, на користь висновку про те, що позиція ВРП не є новою, свідчить рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 27 березня 2017 року № 614/3дп/15-17, з якого видно, що кінцева дата притягнення до дисциплінарної відповідальності визначена виходячи з моменту вчинення дисциплінарного проступку за виключенням усіх днів тимчасової непрацездатності судді та його перебування у відпустці, а не лише тих, які мали місце у межах трьох календарних років з дня вчинення проступку. Зазначене рішення було залишено без змін рішенням ВРП від 24 травня 2018 року № 1528/0/15-18. У подальшому це рішення ВРП було переглянуте Великою Палатою Верховного Суду і залишене без змін постановою від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18.

95. Таким чином, доводи скаржника про те, що саме під час перегляду його дисциплінарної справи ВРП кардинально змінила підхід до визначення строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не заслуговують на увагу.

96. Також, ОСОБА_1 у своїй скарзі наполягає на порушенні ВРП принципу юридичної визначеності, оскільки тим діям, які ВРП і її дисциплінарний орган кваліфікували як дисциплінарний проступок, вже була надана оцінка Радою суддів України. Зокрема, маючи компетенцію на розгляд повідомлень про загрозу незалежності судді, Рада суддів України у своєму рішенні від 25 квітня 2014 року № 20 дійшла висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 . загрози незалежності судді ОСОБА_8 та тиску на неї.

97. Як убачається з матеріалів справи суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 направляла на адресу Президента України, голови Вищої ради юстиції України та голови Ради суддів України звернення від 12 лютого 2014 року стосовно здійснення ОСОБА_1 тиску на суд та втручання у діяльність суддів щодо здійснення ними правосуддя під час проведення виробничої наради, що відбулася 07 лютого 2014 року у Господарському суді міста Києва.

98. Зазначене вище звернення Радою суддів України, Вищою радою юстиції та Адміністрацією Президента України було надіслано для вивчення та розгляду до Ради суддів господарських судів України.

99. Рада суддів господарських судів України рішенням від 06 квітня 2014 року, за підписом її голови ОСОБА_1, звернення судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 з матеріалами робочої групи Ради суддів господарських судів України з цього питання направила до Ради суддів України.

100. Це рішення мотивоване тим, що ОСОБА_8 відмовилася надавати пояснення робочій групі, а також тим, що порушені у зверненні питання стосуються голови Ради суддів господарських судів України ОСОБА_1 .

101. Рада суддів України рішенням від 25 квітня 2014 року № 20 вирішила взяти до відома інформацію заступника голови Ради суддів України ОСОБА_18 та вважати відсутньою загрозу незалежності судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 за обставинами, викладеними нею в заяві від 17 лютого 2014 року.

102. Відповідно до частин першої - третьої статті 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на час розгляду звернення судді ОСОБА_8) для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов`язані із здійсненням правосуддя.

103. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 114 цього ж Закону суддівське самоврядування в Україні здійснюється через Раду суддів України.

104. Відповідно до частини третьої статті 47 зазначеного Закону суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов`язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

105. За визначенням частини першої статті 84 цього ж Закону дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов`язків чи присяги судді.

106. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 85 зазначеного Закону дисциплінарне провадження щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України здійснювала Вища рада юстиції.

107. Водночас до компетенції Ради суддів України не входило повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ стосовно суддів, а отже цей орган не мав повноважень встановлювати наявність або відсутність ознак чи складу дисциплінарного правопорушення у діях того чи іншого судді.

108. Питання, які у межах своєї компетенції вирішували Рада суддів України та дисциплінарний орган ВРП, є різними за своєю суттю, відповідно, оцінка радою тих чи інших обставин як і її висновки не мають для уповноваженого дисциплінарного органу преюдиційного значення, його члени визначають наявність або відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку за внутрішнім переконанням на підставі досліджених доказів та з`ясованих під час розгляду дисциплінарної справи обставин.

109. Відносно цього важливо відзначити й те, що у рішенні Ради суддів України від 25 квітня 2014 року № 20 не висвітлено жодних обставин, з`ясованих під час вирішення питання загрози незалежності судді ОСОБА_8 , та їх юридичної оцінки. Наявна у матеріалах дисциплінарної справи копія стенограми засідання Ради суддів України від 25 квітня 2014 року надає можливість з`ясувати які питання задавалися учасникам та надані на них відповіді, пояснення і репліки, однак не мотиви відхилення чи прийняття тих чи інших доводів ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .

110. Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки законності рішення Ради суддів України від 25 квітня 2014 року № 20, оскільки в межах розглядуваної справи не має для цього повноважень, однак, звертає увагу на те, що ВРП і її дисциплінарний орган не мали можливості спиратися на те, що начебто ті ж обставини і події вже оцінювалися Радою суддів України, зважаючи на відсутність в її рішенні посилань на них.

111. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися із доводами скаржника про порушення ВРП принципу правової визначеності у зв`язку з існуванням двох взаємовиключних рішень уповноважених органів.

112. Також, на переконання скаржника, всупереч вимогам частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дисциплінарну справу щодо нього порушено й розглянуто за анонімною скаргою, оскільки особи, яка її подала, не існує.

113. За правилами частин другої та шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час відкриття дисциплінарної справи) дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв`язку; 2) прізвище, ім`я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; 3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; 4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

114. Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.

115. Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

116. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що на стадії порушення дисциплінарної справи у ВРП не було жодних підстав вважати скаргу анонімною, оскільки вони містять інформацію, яка дозволяє ідентифікувати особу-заявника: її прізвище, ініціали, підпис, адресу, номер телефону.

117. За правилами частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення) дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

118. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

119. За змістом статей 43-46 цього ж Закону за дисциплінарною скаргою може бути відкрито дисциплінарну справу, відмовлено у її відкритті або повернуто скаргу без розгляду за наявності передбачених цими нормами підстав.

120. Відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.

121. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що на стадії розгляду та ухвалення рішення, дисциплінарний орган ВРП не обмежений зазначеними у скарзі доводами, маючи повноваження відкрити дисциплінарну справу за власною ініціативою, якщо в процесі її розгляду дійде висновку про наявність правових підстав для цього.

122. Право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

123. При цьому ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки, як зазначалося вище, дисциплінарна справа може бути порушена і за власною ініціативою дисциплінарного органу.

124. Вимоги щодо зазначення у скарзі інформації, яка дозволяє ідентифікувати скаржника, та заборона розгляду анонімних скарг передбачені законом з метою дисциплінування осіб, які звертаються зі скаргами, забезпечення добросовісності звернень та можливості притягнення таких осіб до відповідальності за надання недостовірної або завідомо неправдивої інформації щодо дій судді.

125. Варто наголосити і на тому, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

126. Подібну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 17 січня 2019 року в справі № 11-864сап18.

127. Як убачається з матеріалів справи, у відповідь на запит члена Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_4 від 17 листопада 2017 року під час попередньої перевірки скарг, суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 листом від 28 листопада 2017 року повідомила, що вона підтверджує факт тиску та втручання в її діяльність як судді з боку колишнього заступника голови Вищого господарського суду України ОСОБА_1 До листа додано копію роздруківки стенограми виробничої наради, що відбулася у Господарському суді міста Києва 07 лютого 2014 року, копію експертного висновку щодо неї та копії заяв ОСОБА_8 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

128. Отже, у члена ВРП, який здійснював попередню перевірку скарг, з урахуванням отриманих від ОСОБА_8 відомостей, були підстави рекомендувати членам Дисциплінарної палати ВРП відкрити дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1

129. Відповідно до пункту 12.8 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (в редакції, чинній на час розгляду Другою Дисциплінарною палатою ВРП дисциплінарної справи; далі - Регламент), у разі виникнення сумнівів щодо існування або достовірності підпису особи, яка подала скаргу, доповідач складає висновок, який передає до Дисциплінарної палати. Дисциплінарна палата має право запросити таку особу в засідання для підтвердження скарги. За наслідками розгляду питання щодо підтвердження скарги Дисциплінарна палата може залишити скаргу без розгляду або у разі її підтвердження скаржником передати доповідачу для підготовки висновку.

130. З матеріалів справи вбачається, що скарга містила всі необхідні реквізити, які дозволяли ідентифікувати особу скаржника, підстав для виникнення у доповідача сумніву в існуванні або достовірності підпису особи не було, у зв`язку з чим доповідач склав висновок від 12 квітня 2018 року із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 , за результатом розгляду якого Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрила дисциплінарну справу стосовно цього судді.

131. У своїй скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що під час попередньої перевірки скарг листи від 18 квітня та 14 липня 2017 року, направлені членом ВРП ОСОБА_4 на адресу скаржника ОСОБА_12 із пропозицією надати пояснення щодо наведеної у скарзі інформації, повернулися без вручення адресату у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що мало би викликати сумнів в існуванні скаржника ОСОБА_12

132. Однак, на думку Великої Палати Верховного Суду, сам лише факт неотримання адресатом поштового відправлення жодним чином не свідчить про те, що така особа не існує.

133. Також з рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП убачається, що під час засідання представник судді ОСОБА_1 - адвокат Демидюк О. Б. вказала, що задля уникнення сумнівів в існуванні скаржника ОСОБА_12 або в достовірності підпису цієї особи, нею було ініційовано телефонний дзвінок за номером телефону, зазначеним у дисциплінарній скарзі.

134. У результаті відтворення у засіданні дисциплінарного органу ВРП аудіозапису телефонної розмови, наданого адвокатом Демидюк О. Б., встановлено, що особа під час телефонної розмови повідомила, що вона дійсно готувала та подавала цю скаргу; підтвердила, що працює у ТОВ «еПраво»; скарга подавалася на прохання клієнта фірми - фізичної особи; станом розгляду скарги вона не цікавилася.

135. Таким чином, автор скарги не відмовилася від того, що вона її писала, також повідомила деталі щодо цього і зазначила, що писала скаргу від імені клієнта фірми.

136. Скаржник звернув увагу, що ознайомившись з інформацією, розміщеною у мережі Інтернет за посиланням: www.epravo.com, представник ОСОБА_1 з`ясувала, що ОСОБА_12 у вказаному товаристві не працює, однак, з цього приводу ВРП слушно зауважила, що це не означає, що такої особи, якою подано дисциплінарну скаргу, не існує.

137. За правилами пункту 12.6 Регламенту (в редакції, на час розгляду Другою Дисциплінарною палатою ВРП дисциплінарної справи) якщо підстави, передбачені пунктами 1-5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», були виявлені після відкриття дисциплінарної справи, така скарга залишається без розгляду, а дисциплінарна справа закривається, про що Дисциплінарна палата постановляє ухвалу. Копія ухвали про закриття дисциплінарної справи з підстав, передбачених цим пунктом, направляється скаржнику в семиденний строк з дати її постановлення.

138. Згідно з пунктами 1-5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені.

139. Як убачається з наявних у справі матеріалів, після відкриття провадження у дисциплінарній справі, не було виявлено жодної з наведених підстав, зокрема і того, що дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника.

140. Всі потрібні відомості у скарзі були зазначені, підстав вважати її анонімною у ВРП не було.

141. Таким чином, беручи до уваги те, що на час порушення дисциплінарної справи за заявами, поданими від імені ОСОБА_12 , вони за формою відповідали вимогам закону, водночас у ході здійснення членом ВРП попередньої перевірки за цими скаргами було отримано відомості, які Дисциплінарна палата визнала достатніми для відкриття дисциплінарної справи щодо судді; за результатами розгляду дисциплінарної справи було встановлено факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є фактичною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності безвідносно до скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП обґрунтовано указала в своєму рішенні, що доводи ОСОБА_1 про анонімність скарг є необґрунтованими і не могли впливати на процедуру здійснення дисциплінарного провадження.

142. Також скаржник вважає, що розгляд ВРП скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати був поверховим, не відповідав принципам рівності сторін, безсторонності та неупередженості й з самого початку здійснювався з обвинувальним ухилом. Свої сумніви у безсторонності ВРП при вирішенні скарги судді ОСОБА_1 він убачає в таких обставинах: необґрунтоване відкладення розгляду скарги на невизначений строк вже після виходу до нарадчої кімнати та без потреби у продовженні строку розгляду скарги; подальше безпідставне зняття з розгляду скарги, що на переконання скаржника, свідчить про навмисні маніпуляції з призначенням справи з метою її розгляду певним складом ВРП; упередженість члена ВРП ОСОБА_2 , який, крім того, приймав участь у розгляді скарги попри те, що був доповідачем по ній.

143. Однак, як убачається з матеріалів справи, ВРП ухвалюючи своє рішення, надала оцінку наявним у дисциплінарній справі матеріалам у їх сукупності, у тому числі й тим, які позитивно характеризують суддю ОСОБА_1, та навела у своєму рішенні мотиви того, чому вважала переконливими висновки дисциплінарного органу про те, що суддю потрібно притягнути до дисциплінарної відповідальності.

144. Доводи скаржника про обвинувальний ухил розгляду дисциплінарної справи, порушення принципів рівності, безсторонності та неупередженості, відхилення всіх доказів, наданих ним на обґрунтування своєї позиції, не відповідають фактичним обставинам розгляду дисциплінарної справи та розгляду скарги на ухвалене в справі рішення.

145. Водночас зміни, які відбулися у порядку денному ВРП на 27 грудня 2018 року, жодним чином не порушують прав та інтересів ОСОБА_1 , його доводи про імовірне маніпулювання складом ВРП мають характер припущень і не можуть бути визнані обґрунтованими.

146. Стосовно твердження скаржника про упередженість, на його думку, члена ВРП ОСОБА_2 , з огляду на те, що він, будучи доповідачем за скаргою на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, і склавши висновок, у якому пропонував залишити це рішення без змін, у подальшому приймав учать у розгляді цієї скарги, не заслуговують на увагу.

147. Так, порядок розгляду скарг на рішення дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді визначений статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до частини восьмої якої у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.

148. Згідно з пунктом 13.5 Регламенту попередню перевірку скарги здійснює доповідач, визначений автоматизованою системою розподілу справ, який не входить до складу Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення (щодо судді), протягом двадцяти днів із моменту надходження скарги до Ради.

149. Як убачається з матеріалів справи, член ВРП ОСОБА_2 не входив до складу Другої Дисциплінарної палати ВРП, яка розглядала дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 Член ВРП ОСОБА_2 був визначений доповідачем вже при перегляді рішення дисциплінарного органу ВРП за скаргою судді у пленарному засіданні ВРП. Водночас за законом та Регламентом не передбачено правил, за якими доповідач у пленарному складі ВРП не приймає участі в розгляді скарги, адже ВРП ухвалює рішення колегіально на підставі голосування за внутрішнім переконанням кожного з її членів, які беруть участь у прийнятті цього рішення. Пропозиція члена ВРП-доповідача, який здійснював попередню перевірку скарги, ухвалити рішення про її задоволення або відмову в її задоволенні, не може свідчити про його упередженість та розумітися як недотримання принципів рівності та безсторонності.

150. Суддя ОСОБА_1 не навів переконливих доводів на спростування висновків щодо наявності в його діях складу дисциплінарного проступку, за який його було притягнуто до відповідальності.

151. Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

152. Оцінивши наявні у справі матеріали та враховуючи встановлені у ході дисциплінарного провадження обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені в оскаржуваному рішенні ВРП висновки щодо судді ОСОБА_1 є належним чином умотивованими, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене з урахуванням принципу пропорційності.

153. Під час розгляду справи установлено відсутність передбачених статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обов`язкових підстав для скасування спірного рішення ВРП.

154. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скаржником не спростовано висновків ВРП і її дисциплінарного органу про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Висновки за результатами розгляду скарги

155. Оцінивши в сукупності отримані докази, беручи до уваги аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для застосування до судді ОСОБА_1 . дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

156. Передбачені статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування рішення ВРП наразі відсутні. Робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» і «Куликов та інші проти України». Водночас подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

157. З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС постанова оформлена суддею Князєвим В. С.